вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"23" жовтня 2025 р. Справа № 911/3251/25
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., перевіривши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Базис-12» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Галант» про забезпечення позову
установив:
Через канцелярію Господарського суду Київської області до подання позовної заяви від Товариства з обмеженою відповідальністю «Базис-12» (далі також - заявник/ТОВ «Базис-12») надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення продажу (проведення електронних торгів з реалізації) на електронному майданчику Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.Біз» (ідентифікаційний код 38738824) земельної ділянки кадастровий номер 3222485800:02:004:0070, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Петрівська сільська рада: номер лоту 65101512; посилання на оголошення: https://ubiz.ua/sale3/auction/LAE001-UA-20250922-52743#parameters.
У вступній частині вказаної заяви відповідачем зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Галант» (далі також ТОВ «ІК «Галант»/відповідач), тоді як у змісті відповідної заяви викладено такі мотиви та обставини:
- 03.02.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Базис-12» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Галант» уклали договір купівлі-продажу, відповідно до якого заявник продав, а означене товариство придбало земельну ділянку площею 14,0406 га кадастровий номер 3222485800:02:004:0045;
- станом на 22.10.2025 ТОВ «ІК «Галант» не виконало власні зобов'язання за договором в частині сплати вартості земельної ділянки, яка також не передана відповідачу за актом приймання-передачі;
- з огляду на вказане протягом визначеного ч. 3 ст. 138 ГПК України строку заявник звернеться до суду із позовною заявою про розірвання такого договору.
Водночас заявник зауважив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі №5011-69/13195-2012, яка набрала законної сили, встановлено, зокрема, таке - земельна ділянка з кадастровим номером 3222485800:02:004:0045 обліковувалась за ТОВ «Інвестиційна компанія «Галант» (державна реєстрація речового права на нерухоме майно 04.02.2021) та набула статусу архівної у зв'язку з її поділом на 51 земельну ділянку з кадастровими номерами 3222485800:02:004:5100-3222485800:02:004:5150, які надалі об'єднано в одну ділянку площею 14,0406 га з кадастровим номером 3222485800:02:004:0070.
Покликаючись на вказане, заявник зазначив, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «ІК «Галант» належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222485800:02:004:0045, тоді як земельна ділянка з кадастровим номером 3222485800:02:004:0070 за боржником не зареєстрована.
З огляду на такі обставини, оскільки після укладення договору було змінено кадастровий номер земельної ділянки, а розірвання такого правочину не відновить право власності, заявник вказує, що протягом визначеного ч. 3 ст. 138 ГПК України строку звернеться до суду із позовною заявою про визнання права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485800:02:004:0070 (далі також - спірна земельна ділянка), яка фактично є земельною ділянкою з кадастровим номером 3222485800:02:004:0045.
До заяви про забезпечення позову додано копії, зокрема: укладеного 03.02.2021 між ТОВ «Базис-12» та ТОВ «ІК «Галант» договору купівлі-продажу земельної ділянки; інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав за №444412836 від 20.09.2025; ухвали Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі №5011-69/13195-2012.
Поряд з тим, за доводами заявника, згідно з розміщеним на авторизованому електронному майданчику ubiz.ua оголошенням приватним виконавцем на 29.10.2025 призначено земельні торги з продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222485800:02:004:0070.
Тобто, як стверджує заявник, на земельні торги виставлено земельну ділянку, на яку позивач буде визнавати право власності в судовому порядку, відтак її реалізація унеможливить виконання рішення у справі.
Звідси, обираючи захід забезпечення майбутнього позову, передбачений пунктом 6 ч. 1 ст. 137 ГПК України, ТОВ «Базис-12» зазначило про те, що невжиття цього заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист/поновлення порушених чи оспорюваних прав/інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутись.
Водночас заявник звернув увагу на те, що згідно з висновками Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.06.2023 у справі №910/5361/22 на правовідносини вжиття зазначеного заходу забезпечення позову на час підготовки та проведення електронних торгів не поширюється дія положень ч. 12 ст. 137 ГПК України, якими заборонено вжиття заходів забезпечення позову, спрямованих на будь-яке втручання в проведення публічних конкурсних процедур (їх припинення, відкладення, зупинення тощо), оскільки ані державний чи приватний виконавець, ані ДП "Сетам" не входять до чітко визначеного законодавцем суб'єктного складу учасників публічних конкурсних процедур (державний орган, орган місцевого самоврядування, призначений державним органом суб'єкт у складі комісії).
Оцінивши доводи та аргументи заявника стосовно необхідності вжиття заходів забезпечення до подання позову, суд дійшов таких висновків.
Приписами ст. ст. 136, 140 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
У відповідності до пункту 6 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту.
Згідно з ч. 4 статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
З огляду на викладені вище норми процесуального закону вжиття заходів щодо забезпечення позову - це, по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, відтак умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Так, розглядаючи заяву про забезпечення позову у порядку вказаних вище процесуальних норм, зокрема і частини 4 статті 137 ГПК України, слід враховувати, що конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується:
- збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору;
- можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками;
- можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Ураховуючи зазначене, співмірність та адекватність заходу до забезпечення позову передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням, зокрема: з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду; майнових наслідків внаслідок проведення процедури продажу майна.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 дійшла висновку про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Основним, за висновком Великої Палати Верховного Суду, є встановлення судом:
1) наявності спору між сторонами;
2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;
3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами;
4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Звідси, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача.
Вказане вище ґрунтується на тому, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може призвести до порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Зі змісту поданої ТОВ «Базис-12» заяви про забезпечення майбутнього позову до ТОВ «ІК «Галант» про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання на неї права власності слідує, що така спірна земельна ділянка є предметом обтяження (арешту) у межах виконавчого провадження з примусового виконання наказу у справі №5011-69/13195-2012 з метою виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі №5011-69/13195-2012, надано дозвіл приватному виконавцю щодо звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме: земельна ділянка кадастровий номер 3222485800:02:004:0070, площею 14,0406 га, що знаходиться на території Петрівської сільської ради в Києво-Святошинському районі Київської області.
Водночас Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.04.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 постановою Верховного Суду від 30.11.2021, зокрема, замінив у наказі Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі №5011-69/13195-2012, виданому на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2014:
- стягувача - ПАТ "Комерційний банк "Надра" (ідентифікаційний код 20025456) на його правонаступника - ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" (ідентифікаційний код 40696815);
- боржника - ТОВ "М-20", зокрема, щодо земельної ділянки, що знаходиться на території Петрівської сільської ради в Києво-Святошинському районі Київської області загальною площею 14,0406 га, кадастровий №3222485800:02:004:0045, на ТОВ "ІК "Галант" (ідентифікаційний код 44041135).
Зі змісту наданого ж заявником оголошення та посилання на електронний ресурс в мережі Інтернет - https://ubiz.ua/sale3/auction/LAE001-UA-20250922-52743#parameters, слідує, що земельні торги оголошено приватним виконавцем стосовно спірної земельної ділянки саме в межах виконавчого провадження з метою примусового виконання судового рішення у справі №5011-69/13195-2012, стягувачем та боржником у якій, відповідно, є ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" (ідентифікаційний код 40696815) та ТОВ "ІК "Галант" (ідентифікаційний код 44041135).
У розрізі таких обставин суд вважає за необхідне зазначити, що згідно частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Згідно ж ч. 2 статті 59 означеного закону у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
З огляду на вказані норми закону позов про визнання права власності та зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
При цьому відповідачами у такій справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.
Подібні висновки Верховного Суду в частині застосування статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" щодо належних відповідачів у відповідній категорії справ є послідовними та сталими, зокрема і з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18.
За таких обставин, ураховуючи вказані заявником мету та підстави звернення до суду із майбутнім позовом про розірвання договору та визнання права власності на спірну земельну ділянку, арештовану в межах виконавчого провадження, та спрямування цих вимог лише до боржника майна, суд висновує, що вжиття обраного заявником заходу забезпечення позову шляхом зупинення продажу такої земельної ділянки не відповідає принципам співмірності, розумності та збалансованості інтересів сторін, оскільки така заборона (зупинення) порушує інтереси та права інших осіб, зокрема стягувача (кредитора), як особи, в інтересах якої накладено арешт на майно, в межах примусового виконання законного судового рішення.
Зокрема у такому випадку права та інтереси заявника, який має спір стосовно грошових розрахунків за договором із покупцем земельної ділянки та, відповідно, дійсним боржником в іпотечних зобов'язаннях, зіставляються з правами та інтересами особи кредитора у відповідному іпотечному зобов'язанні через призму легітимних очікувань цього кредитора на задоволення його законних грошових вимог шляхом примусового виконання судового рішення.
Вказане свідчить про відсутність співмірності між обраним заходом забезпечення позову та зверненою лише до боржника майбутньою позовною вимогою про визнання права власності, позаяк наслідки вжиття відповідного заходу не виключають порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших осіб, що діють стосовно вказаного майна в межах законних рішень та процедур, які заявник не ставить під сумнів та не оскаржує.
Водночас такий крайній захід як зупинення продажу майна може призвести до недопустимого зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили, зокрема, рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В розрізі вказаного судом враховано, що заявник жодним чином не мотивував ймовірність утруднення ефективного захисту або поновлення його порушених прав за результатами поданого ним позову про визнання права власності на земельну ділянку, як і не навів заявник жодних об'єктивних та реальних ризиків незабезпечення ефективного захисту його прав та/або інтересу щодо такої земельної ділянки.
Наявність же у пункті 6 ч. 1 ст. 137 ГПК України певного виду забезпечення позову - зупинення продажу майна, як і можливість особи заявити такий, передбачений цією нормою позов до суду, ще не є безумовною підставою для вжиття судом цього заходу, оскільки ч. 1 статті 136 ГПК України унормовує, що суд має право, а не зобов'язаний вживати передбачені ч. 137 цього кодексу заходи забезпечення позову.
У розрізі вказаного судом слід зазначити також і те, що норма пункту 6 ч. 1 ст. 137 ГПК України передбачає можливість вжиття такого заходу забезпечення позову, як зупинення продажу майна, проте із застереженням - якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту.
Водночас зміст цієї норми та передбачена нею альтернативність позовів, які можуть бути забезпечені, має враховуватись з огляду на предмет та підстави позову та не є універсальним до будь-якого позову з предметом - визнати право власності на майно, без урахування підстав позову та фактичних обставин справи, позаяк:
- особа може просити визнати право власності на майно, що може бути не обтяжене арештом у виконавчому провадженні та виставлене на торги не з метою погасити грошові зобов'язання за рішенням суду, що набрало законної сили;
- у такому випадку пункт 6 згаданої норми передбачає можливість звернення особи лише з позовом про визнання права власності;
- друга ж частина речення означеного пункту має оцінюватись, у тому числі, але не виключно з урахування першої частин речення, стосовно майна, як предмету позову, обтяженого арештом у виконавчому провадженні.
Посилання ж заявника на викладену у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 910/5361/22 позицію судом оцінюється критично та відхиляється, оскільки висновки у такій справі об'єднаною палатою зроблено, виходячи з конкретного предмету та підстав позову - визнання недійсними результатів електронного аукціону (торгів), а також з огляду спірні правовідносини, що є відмінними від тих правовідносин, які склались згідно поданої ТОВ «Базис-12» заяви у цій справі №911/3251/25.
Крім того суд звертає увагу на те, що під час дослідження наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд досліджує саме спірні у відповідній справі відносини та можливість застосування до них процесуальних процедур, тоді як:
- вжиті судом заходи мають забезпечувати конкретний поданий позов або той, який буде заявлено, і особа має довести ускладнення відновлення саме тих прав, які вона вважає порушеними на момент звернення до суду із позовом та відповідною заявою;
- припущення заявника про утруднення виконання рішення та/або захисту чи відновлення порушених прав/інтересів, як і обставини, які свідчать про такі утруднення, мають бути обґрунтованим та доказово доведеним в розрізі заявлених предмету та підстав позову, а не загалом з огляду на всі події, які відбуваються в правовому полі відносно боржника, або ж наявності позицій суду касаційної інстанції щодо застосування процесуальних норм права у питанні забезпечення позову;
- не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору;
- інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити, що у спірній ситуації не доведено з огляду на проведення стосовно спірної земельної ділянки відмінними від боржника особами судових та виконавчих процедур, легітимність яких не оспорюється заявником;
- не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову і передбачене процесуальним законом право особи подати заяву про скасування таких заходів, оскільки інститут зустрічного забезпечення позову не може слугувати профілактикою попередження вчинення дій та/або санкцією за необґрунтоване застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача/заявника.
За іншого ж підходу порушується баланс рівності усіх учасників судового процесу та презюмується абсолютне право заявника на застосування обраних ним заходів забезпечення позову, якими можуть бути порушенні права та інтереси тих інших осіб, про яких заявник не вказав.
З огляду наведеного, враховуючи необґрунтованість доводів позивача стосовно обставин утруднення виконання рішення суду та/або захисту чи відновлення порушених прав/інтересів, як наслідок необхідності вжиття обраного заходу забезпечення майбутнього позову, оскільки таке забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав інших третіх осіб, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Базис-12» про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Базис-12» про забезпечення позову відмовити.
Ухвала складена та підписана 23.10.2025, набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена у апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду у строки та порядок відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.А. Ярема