пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
22 жовтня 2025 року Справа № 903/749/25
Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А. С., розглянувши матеріали за заявою Приватного малого підприємства “Євро-В» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу
по справі № 903/749/25
за позовом Приватного малого підприємства “Євро-В»
до відповідача: Логвинюка Вадима Володимировича
про стягнення 316595,84 грн,
Установив:
24.07.2025 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Приватного малого підприємства “Євро-В» до ОСОБА_1 про стягнення 316595,84 грн, з них 239057,17 грн інфляційних втрат, 77538,67 грн 3% річних (з урахуванням прийнятої заяви позивача від 04.08.2025).
При обґрунтуванні позовних вимог вказує, що позивачем сплачено відповідачу 1017094,00 грн у період з травня 2022 року по лютий 2023 року. У подальшому постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 та додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі № 903/989/23 стягнуто з фізичної особи-підприємця Логвинюка Вадима Володимировича на користь позивача 1017094,00 грн безпідставно набутих коштів, 15256,41 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 22884,62 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 106019,20 грн витрат за проведення експертизи у справі. Враховуючи тривале неповернення відповідачем вказаних коштів, позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 30.09.2025 позов Приватного малого підприємства “Євро-В» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного малого підприємства “Євро-В» 312859,23 грн, з них 236502,25 грн інфляційних втрат та 76356,98 грн 3% річних, а також 4692,89 грн витрат по сплаті судового збору. У позові про стягнення 3736,61 грн, з них 2554,92 грн інфляційних втрат та 1181,69 грн 3% річних відмовлено.
07.10.2025 представник позивача через систему “Електронний суд» подав заяву вих. №02 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача 154552,45 грн витрат на правову допомогу.
Ухвалою суду від 13.10.2025 заяву Приватного малого підприємства “Євро-В» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу прийнято до розгляду. Постановлено здійснювати розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо витрат на професійну правничу допомогу без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу в строк по 20.10.2025 подати суду: відзив по суті поданої заяви та наявні докази, докази направлення позивачу. Запропоновано позивачу в строк по 22.10.2025 подати суду: відповідь на відзив по суті поданої заяви, докази направлення відповідачу.
Відповідач, будь-яких, пояснень по суті поданої позивачем заяви чи заперечень не подав.
Розглянувши заяву Приватного малого підприємства “Євро-В» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
У відповідності до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Положеннями частини 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивачем заяву про ухвалення додаткового рішення подано в межах строку, визначеного ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Частинами 1, 2 ст. 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
У позовній заяві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу та зазначив, що такі витрати становлять 50% від стягнутої судом суми. При цьому, заявив, що детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та докази необхідності понесення позивачем судових витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (в разі задоволення позову).
Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно із ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.
Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наданими позивачем доказами:
- договором про надання послуг професійної правової допомоги від 14.07.2025;
- додатковою угодою №1 до Договору від 06.10.2025;
- актом прийому-передачі виконаних робіт і наданих послуг правової допомоги від 06.10.2025;
- ордером на надання правничої допомоги серії АС №1148547 від 23.07.2025;
- свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №491 від 16.02.2006 та посвідченням адвоката Богачука Я.О. №491 від 16.02.2006.
До матеріалів справи № 903/749/25 позивач не надав доказів фактичної сплати наданої правничої допомоги.
Разом із тим, відповідно до усталеної практики вирішення господарських спорів, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (висновок Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладений в абз. 3 п. 6.5. постанови від 03.10.2019 по справі № 922/445/19).
Дослідивши надані позивачем докази, суд приймає до уваги, що між адвокатом Богачуком Я.О., та Приватним малим підприємством «ЄВРО-В», 14.07.2025 було укладено договір про надання послуг професійної правничої допомоги у відповідності до п.1.1 якого, адвокат зобов'язується здійснити захист та/або представництво та/або надати інші види правової допомоги клієнту у судовій справі за позовом клієнта до Логвинюка Вадима Володимировича про стягнення інфляційних втрат і 3% річних на умовах і в порядку, що визначені Договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати Адвоката понесені ним і необхідні для виконання Договору.
Згідно п. 3.1 Договору, розмір гонорару адвоката сторони погодили в сумі, яка становитиме 50% від стягнутої рішенням суду суми коштів із Відповідача на користь Позивача.
У подальшому між сторонами укладено додаткову угоду №1 від 06.10.2025 до договору про надання послуг професійної правничої допомоги якою погоджено розмір гонорару адвоката в сумі 156429,61 грн та погоджено, що оплата повинна бути здійснена до 20.11.2025.
