Іменем України
20 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1623/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
14 серпня 2025 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими вимогами:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 02 липня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 02 липня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та на теперішній час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, за період 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі.
Представник позивача звернулася до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити позивачу за період проходження служби індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року.
Листом від 04.07.2025 відповідач повідомив, що відповідно до роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 року №248/1485 в період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у Міністерства оборони України не було. Також відповідач надав копію карток особового рахунку позивача за 2016-2018 роки, з яких вбчається, що індексація грошового забезпечення в період з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась.
Таку бездіяльність відповідача представник позивача вважає протиправними, та такими, що порушують встановлене статтею 43 Конституції України право позивача на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Ухвалою суду від 19 серпня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач подав відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» з січня 2015 року проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
З метою упорядкування структури заробітної плати працівників бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, а також врегулювання проблемних питань щодо нарахування сум індексації та забезпечення єдиного підходу до проведення індексації у разі підвищення грошових доходів громадян, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно - правових актів» (далі - постанова № 1013).
Пунктом 3 постанови № 1013 визначено що міністри, керівники інших центральних органів виконавчої влади, голови обласних державних адміністрацій, Київської міської державної адміністрації та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів мали вжити заходи для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Також, пунктом 3 постанови № 1013 визначено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок).
Крім того, з метою забезпечення єдиного підходу до проведення індексації грошових доходів громадян у разі їх підвищення постановою № 1013 внесені зміни до Порядку, відповідно до яких визначено, що значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, у місяці в якому відбувається підвищення тарифних ставок (посадових окладів). Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем тарифних ставок (посадових окладів).
Враховуючи викладене, а також те, що запроваджено новий механізм визначення початку обчислення індексу споживчих цін для нарахування індексації, з метою уникнення проблемних питань щодо нарахування різних сум індексації, в грудні 2015 року мало бути здійснено упорядкування структури грошових доходів відповідно до постанови № 1013. Для проведення подальшої індексації індекс споживчих цін мав розраховуватися з січня 2016 року.
Таким чином, у період з січня 2016 року по березень 2018 року, в якому відбулося підвищення посадових окладів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», індексація грошового забезпечення мала проводитись відповідно до індексу споживчих цін для проведення індексації, обчисленого наростаючим підсумком, починаючи з січня 2016 року, у межах фінансових ресурсів, передбачених на ці цілі.
Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), судом встановлено.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 02.07.2016 по 27.04.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, що не заперечується відповідачем у справі та підтверджується копіями витягів з наказу від 02.07.2016 №220 та від 27.04.2019 №130.
Представник позивача звернувся із заявою до відповідача в якій просив нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, з урахуванням відрахувань, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року.
Листом від 04.07.2025 №11858 відповідач, зокрема, повідомив, що відповідно до роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 року №248/1485 в період 01.01.2016 року по 28.02.2018 року у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у Міністерства оборони України не було.
Відповідно до карток особового рахунку працівника за 2016-2018 роки вбачається, що за період з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до статті 18 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою статті 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
За визначенням статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-XII):
- індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг;
- індекс споживчих цін це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання;
- поріг індексації це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, і які не мають разового характеру, у тому числі й оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 3 Закону № 1282-XII визначено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII:
- індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина перша);
- обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (частина друга);
- для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті (частина третя);
- підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта).
Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Частиною другою статті 6 Закону № 1282-XII визначено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 8 Закону № 1282-XII перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду.
За наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Відповідно до пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
- індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (абзац перший);
- у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії (абзац другий);
- частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає (абзац п'ятий);
- сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац шостий);
- у разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається із розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу (абзац сьомий).
Згідно з підпунктом 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Пунктом 14 Порядку № 1078 визначено, що роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
З указаного вбачається, що індексація оплати праці (грошового забезпечення) є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, які мають систематичний (щомісячний) характер.
За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, проведення якої не залежить від волевиявлення роботодавців чи працівників.
Нормами Закону № 1282-XII та пункту 11 Порядку № 1078 визначено, що додаткові витрати, пов'язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться виплати, що індексуються.
