22.10.2025 Справа № 908/3173/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко Ірина Вікторівна, розглянувши матеріали заяви Запорізької міської ради про забезпечення позову у справі № 908/3173/25
за позовом: Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код 04053915)
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМУНАЛЬНИК» (69002, м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, буд. 99А, ідентифікаційний код 19273025)
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОСЕРВІС БУХТА 99А» (69002, м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, буд. 99А, ідентифікаційний код 45860512)
про визнання недійсними договорів
без виклику сторін
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. № 3484/08-07/25 від 15.10.2025) Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМУНАЛЬНИК» та Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОСЕРВІС БУХТА 99А» про:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.06.2025, зареєстрований в реєстрі за № 791 (закрита стоянка для техніки з офісом літ. А-2, загальною площею 399,2 кв.м.), який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:01:009:0046, площею 0,8266 га, яка знаходиться у комунальній власності Запорізької міської ради, укладений між ТОВ “КОМУНАЛЬНИК» та ТОВ “АВТОСЕРВІС БУХТА 99А», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О.;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.06.2025, зареєстрований в реєстрі за № 792 (побутова будівля літ. Д, прибудова Д', загальною площею 73,1 кв.м.), який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:01:009:0046, площею 0,8266 га, яка знаходиться у комунальній власності Запорізької міської ради, укладений між ТОВ “КОМУНАЛЬНИК» та ТОВ “АВТОСЕРВІС БУХТА 99А», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О.;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.06.2025, зареєстрований в реєстрі за № 793 (сховище для посипочного матеріалу літ. Б, загальною площею 117,9 кв.м.), який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:01:009:0046, площею 0,8266 га, яка знаходиться у комунальній власності Запорізької міської ради, укладений між ТОВ “КОМУНАЛЬНИК» та ТОВ “АВТОСЕРВІС БУХТА 99А», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 15.10.2025, здійснено автоматичний розподіл заяви між суддями та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Одночасно з позовом Запорізькою міською радою подано заяву про забезпечення позову, якою позивач просить забезпечити позов, шляхом накладення арешту на нерухоме майно:
- закриту стоянку для техніки з офісом літ. А-2, загальною площею 399,2 кв.м., яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, буд. 99а (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 837112423101);
- побутову будівлю літ. Д, прибудова Д', загальною площею 73,1 кв.м., яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, буд. 99а (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 793732123101);
- сховище для посипочного матеріалу літ.Б, загальною площею 117,9 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. вул. Крива Бухта, буд. 99а (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 118950823101).
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 15.10.2025, здійснено автоматичний розподіл заяви між суддями та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що ним подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “КОМУНАЛЬНИК» та Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОСЕРВІС БУХТА 99А» про:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.06.2025, зареєстрований в реєстрі за № 791 (закрита стоянка для техніки з офісом літ. А-2, загальною площею 399,2 кв.м.), який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:01:009:0046, площею 0,8266 га, яка знаходиться у комунальній власності Запорізької міської ради, укладений між ТОВ “КОМУНАЛЬНИК» та ТОВ “АВТОСЕРВІС БУХТА 99А», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О.;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.06.2025, зареєстрований в реєстрі за № 792 (побутова будівля літ. Д, прибудова Д', загальною площею 73,1 кв.м.), який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:01:009:0046, площею 0,8266 га, яка знаходиться у комунальній власності Запорізької міської ради, укладений між ТОВ “КОМУНАЛЬНИК» та ТОВ “АВТОСЕРВІС БУХТА 99А», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О.;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.06.2025, зареєстрований в реєстрі за № 793 (сховище для посипочного матеріалу літ. Б, загальною площею 117,9 кв.м.), який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:01:009:0046, площею 0,8266 га, яка знаходиться у комунальній власності Запорізької міської ради, укладений між ТОВ “КОМУНАЛЬНИК» та ТОВ “АВТОСЕРВІС БУХТА 99А», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договори купівлі-продажу, укладені відповідачами, спрямовані на ухилення ТОВ “КОМУНАЛЬНИК» від виконання зобов'язання щодо сплати заборгованості за користування земельною ділянкою, стягнутої за наслідками розгляду справи № 908/617/25.
Позивач вказує, що підставою для звернення до суду стали умисні дії відповідача 1, які полягають у відчужені усього нерухомого майна на користь відповідача 2 після розгляду справи № 908/617/25, внаслідок чого відповідач 1 став неплатоспроможним (відсутнє інше нерухоме майно, кошти на банківських рахунках тощо) при наявності в нього заборгованості перед місцевим бюджетом, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язання по сплаті за землю з 06.04.2023 по 31.12.2024 в розмірі 495 920,50 грн.
