79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"14" жовтня 2025 р. Справа №909/567/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.,
Суддів Бойко С.М.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Шатан Т.О.,
представники сторін:
позивача: Левчук І.М.,
відповідача: Захарчук Г.В.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" б/н від 27.08.2025 (вх. суду від 27.08.2025 № 01-05/2624/25)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025 (повне рішення складено 08.08.2025; суддя Рочняк О.В.)
у справі № 909/567/25
за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гедзика Івана Васильовича, м. Яремче, Івано-Франківська обл.
про: скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішень судів попередньої інстанції:
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гедзика Івана Васильовича про скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог, позивач послався на обставини, встановлені у постанові Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі №909/1191/14, якою визнано незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.14 №491-27/2014 в частині продажу Приватному підприємцю Гедзику Івану Васильовичу земельної ділянки, площею 0,0277 га, на вул. Свободи, 278а, у м. Яремче та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.08.14, укладений між Яремчанською міською радою і Приватним підприємцем Гедзиком Іваном Васильовичем. У вказаній постанові серед іншого встановлено, що земельна ділянка площею 0,0277 га є частиною смуги відведення залізниці та належить до земель транспорту, де залізниця є користувачем цієї спірної земельної ділянки відповідно до законодавства.
Підставою для звернення до суду саме з позовною вимогою про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за твердженнями позивача, є наявність в реєстрі таких відомостей незважаючи на те, що позивачем уже здійснено заходи щодо захисту порушеного права.
Крім цього, Акціонерне товариство "Українська залізниця" 27.05.2025 звернулось до суду першої інстанції з заявою про залучення Наливайко Іванни Іванівни співвідповідачем у справі, оскільки відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником спірної земельної ділянки є Наливайко Іванна Іванівна, дата реєстрації речового права за нею проведена 15.11.2024.
Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2025, суд відмовив у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Українська залізниця" про залучення співвідповідача - Наливайко Іванни Іванівни у справі № 909/567/25, мотивуючи тим, що фізична особа Наливайко Іванна Іванівна не зареєстрована як фізична особа-підприємець, тому враховуючи предмет позову у цій справі не може бути стороною (відповідачем) у цій справі, що розглядається в порядку господарського судочинства.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з неналежним способом захисту, а належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить:
- скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025 у справі №909/567/ та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі;
- скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2025 про відмову у залученні співвідповідачем у справі Наливайко Іванни Іванівни.
Скаржник наголошує, що постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі №909/1191/14 визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.08.2014, укладений між Яремчанською міською радою і приватним підприємцем ГЕДЗИКОМ Іваном Васильовичем, а також визнано недійсним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 № 491-27/2014, на підставі якого було продано приватному підприємцю Гедзику Івану Васильовичу земельну ділянку, площею 0,0277 га, по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
На думку апелянта, єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав позивача є саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 у державному реєстрі прав.
Також скаржник вказує, що ФОП Гедзик будучи достеменно обізнаний про наявність рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.08.2014 за яким було зареєстровано відповідно право власності в реєстрі прав, 15.11.2024 уклав договір дарування №4182, за яким подарував дану земельну ділянку Наливайко І.І. При цьому, апелянт зауважує, що у вказаному договорі зокрема зазначено, що дана земельна ділянка належить Гедзик І.В на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2014 (п.1.3 договору); також відповідач засвідчив, що дане майно іншим особам не належить, відсутній судовий спір та претензії третіх осіб (п.2.2 договору).
Скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права при винесенні ухвали від 12.06.2025 про відмову у залученні співвідповідачем Наливайко Іванни Іванівни з мотивів, що фізична особа не може бути відповідачем у господарській справі.
Фізична особа-підприємець Гедзик Іван Васильович подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025 у справі № 909/567/25 залишити без змін.
Відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки задоволення позовної вимоги призвело б до виникнення прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно, а не захистило порушене, на думку позивача, його право.
Також, на думку відповідача, суд першої інстанції в ухвалі від 12 червня 2025 року, якою відмовлено в залученні до участі в справі в якості співвідповідача Наливайко Іванну Іванівну, дійшов правильного висновку про неможливість розгляду справи господарським судом за участі фізичної особи, яка не є підприємцем, якщо спір стосується її права приватної власності.
Рух справи в суді апеляційної інстанції:
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2025 справу № 909/567/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" б/н від 27.08.2025 (вх. суду від 27.08.2025 № 01-05/2624/25) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025 у справі № 909/567/25.
Ухвалою від 18.09.2025 призначено справу № 909/567/25 до розгляду у судовому засіданні на 14.10.2025.
У судовому засіданні 14.10.2025 скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, відповідач заперечив такі доводи з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, сторони надали суду пояснення.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, вбачається, що:
Згідно з рішенням Яремчанської міської ради від 06.07.2006 Приватному підприємцю Гедзику І.В. надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, площею 277 кв.м, для обслуговування кафе "Над Прутом" на вул. Свободи, 278а.
Рішенням Яремчанської міської ради від 11.01.2007 №376-5/2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки підприємцю та надання її в оренду.
26.01.2007 Яремчанська міська рада та Приватний підприємець Гедзик І.В. уклали договір оренди землі, за яким Приватному підприємцю Гедзику І.В. в оренду надавалася спірна земельна ділянка строком на 5 років.
За рішенням Яремчанської міської ради від 29.03.2012 №194-10/2012 дію цього договору було продовжено на 20 років.
Рішенням Яремчанської міської ради від 24.07.2014 №491-27/2014 "Про продаж у власність земельних ділянок та виготовлення експертних грошових оцінок земель несільськогосподарського призначення" спірна земельна ділянка продана у власність підприємцю Гедзику І.В..
14.08.2014 між Яремчанською міською радою та Приватним підприємцем Гедзиком І.В. укладено договір купівлі-продажу такої земельної ділянки.
На вказаній земельній ділянці у межах м. Яремче в смузі відведення залізниці (ширина смуги відведення 30 м від осі головної колії) на ділянці з прив'язкою до колії на км 60 пк8 з лівої сторони по ходу кілометру на відстані 20 м від осі колії знаходиться будівля кафе "Над Прутом", земельна ділянка під яким за рішення Яремчанської міської ради від 24.07.2014 №491-27/2014 і договором купівлі-продажу від 14.08.2014 продана Приватному підприємцеві Гедзику І.В.
Вищенаведені обставини встановлені судами у справі №909/1191/14 за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" до Яремчанської міської ради і Приватного підприємця Гедзика Івана Васильовича про визнання незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.14 №491-27/2014 в частині продажу Приватному підприємцю Гедзику Івану Васильовичу земельної ділянки площею 0,0277 га, на вул. Свободи, 278а, у м. Яремче та визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладеного між відповідачами.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.12.2014, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 у задоволенні позову відмовлено. Господарський суд виходив з недоведеності приналежності спірної земельної ділянки позивачеві на праві постійного користування, оренди чи праві власності, оскільки позивачем не було оформлено відповідне право у встановленому порядку.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 909/1191/14 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.12.2014 скасовано. Позов задоволено. Визнано незаконним рішення Яремчанської міської ради від 24.07.14 №491-27/2014 в частині продажу Приватному підприємцю Гедзику Івану Васильовичу земельної ділянки, площею 0,0277 га, на вул. Свободи, 278а, у м. Яремче; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.08.14, укладений між Яремчанською міською радою і Приватним підприємцем Гедзиком Іваном Васильовичем.
Ухвалою Верховного Суду України від 27.05.2015 ухвалено: допустити справу № 909/1191/14 до провадження Верховного Суду України; відкрити провадження за заявою приватного підприємця Гедзик І.В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року у справі № 909/1191/14; зупинити виконання постанови Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року у справі № 909/1191/14 до закінчення розгляду справи Верховним Судом України.
Відомості про остаточне рішення Верховного Суду України в Єдиному державному реєстрі судових рішень - відсутні.
15.11.2024 ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) уклали нотаріальним чином засвідчений договір дарування земельної ділянки та будівлі, нежитлової будівлі кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 15.11.2024, зареєстрованого в реєстрі за №4182, відповідно до п.1.1. якого за цим договором дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваної, а обдаровувана приймає у власність належне дарувальнику майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0277 га, цільове призначення 03.08 з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлю нежитлову кафе "Над Прутом", що розташована на вищевказаній земельній ділянці та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2025, приватним нотаріусом Вірстюком Т.В. 15.11.2024 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га по АДРЕСА_1 за фізичною особою ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 ) на підставі договору дарування від 15.11.2024. Також 15.11.2024 приватним нотаріусом проведено державну реєстрацію права власності за фізичною особою ОСОБА_2 на нежитлову будівлю кафе "Над Прутом", яке знаходиться по вул. Свобода, 278 "б" у м. Яремче та розміщено на земельній ділянці з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151. Підстава реєстрації - договір дарування від 15.11.2024 (а.с.46-49).
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно №78667989 від 01.05.2025 вирішено відмовити АТ "Укрзалізниця" у проведенні реєстраційних дій у зв'язку з тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Так, як вбачається з листа Ворохтянської селищної ради №413/02-23 від 01.05.2025, адресованого АТ "Українська залізниця":
1. Подане рішення суду не містить відмітки про набрання ним законної сили; натомість ухвалою від 27.05.2015 №3-315г15 Верховний Суд України зупинив виконання постанови Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року у справі №909/1191/14 до закінчення розгляду справи Верховним Судом України. Відомості про остаточне рішення Верховного Суду України в ЄДРСР відсутнє.
2. Відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме: ст. 27, визначені підстави для державної реєстрації прав. Зокрема, серед таких підстав виокремлюють судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
3. Рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно. У разі визнання недійсним договору, за яким було прийнято рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту, оскільки за чинним ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації. Відповідну правову позицію викладено: у постанові ВП ВС від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 у постанові КГС ВС від 30.07.2019 у справі №28/29-6-43/212-2012.
4.Примусове виконання рішення суду, не пов'язаного з встановленням набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не здійснюється державним реєстратором. Натомість, таке виконання здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» на підставі виконавчого документа, яким в даному випадку є виконавчий лист.
При перегляді рішень місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:
За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 зазначено таке:
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36))".
Як слідує з прохальної частини позовної заяви, позивач просив суд: «скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га, по АДРЕСА_1 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.»
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2025, приватним нотаріусом Вірстюком Т.В. 15.11.2024 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151 площею 0,0277 га по АДРЕСА_1 за фізичною особою ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 ) на підставі договору дарування від 15.11.2024. Також 15.11.2024 приватним нотаріусом проведено державну реєстрацію права власності за фізичною особою ОСОБА_2 на нежитлову будівлю кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке знаходиться по АДРЕСА_1 та розміщено на земельній ділянці з кадастровим номером 2611000000:05:012:0151. Підстава реєстрації - договір дарування від 15.11.2024
При цьому, згідно з прохальною частиною позову, позивач фактично просив суд повністю скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, а не державну реєстрацію цієї земельної ділянки за певною особою.
Поряд з тим, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц зроблено висновок. що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до виникнення прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов'язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об'єкт. (постанова Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 28/29- б-43/212- 2012).
Колегія суддів зауважує, що особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння. Суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем такого нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння).
Таким чином, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою є віндикаційний позов.
Віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів (пункт 126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/1 6 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.201 8 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)) (п.9.25).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54).
Стосовно заперечень апелянта на ухвалу суду першої інстанції про відмову у залученні співвідповідача у цій справі, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Колегія суддів зауважує, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).
Крім цього, апеляційний суд зазначає, що юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).
Поряд з тим, не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2025 у cправі № 910/7898/23).
Втім, апеляційний суд наголошує, що підставою суду першої інстанції для відмови у задоволенні позову слугувало те, що позивач звернувся з неналежним способом захисту, що в такому випадку унеможливлює розгляд позовних вимог по суті спору та встановлення судом юридичних фактів у справі.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач у цій справі звернувся з способом захисту, який не призведе до відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025 у справі № 909/567/25 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції:
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" б/н від 27.08.2025 (вх. суду від 27.08.2025 № 01-05/2624/25) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.07.2025 у справі № 909/567/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржників.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Повну постанову складено 23.10.2025.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Г.Г. Якімець