Дата документу 09.10.2025 Справа № 314/4374/23
Єдиний унікальний № 314/4374/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/853/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.289 КК України
9 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
особи, до якої застосовані примусові заходи медичного характеру ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника особи, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 10.06.2025 року, якою до ОСОБА_7 застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу зі суворим наглядом, -
Ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання слідчого, затверджене прокурором, про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_7 за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
Застосовано відносно ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Судом першої інстанції встановлено, що 22 липня 2023 року, в ранковий час доби, ОСОБА_7 маючи умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, діючи повторно, з корисливих мотивів, перебуваючи поблизу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , де мешкає ОСОБА_9 , сів у незачинений автомобіль "ВАЗ 2106", реєстраційний номер НОМЕР_1 , бежевого кольору, 1991 року випуску, де за допомогою знайдених в салоні ключів привів в дію двигун вищезазначеного автомобіля.
Після чого ОСОБА_7 на вказаному автомобілі зник, таким чином незаконно заволодів належним потерпілому ОСОБА_9 транспортним засобом, чим спричинив матеріальний збиток на суму 40230 грн (згідно висновку судової транспортно-товарознавчої експертизи № 3363 від 25.07.2023).
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя 21.12.2023 відносно ОСОБА_7 були застосовані примусові заходи медичного характеру, по кримінальному провадженні за підозрою у вчиненні суспільно-небезпечного діяння передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України (за раніше вчинене суспільне-небезпечне діяння, як було вчинене ОСОБА_7 02.07.2023).
Судом встановлено, що діях ОСОБА_7 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
Разом з тим також встановлено, що згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 278 у ОСОБА_7 наявні ознаки психічного розладу у вигляді біполярного афективного розладу, маніакального епізоду з психотичними включеннями, ускладненого психічними та поведінковими розладами, в наслідок сумісного вживання психоактивних речовин (опіоїди, алкоголь), синдром залежності.
У період скоєння інкримінованого йому правопорушення був таким, що позбавлений здатності усвідомлювати фактичний характер своїх дій і керувати ними. За своїм психічним станом у цей час ОСОБА_7 також не може усвідомлювати свої дії й керувати ними усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними.
В апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_8 не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх необґрунтованими.
Вважає, що ухвала постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та без належного з'ясування обставин, що мають значення для провадження. Захисник наголошує, що суд першої інстанції фактично підмінив функцію сторони обвинувачення, не довів події та об'єктивної сторони суспільно небезпечного діяння за ознаками ч. 2 ст. 289 КК України, обмежившись констатацією факту пересування підзахисного на автомобілі потерпілого без аналізу наявності «вилучення майна всупереч волі власника» як ключової ознаки посягання.
Стверджує, що потерпілий свідомо залишив автомобіль незамкненим, без сигналізації, з ключами та документами в салоні, що виключає подолання будь-яких охоронних бар'єрів і свідчить про відсутність реального вилучення речі з його володіння. Підкреслює, що за висновком судово-психіатричної експертизи ОСОБА_7 страждає на шизофренію, на момент події перебував у стані психотичного розладу й алкогольного сп'яніння, не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними; відкрито користувався автомобілем, не приховував його, пред'являв наявні документи, які сприймав як підставу для користування, що узгоджується з відсутністю умислу на протиправне заволодіння.
Захисник акцентує увагу на невиконанні стороною обвинувачення покладеного на неї законом обов'язку доведення обставин, передбачених статтями 91, 92 КПК України та на порушенні стандарту доказування «поза розумним сумнівом» і принципу презумпції невинуватості (ст. 17 КПК України, ст. 62 Конституції України).
Також наголошує на відсутності будь-якої встановленої шкоди чи реальної суспільної небезпеки поведінки підзахисного як обов'язкової передумови застосування примусових заходів медичного характеру відповідно до ст. 94 КК України та принципів законності, необхідності й достатності, визначених ст. 4 Закону України «Про психіатричну допомогу».
На думку захисника, обрання найсуворішого виду - госпіталізації із суворим наглядом - є немотивованим і непропорційним, оскільки суд не навів переконливих підстав, чому менш інтенсивні заходи були б неефективними.
З урахуванням викладеного захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу районного суду від 10.06.2025 та постановити нове рішення про відмову в задоволенні клопотання слідчого щодо застосування до ОСОБА_7 примусових заходів медичного характеру.
