20 жовтня 2025 року
м. Київ
Справа № 446/2985/23
Провадження № 61-9235ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця)
на постанову Львівського апеляційного суду від 9 червня 2025 року
у справі за позовом скаржниці до Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - відповідач) про скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і
1. У грудні 2023 року скаржниця звернулася до суду із позовом, у якому просила скасувати наказ відповідача № 9203/к від 23 листопада 2023 року про звільнення скаржниці з 28 листопада 2023 року з посади листоноші І класу на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з скороченням чисельності (штату) працівників) і стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 листопада 2023 року до моменту ухвалення судового рішення.
2. 23 травня 2024 року Кам'янко-Бузький районний суд Львівської області постановив ухвалу, згідно з якою визнав справу малозначною, відкрив у ній провадження та вирішив її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
3. 3 червня 2024 року суд першої інстанції постановив ухвалу, згідно з якою відвів суддю Самсіна М. Л. від розгляду цієї цивільної справи, справу передав до канцелярії суду для визначення іншого судді в порядку, визначеному статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
4. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 3 червня 2024 року справу передали судді Костюк У. І.
5. 4 червня 2024 року суд першої інстанції постановив ухвалу, згідно з якою визнав справу малозначною, відкрив у ній провадження та вирішив її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
6. 11 листопада 2024 року суд першої інстанції ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову.
7. 9 червня 2025 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
8. 19 липня 2025 року скаржниця подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати зазначену постанову апеляційного суду та скерувати справу на новий розгляд до цього суду.
9. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
9.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
9.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: (а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; (б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; (в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; (г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
9.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
9.4. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України).
9.5. Спір стосується скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд першої інстанції визнав справу малозначною. Скаржниця у касаційній скарзі зазначила, що підставою касаційного оскарження є, зокрема, підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, однак ніяк його не обґрунтувала.
9.6. Наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначних справах можливо оскаржити у касаційному порядку, скаржниця не мотивувала. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
10. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
10.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
10.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
10.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
10.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує правомірну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
10.5. Скаржниця отримала доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мала можливість навести аргументи та докази на користь її позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є правомірною.
10.6. Оскаржені судові рішення за загальним правилом у касаційному порядку переглянути не можна. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За наведених умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній правомірній меті та не порушують сутність права скаржниці на доступ до суду.
Керуючись статтями 19, 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 9 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» про скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко