ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.09.2025Справа № 910/7429/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Літовки М.В., розглянув у закритому судовому засіданні
справу № 910/7429/25
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСТ Ексім»
про стягнення 1 831 470,00 грн
За участю представників:
від позивача не з'явився
від відповідача Глушко Ю.М.
До Господарського суду міста Києва звернулось Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (далі - позивач, Підприємство) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСТ Ексім» (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 1 831 470,00 грн, з яких: 789 170, 00 грн пені; 1 042 300,00 грн штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Державного контракту від 19.02.2025 №22/2-155-VDK-25 (далі - Контракт) в частині поставки товару в обумовлений строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження в закритому судовому засіданні, призначено підготовче засідання на 14.07.2025, а також встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
14.07.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У підготовчому засіданні 14.07.2025 було оголошено перерву до 31.07.2025.
25.07.2025 від відповідача надійшов відзив, в якому Товариство просило суд зменшити розмір пені та штрафу на 99 %.
30.07.2025 від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Компанії «AS TOP CONSULTANS» та Компанії «GREAT BEAR TEHNOLOGY-BULGARIA LTD».
Суд протокольною ухвалою від 31.07.2025 відмовив у задоволенні вказаного вище клопотання про залучення третіх осіб, оскільки відсутні підстави для залучення означених компаній в силу приписів статті 50 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.09.2025.
01.09.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 01.09.2025 суд задовольнив клопотання відповідача та оголосив перерву до 08.09.2025.
08.09.2025 від Підприємства надійшла заява про розгляд справи без участі позивача.
08.09.2025 від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи та відкладення розгляду справи (оголошення перерви у судовому засіданні).
У судовому засіданні 08.09.2025 було оголошено перерву до 18.09.2025.
18.09.2025 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів і додаткові пояснення у справі.
18.09.2025 від позивача надійшло клопотання, в якому Підприємство просило суд:
- відмовити у задоволенні клопотання відповідача про долучення доказів від 06.09.2025;
- розгляд справи здійснювати без участі представника позивача;
- позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У судове засіданні 18.09.2025 представники позивача не з'явилися, втім Підприємством було заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представників.
Суд протокольною ухвалою від 18.09.2025 поновив строк відповідачу на подання доказів, прийняв і долучив до матеріалів справи клопотання про долучення доказів і додаткові пояснення відповідача.
У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників учасників справи, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 18.09.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, письмові пояснення, тощо, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.02.2025 Підприємством (Замовник) і Товариством (Виконавець) було укладено Контракт, відповідно до пункту 1.1 якого Виконавець зобов'язується поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари для потреб безпеки і оборони (далі - Товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації Товарів (Додаток 1 до Контракту) [далі - Специфікація], для подальшого використання Збройними Силами України, а Замовник зобов'язуються прийняти та оплатити Товар в строки та на умовах, визначених Контрактом. Комплектність Товару наведено в Додатку 2 до Контракту.
Загальна вартість (ціна) Товару за Контрактом становить 14 890 000,00 грн (пункт 2.2).
Контракт набирає чинності з дати його укладання (пункт 11.1).
Відповідно до частин першої - другої статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, укладений позивачем і відповідачем Контракт за своєю правовою природою є договором поставки.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до Специфікації Виконавець взяв на себе обов'язок поставити Товар у загальній кількості 100 комплектів до 20.03.2025.
Втім, відповідач у визначений строк Товар не поставив, що підтверджується сторонами.
У зв'язку з непоставкою Товару 26.03.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату суми коштів, нарахованих за неналежне виконання зобов'язань за Контрактом, яка була залишена без задоволення.
У подальшому Підприємством направлено повідомлення про розірвання Контракту (від 07.05.2025 №24-8411) в односторонньому порядку відповідно до пункту 12.1 Контракту з 13.05.2025.
За таких обставин, у зв'язку з порушенням умов Контракту зі сторони відповідача, Підприємство нарахувало та просить суд стягнути 789 170,00 грн пені (період нарахування з 21.03.2025 до 12.05.2025) та 1 042 300,00 грн штрафу.
У свою чергу, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99%.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій на 50% та часткове задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання.
Пунктом 7.2 Контракту (підпункт 1) передбачено, що у разі порушення строків поставки Товару Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Судом встановлено, що відповідачем не виконано зобов'язання за Контрактом щодо поставки Товару у визначені Контрактом строки.
Перевіривши наявний у матеріалах справи розрахунок штрафу та пені, який здійснений позивачем, судом встановлено відповідність цього розрахунку обставинам справи щодо прострочення відповідача.
Втім, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 зауважила, що після прийняття постанови у справі № 761/26293/16-ц вона вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину третю статті 551 ЦК України, в постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити [постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18 (пункт 85)].
Верховний Суд також неодноразово вказував, що застосування статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Переоцінка обставин, що є предметом доказування, та стали підставою для висновку щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
« 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».
Так, відповідач, мотивуючи клопотання про зменшення позовних вимог, вказував, зокрема, на те, що непоставка Товару відбувалася не з вини Товариства, надавши при цьому відповідне документальне підтвердження (листування, договори з третіми особами, докази оплати тощо).
З огляду на викладене, враховуючи ступінь, характер та правові наслідки правопорушення, співмірність між ними, поведінку відповідача, яка була спрямована на виконання умов Контракту, зважаючи на те, що порушення зобов'язання зі сторони Товариства обумовлене об'єктивними обставинами, що підтверджено ним документально, та не завдало збитків позивачу та/або іншим учасникам господарських відносин, наявні обставини, які в силу приписів частини третьої статті 551 ЦК України є достатніми підставами для зменшення розміру штрафу та пені, які заявлені позивачем до стягнення з відповідача, на 50%.
Суд відзначає, що при визначенні розміру (відсоткового співвідношення) зменшення штрафних санкцій суд керується своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме 521 150,00 грн штрафу та 394 585,00 грн пені.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає частковому задоволенню, ураховуючи зменшення штрафних санкцій на 50%.
Суд зазначає, що висновки стосовно застосування статті 129 ГПК України (про розподіл судового збору), у справах, за результатами розгляду яких, суд зменшив розмір неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.
Так, у вказаних постановах Верховним Судом наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Таким чином, суд зазначає, що судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повній сумі, оскільки позивачем було заявлено правомірні вимоги про стягнення пені та штрафу, а зменшення судом їх розміру не впливає на відшкодування відповідачем позивачу судових витрат.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСТ Ексім» (01001, м. Київ, провулок Рильський, будинок 6, код 44975160) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2, код 44725823) 394 585 (триста дев'яносто чотири тисячі п'ятсот вісімдесят п'ять) грн 00 коп. пені, 521 150 (п'ятсот двадцять одну тисячу сто п'ятдесят) грн 00 коп. штрафу, судовий збір у розмірі 21 977 (двадцять одна тисяча дев'ятсот сімдесят сім) грн 64 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23.10.2025.
Суддя О.Г. Удалова