ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 жовтня 2025 року Справа № 902/80/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни
на рішення Господарського суду Вінницької області від 20.06.2024
(ухвалене о 16:30 год. у м. Вінниці, повний текст складено 01.07.2024)
у справі № 902/80/24 (суддя Яремчук Ю.О.)
за позовом першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ладижинської міської ради
до фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державне агентство меліорації та рибного господарства України в особі Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області
про повернення земельної ділянки
за участю представників:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
від третьої особи - не з'явився;
прокурор - Ваколюк Ю.О.
Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ладижинської міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни про повернення земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що ФОП Колісніченко Л.С. використовує земельну ділянку з кадастровим номером 0510600000:01:001:0004 площею 155,3173 га, на якій на території Ладижинської міської територіальної громади розташоване Ладижинське водосховище, на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водних об'єктів та дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах, без рішень органів державної влади або місцевого самоврядування про надання у користування зазначених земель та водних об'єктів.
Також, вказує на те, що Ладижинське водосховище відноситься до водосховищ комплексного призначення та використовується для питних потреб м. Ладижина, з огляду на що не допускається здійснення рибогосподарської діяльності у водоймах, які використовуються як джерела питного водопостачання.
Господарський суд Вінницької області рішенням від 20.06.2024 у справі № 902/80/24 позов задовольнив. Зобов'язав фізичну особу-підприємця Колісніченко Ларису Сергіївну повернути територіальній громаді в особі Ладижинської міської ради земельну ділянкою водного фонду площею 155,3173 га з кадастровим номером 0510600000:01:001:0004 розташовану на території Ладижинської міської ради. Стягнув з фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір в сумі 3 028 грн.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснює свою рибогосподарську діяльність на водному об'єкті - Ладижинському водосховищі неправомірно, зокрема без отримання водного об'єкта та земель водного фонду в користування та без погодження власника земельної ділянки.
Суд вказав, що режим рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не дають підстави для використання відповідачем водного об'єкта - Ладижинського водосховища.
Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що Ладижинське водосховище не могло бути передане в оренду для рибогосподарських потреб, з огляду на його комплексне призначення та використання як джерела питного водопостачання.
Також, суд надав оцінку зверненню прокурора до суду із цим позовом та дотримання прокурором порядку встановленого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 13, 14, 41, 92 Конституції України, ст. ст. 179, 181, 190, 316, 317, 319, 321, 391, 395 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 79, 80, 123, 124, 125, 126, 152, 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. ст. 1, 3, 4, 43, 51, 85 Водного кодексу України (далі - ВК України), ст. ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 1, 11, 14 Закону України "Про аквакультуру", ст. ст. 1, 23, 25, 27, 34, 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", ст. ст. 17, 20, 25, 26 Закону України "Про тваринний світ", Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженої Наказом Державного комітету рибного господарства України №4 від 15.01.2008, Порядку видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013.
Не погоджуючись із вказаним рішенням фізична особи-підприємець Колісніченко Лариса Сергіївна звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 20.06.2024 у справі №902/80/24 скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
ФОП Колесніченко Л.С. здійснює діяльність у вигляді промислового рибальства на Ладижинському водосховищі з 2018 року на підставі:
- Режиму рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, розробленого Інститутом рибного господарства НААН, погодженого 04.04.2017 Державним агентством рибного господарства України та 15.03.2017 Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Вінницькій області;
- Дозволу №1 на спеціальне використання біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) від 05.01.2018, виданого Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Вінницькій області;
- Науково-біологічного обґрунтування рибогосподарської діяльності на Ладижинському водосховищі, розробленого інститутом "Укррибпроект" на замовлення ФОП Колісніченко Л.С. з метою вилову водних живих ресурсів на водосховищі.
Здійснення рибогосподарської діяльності ФОП Колісніченко на Ладижинському водосховищі є відмінним від діяльності у сфері аквакультури і тому застосування до спірних правовідносин Закону України "Про аквакультуру" є неправомірним.
