Справа № 159/1383/25 Провадження №11-кп/802/552/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
21 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030550000281 від 24.02.2025 року, за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку села Заболотці Бродівського району Львівської області, українку, громадянку України, не працюючу, маючу середню освіту, одружену, на утриманні має дитину, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , в силу ст.89 КК України не судима,
визнано винуватою в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком 5 років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з моменту затримання на виконання цього вироку.
Вироком суду вирішено долюк речових доказів.
Згідно вироку суду, обвинувачена ОСОБА_7 , у період з 00 години 00 хвилин по 03 годину 00 хвилин 24.02.2025 року в умовах воєнного стану, що діє відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , діючи умисно, шляхом вільного доступу, таємно викрала з гаманця який знаходився у спальній кімнаті у внутрішньому кармані куртки потерпілого кошти в сумі 600 польських злотих а саме: п'ять купюр номіналом 100 польських злотих та дві купюри номіналом 50 польських злотих, що згідно курсу валют Національного банку України станом на 24.02.2025 року становить 6263 гривень 70 копійок, а також 2000 гривень а саме: одна купюра номіналом 1000 гривень та дві купюри номіналом 500 гривень, чим завдала ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , майнової шкоди на загальну суму 8263,70 гривень.
Таким чином, ОСОБА_7 інкримінується таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України (а.с.55-56).
В своїй апеляційній скарзі обвинувачена вказує на те, що вона щиро розкаюється у вчиненому, просить суворо її не карати та пом'якшити вирок (а.с.62).
В судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_9 , хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Від нього на адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи у відсутності потерпілого ОСОБА_9 . Його неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги; думку обвинуваченої та її захисника, які апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити; прокурора, яка заперечила доводи апеляційної скарги, просила вирок суду першої інстанції залишити без змін; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченої підлягає до задоволення з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, та правильність кваліфікації її дій за ч.4 ст.185 КК України, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази, які згідно із ч.3 ст.349 КПК України не досліджувались.
Порушень кримінального процесуального закону під час установлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Під час судового розгляду обвинувачена ОСОБА_7 повністю визнала себе винною у інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.4 ст.185 КК України, у вчиненому щиро розкаялася.
Потерпілий у судове засідання не з'явився, звернувся із заявою розглянути справу без нього, покарання просив визначити на розсуд суду (а.с.15).
Оскільки обвинувачена та інші учасники судового провадження не заперечували проти скороченого дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд першої інстанції обмежився тільки допитом ОСОБА_7 та дослідженням матеріалів провадження, що характеризують обвинувачену, як особу, а тому учасники судового провадження тепер позбавлені права оспорювати їх в апеляційному порядку.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Водночас щодо доводів обвинуваченої в апеляційній скарзі про те, що призначене їй покарання є суворим, та про наявність підстав для пом'якшення призначеного покарання, то вони заслуговують на увагу апеляційного суду із врахуванням наступного.
Так, поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.66, ст.67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб'єкта.
Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.03.2018 року по справі № 761/34674/15.
Дискреційні повноваження суду також визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду, тощо.
Частина 2 ст.50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст.65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Правильне призначення покарання є не тільки важливим засобом боротьби зі злочинністю, а й запобігає та попереджує вчиненню інших кримінальних правопорушень.
Виходячи з положень ст.65 КК України, а також роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року, суди повинні суворо додержуватись вимог даної норми закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізується принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжкого, дані про її особу та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченої, суд першої інстанції відніс щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, суд першої інстанції відніс вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Як убачається з вироку суду та матеріалів кримінального провадження, місцевий суд призначаючи покарання обвинуваченій врахував те, що ОСОБА_7 скоїла тяжкий злочин, шкода відшкодована частково, шляхом повернення 300 польських злотих та 2000 гривень, з яких 2000 гривень відшкодовано обвинуваченою добровільно (а.с.30), на обліку у лікаря психіатра не перебуває (а.с.32), у лікаря нарколога перебуває на обліку з 20.03.2024 року внаслідок вживання опіоїдів з синдромом залежності (а.с.33), не працює, не судима в силу ст.89 КК України, проте неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності за аналогічні кримінальні правопорушення (а.с.34-35). Судом зі слів обвинуваченої вставновлено, що обвинувачена протягом 16 років за адресом реєстрації не проживає, вказаний строк проживає в місті Ковелі у знайомих, вона хоча і одружена, проте вони із чоловіком проживають окремо. Її чоловік проживає у Луцьку разом із їхньою донькою. За місцем проживання обвинувачена характеризується, як особа, яка веде антигромадський спосіб життя (а.с.39).
Також судом враховано висновки досудової доповіді в якій орган пробації проаналізувавши отриману інформацію вважав, що наявний високий ризик повторного вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення і виправлення обвинуваченої без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства у тому числі для окремих осіб (а.с.22-25).
За наслідками розгляду кримінального провадження місцевий суд прийшов до висновку, що покарання обвинуваченій слід призначити в межах санкції частини статті, за якою вона засуджується у виді мінімального позбавлення волі, яке неможливе без ізоляції від суспільства.
Разом з тим, на думку апеляційного суду, місцевий суд не виклав у вироку обґрунтування співмірності призначеного покарання з вчиненим кримінальним правопорушенням та незастосування ст.69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 . Відтак оскаржуване судове рішення не містить аргументів, які би доводили, що саме такий захід примусу, який визначений певним строком судом першої інстанції, буде достатнім для виконання мети покарання, визначеної статтею 50 КК України.
За таких підстав вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначеного обвинуваченій ОСОБА_7 покарання.
Під час розгляду справи апеляційним судом обвинувачена вказала на те, що вона щиро кається у вчиненому, повністю визнає свою вину, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, частково відшкодувала завдані збитки потерпілому, останній претензій не має.
Апеляційний суд вважає, що за наслідками апеляційного розгляду кримінального провадження знайшли своє підтвердження вищезазначені обставини, а тому призначаючи обвинуваченій ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.185 КК України колегія суддів, відповідно до ст.ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких, дані про особу ОСОБА_7 , а саме те, що інформацію про її стан здоров'я, яка на обліку у лікаря психіатра не перебуває (а.с.32), у лікаря нарколога перебуває на обліку з 20.03.2024 року внаслідок вживання опіоїдів з синдромом залежності (а.с.33), не працює, не судима в силу ст.89 КК України, проте неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності за аналогічні кримінальні правопорушення (а.с.34-35), думку потерпілого, який в суд першої інстанції подав заяву в якій просив покарання визначити на розсуд суду (а.с.15), завдана шкода частково відшкодована, що підтверджується його власноруч написаною заявою (а.с.30).
Апеляційний суд звертає увагу, що позиція потерпілої сторони у судовому засіданні щодо обрання заходу примусу не є обов'язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України.
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченої, апеляційний суд відносить щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, апеляційний суд відносить вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Положеннями ч.1 ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленого для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Апеляційний суд зазначає, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного.
А тому, за наявності вищевказаних декількох обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає за можливе при призначенні покарання за скоєне кримінальне правопорушення застосувати до обвинуваченої норми ст.69 КК України.
Відповідно до приписів ст.69 КК України колегія суддів призначає покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч.4 ст.185 КК України, яке буде необхідне й достатнє для його виправлення, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, та яке слід відбувати реально.
На думку суду апеляційної інстанції у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
За правилами п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з положенням ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Таким чином, апеляційну скаргу обвинуваченої слід задовольнити, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04.06.2025 року в частині призначеного покарання ОСОБА_7 - змінити.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 409, 414, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України в частині призначеного покарання змінити.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення їй копії ухвали.
Головуючий
Судді