Справа № 592/17210/25
Провадження № 1-кс/592/7005/25
22 жовтня 2025 року м.Суми
Слідчий суддя Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 , прокурора у кримінальному провадженні - заступника керівника Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника підозрюваного ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні в дистанційному судовому провадженні в режимі відеоконференції в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми клопотання старшого слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, капітана Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 , погоджене керівником Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 406, ч. 3 ст. 127, ч. 5 ст. 426-1 КК України, -
22.10.2025 старший слідчий Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, капітана Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми з клопотанням, погодженим керівником Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 406, ч. 3 ст. 127, ч. 5 ст. 426-1 КК України, із змісту якого вбачається, що Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025170040011334 від 27.06.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 127, ч. 2 ст. 406, ч. 5 ст. 426-1 КК України. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснюється Сумською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону. Фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_4 . Ст. 3 Конституції України, передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ст. 1 Закону України “Про Збройні Сили України» передбачено, що Збройні Сили України - це військове формування, на яке, відповідно до Конституції України, покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом .Ст. 3 Закону України “Про Збройні Сили України» передбачено, що Збройні Сили України мають таку загальну структуру: - Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган військового управління; - види Збройних Сил України: Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; - з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій. У ст. 12 Закону України “Про Збройні Сили України» зазначено про те, що підготовка Збройних Сил України до виконання покладених на них Конституцією України завдань, організація та забезпечення їх виконання, підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності, виховна робота, збереження життя і здоров'я особового складу, забезпечення законності та військової дисципліни у Збройних Силах України здійснюються органами військового управління, командирами і начальниками всіх рівнів відповідно до вимог Конституції України та законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері оборони. Законом України “Про оборону України» , зокрема, ст. 17 передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством. Військовослужбовці Збройних Сил України у своїй діяльності, з поміж іншого, керуються Статутами Збройних Сил України. Ст. 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі за текстом - Статут) визначено, що кожен військовослужбовець зобов'язаний знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту. Згідно ст. 11 Статуту військовослужбовці зобов'язані: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) ; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України. Відповідно до ст. 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. У відповідності до ст. ст. 105, 106 Статуту заступник командира батальйону в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, успішне виконання батальйоном бойових завдань, за бойову підготовку, військову дисципліну та внутрішній порядок у батальйоні, за підтримання в належному стані навчально-матеріальної бази, її вдосконалення та правильне використання під час навчання, за підготовку кваліфікованих спеціалістів, за фізичну підготовку та спортивно-масову роботу в батальйоні. Заступник командира батальйону підпорядковується командирові батальйону і є прямим начальником усього особового складу батальйону; за відсутності командира батальйону виконує його обов'язки. У батальйонах, де посада заступника командира батальйону не передбачена, його обов'язки виконує начальник штабу батальйону. Заступник командира батальйону зобов'язаний: - брати участь у розробленні плану бойової підготовки батальйону та його виконанні; - проводити заняття з військовослужбовцями офіцерського, сержантського (старшинського) складу з командирської підготовки, а також навчання й заняття з підрозділами батальйону; - керувати фізичною підготовкою і проводити спортивно-масові заходи в батальйоні; - перевіряти організацію і хід бойової підготовки в підрозділах батальйону, усувати виявлені недоліки й подавати допомогу командирам підрозділів в організації занять, впроваджувати передові форми і методи навчання; - знати ділові та морально-психологічні якості кожного військовослужбовця офіцерського, сержантського (старшинського) складу батальйону, постійно вести з ними індивідуально-виховну роботу та роботу з підвищення рівня їх підготовки за спеціальністю; - організовувати й особисто проводити заходи щодо підготовки кваліфікованих спеціалістів у батальйоні; - підтримувати навчально-матеріальну базу батальйону в належному стані та стежити за правильним її використанням у навчанні; - контролювати утримання і збереження озброєння, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів у підрозділах батальйону, брати участь у їх огляді; - організовувати виконання вимог правил і заходів пожежної безпеки; підтримувати внутрішній порядок і військову дисципліну в підрозділах батальйону, контролювати підготовку та несення служби добовим нарядом. Згідно ст. 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому. Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі за текстом - Дисциплінарний статут) , визначено сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Дія цього Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями. Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Відповідно до ст. 3 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна досягається шляхом виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з'єднаннях, частинах (підрозділах) , закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання. Ст. 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів, додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.03.2025 за № 73 молодшого лейтенанта ОСОБА_4 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 25.02.2025 за № 58 на посаду заступника командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , було враховано таким, що з 10.03.2025 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків. Відповідно до ст. ст. 28-32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України що затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут) , єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: - наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; - наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; - забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. За військовим званням начальниками є: військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.03.2025 за № 82 молодшого сержанта ОСОБА_8 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 18.03.2025 за № 140-РС на посаду старшого стрільця-оператора 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , було враховано таким, що з 23.03.2025 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків. Відтак, командир 2 механізованого батальйону ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 28-32, 105 Статуту та його функціональних обов'язків, являється прямим начальником за військовим званням та посадою для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини, в тому числі для ОСОБА_8 . Разом з цим, молодший лейтенант ОСОБА_4 , будучи офіцером, проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 і обіймаючи посаду заступника командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, відповідно до п. 1 Примітки до ст. 425 КК України, являвся військовою службовою особою, на якого поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України. Відповідно ст. 1 Закону України “Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» , затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан з 05:30 24.02.2022, який діє до цього часу. Проте, діючи всупереч вищеперерахованих вимог законодавства ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення) за наступних обставин. Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 426-1 КК України. Так, приблизно 08.04.2025, більш точна дата та час в ході досудового розслідування не встановлені, ОСОБА_8 разом ОСОБА_9 та іншими військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 забезпечували стримування та відсіч збройної агресії російської федерації проти України, і на той час перебували в бліндажі, який розташований в лісосмузі Сумської області, більш точної місця в ході досудового розслідування не встановлено, де між ними та заступником командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , через засоби радіозв'язку, відбулась розмова, в ході якої він висловив погрози нанесення вогнепальних поранень присутнім військовослужбовцям через неможливість виконати бойове завдання командира військової частини НОМЕР_1 . Зазначену розмову ОСОБА_8 записав за допомогою власного мобільного телефону та в подальшому опублікував в соціальній мережі “ТіkTоk» . Починаючи з 17.04.2025 ОСОБА_8 разом з іншими військовослужбовцями НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , після виконання бойових завдань перебували у місці тимчасового розташування підрозділу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 . В подальшому, 22.04.2025 зранку, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, заступник командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 зателефонував заступнику командира 6 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_10 , який на той час виконував обов'язки командира 4 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та наказав доставити до місця дислокації 4 механізованої роти, яка тимчасово дислокувалась за адресою: АДРЕСА_1 , двох військовослужбовців зі зброєю для охорони приміщення. Надалі, заступник командира 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , використовуючи службовий транспортний засіб військової частини НОМЕР_1 , з метою заподіяння сильного фізичного болю та морального страждання, задля отримати зізнання щодо публікації відеозапису розмови між ОСОБА_4 та військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 в соціальній мережі “ТіkTоk» та покарання ОСОБА_8 за ці дії, привіз його та військовослужбовця 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 в місце тимчасової дислокації підрозділу 4 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Цього ж дня ОСОБА_4 , перебуваючи в місці тимчасової дислокації підрозділу 4 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 на території домоволодіння будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в присутності військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 : ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , будучи військовою службовою особою та представником держави, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 4, 6, 9, 11, 16, 49, 50 Статуту, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, бажаючи продемонструвати підлеглому ОСОБА_8 свою владу та перевагу над ним, принизити його честь і гідність, завдати йому морального страждання, а також з метою покарання за публікацію відеозапису розмови між ними в соціальній мережі “ТіkTоk» та її видалення, перевищуючи владу, застосовуючи вогнепальну зброю, 22.04.2025 приблизно о 14:00 вчинив дії, які ніхто за жодних обставин не мав права вчиняти, а саме: здійснив п'ять пострілів зі своєї закріпленої табельної зброї - пістолету марки ТТ, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 під ноги та над головою, тим самим завдавши ОСОБА_8 морального страждання. В подальшому ОСОБА_4 , перебуваючи на території домоволодіння будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , будучи військовою службовою особою та представником держави, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 4, 6, 9, 11, 16, 49, 50 Статуту, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, бажаючи продемонструвати підлеглому ОСОБА_8 свою владу та перевагу над ним, принизити його честь і гідність, завдати йому сильного фізичного болю та морального страждання, а також з метою покарання за публікацію відеозапису розмови між ними в соціальній мережі “ТіkTоk» та її видалення, перевищуючи владу, висловлюючи погрози ОСОБА_8 , повідомив присутнім військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 про те, що було завдано шкоду його честі та діловій репутації як командира, вчинив дії, які ніхто за жодних обставин не мав права вчиняти, а саме: взяв каску одного з військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , яка лежала на подвір'ї прибудинкової території, та наніс не менше трьох ударів ОСОБА_8 по голові та ногах, при цьому свої дії ОСОБА_4 супроводжував постійним психологічним впливом по відношенню до потерпілого, погрозами насильства, зокрема, у спосіб нанесення тілесних ушкоджень у виді перелому руки чи ноги на вибір, реалізуючи свій злочинний намір за допомогою молотка або сокири. Продовжуючи свої злочинні дії, бажаючи продемонструвати підлеглому ОСОБА_8 свою владу та перевагу над ним, принизити його честь і гідність, ОСОБА_4 22.04.2025 не пізніше 14:30, точний час у ході досудового слідства не встановлено, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , наказав ОСОБА_8 зайти в будинок, з метою примусити його вчинити дії, що суперечать його волі, а саме: видалити опублікований відеозапис з соціальної мережі “ТіkTоk» . При цьому ОСОБА_4 постійно супроводжував свій психологічний вплив по відношенню до потерпілого, погрозами насильства. В подальшому, 22.04.2025 приблизно о 15:00 ОСОБА_4 , бажаючи відкрито продемонструвати підлеглому свою владу та перевагу над ним, принизити його честь і гідність, з метою залякування ОСОБА_8 та військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 : ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , а також з метою підвищення свого авторитету як командира серед підлеглих, перевищуючи владу, вийшов з будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , тримаючи в руках мобільний телефон ОСОБА_8 , кинув його не землю, наказав присутнім військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 надати йому автомат Калашникова та здійснив 5 пострілів в телефон. Надалі, для демонстрації дійсності своїх погроз ОСОБА_4 , будучи військовою службовою особою та представником держави, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 4, 6, 9, 11, 16, 49, 50 Статуту, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, бажаючи відкрито продемонструвати потерпілому вдавану перевагу над ним, принизити його честь і гідність, завдати йому сильного фізичного болю та морального страждання, з метою покарання за публікацію відеозапису розмови між ними в соціальній мережі “ТіkTоk» , а також з метою недопущення в подальшому публікацій в соціальних мережах подібних відеозаписів серед військовослужбовців, вчинив насильство над потерпілим, яке має характер знущання, а саме: перебуваючи на території домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , тримаючи в руках автомат Калашникова, здійснив один прицільний постріл в ліву стопу ОСОБА_8 внаслідок чого потерпілий отримав вогнепальне наскрізне поранення у виді рани лівої ступні на тильній та підошвенній поверхні, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, при цьому свої дії ОСОБА_4 супроводжував постійним психологічним впливом по відношенню до потерпілого та присутніх військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , погрозами насильства, з метою подальшого оформлення отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_8 як самокалічення. Отже, заступник командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , будучи військовою службовою особою та представником держави, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 4, 6, 9, 11, 16, 49, 50 Статуту, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, бажаючи продемонструвати підлеглому ОСОБА_8 свою владу та перевагу над ним, принизити його честь і гідність, завдати йому сильного фізичного болю та морального страждання, а також з метою покарання за публікацію відеозапису розмови між ними в соціальній мережі “ТіkTоk» та її видалення, перевищуючи владу, застосовуючи вогнепальну зброю, перебуваючи на території домоволодіння будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , 22.04.2025 приблизно з 14:00 до 15:05, точний час в ході досудового розслідування не встановлено, за вказаних обставин, вчинив дії, що обмежували невідчужувані та непорушні права, свободи та законні інтереси ОСОБА_8 на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність, визначені ст. ст. 3, 28, 29 Конституції України, які ніхто за жодних обставин не мав права вчиняти та які явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень, а саме: перевищуючи владу застосував нестатутні заходи впливу щодо підлеглого, які є нелюдськими та такими, що принижують гідність людини, а у своїй сукупності обмежували права, свободи та законні інтереси ОСОБА_8 і спричинили останньому фізичний біль та моральні страждання. Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється в тому, що своїми умисними діями, які виразились у перевищенні військовою службовою особою влади, тобто умисному вчиненні дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав та повноважень, застосуванні нестатутних заходів впливу щодо підлеглого, застосування насильства щодо підлеглого, вчинені із застосуванням зброї, в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) , передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України. Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 127 КК України. Крім того, ОСОБА_4 , будучи заступником командира 2 механізованої батальйону військової частини НОМЕР_1 , діючи всупереч вищеперерахованих вимог законодавства, вчинив кримінальне правопорушення проти життя та здоров'я особи за наступних обставин. Згідно ст. 5 Загальної Декларації прав людини та ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, нікого не може бути піддано катування або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Відступ від даного положення не допускається навіть під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації. Ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Ст. 28 Конституції України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Крім цього, ст. 289 ЦК України визначено, що фізична особа має право на особисту недоторканність. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню. Разом з цим, молодший лейтенант ОСОБА_4 , будучи офіцером, проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 і обіймаючи посаду заступника командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, відповідно до п. 1 Примітки до ст. 425 КК України, являвся військовою службовою особою, на яку поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України та, відповідно до п. 1 примітки до ст. 127 КК України, є представником держави. Так, приблизно 08.04.2025, більш точна дата та час в ході досудового розслідування не встановлені, ОСОБА_8 разом ОСОБА_9 та іншими військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 забезпечували стримування та відсіч збройної агресії російської федерації проти України і на той час перебували в бліндажі, який розташований в лісосмузі Сумської обл. , більш точної місця в ході досудового розслідування не встановлено, де між ними та заступником командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 через засоби радіозв'язку відбулась розмова, в ході якої він висловив погрози нанесення вогнепальних поранень присутнім військовослужбовцям через неможливість виконати бойове завдання командира військової частини НОМЕР_1 . Зазначену розмову ОСОБА_8 записав за допомогою власного мобільного телефону та в подальшому опублікував в соціальній мережі “ТіkTоk» . Починаючи з 17.04.2025 ОСОБА_8 разом з іншими військовослужбовцями НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , після виконання бойових завдань, перебували у місці тимчасового розташування підрозділу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 . В подальшому, 22.04.2025 зранку, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, заступник командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 зателефонував заступнику командира 6 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_10 , який на той час виконував обов'язки командира 4 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , та наказав доставити до місця дислокації 4 механізованої роти, яка тимчасово дислокувалась в АДРЕСА_1 , двох військовослужбовців зі зброєю для охорони приміщення. Надалі, заступник командира 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , використовуючи службовий транспортний засіб військової частини НОМЕР_1 , з метою заподіяння сильного фізичного болю та морального страждання, задля отримати зізнання щодо публікації відеозапису розмови між ОСОБА_4 та військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 в соціальній мережі “ТіkTоk» та покарання ОСОБА_8 за ці дії, привіз його та військовослужбовця 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 в місце тимчасової дислокації підрозділу 4 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Цього ж дня ОСОБА_4 , перебуваючи в місці тимчасової дислокації підрозділу 4 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 на території домоволодіння будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в присутності військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 : ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , будучи військовою службовою особою та представником держави, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 4, 6, 9, 11, 16, 49, 50 Статуту, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, бажаючи продемонструвати підлеглому ОСОБА_8 свою владу та перевагу