Крім того між сторонами підписано акт прийому-передачі виконаних робіт і наданих послуг правової допомоги від 06.10.2025 у відповідності до якого сторони засвідчили факт виконання адвокатом наступних робіт і надання послуг за Договором (з врахуванням Додаткової угоди №1 від 06.10.2025): 1. З'ясування фактичних обставин справи; 2. Надання консультацій та роз'яснень клієнту; 3. Збір необхідних документів, доказів; 4. Аналіз актуальної судової практики в подібних справах; 5. Підготовка і подання позовної заяви, заяви про усунення недоліків; 6. Представництво інтересів Позивача у місцевому суді. Загальна вартість виконаних робіт та наданих послуг, яка погоджена Сторонами Додатковою угодою №1 від 06.10.2025, становить 156 429, 61 грн, які мають бути сплачені Адвокату до 20.11.2025.
Отже, надані докази в їх сукупності підтверджують надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи № 903/749/25 у заявленому обсязі на загальну суму 156429, 61 грн.
Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений договором у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.
Разом з цим, у відповідності до п. 4 ст.129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 30.09.2025 позов Приватного малого підприємства “Євро-В» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного малого підприємства “Євро-В» 312859,23 грн, з них 236502,25 грн інфляційних втрат та 76356,98 грн 3% річних, а також 4692,89 грн витрат по сплаті судового збору. У позові про стягнення 3736,61 грн, з них 2554,92 грн інфляційних втрат та 1181,69 грн 3% річних відмовлено.
Враховуючи те, що позов у даній справі задоволено частково, то і витрати на правову допомогу слід розраховувати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З врахуванням вищевикладеного, витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у даному випадку становлять 154 583, 36 грн (312859,23*156 429, 61/316595,84), хоча позивачем заявлено до стягнення меншу суму 154552,45 грн, проте суд не може виходити за межі суми витрат, що заявлена до стягнення.
Водночас у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Водночас відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Кодексу).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що суд не зобов'язаний керуватися тими внутрішньо національними розцінками і критеріями, з яких виходять Уряд і заявник на підтримку відповідних аргументів; він керується свободою розсуду відповідно до того, що він вважає за справедливе.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При цьому, покладення всіх понесених стороною судових витрат на іншу сторону не може бути надмірним тягарем для іншої сторони.
На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними, про що зазначено вище, проте їх розмір не може вважатись необхідним та розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Водночас, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п. 4.16. постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У свою чергу, у кожній окремій справі суд виходить з конкретних особливих обставин, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Кожна справа має різну кількість судових засідань, як і різну кількість розглянутих клопотань, а отже і кількість виконаного адвокатом обсягу робіт з огляду на кількість вчинених процесуальних дій.
Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Відтак, розглянувши подані докази наданих послуг (договір про надання послуг професійної правової допомоги від 14.07.2025; додаткову угоду №1 до Договору від 06.10.2025; акт прийому-передачі виконаних робіт і наданих послуг правової допомоги від 06.10.2025), суд визнає їх підставними.
Разом з тим, останні приймаються судом із наступними висновками про можливість присудження розміру таких витрат в сумі 77291, 68 грн(50% від 154583, 36), а не 154552,45 грн, що заявлені позивачем, через відсутність такої необхідності, розумності та їх неспівмірністю зі складністю справи, ціною позову, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт, що на переконання суду є достатньою компенсацією витрат робочого часу, необхідного для участі в судових засіданнях та підготовкою позову до судового процесу.
Посилання позивача у заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на те, що відповідачем не заявлялось жодних письмових заперечень щодо заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу, не заявлялось клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу, судом не приймаються до уваги, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 367/6289/21, від 22 травня 2024 року у справі №205/5969/15-ц у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Отже, на підставі аналізу обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, виходячи з вимог розумності, справедливості, співмірності, врахувавши обставини справи, тривалість розгляду справи, ціну позову, суд дійшов висновку щодо доцільності відшкодування Приватному малому підприємству “Євро-В за рахунок ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 77291, 68 грн, в іншій частині на суму 77260,77 грн не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її витрати на професійну правову допомогу.
Зазначені витрати, відповідають критеріям пропорційності, добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. ст. 13, 73-80, 123, 126-127, 129, 221, 236-240, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Заяву Приватного малого підприємства “Євро-В» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного малого підприємства “Євро-В» (вул. Запорізька,37, м. Луцьк, Волинська область, 43008, код ЄДРПОУ 31102036) 77 291, 68(сімдесят сім тисяч двісті дев'яносто одну гривню 68 коп.) грн. витрат на професійну правову допомогу.
3. В іншій частині заяви відмовити.
Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст додаткового рішення складено 22.10.2025.
Суддя Вороняк А. С.