ФОП Колісніченко Л.С. на підставі Режиму рибогосподарської діяльності та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) №33 від 05.01.2018 здійснює використання лише водних живих ресурсів (ВЖР) у Ладижинському водосховищі, а не земельної ділянки водного фонду.
Ладижинське водосховище входить до басейну р.Південний Буг та у відповідності до положень ст.26 Закону України "Про тваринний світ" є промисловою ділянкою, на якій за наявністю дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів відповідач, як суб'єкт господарювання має право здійснювати промислове рибальство.
Судом першої інстанції під час ухвалення рішення безпідставно застосовано висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №923/213/18 та від 06.10.2021 у справі №914/1326/16, оскільки обставини вказаних справ є відмінними від обставин у даній справі і тому не можуть бути застосовані до правовідносин у справі №902/80/24. Більше того, висновки у вказаних справах суперечать висновкам суду, які викладені у постанові від 22.11.2018 у справі №806/449/15 і які було покладено судом першої інстанції в основу судового рішення у цій справі одночасно.
Прокурором не надано доказів, які б свідчили про вчинення відповідачкою перешкод позивачу у використанні земельною ділянкою водного фонду, а відповідачкою в свою чергу надано докази щодо здійснення нею рибогосподарської діяльності на Ладижинському водосховищі в порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством, суд, не надавши належної правової оцінки усім доказам, наявним в матеріалах справи, ухвалив рішення про зобов'язання повернути земельну ділянку водного фонду.
Задовольняючи позов прокурора у вказаній праві суд, як і прокурор не оцінив усі негативні ризики, які можливі внаслідок позбавлення ФОП Колісніченко Л.С. права здійснювати рибогосподарську діяльність на Ладижинському водосховищі.
Судом першої інстанції під час розгляду справи не було надано правову оцінку доводам Відповідача про порушення державою принципу належного урядування.
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.08.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни на рішення Господарського суду Вінницької області від 20.06.2024 у справі №902/80/24, призначив розгляд справи на 30.09.2024 о 14:00 год.
Прокурор подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує таке.
В апеляційній скарзі безпідставно зазначається, що ФОП Колісніченко Л.С. не використовує спірну земельну ділянку, на якій розташована частина Ладижинського водосховища, а лише здійснює на водосховищі діяльність з промислового рибальства.
Ладижинське водосховище використовується для забезпечення питною водою місцевого населення, що підтверджується долученим до позовної заяви листом Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг від 07.11.2023 № 1756/03. А відповідно до ч. 2 ст. 51 ВК України не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об'єкти, які використовуються для питних потреб.
При затвердженні Режиму і видачі Дозволу уповноважені державні органи не досліджують питання набуття речових прав, не є розпорядниками та не надають права користуватися водними об'єктами і землями водного фонду, оскільки такі дії не входять до їхніх повноважень.
Порядок же надання в користування водних об'єктів та земельних ділянок, на яких вони розташовані, визначається положеннями ст. ст. 51, 85 Водного кодексу України та ст. ст. 59, 122-124 Земельного кодексу України.
Законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів як окремими об'єктами користування.
Відповідач здійснює використання спірної земельної ділянки та частини Ладижинського водосховища за відсутності достатніх правових підстав, тобто незаконно (з порушенням встановленого законодавством порядку), що є перешкодою у вільному використанні позивачем своїх прав власника щодо спірної земельної ділянки та частини водосховища, а тому вказана спірна ділянка підлягає поверненню власнику - Ладижинській міській раді Гайсинського району Вінницької області.
Поведінка позивача - Ладижинської міської ради (як органу, уповноваженого здійснювати повноваження держави у спірних правовідносинах), що спрямована на припинення безпідставного використання комунального майна (спірної земельної ділянки та розташованого на ній, частини Ладижинського водосховища) іншими особами, є також послідовною і не суперечить принципу належного урядування.