над ним, принизити його честь і гідність, завдати йому морального страждання, а також з метою покарання за публікацію відеозапису розмови між ними в соціальній мережі “ТіkTоk» та її видалення, перевищуючи владу, застосовуючи вогнепальну зброю, 22.04.2025 приблизно о 14:00 вчинив дії, які ніхто за жодних обставин не мав права вчиняти, а саме: здійснив п'ять пострілів зі своєї закріпленої табельної зброї - пістолету марки ТТ ОСОБА_8 та ОСОБА_9 під ноги та над головою, тим самим завдавши ОСОБА_8 морального страждання. В подальшому ОСОБА_4 , перебуваючи на території домоволодіння будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , будучи військовою службовою особою та представником держави, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 4, 6, 9, 11, 16, 49, 50 Статуту, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, бажаючи продемонструвати підлеглому ОСОБА_8 свою владу та перевагу над ним, принизити його честь і гідність, завдати йому сильного фізичного болю та морального страждання, а також з метою покарання за публікацію відеозапису розмови між ними в соціальній мережі “ТіkTоk» та її видалення, перевищуючи владу, висловлюючи погрози ОСОБА_8 , повідомив присутнім військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 про те, що було завдано шкоду його честі та діловій репутації як командира, вчинив дії, які ніхто за жодних обставин не мав права вчиняти, а саме: взяв каску одного з військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , яка лежала на подвір'ї прибудинкової території, та наніс не менше трьох ударів ОСОБА_8 по голові та ногах. При цьому свої дії ОСОБА_4 супроводжував постійним психологічним впливом по відношенню до потерпілого, погрозами насильства, зокрема, у спосіб нанесення тілесних ушкоджень у виді перелому руки чи ноги на вибір, реалізуючи свій злочинний намір за допомогою молотка або сокири. Продовжуючи свої злочинні дії, бажаючи продемонструвати підлеглому ОСОБА_8 свою владу та перевагу над ним, принизити його честь і гідність, ОСОБА_4 22.04.2025 не пізніше 14:30, точний час у ході досудового слідства не встановлено, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , наказав ОСОБА_8 зайти в будинок, з метою примусити його вчинити дії, що суперечать його волі, а саме: видалити опублікований відеозапис з соціальної мережі “ТіkTоk» , при цьому ОСОБА_4 постійно супроводжував свій психологічний вплив по відношенню до потерпілого, погрозами насильства. В подальшому, 22.04.2025 приблизно о 15:00 ОСОБА_4 , бажаючи відкрито продемонструвати підлеглому свою владу та перевагу над ним, принизити його честь і гідність, з метою залякування ОСОБА_8 та військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 : ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , а також з метою підвищення свого авторитету як командира серед підлеглих, перевищуючи владу, вийшов з будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , тримаючи в руках мобільний телефон ОСОБА_8 , кинув його не землю, наказав присутнім військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 надати йому автомат Калашникова та здійснив 5 пострілів в телефон. Надалі, для демонстрації дійсності своїх погроз ОСОБА_4 , будучи військовою службовою особою та представником держави, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 4, 6, 9, 11, 16, 49, 50 Статуту, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, бажаючи відкрито продемонструвати потерпілому вдавану перевагу над ним, принизити його честь і гідність, завдати йому сильного фізичного болю та морального страждання, з метою покарання за публікацію відеозапису розмови між ними в соціальній мережі “ТіkTоk» , а також з метою недопущення в подальшому публікацій в соціальних мережах подібних відеозаписів серед військовослужбовців, вчинив насильство над потерпілим, яке має характер знущання, а саме: перебуваючи на території домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , тримаючи в руках автомат Калашникова, здійснив один прицільний постріл в ліву стопу ОСОБА_8 , внаслідок чого потерпілий отримав вогнепальне наскрізне поранення у виді рани лівої ступні на тильній та підошвенній поверхні, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. При цьому свої дії ОСОБА_4 супроводжував постійним психологічним впливом по відношенню до потерпілого та присутніх військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , погрозами насильства, з метою подальшого оформлення отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_8 як самокалічення. Отже, заступник командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , будучи військовою службовою особою та представником держави, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, бажаючи продемонструвати підлеглому ОСОБА_8 свою владу та перевагу над ним, принизити його честь і гідність, завдати йому сильного фізичного болю та морального страждання, а також з метою покарання за публікацію відеозапису розмови між ними в соціальній мережі “ТіkTоk» та її видалення, перевищуючи владу, застосовуючи вогнепальну зброю, перебуваючи на території домоволодіння будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , 22.04.2025 приблизно з 14:00 год. по 15:05 год., (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) за вказаних обставин, вчинив дії, що обмежували невідчужувані та непорушні права, свободи та законні інтереси ОСОБА_8 на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність, визначені ст. ст. 3, 28, 29 Конституції України, ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та ст.5 Загальної Декларації прав людини, які ніхто за жодних обставин не мав права вчиняти та які явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень, а саме: застосував заходи впливу, які є нелюдськими та такими, що принижують гідність людини, а у своїй сукупності обмежували права, свободи та законні інтереси ОСОБА_8 і спричинили останньому сильний фізичний біль та моральні страждання, з метою примусити останнього вчинити дії, що суперечать його волі, у тому числі отримати зізнання, та з метою покарати ОСОБА_8 за дії, вчинені з метою залякування. Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється в тому, що своїми умисними діями, які виразились у катуванні, тобто в умисному діянні, спрямованому на заподіяння особі сильного фізичного болю та морального страждання, вчиненому з метою примусити вчинити дії, що суперечать її волі, у тому числі отримати зізнання, з метою покарати її за дії, вчинені нею, та з метою залякування її й інших осіб, вчинене представником держави, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) , передбаченого ч. 3 ст. 127 КК України. Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 406 КК України. Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.03.2025 за № 73 молодшого лейтенанта ОСОБА_4 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 25.02.2025 за № 58 на посаду заступника командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , було враховано таким, що з 10.03.2025 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків. Поряд з цим, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.05.2025 за № 129 майора ОСОБА_15 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 30.04.2025 за № 171 на посаду заступника командира НОМЕР_3 механізованого батальйону з тилу військової частини НОМЕР_1 , було враховано таким, що з 30.04.2025 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків. У відповідності до вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України “Про оборону України» , ст. ст. 1, 2, 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» , ст. ст. 6, 11, 16, 49, 105, 106 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно дотримуватись Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету, бути зразком військової культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, військовослужбовці зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому. На підставі викладеного, заступник командира 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 за своїм службовим становищем займає рівнозначну посаду із заступником командира НОМЕР_3 механізованого батальйону з тилу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_15 та між ними відсутні ознаки підлеглості проте, діючи всупереч вищеперерахованих вимог законодавства ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення) за наступних обставин. Так, 13.05.2025 приблизно о 06:00 в КСП 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , командиром НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_16 . Було заплановано проведення робочої нарада за участі начальник штабу 2 механізованого батальйону ОСОБА_17 , заступника командира НОМЕР_3 механізованого батальйону ОСОБА_4 , заступника командира НОМЕР_3 механізованого батальйону з тилу ОСОБА_15 , заступника командира НОМЕР_3 механізованого батальйону з артилерії ОСОБА_18 , заступника командира 5 механізованої роти з психологічної підтримки персоналу 2 механізованого батальйону ОСОБА_19 , т. в. о. заступника командира НОМЕР_3 механізованого батальйону з озброєння ОСОБА_20 . Разом з тим ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем Збройних сил України, достовірно знаючи вимоги нормативно-правових актів, керівних документів, що регламентують проходження ним служби та військової присяги, 13.05.2025 приблизно о 06:00, діючи в умовах воєнного стану, перебуваючи в КСП 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , в присутності інших військовослужбовців, в порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, діючи умисно, самостійно, маючи на меті продемонструвати свою уявну перевагу та підтвердити своє становище над заступником командира 2 механізованого батальйону з тилу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_15 , а також відкрито принизити його особисту честь та гідність, з яким не перебував у відносинах підлеглості, використовуючи як привід до застосування фізичного насильства факт написання ОСОБА_15 рапорту про його неправомірні дії, що, як на думку ОСОБА_4 , порушує вимоги статутних правил проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, підійшов до ОСОБА_15 та кулаком правої руки наніс удар в лобну ділянку зліва. Внаслідок вказаних ударів ОСОБА_15 було заподіяно легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, у виді рани лобної ділянки зліва. Отже, своїми умисними, протиправними, кримінально-караними діями, заступник командира 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 вчинив порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що заподіяло легкі тілесні ушкодження. Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється в тому, що своїми умисними діями, які виразились у порушенні статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що заподіяло легкі тілесні ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) , передбаченого ч. 2 ст. 406 КК України. 21.10.2025 у даному кримінальному провадженні в порядку ст. ст. 208, 615 КПК України було затримано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 21.10.2025 ОСОБА_4 було вручено письмове повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 127, ч. 2 ст. 406, ч. 5 ст. 426-1 КК України. В ході досудового розслідування встановленні наступні анкетні дані підозрюваного: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Нововолинськ, Волинської обл. , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 , громадянин України. Відповідно до положень ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований, до раніше несудимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років. Так, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які законом передбачені покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони є достатніми для того, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справі “Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 термін “обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення від 30.08.1990 у справі “Фокс, Кемпбелл Гартлі проти Сполученого Королівства» , п. 32, Series A, № 182) . Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) . Зокрема, у справі “Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 зазначено про те, що “обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування. Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984, заява № 9627/81 та “Мюррей проти Сполученого Королівства» від 23.10.1994, заява №14310/88, в яких суд зазначив про те, що “факти, які причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування» . Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. Обґрунтованість повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами, а саме: - протоколами допиту потерпілих: ОСОБА_8 , ОСОБА_15 ; - протоколами допиту свідків: ОСОБА_16 , ОСОБА_21 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 ; - слідчим експериментом з потерпілим ОСОБА_15 ; - слідчими експериментами зі свідками: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_20 та протоколами їх огляду; - судово-медичними експертизами: ОСОБА_8 (№ 1302) , ОСОБА_15 (№ 1234) ; - судово-медичними експертизами (№ 1571, 1639) щодо механізму нанесення ОСОБА_8 вогнепального поранення, вказані під час проведення слідчих експериментів; - судово-медичними експертизами (№ 1235, 1236, 1237) щодо механізму нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_15 , вказані під час проведення слідчих експериментів; - протоколом огляду місця події від 28.07.2025 за адресою: АДРЕСА_1 ; - висновками судово-балістичних експертиз № СЕ-19/119-25/13505-БЛ від 25.08.2025, № СЕ-19/119-25/13511-БЛ від 26.08.2025, № СЕ-19/119-25/13509-БЛ від 09.09.2025; - висновком службового розслідування разом з матеріалами; - іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності. Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою обрання запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків. У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Відповідно до ст. 177 КПК України підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обґрунтовуються можливістю настання таких ризиків. Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочинів, за яке передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 8 до 12 років, у зв'язку із чим, розуміючи тяжкість покарання, у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, він може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу. Крім того, в провадженні Подільського районного суду м. Києва (справа № 758/7678/16-К) перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, в якому кримінальне провадження зупинено у зв'язку з проходженням ним військової служби. Разом з цим, в провадженні Печерського районного суду м. Києва (справа № 757/52276/20-к) та Шевченківського районного суду м. Києва (справа № 761/18761/20) на розгляді перебувають кримінальні провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 . Вищевикладене свідчить про те, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення особливо тяжких злочинів, після повідомлення йому про підозру, набуття іншого процесуального статусу - підозрюваний, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання, так, як зазначено в § 76 рішення Європейського суду з прав людини “Пунцельт проти Чехії» (“Punzelt v. Czech Republic» ) від 25.04.2000, заява № 31315/96. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 “Про взяття під варту до суду» , важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин. Тобто, чим більш сувора санкція передбачена за злочин, тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо підозрюваного. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення хоча не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини у справі “Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001, заява № 33977/96, де Європейський суд з прав людини зазначив про те, що “суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» . Тяжкість покарання, що загрожує в разі визнання судом ОСОБА_22 винним, а саме: позбавленням волі на строк до 12 років, та враховуючи можливість перешкоджання кримінальному провадженню, спростовує відсутність ризиків. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 12.03.2013 у справі “Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, полягає у тому, що на даний час у кримінальному провадженні проведений не увесь комплекс необхідних слідчих (розшукових) дій, не встановлено усі обставини, що мають значення для досудового розслідування, таким чином є достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, буде намагатися знищити, сховати або спотворити вказані речові докази та документи, які мають значення для кримінального провадження. Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, виражається у тому, що отримавши матеріали клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ОСОБА_4 володітиме інформацією стосовно характеризуючих, в тому числі біографічних даних свідків, які надали органу досудового розслідування викривальні покази стосовно нього, брали участь у проведенні слідчих (розшукових) дій, у зв'язку з чим останній матиме можливість безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів, тому лише перебування ОСОБА_4 в слідчому ізоляторі унеможливить його спілкування з потерпілим та свідками у кримінальному провадженні. Крім того, ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється, чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Також підозрюваний може вплинути на свідків, використовуючи своє становище, як військовослужбовця, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме: усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Крім того, з метою ухилення від кримінальної відповідальності він зможе як сам, так і на його вимогу використовуючи інших осіб, шляхом вмовлянь, погроз чи підкупу впливати, або вимагати впливу на свідків та очевидців вчиненого злочину, відомості про які він може отримати, як з копій матеріалів кримінального провадження, так із інших джерел. Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, виражається у тому, що підозрюваний, розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець ОСОБА_4 , маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців, може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, підозрюваний, перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець, може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом для того, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування. Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, може вчинити інший злочин проти встановленого порядку несення військової служби, зокрема, самовільне залишення військової частини (ст. 407 КК України) , дезертирство (ст. 408 КК України) , тощо, тим самим створивши умови для переховування його від органів досудового слідства та суду та унеможлививши здійснення швидкого, повного і неупередженого судового слідства у вказаному кримінальному провадженні. Крім цього, наявний ризик здійснення підозрюваним незаконного впливу на свідків, потерпілого у вказаному кримінальному провадженні вказує на можливість вчинення підозрюваним дій, що утворюють інші склади кримінальних правопорушень, зокрема, ст. ст. 405, 406, 426-1 КК України, які пов'язані із застосуванням насильства або погрозою застосування насильства відносно військовослужбовців. Відтак у сторони обвинувачення є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені п. п. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до підозрюваного інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою. Відповідно до ст. 178 КПК України, у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено наступне: - зібрані під час досудового розслідування докази є вагомими та підтверджують причетність ОСОБА_4 до вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 2 ст. 406, ч. 5 ст. 426-1, ч. 3 ст. 127 КК України; - підозрюваний ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, тож тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 , у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він підозрюється, є достатньою та співмірною для обрання останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; - вік та стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_4 дозволяють йому перебувати під вартою під час досудового розслідування, що є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного. Таким чином, оцінивши сукупність усіх обставин у кримінальному провадженні, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним інкримінованих йому кримінальних правопорушень та тяжкість кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 406, ч. 5 ст. 426-1, ч. 3 ст. 127 КК України, слідство приходить до висновку про те, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою для запобігання вищевказаним ризикам у даному випадку недостатнє, оскільки лише тримання під вартою буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, та відповідатиме вимогам чинного кримінального процесуального закону. Відповідно до п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Летельє проти Франції» , з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, у даному випадку ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину в умовах воєнного стану, в цьому полягає суспільний інтерес, що виправдовує відповідний відступ. Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Волосюк проти України» від 12.03.2013) . Також, відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013, слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Інші, більш м'які запобіжні заходи, неможливо застосувати до підозрюваного, з наступних причин. Запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання неможливо застосувати у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, що може виразитися у перешкоджанні встановленню об'єктивної істини по даному кримінальному провадженні, повного, всебічного розслідування шляхом знищення та спотворення ним речей (доказів) , які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення з метою уникнення кримінального покарання, незаконно впливати на свідків. Запобіжний захід у вигляді особистої поруки неможливо застосувати у зв'язку з тим, що до органу досудового розслідування та прокуратури не надходили письмові звернення осіб, які поручаються за ОСОБА_4 , оскільки ніхто не наважується поручитися за нього, що негативно характеризує його особистість, але навіть у тому разі, якщо у суді під час розгляду даного клопотання буду такі звернення, на думку слідства, такий запобіжний захід не є достатнім для запобігання зазначеним вище ризикам. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту неможливо застосувати у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 підлягає постійному візуальному контролю з метою запобігання вчиненню вищевказаних ризиків. Проаналізувавши матеріали даного кримінального провадження слідство приходить до висновку про доцільність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , оскільки наявні ризики не зменшились, продовжують існувати та виправдовують його подальше утримання під вартою, матеріали кримінального провадження містять вагомі докази про вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 2 ст. 406, ч. 5 ст. 426-1, ч. 3 ст. 127 КК України, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років, з метою попередження можливому переховуванню. Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті. Ч. 4 ст. 183 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування. З урахуванням викладеного, слід дійти до висновку про те, що в органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що застосування підозрюваному більш м'якого, окрім зазначеного вище запобіжного заходу, не зможе
запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, керуючись ст. ст. 7-9, 40, 131, 132, 176-178, 181, 194 КПК України, він просив застосувати стосовно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нововолинськ, Волинської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , громадянина України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, без визначення розміру застави у кримінальному провадженні (вхідний № 41870/25 від 22.10.2025) (т. 1 а. п. 1-23) .
22.10.2025 до початку судового засідання захисник підозрюваного ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 надіслав на електронну пошту Ковпаківського районного суду м. Суми заперечення на клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в яких він зазначив про те, що на розгляді суду знаходиться клопотання про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Законодавець в ч. 1 ст. 177 КПК України, виділяє наступні ризики: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Даний ризик спростовується міцністю соціальних зв'язків ОСОБА_4 , а саме: він має постійне місце проживання, має на утриманні неповнолітніх дітей, має статус учасника бойових дій, з 2022 року добровільно вступив до лав ЗСУ та боронить державу до сьогоднішнього дня, неодноразово заохочувався державними нагородами, виключно позитивно характеризується за місцем проходження служби; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Даний ризик на даний момент відсутній, оскільки відповідно до вказаного клопотання, слідчий посилається на те, що проведені всі слідчі дії та відповідно необхідні докази вже перебувають у розпорядженні слідчого; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні. Даний ризик також відсутній, оскільки, як зазначалось в розпорядженні органу досудового слідства, перебувають всі докази та свідки допитані та проведено слідчий експеримент з потерпілим; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Відсутність вказаного ризику дублюється позицією, яка описана, що до ризику передбаченого п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Даний ризик відсутній, відповідно до матеріалів справи, а саме: те що ОСОБА_4 раніше не судимий. Відповідно до ч. 1 ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що право на свободу та особисту недоторканність є одним з визначальних та фундаментальних конституційних прав людини. Наявність свободи у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації; право на свободу передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо; право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (абз. 3 п/п 3.2. п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2011 № 10-рп/2011; абз. 2 п/п 2.3. п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 № 2-рп/2016) . Ч. 2 ст. 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. ст. 177 КПК України. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом. Крім того, відповідно до положень ст. 184 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу обов'язково повинно містити посилання на один або кілька ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу; виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. Тобто, одних припущень слідчого та прокурора щодо наявності певних ризиків недостатньо для винесення слідчим суддею, судом рішення про обрання запобіжного заходу, кожен конкретний ризик має бути доведений та обґрунтований доказами його існування, з наданням копій матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі “Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п. п. 111, 112 Рішення Європейського суду з прав людини “Белеветський проти Росії» , обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції. Як зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини “Александер Макаров проти Росії» , національні органи влади зобов'язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами. Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі “Кобець проти України» зазначив про те, що “суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення “поза розумним сумнівом» (також рішення Європейського суду з прав людини у справі “Авшар проти Туреччини» ) . Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» . Як зазначено в п. 143 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бойченко проти Молдови» , одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказання підстав, з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатніми для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою (аналогічні рішення у справах “Беччієв проти Молдови» , “Сарбан проти Молдови» ) . Стосовно загрози втечі, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Сулаоя проти Естонії» , “Панченко проти Росії» ) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Ноймайстер проти Австрії» ) . Вищевказані вимоги законодавства в черговий раз вказують на безпідставність, застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою. Окрім цього, відповідно до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого ОСОБА_4 , який має постійне місце проживання, має на утриманні неповнолітніх дітей, має статус учасника бойових дій, з 2022 року добровільно вступив до лав ЗСУ та боронить державу до сьогоднішнього дня, неодноразово заохочувався державними нагородами, виключно позитивно характеризується за місцем проходження служби. Він окремо звертає увагу суду на те, що військова частина НОМЕР_5 звернулась з зобов'язанням взяти ОСОБА_4 на поруки. На підставі вищевикладеного, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права ОСОБА_4 на свободу, керуючись ст. ст. 45, 46,176-179, 183, 184, 187-189, 194, 309, 392, 393, 395, 407 КПК України, він просив відмовити в задоволені клопотання, застосувати до ОСОБА_4 більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з утримання під вартою (вхідний № Еп-11302/25 від 22.10.2025) (т. 3 а. п. 149, 150) .