Заслухавши доповідь судді по справі, особу у відношенні якої застосовані примусові заходи медичного характеру ОСОБА_7 , його захисника - адвоката ОСОБА_8 , який апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, прокурора, який ухвалу суду вважав законною та обґрунтованою, просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з ухвали, суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідно до вимог статей 512, 513 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність скоєння ОСОБА_7 суспільно-небезпечного діяння при обставинах, зазначених в ухвалі суду, які підтверджувалися доказами, наявними у досліджених матеріалах кримінального провадження, та наявність в діях ОСОБА_7 ознак суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, що виразились в заподіянні потерпілому ОСОБА_9 майнової шкоди на суму 40230 грн.
Одночасно суд першої інстанції зробив правильний висновок, що ОСОБА_7 потребує госпіталізації до психіатричного закладу, врахувавши при цьому висновок судово-психіатричної експертизи, психічний стан ОСОБА_7 , характер вчиненого ним суспільно небезпечного діяння та обґрунтовано застосував примусові заходи медичного характеру у вигляді лікування в психіатричній лікарні із суворим наглядом.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №278 у ОСОБА_7 наявні ознаки психічного розладу у вигляді біполярного афективного розладу, маніакального епізоду з психотичними включеннями, ускладненого психічними та поведінковими розладами, в наслідок сумісного вживання психоактивних речовин (опіоїди, алкоголь), синдром залежності. У період скоєння інкримінованого йому правопорушення був таким, що позбавлений здатності усвідомлювати фактичний характер своїх дій і керувати ними. За своїм психічним станом у цей час, ОСОБА_7 , також не може усвідомлювати свої дії й керувати ними усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними.
Щодо виду примусового заходу медичного характеру, застосованого до ОСОБА_7 судом першої інстанції, то дане рішення було прийняте у відповідності до вимог ч. 5 ст. 94 КК України, згідно якої, госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на майно інших осіб, а також, щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.
Колегія суддів погоджується із визначеним місцевим судом видом примусових заходів, оскільки ОСОБА_7 , котрий страждає на психічне захворювання, вчинив суспільно небезпечне діяння, завдавши потерпілому майнову шкоду.
Твердження захисту про те, що суд «підмінив» функцію сторони обвинувачення спростовані матеріалами справи.
Суд першої інстанції не збирав доказів замість обвинувачення, а здійснив їх процесуальну оцінку, що відповідає засаді змагальності та свободі у поданні доказів (стаття 22 КПК України).
Сукупність даних, покладених в основу ухвали, включає узгоджені між собою показання потерпілого, свідків, працівника поліції, процесуальні документи досудового розслідування, а також висновок судово-психіатричної експертизи №278.
Зазначені джерела взаємно корелюють і виключають інше розумне пояснення події, ніж те, що ОСОБА_7 вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 2 ст. 289 КК України у стані неосудності.
Посилання захисника на відсутність вилучення майна всупереч волі власника як ключової ознаки об'єктивної сторони діяння є безпідставними.
За змістом ч. 2 ст. 289 КК України «незаконне заволодіння транспортним засобом» охоплює будь-яке протиправне заволодіння, що вилучає транспортний засіб із фактичного володіння законного користувача без його згоди.
Подолання технічних бар'єрів, наявність сигналізації чи замкнених дверцят не є обов'язковими ознаками складу правопорушення.
Відсутність замка, наявність ключів і документів у салоні, залишених з міркувань зручності, не трансформує правовий режим володіння у «відкритий доступ» і не надає третім особам згоди на користування.
Докази у справі послідовно відтворюють: автомобіль перебував у фактичному володінні потерпілого, згоди на користування сторонньою особою він надавав; транспортний засіб вибув із цього володіння і був переміщений.
ОСОБА_7 керував ним без правового статусу. Отже, елемент «вилучення всупереч волі» доведений об'єктивно, незалежно від наявності чи відсутності охоронних пристроїв.
Твердження про відсутність у потерпілого статусу власника через нездійснення переоформлення не впливають на правильність висновків суду.
Для визнання особи потерпілою у провадженні за ч. 2 ст. 289 КК України достатнім є факт законного фактичного володіння і зазнання майнової шкоди внаслідок протиправного вибуття речі з такого володіння.
Правовий захист за цією нормою поширюється на власника, законного володільця або іншу особу, яка правомірно користується транспортним засобом.