Органи державної влади (Вінницька обласна державна адміністрація) та місцевого самоврядування (Ладижинська міська рада ) діяли у правовідносинах з ФОП Колісніченко Л.С. в послідовний спосіб, відповідно до вимог Конституції України, норм чинного земельного та водного законодавства.
Твердження відповідача про сподівання на мирне володіння майном не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки відсутні будь-які належні докази наявності у ФОП Колісніченко Л.С. права на користування водним об'єктом та земельними ділянками, на яких він розташований.
Враховуючи викладене, прокурор вважає, що суд першої інстанції, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин, дійшов правильного висновку, що прокурором подано достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів на підтвердження позовних вимог.
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідачки, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
До початку судового засідання 30.09.2024 від представниці скаржниці до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 902/80/24 до завершення розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 922/1168/23.
Обґрунтовуючи клопотання, представниця пояснювала, що Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ухвалою від 21.06.2024 прийняв до провадження справу № 922/1168/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 та на рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023. Доводила, що зміст позовних вимог та їх підстави, матеріально-правове регулювання правових відносин у справах № 922/1168/23 та № 902/41/24 є аналогічними, що обумовлює зупинення провадження у цій справі з метою правильного застосування норм права у подібних правовідносинах.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 30.09.2024 представниця скаржниці підтримала подане клопотання про зупинення провадження в цій справі до закінчення розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №922/1168/23.
Прокурор в судовому засіданні не заперечила проти зупинення провадження у справі.
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.09.2024 задовольнив клопотання представниці фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни. Зупинив провадження у справі №902/80/24 до закінчення розгляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №922/1168/23.
В подальшому апеляційний господарський суд із Єдиного державного реєстру судових рішень встановив, що 10.04.2025 Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ухвалено постанову в справі №922/1168/23.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.10.2025 поновив провадження у справі №902/80/24. Розгляд справи призначив на 21.10.2025 о 14:00 год.
В судове засідання суду апеляційної інстанції 21.10.2025 з'явилася прокурор.
Інші учасники справи не забезпечили явку своїх уповноважених представників в судове засідання суду апеляційної інстанції.
При цьому, від представниці відповідачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, котре мотивоване тимчасовою непрацездатністю представниці.
Прокурор не заперечила проти відкладення розгляду справи.
Розглядаючи вказане клопотання, суд зауважує таке.
Відповідно до ч.1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
Учасники справи не обмежені законом в кількості уповноважених осіб для представництва їх інтересів у тому числі і в суді апеляційної інстанції.
Поруч з наведеним суд бере до уваги, що явка представників в судове засідання обов'язковою не визнавалася, а також те, що позиція скаржниці викладена в апеляційній скарзі.
Тому, суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні вищевказаного клопотання.
Відтак, в судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду було заслухано пояснення прокурора, яка вказала, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування - відсутні. Просила суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи, що сторони та третя особа були належним чином та своєчасно повідомлена про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронних листів особі (т. 2, а. с. 126-127), відхилення клопотання представниці скаржниці про відкладення розгляду справи, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників сторін та третьої особи.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що на території Ладижинської міської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області на річці Південний Буг розташоване Ладижинське водосховище.
Відповідно до водогосподарського паспорта, розробленого Українським державним головним проектно-вишукувальним і науково-дослідним інститутом "Укргідроводгосп" у 1980 році, Ладижинське водосховище площею 2060 га прийняте в експлуатацію у 1964 році, призначене для енергетики та зрошення. Ладижинське водосховище розташоване на річці Південний Буг на території сіл Степашки, Маньківка, Новоселівка, Павлівна, Сокілець, Зяньківці, Щурівці, Семенки та біля м. Ладижина (т. 1, а. с. 3,-54).
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 707-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області", на сьогодні Ладижинське водосховище розташоване на території Гайсинської, Кунківської, Брацлавської, Райгородської та Ладижинської територіальних громад.
Відповідно до інформації Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг від 07.11.2023 № 1756/03 Ладижинське водосховище використовується для питних потреб м. Ладижина (т. 1, а. с. 32).