Отже, в кошторисі доходів і видатків бюджетної установи, організації індексація заробітної плати відображається не як самостійна витрата, а в складі витрат на виплату заробітної плати.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на такі цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.
Згідно з пунктом 10-2 Порядку № 1078, який застосовується з 01 грудня 2015 року, для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Пункт 5 Порядку № 1078, який застосовується з 01 грудня 2015 року в редакції, яка діяла до 15 березня 2018 року, передбачав:
- у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків (абзац перший);
- обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац другий);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац третій);
- якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий);
- у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац п'ятий).
Вказане свідчить, що підставою для встановлення місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
На час виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців (далі постанова № 1294).
Пунктом 13 постанови № 1294 визначено, що остання набирає чинність з 01 січня 2008 року.
Постанова № 1294 діяла до дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі постанова № 704), якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме до 01 березня 2018 року.
Проаналізувавши Постанову № 1294 в період її дії з 01 січня 2015 року по 28 лютого 2018 року (період оскаржуваних правовідносин), суд вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців.
Отже, внаслідок незмінності до 01 березня 2018 року посадових окладів військовослужбовців, місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовим місяцем) у межах спірних правовідносин за період з 01 січня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно є січень 2008 року.
09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1013.
Пунктом 2 Постанови № 1013 були внесені зміни до Порядку № 1078. Відповідно до Пояснювальної записки до проєкту зазначеного акта, ці зміни передбачали:
- здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник;
- зменшення розміру індексації заробітної плати у разі підвищення тарифних ставок (окладів), якщо розмір їх підвищення не перевищує величину індексації (чинний механізм передбачає зменшення індексації не тільки при підвищенні тарифних ставок (окладів), а і у разі збільшення доплат та надбавок, що призводить до нарахування різних сум індексації для працівників, які займають однакові посади).
Окрім викладеного, пунктами 1, 3 постанови № 1013 було установлено, що:
- підвищуються посадові оклади з 01 грудня 2015 року працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери;
- підвищуються з 01 грудня 2015 року на 10 відсотків посадові оклади працівників, розміри яких затверджено відповідними постановами Уряду;
- у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено відповідними розпорядженнями й постановами Уряду;
- міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року;
- для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Отже, постановою № 1013 з 01 грудня 2015 року були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. У такому випадку для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв зі змінами, внесеними постановою № 1013.
Отже, січень 2016 року визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації саме заробітної плати працівникам, яким були підвищені оклади з 01 грудня 2015 року.
Водночас норми постанови № 1013 не установлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже, січень 2016 року не став для них «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)», з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку № 1078 (зі змінами, внесеними Постановою № 1013).
Указаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20, від 24 жовтня 2024 року у справі № 420/13056/21 та від 08 листопада 2024 року у справі № 340/5992/20.
Зазначене свідчить про те, що у період проходження військової служби з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно позивачу протиправно ненараховувалась та невиплачувалась індексація грошового забезпечення із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.
Щодо суми індексації, належної позивачу до виплати за період з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року, суд зазначає наступне.
Сума індексації грошового забезпечення у період з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для періоду з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року, поділений на 100 відсотків.
Так, у липні-листопаді 2016 року прожитковий мінімум складав 1450,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у липні-листопаді 2016 року при застосуванні місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, складає 2710,05 грн щомісячно (1450,00 грн (прожитковий мінімум) х 186,90 % (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).
У грудні 2016 року - лютому 2017 року прожитковий мінімум складав 1600,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у грудні 2016 року лютому 2017 року при застосуванні місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, складає 3177,60 грн щомісячно (1600,00 грн (прожитковий мінімум) х 198,60 % (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).
У березні-квітні 2017 року прожитковий мінімум складав 1600,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у березні-квітні 2017 року при застосуванні місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, складає 3360,00 грн щомісячно (1600,00 грн (прожитковий мінімум) х 210,00 % (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).
У травні 2017 року прожитковий мінімум складав 1684,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у травні 2017 року при застосуванні місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, складає 3536,40 грн (1684,00 грн (прожитковий мінімум) х 210,00 % (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).
У червні-серпні 2017 року прожитковий мінімум складав 1684,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у червні-серпні 2017 року при застосуванні місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, складає 3730,06 грн щомісячно (1684,00 грн (прожитковий мінімум) х 221,50 % (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).
У вересні-листопаді 2017 року прожитковий мінімум складав 1684,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у вересні-листопаді 2017 року при застосуванні місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, складає 3896,78 грн щомісячно (1684,00 грн (прожитковий мінімум) х 231,40 % (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).
У грудні 2017 року лютому 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн. Сума індексації грошового забезпечення позивача у грудні 2017 року лютому 2018 року при застосуванні місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, складає 4258,75 грн щомісячно (1762,00 грн (прожитковий мінімум) х 241,70 % (величина приросту індексу споживчих цін) / 100).
Тобто, розмір індексації за період з 02.07.2016 до 28.02.2018, який належить до виплати позивача, складає 68908,80 грн (липень 2016 року 2622,63 грн (2710,05/31 календарний день*30 днів), серпень-листопад 2016 року 2710,05 грн щомісячно, грудень 2016 року - лютий 2017 року 3177,60 грн щомісячно, березень - квітень 2017 року 3360,00 грн щомісячно, травень 2017 року 3536,40 грн, червень - серпень 2017 року 3730,06 грн щомісячно, вересень - листопад 2017 року 3896,78 грн щомісячно, грудень 2017 року - лютий 2018 року 4258,75 грн щомісячно.
Розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно здійснений судом з урахуванням розрахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 1 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року, наведеного Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2024 року у справі № 200/16532/21.
Факт невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі Порядок № 44), суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі грошова компенсація).
Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби (абзац перший пункту 2 Порядку № 44).
За положеннями пунктів 3, 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ.
З урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27 червня 2024 року у справі № 580/602/22 і від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року січень 2008 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, у розмірі 68908,80 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Щодо позовних вимог в частині компенсації позивачу втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 02 липня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає, що статтею 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
- пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діяла до 26 лютого 2021 року);
- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діє з 26 лютого 2021 року).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
У постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Верховний Суд у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 134/89/16-а, від 10 лютого 2020 року у справі № 134/87/16-а, від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19, від 24 січня 2023 року у справі № 200/10176/19-а, від 11 серпня 2023 року у справі № 380/103/22 дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
З аналізу положень статей 2, 5 КАС України слідує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право позивача на отримання компенсації при виплаті спірної індексації буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам (аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 404/6317/16-а та від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17).
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу як передчасних.
Щодо тверджень відповідача про пропущений строк звернення до суду, суд вважає за необхідне зазначити.
Відповідно статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За змістомстатті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Водночас частиною другоюстатті 233 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України) визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (в редакції до 18.07.2022 включно).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 (справа № 990/156/23) чергове підтвердила висновок про те, що положеннястатті 233 КЗпП Українив частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятоюстатті 122 КАС України.
Законом № 2352-IX від 01.07.2022(чинний з 19.07.2022) внесено зміни достатті 233 КЗпП Українищодо строку звернення до суду для вирішення спору щодо виплат, зокрема, частиною другої статті визначено тримісячний строк такого звернення, станом на дату подання позову.
Отже,Законом № 2352-IXвнесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати, зокрема, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2352-IXне передбачають особливої дії норм права для зміненої ним статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
Таким чином, після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.
Предметом цього спору є бездіяльність відповідача у виплаті індексації грошового забезпечення в належному розмірі з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
В аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, тому спір у справі, охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
УРішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зпівід 05.04.2001 № 3-рп/2001зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина першастатті 58 Конституції Українипередбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованогостаттею 8 Конституції Українипринципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28.09.2004, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто з 19.07.2022.
Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є частково обґрунтованими, у зв'язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд
Позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, у розмірі 68908,80 грн (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот вісім гривень 80 копійок), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Тихонов