Справа № 147/1411/24
Провадження № 1-кп/147/46/25
22 жовтня 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
із участю секретаря ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_5
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі Тростянецького районного суду Вінницької області кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12024020120000156 від 12 серпня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 152 КК України,
в провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12024020120000156 від 12 серпня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України.
Прокурор ОСОБА_3 подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави. Вказує, що в ході досудового розслідування кримінального провадження зібрано достатньо доказів, що дають підстави обвинувачувати ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, зокрема його вина у вчиненні зґвалтування неповнолітньої особи повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами. Поряд з цим сторона обвинувачення вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою, оскільки установлені раніше ризики, передбачені п. 1, п. 2, п. 3, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати. Так, на даний час існує високий ступінь ризику того, що ОСОБА_4 під страхом ймовірної кримінальної відповідальності переховуватиметься від суду, оскільки санкція інкримінованої йому статті вчиненого злочину є такою, що спроможна в значній мірі обмежити його права й свободи, в тому числі право на свободу пересування. Також зазначає, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, за вчинення якого передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі, карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. Також, ОСОБА_4 може незаконно впливати на неповнолітню потерпілу та неповнолітніх свідків чи інших учасників провадження з метою зміни їхніх показів або відмови від дачі показів, для уникнення кримінальної відповідальності, так як обвинувачений проживає на території населеного пункту, де також проживають потерпіла та свідки, тому ОСОБА_4 , може незаконно впливати на неповнолітню потерпілу у кримінальному провадженні та на свідків даного правопорушення, серед яких наявні неповнолітні свідки, з метою зміни їхніх показів або відмови від дачі показів для уникнення кримінальної відповідальності. Також існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_4 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисного корисливого злочину, зокрема: 29.01.2024 засуджений Тульчинським районним судом Вінницької області за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки. З урахуванням викладених ризиків та особи обвинуваченого вважає необхідним продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
В судовому засіданні прокурор оголосив короткий зміст клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, підтримав його та просив його задоволити.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу. Просили застосувати до обвинуваченого більш м'який вид запобіжного заходу, зокрема, домашній арешт за адресою місця проживання матері обвинуваченого, або за місцем реєстрації обвинуваченого, з метою надання обвинуваченому можливості працевлаштуватися для виконання обов'язку з утримання неповнолітніх дітей.
Зокрема, захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 зазначив, що не погоджується із позицією прокурора та просив відмовити з задоволенні клопотання оскільки ризики, на які посилається прокурор є необґрунтованими, а саме: письмові докази долучені до матеріалів справи та майже всі досліджені судом, свідки допитані, тому в обвинуваченого відсутня можливість незаконно впливати на свідків. Також просив врахувати характеризуючі дані обвинуваченого, викладені в письмових доказах, долучених стороною обвинувачення, та зазначені стороною захисту у виступах на попередніх засіданнях: обвинувачений військовослужбовець, має постійне місце проживання, співпрацював із слідством, не ухилявся від участі в проведенні слідчих дій, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Зазначений прокурором ризик можливості вчинити нове кримінальне правопорушення, оскільки вже притягувався до кримінальної відповідальності, вважає необґрунтованим, оскільки обвинувачений до кримінальної відповідальності не притягувався.
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши подане письмове клопотання, дійшов наступних висновків.
Ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 13.08.2024 до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів в межах строку досудового розслідування, а саме з моменту затримання 12 серпня 2024 року до 11 жовтня 2024 року, який було продовжено до 12.10.2024 ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 07.10.2024 без визначення розміру застави.
07.11.2024 в підготовчому судовому засідання запобіжний захід обвинуваченому у виді тримання під вартою без визначення розміру застави було судом продовжено до 05 січня 2025 року, який в подальшому неодноразово продовжувався, останній раз ухвалою суду від 27.08 .2025 строком до 25.10.2025.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення Кодексом передбачено види заходів забезпечення кримінального провадження, до яких належать запобіжні заходи, включаючи домашній арешт та тримання під вартою (статті 131,176,181,183 КПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Положення ст. 199 КПК України передбачають, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, ураховуються обставини, які свідчать про те, що ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та обставини, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
У рішенні Європейський суд з прав людини у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року зазначено, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року № 33977/96 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_4 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на неповнолітніх потерпілу та свідків чи інших учасників кримінального провадження.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, судом не встановлено.
Суд не вправі на даному етапі судового розгляду оцінювати покази свідків, які не допитані в судовому засіданні, без оцінки доказів в сукупності. На даному етапі суд тільки встановлює наявність чи відсутність ризиків передбачених ст.177 КПК України для вирішення підставності продовження чи не продовження обвинуваченому запобіжного заходу
Суд враховує, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом. ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років. При цьому суд зазначає, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки така обставина свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від суду.
Також, надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд враховує, що судовий розгляд у цьому кримінальному провадженні не завершено, неповнолітня потерпіла, неповнолітні свідки не допитані, не всі письмові докази досліджені, а тому існує певна ймовірність того, що обвинувачений може незаконно впливати на них з метою уникнення покарання.
Суд не бере до уваги твердження представника обвинуваченого, що майже всі свідки допитані, а неповнолітня не проживає в населеному пункті, де проживає обвинувачений, так як навчається, оскільки вони суперечать матеріалам справи. Зокрема, стороною обвинувачення заявлено допит ряду свідків, які є неповнолітніми та які проживають в одному населеному пункті із обвинуваченим. Потерпіла також проживає в тому ж населеному пункті із своїми законними представниками. Те, що потерпіла навчається не за місцем свого постійного проживання, не означає що вона змінила його. Будь-які докази про це в матеріалах справи відсутні та стороною захисту не надані.
Щодо можливості вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, суд зазначає, що відповідно до вироку Тульчинського районного суду Вінницької області від 29.01.2024 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, звільнено від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки. Відповідно твердження захисника про те, що обвинувачений до кримінальної відповідальності раніше не притягувався суперечить матеріалам справи та до уваги судом не береться.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов до висновку про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки і надалі існує обґрунтована підозра у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення, об'єкт посягань кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , обставини та характер вчинення останнього, вид і тяжкість санкції за інкриміновані діяння, вік обвинуваченого, а також вік потерпілої та свідків, перебування справи на стадії дослідження доказів, тобто коли частина свідків, в тому числі неповнолітні свідки, неповнолітня потерпіла та обвинувачений не допитані, не всі письмові докази досліджені, притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності - у сукупності дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу, свідків у даному кримінальному провадженні чи інших учасників, а також може вчиняти інші кримінальні правопорушення. Зазначені ризики є суттєвими і таким ризикам неможливо запобігти в умовах застосування до ОСОБА_4 будь-якого іншого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі ОСОБА_4 та тяжкості пред'явленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, його вік і стан здоров'я дозволяє застосування до нього запобіжного заходу, пов'язаного з позбавленням волі, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження.
Щодо зміни запобіжного заходу на такий, що не пов'язаний із триманням під вартою, то суд вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а також запобігти існуючим ризикам.
Крім того, на підтвердження можливості застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем проживання матері обвинуваченого в АДРЕСА_1 , то ні захисником, ні обвинуваченим не надані суду будь-які докази, які б підтверджували хто є матір'ю обвинуваченого, місце проживання її, кому належить будинок за вказаною адресою та чи надає власник будинку згоду на перебування в ньому обвинуваченого, що в свою чергу позбавляє суд можливості встановити зазначені обставини при вирішення клопотання обвинуваченого. Тому в цій частині в клопотанні обвинуваченого слід відмовити також із цих підстави.
Щодо заперечення захисника з підстав забезпечення можливості працевлаштування обвинуваченого у випадку зміни запобіжного заходу на такий, що не пов'язаний із триманням під вартою, то суд зазначає, що обвинувачений є військовослужбовцем, який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а тому не може бути одночасно працевлаштований за іншим місцем праці.
Окрім цього, з огляду на конкретні обставини справи, а також з врахуванням вчинення особливо тяжкого злочину, вчиненого із застосуванням насильства, суд, з урахуванням норм п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України вважає за необхідне не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
Керуючись ст. 177, 183, 199, 327, 331, КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави на строк 60 (шістдесят) днів, з 22 жовтня 2025 року до 20 грудня 2025 року включно.
У задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про застосування домашнього арешту та визначення розміру застави відмовити.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження.
Копію ухвали для відома та виконання направити начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)».
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 23.10.2025 о 08 год. 15 хв.
Суддя ОСОБА_1