У межах Ладижинської міської територіальної громади Ладижинське водосховище розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 0510600000:01:001:0004 площею 155,3173 га.
Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель водного фонду державної власності на території Верхівської, Глибочанської, Савинецької, Четвертинівської сільських рад та Ладижинської міської ради Тростянецького району, розробленої ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" у 2020 році, інформації Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 16.06.2023, листа Ладижинської міської ради від 07.11.2023 та відомостей Державного земельного кадастру, зазначена земельна ділянка входить до Ладижинського водосховища, яке розташоване на річці Південний Буг (т. 1, а. с. 75, 79-107).
Згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, розробленого Державним підприємством - Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" у 2017 році, на замовлення фізичної особи- підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни, водосховище площею 2080 га розташоване на річці Південний Буг, неподалік м. Ладижина, на території Гайсинського, Немирівського і Тульчинського районів. Термін дії режиму від 01.01.2018 до 31.12.2027.
Відповідно до п. 14 Режиму рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища ФОП Колісніченко Л.С. необхідно підготувати на водосховищі та постійно підтримувати в належному стані не менше 5-10 тоневих ділянок для меліоративного та промислового вилову риби, виготовляти та встановлювати штучні гнізда для нересту аборигенних видів риб в кількості 70 шт. щорічно. Користувач постійно зобов'язаний здійснювати догляд за санітарним станом прибережної зони, а також забезпечувати недопущення погіршення екологічного стану водосховища та проводити санітарно- профілактичні заходи, здійснювати систематичний контроль за показниками води та профілактичну дезінфекційну обробку водойми. Здійснювати охорону водних біоресурсів.
Пунктом 16 зазначеного Режиму передбачено, що користувач - ФОП Колісніченко Л.С. відповідає за виконання його вимог, складених науковою установою (т. 1, а. с. 58-65).
На підставі зазначеного Режиму фізичній особі-підприємцю Колісніченко Ларисі Сергіївні надано дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах від 05.01.2018 № 33 (т. 1, а. с. 66-67).
У відповідності до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Колісніченко Л.С. зареєстрована як фізична особа-підприємець з 01.04.2009 та має основний вид економічної діяльності - прісноводне рибальство, код КВЕД 03.12 (т. 1, а. с. 134).
Відповідно до звітів про обсяги вилову водних біоресурсів з Ладижинського водосховища станом на 01.01.2022 ФОП Колісніченко Л.С. з вказаного водосховища видобуто 116 тонн водних біоресурсів (риби), станом на 01.01.2023 - 111,2 тонни водних біоресурсів (риби), станом на 01.12.2023 - 100 тонн водних біоресурсів (риби) (т. 1, а. с. 23-25).
Згідно із листа Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області від 16.12.2022 ФОП Колісніченко Л.С. використовує Ладижинське водосховище відповідно до Режиму рибогосподарської діяльності, термін дії якого з 01.01.2018 до 31.12.20217 (т. 1, а. с. 55-56).
Таким чином, ФОП Колісніченко Л.С. використовує Ладижинське водосховище для здійснення рибогосподарської діяльності зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилову.
Відповідно до листа Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Вінницькій області від 20.12.2023 та підсумкових актів про виконання робіт зі вселення водних біоресурсів ФОП Колісніченко Л.С. щорічно здійснюється вселення у Ладижинське водосховище водних біоресурсів (т. 1, а. с. 21-31).
В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно за ФОП Колісніченко Л.С. речові права на земельні ділянки водного фонду не зареєстровані (т. 1, а. с. 131-132).
Відповідно до інформацій Вінницької обласної державної адміністрації від 10.11.2023, Гайсинської районної військової адміністрації від 03.11.2023 та Ладижинської міської ради від 07.11.2023 та від 11.07.2023 рішення про надання спірної земельної ділянки в користування ФОП Колісніченко Л.С. не приймались, договори з ФОП Колісніченко Л.С. не укладалися.
Отже, ФОП Колісніченко Л.С. використовує земельну ділянку з кадастровим номером 0510600000:01:001:0004 площею 155,3173 га, на якій на території Ладижинської міської територіальної громади розташоване Ладижинське водосховище, на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водних об'єктів та дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах.
Матеріали справи не містять рішень органів державної влади або місцевого самоврядування про надання у користування зазначених земель та водних об'єктів.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Апеляційний господарський суд з огляду на приписи ст. 269 ГПК України, ту обставину що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції, вважаючи, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, не вказує про недотримання прокурором ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", апеляційний господарський суд переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги та не надає оцінку щодо подання прокурором позову в цій справі.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правові засади регулювання охорони та використання водних ресурсів визначаються у Водному кодексі України, в преамбулі якого зазначено, що усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.
Так, Водний кодекс України по відношенню до системи водного законодавства виступає рамковим та системоутворюючим законом, а його норми щодо регулювання водних правовідносин у співвідношенні з нормами інших галузей права мають спеціальний характер, що випливає зі змісту його статті 2, відповідно до якої завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.
В статті 1 Водного кодексу України надано визначення його основних термінів, зокрема:
води - усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води;
водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт);
водойма - безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об'єкт;
водокористування - використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів);
водокористувач - фізична або юридична особа, яка здійснює водокористування;
водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку;
водосховище комплексного призначення - водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних);
рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів;
рибогосподарський водний об'єкт - водний об'єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.
Частиною 1 статті 51 ВК України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 ВК України не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об'єкти, що:
використовуються для питних потреб;
розташовані в межах територій та об'єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".
Згідно з ч. 3 ст. 51 ВК України водні об'єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об'єктом поширюється на такий водний об'єкт.
Відповідно до ч. 4 ст. 51 ВК України водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними ЗК України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.
Згідно з ч. 5 ст. 51 ВК України надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч. 12 ст. 51 ВК України типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 20 ст. 51 ВК України надання частин рибогосподарських водних об'єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру".
Статтею 59 Земельного кодексу України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Відповідно до ч.2-3 ст.59 Земельного кодексу України визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;
в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;
г) військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.
Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про тваринний світ" підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об'єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об'єктів та континентальному шельфі України. До рибогосподарських водних об'єктів належать усі поверхневі, територіальні і внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування, вирощування чи розведення риби та інших об'єктів водного промислу або мають значення для природного відтворення їх запасів, а також виключна (морська) економічна зона та акваторія у межах континентального шельфу України. Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) визначається Кабінетом Міністрів України. Підприємства, установи, організації і громадяни, яким надано в користування рибогосподарські водні об'єкти (їх частини) для ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних, зобов'язані дотримуватися вимог, передбачених статтею 34 цього Закону, а також здійснювати інші заходи, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об'єктів і умов відтворення рибних запасів, та утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях здійснення промислового рибальства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про аквакультуру" аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.
Частиною 1 статтею 14 Закону України "Про аквакультуру" передбачено, що рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.
Хоча ВК України не дає вичерпного переліку видів цільового призначення водних об'єктів (в т. ч. водосховищ), а їх цільове призначення може визначатися, зокрема, проєктами їх будівництва, однак аналіз його норм дає можливість виокремити серед основних видів їх призначення: задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, рекреаційних, сільськогосподарських (у тому числі зрошення), промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури), протипожежних та інших державних і громадських потреб.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23 (справі до ухвалення рішення в котрій зупинялося провадження в цій справі) і такий висновок враховується судом відповідно до ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ч.4 ст. 236 ГПК України.
Також Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 10.04.2025 у справі №922/1168/23 зазначив, що, виходячи із системного аналізу норм ВК України та ЗК України, законів України "Про тваринний світ", "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", "Про аквакультуру" ще однією відмінністю рибальства від рибництва (аквакультури) є характер здійснення цієї діяльності в межах рибогосподарського об'єкта: рибальство має тимчасовий характер, протягом визначеного періоду, в той час, коли здійснення рибництва (аквакультури) передбачає постійне перебування користувача на водному об'єкті.
Апеляційним господарським судом вище встановлено, що відповідно до водогосподарського паспорта, розробленого Українським державним головним проектно-вишукувальним і науково-дослідним інститутом "Укргідроводгосп" у 1980 році, Ладижинське водосховище площею 2 060 га прийняте в експлуатацію у 1964 році, призначене для енергетики та зрошення. Тобто, таке водосховище має комплексне призначення і не підпадає під ознаки рибогосподарського водного об'єкта.
При цьому судом встановлено, що на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, розташованого на річці Південний Буг та дозволу № 33 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) відповідачкою щорічно здійснюється рибогосподарська діяльність із вселення та вилову водних біоресурсів з Ладижинського водосховища в обсягах, встановлених Режимом.
Статтею 51 ВК України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.
Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об'єкти, що:
використовуються для питних потреб;
розташовані в межах територій та об'єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".
Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об'єктом поширюється на такий водний об'єкт.
Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними ЗК України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.
Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Водні об'єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом.
Орендарі водного об'єкта зобов'язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на прогулянкових суднах, любительське і спортивне рибальство тощо).
При визначенні таких місць перевага надається традиційно розташованим місцям масового відпочинку населення на водних об'єктах.
Забезпечення охорони життя та здоров'я громадян у місцях масового відпочинку населення на водних об'єктах покладається на водокористувача, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди.
У межах населених пунктів забороняється обмеження будь-яких видів загального водокористування, крім випадків, визначених законом.
Заборона загального водокористування водними об'єктами, наданими в користування на умовах оренди, та їх нецільове використання є підставою для розірвання договору оренди.
Типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом затверджується Кабінетом Міністрів України.
Умови використання водних об'єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом.
Методика визначення розміру плати за надані в оренду водні об'єкти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
За користування водним об'єктом орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за водний об'єкт та орендну плату за земельну ділянку під таким водним об'єктом.
У договорі оренди водного об'єкта визначаються зобов'язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об'єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.
Передача орендарем права на оренду водного об'єкта іншим суб'єктам господарювання забороняється.
Орендарі, яким водний об'єкт надано в користування на умовах оренди, зобов'язані надавати іншим водокористувачам можливість здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом, крім випадків, якщо таке спеціальне водокористування унеможливлює використання орендарем водного об'єкта для потреб, визначених у договорі оренди. Водокористувачі, яким видано дозвіл на спеціальне водокористування, мають право скидати зворотні води в орендовані водні об'єкти за умови, що при цьому не перевищуються нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.
Користування водними об'єктами, наданими в оренду, здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, ЗК України та інших законодавчих актів України.
Надання частин рибогосподарських водних об'єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру".
Тобто цією статтею врегульовано правовідносини саме з оренди водного об'єкта, а її тлумачення є однозначним в тій частині, що водосховища комплексного призначення не можуть бути об'єктом оренди. Зазначене випливає із самого змісту як відносин оренди, за якої відбувається індивідуалізація водного об'єкта із закріпленням його за конкретною особою з відповідним обмеженням прав інших осіб щодо його використання (в тому числі права загального природокористування), так і мети комплексного водосховища відповідно до його паспорта: забезпечення можливості його одночасного використання для декількох видів діяльності різними особами, відповідно їх доступу до таких об'єктів, забезпечення їх використання у встановленому порядку.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23.
Системний аналіз норм ст. 59 ЗК України в контексті здійснення рибогосподарської діяльності дозволяє дійти висновку про те, що земельні ділянки водного фонду можуть надаватися та, відповідно, використовуватись для рибогосподарських потреб:
1) на праві власності громадянами та юридичними особами-власниками переданих їм замкнених природних водойм загальною площею до 3 гектарів або створених ними штучних рибогосподарських водойм;
2) на праві постійного користування державними водогосподарськими організаціями або державними рибогосподарськими підприємствами, установами і організаціями для ведення аквакультури;
3) на умовах оренди громадянами та юридичними особами земельними ділянками прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озер, водосховищ, інших водойм для рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури);
4) за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами для рибальства громадянами та юридичним особами.