В судовому засіданні прокурор у кримінальному провадженні - заступник керівника Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 клопотання підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у ньому, та просив клопотання задовольнити.
В судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 просив відмовити у задоволенні клопотання про застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати щодо нього більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою для того, щоб він зміг продовжити службу в лавах ЗСУ.
В судовому засіданні захисник підозрюваного ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 категорично заперечував проти задоволенні клопотання та застосування щодо його підзахисного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Він просив відмовити у задоволенні клопотання про застосування щодо його підзахисного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати щодо нього більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою для того, посилаючись на необґрунтованість підозри та відсутність ризиків.
Оголосивши клопотання слідчого, перевіривши документи та копії документів, доданих до клопотання, документи та копії документів наданих захисником підозрюваного, вислухавши думку та пояснення прокурора, думку та пояснення підозрюваного, думку та пояснення захисника підозрюваного, прихожу до наступного висновку.
ОСОБА_4 дійсно обґрунтовано підозрюється у вчиненні умисного нетяжкого та умисних особливо тяжких злочинів, що підтверджується доказами, наданими стороною обвинувачення, а саме: протоколами допитів потерпілих, протоколами допитів свідків, протоколами проведення слідчих експериментів, висновками судових експертиз, тощо.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні “Чеботарь проти Молдови» зазначив в п. 48 про те, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності до ст. 5 § 1 (с) , поліція не зобов'язана мати у своєму розпорядженні докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, не в момент арешту, не під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були в кінцевому рахунку пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа постала перед судом. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозри, які були підставою для затримання. Слова “обґрунтована підозра» означають наявність фактів або інформації, які могли б впевнити об'єктивного спостерігача, що особа можливо, вчинила злочин.
Ч. 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Аналіз наданих стороною обвинувачення доказів свідчить про те, що вони об'єктивно зв'язують підозрюваного з кримінальними правопорушеннями, відтак погоджуюся із доводами слідчого, прокурора про те, що пред'явлена ОСОБА_4 підозра на даному етапі досудового розслідування є обґрунтованою, що також узгоджується з вимогами Європейського суду з прав людини, зокрема, позицією висловленою в п. 175 рішення у справі “Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява № 42310/04.
Відтак, у кримінальному провадженні наявні обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування до особи одного із запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України.
Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи невинності у вчиненні кримінального правопорушення, а також питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу, а саме: судового провадження під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції. Встановлення того, вчинила чи не вчинила особа злочин, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.
Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України метою обрання запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам визначеним в п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Підозрюваний ОСОБА_4 раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, злочини вчинив в умовах воєнного стану, він обґрунтовано підозрюється у вчиненні умисного нетяжкого злочину та умисних особливо тяжких злочинів.
Відтак, прихожу до висновку про те, що він може: - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; - незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому ж кримінальному провадженні; - вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, прихожу до висновку про те, що більш м'які запобіжні заходи, передбачені ч. 1 ст. 176 КПК України, в тому числі і цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю, з урахуванням відомостей про особу не будуть запобігати ризикам його ухилення від слідства та суду, впливати на потерпілих та на свідків, не забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінюю в сукупності всі обставини, у тому числі: - вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення (наявні) ; - тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється (умисний нетяжкий злочин та умисні особливо тяжкі злочини) ; - вік та стан здоров'я підозрюваного (середній вік, стан здоров'я задовільний) ; - міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців (документально підтверджено) ; - наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання (наявне) ; - репутацію підозрюваного (задовільна) ; - майновий стан підозрюваного (задовільний) ; - наявність судимостей у підозрюваного (раніше несудимий в силу ст. 89 КК України) ; - наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення (наявні) ; - розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (наявні) .
Крім того, оскільки ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, вчиненого із застосуванням насильства, відтак вважаю за необхідне, на підставі положень п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 196, 197, 199, 375, 376, 615 КПК України, -
Клопотання старшого слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, капітана Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 , погоджене керівником Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 19.12.2025 до 24 години 00 хвилин включно.
На підставі положень п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні.
Апеляційна скарга подається на ухвалу слідчого судді безпосередньо до Сумського апеляційного суду.
Апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1