Справа № 162/1009/25 Провадження №11-кп/802/694/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
22 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження № 12025030000000412 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого на ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 ,
В провадженні Любешівського районного суду Волинської області знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.126-1, ч.6 ст.152, ч.6 ст.153, ч.2 ст.156 КК України, ч.2 ст.156 КК України (в редакції Закону № 600-VI від 25.09.2008).
В судовому засіданні прокурор у кримінальному провадженні подав клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 строком на 60 днів.
Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року клопотання прокурора задоволено, продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) днів, до 13 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Своє рішення суд мотивував тим, що прокурором надано докази про наявність ризиків зазначених в клопотанні, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а тому прийшов до висновку про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, у зв'язку з чим продовжив такий захід забезпечення кримінального провадження.
В апеляційній скарзі захисник вважає ухвалу суду необґрунтованою. Посилається на те, що прокурором не доведено належними доказами наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Вказує, що прокурор звернувся з клопотанням про продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 з пропущенням строку. Просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 та застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або визначити розмір застави 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень.
Заслухавши доповідача, який виклав суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які підтримували подану апеляційну скаргу і просили скасувати ухвалу суду та застосувати щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, прокурора, яка заперечила доводи апеляційної скарги і просила рішення суду залишити без змін, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Приписами ст.197 КПК України регламентовано, що строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно положень ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Вимогами ст.177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції відповідно до положень кримінального процесуального законодавства, а також майнового і сімейного стану ОСОБА_8 , міцності його соціальних зв'язків, інших даних про його особу, ризиків, передбачених ст.177 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, підставно продовжив обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів без визначення розміру застави.
Матеріалами провадження стверджується, що ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.126-1, ч.6 ст.152, ч.6 ст.153, ч.2 ст.156 КК України, ч.2 ст.156 КК України (в редакції Закону № 600-VI від 25.09.2008).
Обґрунтованість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень стверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен враховувати вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом першої інстанції у достатній мірі встановлені підстави для продовження виняткового запобіжного заходу, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Так, ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які згідно з ст.12 КК України відносяться до категорії у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, вчинених проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, щодо своїх малолітніх прийомних доньок, багатоепізодність інкримінованих йому дій, за скоєння яких, у сукупності, передбачене покарання у вигляді довічного позбавлення волі у разі визнання його винним, зазначені обставини, характер правопорушень вказує на продовження існування раніше визначених ризиків, також, судовий розгляд кримінального провадження по суті не розпочато.
Тому, на переконання апеляційного суду, заявлені прокурором ризики продовжують існувати, а доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не зменшують доведених стороною обвинувачення ризиків, і не є підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора та обрання щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
Що ж стосується доводів сторони захисту про те, що порушення прокурором строку для подання клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою то вони є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Так, стаття 199 КПК України, яка регламентує порядок продовження строку тримання під вартою, покладає на слідчого, прокурора певні обов'язки, у тому числі, подати клопотання про продовження строку тримання під вартою до суду не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно вимог ч.4 ст.199 КПК України, слідчий суддя, суд зобов'язані розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Дана норма є імперативною.
Також, відповідно до ч.5 ст.199 КПК України, слідчий суддя, суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у ч.3 ст.199 КПК України, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Таким чином, ст.199 КПК України встановлює два процесуальних строки: 1) п'ятиденний строк на звернення з клопотанням про продовження строків тримання під вартою (домашнього арешту); 2) строк розгляду клопотання слідчим суддею, судом, які є строками виконання обов'язку.
При цьому, передбачений наведеною вище статтею п'ятиденний строк на звернення з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, носить виключно процедурний (організаційно-забезпечувальний) характер і ч.5 ст.199 КПК України не пов'язує обов'язок слідчого судді, суду відмовити у продовженні строку тримання під вартою у зв'язку з його недотриманням.
Крім того, положеннями чинного КПК України не передбачено можливість постановлення слідчим суддею (а так само і апеляційним судом) ухвали про повернення прокурору без розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу, у зв'язку із пропуском прокурором строку звернення до суду.
Також, доводи захисника про можливість визначення обвинуваченому ОСОБА_8 застави у розмірі, передбаченому ч.5 ст.182 КПК України є безпідставними, оскільки суперечать вимогам кримінального процесуального законодавства.
Так, положеннями п.1 ч.4 ст.183 КПК України визначено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
В даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочинів вчинених проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
Тому суд першої інстанції обґрунтовано та підставно не визначив ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.126-1, ч.6 ст.152, ч.6 ст.153, ч.2 ст.156 КК України, ч.2 ст.156 КК України (в редакції Закону № 600-VI від 25.09.2008), розміру застави з огляду на приписи п.1 ч.4 ст.183 КПК України.
Апеляційний суд вважає, що продовжуючи ОСОБА_8 винятковий запобіжний захід, суд першої інстанції врахував як обставини, передбачені ст.184 КПК України, так і обставини, визначені ст.199 КПК України.
Тому, з урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який може переховуватись від суду, знищити, впливати на учасників кримінального провадження; вчинити інше кримінальне правопорушення, даних про неможливість його перебування в умовах СІЗО суду не надано (відповідна медична документація суду не надавалась), обставин вчинення злочинів, у вчиненні яких він обвинувачується, лише такий запобіжний захід, як тримання під вартою, на переконання суду апеляційної інстанції, зможе дієво забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти доведеним стороною обвинувачення ризикам.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 422-1 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: