Справа № 420/25841/25
20 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за результатом якого позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром в частині виплати суми індексації пенсії за 2025 рік, передбаченої Постановою КМУ від 25 лютого 2025 р. № 209 та інших сум з 01.03.2025 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром з урахуванням суми індексації за 2025 рік передбаченої Постановою КМУ від 25 лютого 2025 р. № 209 , та інших нарахованих сум, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позов обґрунтований тим, що позивачу призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виконуючи рішення Одеського окружного адміністративного суду провело перерахунок пенсії позивача, однак обмежило розмір пенсії з урахуванням максимального розміру пенсії. Також позивач зазначає, що на підставі вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» з 01.03.2025 Відповідачем була проведена індексація пенсії, яка була збільшена та згідно Перерахунку пенсії її підсумок (з надбавками) становить 69825,65 грн., але пенсія виплачується у розмірі 33238,27 грн. З діями відповідача щодо зменшення пенсії шляхом обмеження пенсійних виплат максимальним розміром позивач не погоджується, оскільки будь-яке обмеження встановленого розміру пенсії порушує суть конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту осіб. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 05 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що безпідставною є вимога Позивача стосовно виплати пенсії без обмеження її максимального розміру, оскільки згідно із статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668 “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначений Закон є чинним з 1 жовтня 2011 року та неконституційним не визнавався. Оскільки рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/20775/25 було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням нарахованої індексації, тому розмір пенсії визначений на зазначену дату становив 67950,65 грн. Відтак, законних підстав для виплати пенсії Позивачу в розмірах більших, ніж передбачено ст. 2 Закону № 3668 у Головного управління не має, оскільки це призведе до порушення норм чинного законодавства. За таких обставин, передбачені ст. 2 Закону № 3668 обмеження застосовані до Позивача правомірно. У березні 2025 року, відповідно до вимог пункту 2 Постанови КМУ від 25 лютого 2025 р. № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", Головним управлінням Пенсійного фонду України у Одеській області проведено перерахунок пенсії Позивача з 1 березня 2025 року встановлено та нараховано індексацію у розмірі 1500 грн. Як результат, перерахунок пенсії Позивачу здійснено відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення права на такий перерахунок, і на даний час виплата пенсії здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства, тому підстави для визнання протиправними дій Головного управління відсутні.
21.08.2025 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив разом із клопотанням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зупинення провадження у справі. В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі № 240/1202/25 відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №240/1202/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії на підставі підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, зокрема з підстави відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (щодо тимчасового (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992, коефіцієнтів зменшення пенсії). Із вирішенням Верховним Судом як судом першої інстанції даної категорії спорів буде постановлено зразкове рішення, яке забезпечить єдність судової практики та сприятиме швидкому розгляду великої кількості однотипних справ.
21.08.2025 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив разом із клопотанням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про про залучення до участі у справі Міністерства соціальної політики України в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. В обґрунтування клопотання відповідач зазначив про те, що у разі винесення рішення про задоволення позовних вимог, його реальне виконання залежатиме від дій Мінсоцполітики, як органу, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення, та є головним розпорядником коштів за бюджетною програмою за КПКВК 2506080 «Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду». Крім того, розробником проекту постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" є Мінсоцполітики. Рішення у цій справі впливатиме на інтереси Мінсоцполітики, а не залучення Мінсоцполітики до участі у справі позбавить його можливості реалізувати права учасника справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було призначено виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугу років (28 років) в розмірі 90% грошового забезпечення - пенсійна справа № ЮО108726. Позивач отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII.
Так з перерахунку пенсії позивача з 01 березня 2025 р. вбачається, що позивачу була нарахована індексації базового ОСНП 2024 та 2025 року в розмірі по 1500 грн. і підсумок його пенсії склав 69825,65 грн.
Втім пенсія обмежена з урахуванням максимального розміру пенсії: 67950,65 грн., що свідчить про те, що пенсія обмежена на 1875 грн.
Також відбулось пониження суми пенсії до 33238,27 грн. згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025, втім факт пониження пенсії з застосуванням понижуючого коефіцієнта відбувся раніше і позивач оскаржує його в іншому судовому провадженні за № 420/20775/25.
Таким чином, предметом даного позову є неправомірне рішення відповідача про проведення перерахунку пенсії Позивача з 01.03.2025 року з обмеженням пенсії максимальним розміром після нарахування суми індексації за 2025 рік пенсії, передбаченої Постановою КМУ від 25 лютого 2025 р. № 209 з 01.03.2025 року.
Позивач вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області стосовно зменшення з 01.03.2025 р. розміру перерахованої пенсії протиправними та такими, що не відповідають нормам Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та такими, що порушують право Позивача на пенсію в належному розмірі, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. № 2262-XII (далі - Закону № 2262-ХІІ).
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист (абз.3 преамбули до Закону № 2262-ХІІ).
Право на пенсійне забезпечення на умовах Закону № 2262-ХІІ мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі і на службі в органах внутрішніх справ мають право на довічну пенсію за вислугою строків служби (ст.1 Закону № 2262-ХІ).
Положення ст.43 Закону № 2262-ХІІ свого часу були доповнені згідно з пп.4 п.29 розд.II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" новою частиною наступного змісту: "Максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зазначене положення в цілому було визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008.
В подальшому, відповідно до п.8 ч.6 розд.ІІ Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 р. № 3668-VІ, частину п'яту ст.43 Закону № 2262-ХІІ було викладено у такій редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з ч.7 ст.43 Закону № 2262-ХІІ, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 р. № 911-VIII, чинній з 01.01.2016 р. по 20.12.2016 р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 р. № 7-рп/2016 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. № 2262-XII зі змінами, а саме: ч.7 ст.43 вказаного Закону, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 р. № 7-рп/2016 положення ч.7 ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, починаючи з 20.12.2016 р. ч.7 ст.43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вважається такою, що відсутня в зазначеному Законі.
Згідно Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Тобто, протягом 2017 року ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України від 06.12.2016 р. № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 р. у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 р. у справі № 638/6363/17 та від 12.03.2019 р. у справі № 522/3049/17.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону №1282-XII індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" установлено, що з 1 березня 2025 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" установлено, що:
у разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 і підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії;
розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.
Судом встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 209 від «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2025 року та застосовано обмеження розміру пенсії максимальним розміром, що не заперечується відповідачем.
Суд звертає увагу, що право на соціальний захист є комплексним гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом, яке, за загальним правилом, має абсолютний характер (не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави) та за жодних умов не може бути скасоване, а його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (постанова Верховного Суду від 16.03.2021 р. у справі № 640/9677/20).
При вирішенні справи суд вважає неприйнятними посилання відповідача на те, що на виконання рішення суду у справі № 420/20775/25 розмір пенсії позивача був зафіксований у сталому розмірі.
По-перше, цим судовим рішенням пенсійний орган зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020 року, з 01.02.2021 року, з 01.02.2022 року, з 01.02.2023 року на підставі довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 № ЮО108726 від 12.03.2025 року, виданих станом на 01.01.2020 року, станом на 01.01.2021 року, станом на 01.01.2022 року, станом на 01.01.2023 року, з урахуванням зазначених в них основних та додаткових видів грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум, а не нарахувати та виплачувати позивачу пенсію у визначеному судом розмірі.
По-друге, вказане рішення суду не звільняє відповідача від обов'язку самостійно здійснювати перерахунок пенсії позивача за наявності для цього законних підстав та виплачувати її у новому розмірі у зв'язку з проведенням такого перерахунку.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Отже, виконання вимог закону, в тому числі щодо проведення підвищення та перерахунку пенсій є обов'язком відповідача.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно обмежив позивачу розмір пенсії максимальним розміром з 01.03.2025 року.
Суд зазначає, що правова визначеність, як спеціальна складова більш загального принципу верховенства права, передбачає правило остаточності рішень суду та гарантованість їх виконання. Остаточне рішення суду є обов'язковим до виконання до моменту зміни умов, за яких його ухвалено.
Тому зміна нормативно-правового регулювання окремого питання дійсно може мати наслідком втрати актуальності судового рішення, у якому суд розглянув питання застосування норми права, що у подальшому зазнала змін.
Водночас за обставин цієї справи відповідні зміни у законодавстві, зокрема положення ч.7 ст.43 Закону № 2262-ХІІ та ст.2 Закону № 3668-VI не змінились.
Верховний Суд вже висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Водночас згідно з ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
При цьому, на думку суду, обмеження максимального розміру пенсії, призначеної згідно з Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч.5 ст.17 Конституції України.
У постанові від 16.12.2021 р. у справі № 400/2085/19 Верховний Суд наголосив на протиправності обмеження органом Пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 р. № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Наведені висновки Верховного Суду також мали б бути враховані пенсійним органом під час обчислення та виплати пенсії позивача з 01.03.2025 року.
Суд звертає увагу, що Закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави, умови та максимальний розмір для обмеження пенсійних виплат, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам ч.2 ст.19 Конституції України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії максимальним розміром позивачу з 01.03.2025 року.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача суд враховує, що відповідач з 01.03.2025 р. здійснив нарахування позивачу індексацію пенсії згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 р. № 209, однак обмежив розмір пенсії до виплати. Таким чином позовні вимоги щодо виплати пенсії з 01.03.2025 року з урахуванням індексації згідно постанов КМУ від 25 лютого 2025 р. № 209 задоволенню не підлягають, оскільки у вказаній частині права позивача не порушені, про що свідчить наданий до позову розрахунок пенсії позивача станом на березень 2025 року. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних.