Матеріали провадження містять документи страхування та походження авто, розписку про отримання транспортного засобу, що підтверджує саме законне фактичне володіння потерпілого на момент події та заподіяну йому шкоду, визначену висновком транспортно-товарознавчої експертизи.
Таким чином, заперечення сторони захисту щодо відсутності потерпілого є формальними та не спростовують об'єктивно встановлених обставин.
Аргументи про відсутність умислу та відкритий характер користування автомобілем не мають правового значення для висновку про можливість застосування примусових заходів медичного характеру.
Специфіка провадження за статтями 503, 513 КПК України полягає в тому, що суд не досліджує й не встановлює вину і форму вини, а лише факт вчинення особою діяння, яке за своїми об'єктивними ознаками підпадає під опис у законі, і водночас - її стан неосудності.
Посилання захисту на нібито наявні документи на авто лише пояснює хворобливе сприйняття підозрюваного, встановлене експертизою, але не змінює головного факту, що він вилучив автомобіль із чужого законного володіння без згоди володільця.
Колегія окремо відхиляє твердження про шизофренію, на які покликається апеляційна скарга.
Офіційний висновок судово-психіатричної експертизи №278 встановив у ОСОБА_7 біполярний афективний розлад із маніакальним епізодом і психотичними включеннями, ускладнений психічними та поведінковими розладами внаслідок сумісного вживання психоактивних речовин, із синдромом залежності.
Саме цей, а не інший, діагноз був предметом оцінки суду першої інстанції. Експерт чітко констатував, що у період події ОСОБА_7 не міг усвідомлювати фактичний характер своїх дій та керувати ними; за теперішнім станом також не може і потребує примусової госпіталізації.
Зазначене відповідає правовим критеріям неосудності, визначеним ч. 2 ст. 19 КК України.
Доводи про відсутність шкоди та реальної суспільної небезпеки спростовуються матеріалами справи.
По-перше, майнова шкода кваліфікована експертно і документально; по-друге, характер події створював підвищену загрозу безпеці дорожнього руху та життю і здоров'ю оточення: керування транспортним засобом особою, яка перебуває у стані психотичного розладу і алкогольного сп'яніння, агресивна дезорганізована поведінка, хаотичне переміщення на авто, зупинка поліцією - все це зафіксовано у свідченнях і процесуальних документах.
Для застосування заходів за ст. 94 КК України достатньо встановити суспільну небезпечність особи внаслідок її психічного стану та характер вчиненого діяння; закон не вимагає настання тяжких наслідків як умови госпіталізації.
Щодо вибору виду примусового заходу та посилань захисника на непропорційність госпіталізації із суворим наглядом колегія зазначає таке.
Частина п'ята ст. 94 КК України передбачає можливість застосування суворого нагляду, зокрема, щодо психічно хворого, який за своїм станом і характером вчиненого становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання в умовах суворого нагляду.
Суд першої інстанції врахував не лише діагноз і висновок експерта про необхідність госпіталізації, а й повторюваність небезпечної поведінки в короткий проміжок часу, алкогольну інтоксикацію на тлі психозу, агресивні прояви, використання джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу.
З огляду на такі фактори менш інтенсивні заходи (амбулаторне лікування чи госпіталізація зі звичайним або посиленим наглядом) обґрунтовано визнані недостатніми для запобігання новим суспільно небезпечним діям.
Аргументи захисту про недотримання стандарту доказування й презумпції невинуватості ґрунтуються на змішуванні критеріїв кримінальної відповідальності та критеріїв застосування примусових заходів медичного характеру.
У цьому провадженні суд не встановлює вину та форму вини, а перевіряє наявність факту діяння, його вчинення конкретною особою і її неосудність.
Вказані елементи, як зазначено вище, доведені належними, допустимими та взаємопов'язаними доказами поза розумним сумнівом.
Таким чином, апеляційна скарга захисника не містить доводів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції фактичні обставини, свідчили про неправильне застосування матеріального закону чи істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодили чи могли перешкодити ухваленню законного й обґрунтованого рішення.
Вибір виду примусового заходу є пропорційним меті запобігання новим суспільно небезпечним діям і відповідає ч. 1, ч. 5 ст. 94 КК України та статтям 503, 513 КПК України.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування ухвали, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника особи, у відношенні якої застосовані примусові заходи медичного характеру ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 10.06.2025 року, якою відносно ОСОБА_7 застосовані примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу зі суворим наглядом залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4