Апеляційний господарський суд вказує, що ФОП Колісніченко Л.С. не є власницею земельної ділянки водного фонду, тому відповідно до норм статті 59 ЗК України використання нею земельних ділянок водного фонду можливе виключно або на умовах оренди водного об'єкта, прибережної захисної смуги тощо для ведення рибництва (аквакультури) або за погодженням власників або користувачів земельних ділянок для здійснення рибальства.
Вище судом встановлено, що згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища, розробленого Державним підприємством - Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" у 2017 році, на замовлення фізичної особи- підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни, водосховище площею 2 080 га розташоване на річці Південний Буг, неподалік м. Ладижина, на території Гайсинського, Немирівського і Тульчинського районів. Термін дії режиму від 01.01.2018 до 31.12.2027.
Відповідно до п. 14 Режиму рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища ФОП Колісніченко Л.С. необхідно підготувати на водосховищі та постійно підтримувати в належному стані не менше 5-10 тоневих ділянок для меліоративного та промислового вилову риби, виготовляти та встановлювати штучні гнізда для нересту аборигенних видів риб в кількості 70 шт. щорічно. Користувач постійно зобов'язаний здійснювати догляд за санітарним станом прибережної зони, а також забезпечувати недопущення погіршення екологічного стану водосховища та проводити санітарно-профілактичні заходи, здійснювати систематичний контроль за показниками води та профілактичну дезінфекційну обробку водойми. Здійснювати охорону водних біоресурсів.
Пунктом 16 зазначеного Режиму передбачено, що користувач - ФОП Колісніченко Л.С. відповідає за виконання його вимог, складених науковою установою.
На підставі зазначеного Режиму фізичній особі-підприємцю Колісніченко Ларисі Сергіївні надано дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах від 05.01.2018 № 33.
Скаржниця вважає, що зазначені документи надають їй право здійснювати рибогосподарську діяльність у Ладижинському водосховищі (комплексного призначення).
В той же час, відповідно до звітів про обсяги вилову водних біоресурсів з Ладижинського водосховища станом на 01.01.2022 ФОП Колісніченко Л.С. з вказаного водосховища видобуто 116 тонн водних біоресурсів (риби), станом на 01.01.2023 - 111,2 тонни водних біоресурсів (риби), станом на 01.12.2023 - 100 тонн водних біоресурсів (риби) (т. 1, а. с. 23-25).
Підсумковими актами про виконання робіт з відтворення водних біоресурсів підтверджено зариблення ФОП Колісніченко Ладижинського водосховища (т. 1, а. с. 30-31).
Апеляційний господарський суд вказує, що відповідачка в апеляційній скарзі сама вказує, що: "ФОП Колісніченко Л.С. здійснює розведення, вирощування водних живих ресурсів, їх використання з метою підвищення рибопродуктивності рибогосподарських водних об'єктів (їх ділянок) шляхом спрямованого формування видового складу (відтворення риб та інших водних живих ресурсів) та запасів водних живих ресурсів без скидання води з цих об'єктів з метою їх вилову.".
Тобто відповідачка підтверджує те, що вона здійснює саме розведення, вирощування та вилов водних живих ресурсів.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що відповідно до п. 5.1 Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об'єктах України, які були затверджені наказом Державного комітету рибного господарства України від 18.03.1999 №33 та які втратили чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 10.04.2023 №785 промисел водних живих ресурсів здійснюється користувачами за плату в межах виділених їм у встановленому порядку квот за дозволами та талонами встановленого зразка, виданими їм державними органами рибоохорони.
Згідно з пп. 9.14.9 Правил користувачам водних живих ресурсів заборонялося проводити на рибогосподарських водних об'єктах та їхніх ділянках роботи з розведення та вирощування водних живих ресурсів.
Отже, доказами у справі підтверджено і відповідачкою не спростовано, що вона здійснює діяльність саме з ведення рибництва (аквакультури) і така її діяльність не підпадає під промислове рибальство.
Таким чином, з врахуванням обставин цієї справи, а саме встановлення судом здійснення відповідачкою саме діяльності з риборозведення (аквакультури) (рибогосподарської діяльності зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилову), а не промислового рибальства, здійснення відповідачкою цієї діяльності на водному об'єкті без отримання в установленому ЗК України або Законом України "Про аквакультуру" порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин які визначаються координатами відведеної акваторії) є незаконною.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23.
При цьому, як вбачається з матеріалів цієї справи та не заперечується сторонами, Ладижинська міська рада як розпорядник спірної земельної ділянки водного фонду рішень про передачу ФОП Колісніченко Л.С. у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об'єкт - Ладижинське водосховище, не приймалося, договорів з приводу передачі у користування вищевказаного водного об'єкта в комплексі із земельними ділянками не укладалося, згоди або погодження щодо користування земельною ділянкою не надавалося.
Також ФОП Колісніченко Л.С. не надано документів, які отримані нею в установленому порядку та підтверджують виникнення в неї права на здійснення промислового рибальства на спірному водному об'єкті.
Окрім вищенаведеного, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до інформації Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг від 07.11.2023 №1753/06 Ладижинське водосховище використовується для питних потреб м. Ладижина.
В той же час, ч. 2 ст. 51 ВК України містить законодавчу заборону на передачу у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водного об'єкта, що використовується для питних потреб.
Тому відповідачка не може використовувати водний об'єкт - Ладижинське водосховище для рибогосподарської діяльності, оскільки така заборона поширюється в тому числі і на промислове рибальство, яке на думку відповідачки, вона здійснює на території Ладижинського водосховища.
З врахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність доводів прокурора про порушення відповідачкою законодавства, яке виявилось у користуванні нею земельною ділянкою, на якій розташована частина водного об'єкту - Ладижинського водосховища для рибництва, без правового титулу, а сам згаданий водний об'єкт не може використовуватися за вищевказаним призначенням.
При цьому відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 10.04.2025 у справі №922/1168/23, до закінчення розгляду якої зупинялось провадження у цій справі, ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами.
Отже, відповідно до встановлених обставин справи та фактичних дій відповідачки ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів від 05.01.2018 № 33 не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами, зокрема права користування ФОП Колісніченко Л.С. водосховищем комплексного призначення для цілей аквакультури.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном
Згідно із ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду, щодо яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим. Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельні ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.
За наведеного, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.
Крім того, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що в провадженні господарським суддів перебувала справа № 902/41/24 за подібних правовідносин, а саме за позовом першого заступника керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Кунківської сільської ради Гайсинського району Вінницької до фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни про зобов'язання повернути державі в особі Кунківської сільради земельні ділянки водного фонду площею 151,4514 га з кадастровим номером 0520883000:02:007:0088 та площею 127,8449 га з кадастровим номером 0520883000:02:003:0192, на яких розташована частина водного об'єкта - Ладижинського водосховища, шляхом підписання акту приймання-передачі.
Господарський суд Вінницької області рішенням від 28.03.2024 у справі № 902/41/24, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025, позов задовольнив.
Верховний Суд ухвалою від 17.09.2025 закрив касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 та рішення Господарського суду Вінницької області від 28.03.2025 у справі № 902/41/24.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржниця була почута та їй надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржниці, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене рішення Господарського суду Вінницької області від 20.06.2024 у справі № 902/80/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Колісніченко Лариси Сергіївни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 20.06.2024 у справі №902/80/24 - без змін.
2. Справу № 902/80/24 надіслати Господарському суду Вінницької області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "23" жовтня 2025 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.