Отже, похідна позовна вимога підлягає до задоволення шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.03.2025 року перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром та з урахуванням раніше проведених виплат.
Щодо клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі Міністерства соціальної політики України в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Відповідно до ч.5 ст.49 КАС України про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави вважати, що необхідною умовою залучення третіх осіб є той факт, що судове рішення у справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки осіб, які не є стороною у справі.
На думку суду, участь третіх осіб в адміністративній справі є формою захисту їх прав та інтересів, що пов'язані із спірними правовідносинами.
Однак, виходячи із змісту позовних вимог та предмету спору, судом не встановлено, що рішення у вказаній справі може вплинути на права та інтереси Міністерства соціальної політики України, оскільки публічно-правовий спір заявлено щодо оскарження саме дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії позивачу з 01.03.2025 року.
При цьому слід врахувати, що обов'язки Мінсоцполітики як головного розпорядника бюджетних коштів передбачені законом, а не судовим рішенням у конкретній справі.
Відтак, судом не встановлено, що для всебічного та об'єктивного розгляду справи, правильного застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права необхідно залучити третю особу яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство соціальної політики України, тому у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи належить відмовити.
Щодо клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Верховним Судом у зразковій справі № 240/1202/25, суд зазначає наступне.
Надаючи оцінку вказаній заяві суд зазначає наступне.
Статтею 236 КАС України визначено правові підстави зупинення провадження у справі.
Згідно ч.1 ст.236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі:
1) смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи, ліквідації суб'єкта владних повноважень, іншого органу, а також злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, - до встановлення правонаступника;
2) необхідності призначення або заміни законного представника сторони чи третьої особи - до вступу у справу законного представника;
3) об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду;
4) звернення обох сторін з клопотанням про надання їм часу для примирення - до закінчення строку, про який сторони заявили у клопотанні;
5) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;
6) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді - до припинення врегулювання спору за участю судді.
Аналіз наведеної правової норм свідчить, що суд має зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої і набрання відповідним судовим рішенням чинності.
Водночас об'єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв'язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.
Ця підстава виникає тоді, коли постановлення рішення можливо після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для цієї справи, в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
За приписами ч. 2 ст. 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі: 1) захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що перешкоджає прибуттю до суду, якщо його особиста участь буде визнана судом обов'язковою, - до одужання; 2) знаходження учасника справи у довгостроковому відрядженні, якщо його особиста участь буде визнана судом обов'язковою, - до повернення з відрядження; 3) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі - до припинення перебування на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 4) призначення судом експертизи - до одержання її результатів; 5) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів - до надходження ухвали суду, який виконував доручення, про виконання доручення або неможливість виконання доручення; 7) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави - до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів; 8) надходження заяви про відвід - до вирішення питання про відвід; 9) розгляду типової справи і оприлюднення повідомлення Верховного Суду про відкриття провадження у зразковій справі - до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі; 10) постановлення ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом - до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом.
Отже, зупинення справи на підставі пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язком, а не правом суду відповідно до вимог цієї норми права.
Відтак, представник відповідача, заявляючи клопотання про зупинення провадження по справі, не зазначив жодної з підстав, визначених ст. 236 КАС України, для зупинення провадження у справі.
Отже, враховуючи закріплені Кодексом адміністративного судочинства України правила щодо втрати чинності нормативно-правовим актом (або його окремої частині) лише з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, суд вважає, що рішення у справі № 240/1202/25 не впливає на спірні правовідносини, які виникли у цій справі.
Судом встановлено, що на розгляді ВС/КАС України перебуває справа № 240/1202/25 предметом якої є проведення позивачу виплати раніше перерахованої пенсії з 01.01.2025 в обмеженому граничному розмірі 27238,11 грн.
При цьому, зазначена справа не визначена як зразкова відповідно до вимог ст. ст. 290, 291 КАС України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі № 420/25841/25 до набрання законної сили рішенням Верховного суду у справі № 240/1202/25.
Більш того суд висновує про відсутність підстав вважати, що справа № 420/25841/25 об'єктивно не може розглядатися до набрання законної сили рішенням у справі № 240/1202/25, оскільки предметом спірних правовідносин є застосування до розміру пенсії позивача при перерахунку пенсії Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI. Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позов щодо застосування до пенсії позивача постанови КМУ №1 від 03.01.2025 року, оскільки у даній справі вказані питання не є предметом спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі слід відмовити.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України» (пункт 23) і “Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до часткового задоволення. Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю 2-ї групи (внаслідок війни) позивач звільнений від сплати судового збору, що підтверджується посвідченням інваліда війни 2-ї групи серії НОМЕР_1 .
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат в цій частині у справі не здійснювати.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство соціальної політики України - відмовити.
У задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зупинення провадження у справі № 420/25841/25 - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 01.03.2025 року перерахованої ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) провести з 01.03.2025 року обчислення та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя К.С. Єфіменко