Позивач вважає, що в даному випадку порушуються його інтереси через укладення відповідачем 1, з порушенням засад ст.3 Цивільного кодексу України, правочину, після якого унеможливлюється виконання грошових зобов'язань (сатисфакція) перед позивачем за рішенням суду по справі № 908/617/25, а невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору, дозволить відповідачу 2 сприяти цим вищевказаним неправомірним, недобросовісним, вищенаведеним діям відповідача 1 продовжити вчиняти дії, що унеможливлює виконання судового рішення по справі № 908/617/25.
Розглянувши вищезазначену заяву про забезпечення позову, суд дійшов до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписами ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Перелік заходів забезпечення позову, викладений в пунктах 1-10 частини 1 ст. 137 ГПК України. Згідно п. 1 ч. 1 цієї статті позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно боржника.
Відповідно до положень частин 5, 6 статті 140 ГПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 140 ГПК України).
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. ГПК України не визначає перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23).
У статті 136 ГПК України визначено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, що відповідач 1 порушив приписи Цивільного кодексу України та законні права позивача, оскільки уклав фіктивні правочини з метою ухилення від виконання грошових зобов'язань перед кредитором.
Так, предметом позову у цій справі є визнання недійсними договорів купівлі-продажу.
Господарський суд зазначає, що наявність між сторонами спору щодо стягнення суми заборгованості за рішенням у справі 908/617/25, відчуження відповідачем 1 нерухомого майна, на яке позивач просить накласти арешт, не свідчить про автоматичне задоволення поданої заяви про забезпечення позову без належного обґрунтування необхідності вжиття такого забезпечення.
Суддя, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Дослідивши подані позивачем документи, господарським судом встановлено, що до заяви не додано жодних доказів на підтвердження перебування чи відсутності у відповідача 1 будь-яких активів (грошових коштів на рахунках, рухомого чи нерухомого майна).
Відтак, суд виснує, що відсутні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на реалізоване нерухоме майно (закриту стоянку для техніки з офісом літ. А-2, загальною площею 399,2 кв.м., побутову будівлю літ. Д, прибудова Д', загальною площею 73,1 кв.м., сховище для посипочного матеріалу літ.Б, загальною площею 117,9 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул.Крива бухта, 99А) може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування реальних ризиків щодо можливого утруднення чи неможливості виконання рішення суду у даній справі, а також того, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на закриту стоянку для техніки з офісом літ. А-2, загальною площею 399,2 кв.м., побутову будівлю літ. Д, прибудова Д', загальною площею 73,1 кв.м., сховище для посипочного матеріалу літ.Б, загальною площею 117,9 кв.м., які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул.Крива бухта, 99А, може призвести до порушення прав, свобод та законних інтересів заявника або ускладнити ефективний захист порушеного права.
З обґрунтування наведеного позивачем вбачається, що забезпечення у вигляді накладення арешту на нерухоме майно відповідача 2 сприятиме виконанню рішення суду у справі про стягнення № 908/617/25.
При цьому, відповідно до приписів ст. 136 ГПК України, забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Тобто заходи забезпечення у дані справі мають відноситись до забезпечення виконання рішення суду саме у цій справі.
Позивач в даному випадку фактично просить забезпечити виконання рішення суду у іншій справі.
Позивач окрім посилань на загальні норми процесуального права послався на ймовірне подальше відчуження відповідачем 2 наведеного нерухомого майна на користь третіх осіб, проте будь-яких доказів на підтвердження наведеного позивачем не надано.
Ураховуючи зазначене суд виснує, що позивачем до заяви про забезпечення позову не додано необхідних доказів на підтвердження фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходів забезпечення позову.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
За таких обставин, заявником не надано суду переконливих доказів щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову.
На підставі вищевикладеного, враховуючи, що заявником (позивачем) не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поданої ним заяви, а саме: існування на даний час конкретних обставин, з якими пов'язується необхідність вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, у зв'язку з її необґрунтованістю та недоведеністю.
Враховуючи положення статті 129 ГПК України та Закону України «Про судовий збір», оскільки заяву про забезпечення позову судом розглянуто, витрати по сплаті судового збору, відшкодуванню та поверненню не підлягають.
Керуючись ст. 136, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Запорізької міської ради про забезпечення позову у справі № 908/3173/25 відмовити.
Відповідно до ст.ст. 140, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її підписання в порядку, встановленому ст. 257 цього Кодексу.
Ухвалу підписано 22.10.2025.
Суддя І.В. Давиденко