КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
16 жовтня 2025 року № 826/11984/16
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Лапія С.М.,
за участі: секретаря судового засідання - Пономаренко Б.В.,
представника позивача Антохова Я.С.,
представника відповідача Грашина А.В.,
представника відповідача Наталич А.А.,
представника відповідача Шевченко М.А.,
представника відповідача Сабадаша О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» до Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Державної регуляторної служби України, Державного підприємства Редакції газети «Урядовий кур'єр», Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» з позовом, в якому просить:
визнати незаконним та скасувати рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 18.02.2016 вих. №1159/10/10-13-11-02/10;
визнати незаконним та скасувати рішення Державної регуляторної служби України про погодження проекту наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21;
визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21;
визнати незаконним та скасувати рішення Міністерства юстиції України від 29.01.2016 про державну реєстрацію за №159/28289 наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21;
зобов'язати ДП Редакція газети «Урядовий кур'єр» опублікувати у газеті Урядовий кур'єр резолютивну частину судового рішення про задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування (втрату чинності) наказу Мінфіну від 28.01.2016 №21;
зобов'язати ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийняти податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць січень 2016 року, з додатками та доповненнями до неї Товариства, з введенням до інформаційних баз ДФС України відомостей з цих поданих позивачем податкової звітності та доповнення до податкової декларації від 16.02.2016.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.08.2016, залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016, позовну заяву Товариства залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Постановою Верховного Суду від 06.10.2020 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.08.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2022 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до положень абзаців другого - четвертого пункту 2 розділу II Закону N 2825-IX, в редакції Закону № 3863-IX від 16.07.2024, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України Про судоустрій і статус суддів, Закону України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року N 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок N 399), відповідно до пункту 4 якого на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями.
Згідно з розміщеним на офіційному вебпорталі "Судової влади України" (www.court.gov.ua) Переліком нерозглянутих справ ОАСК, що підлягають передачі, справу №826/11984/16 розподілено Рівненському окружному адміністративному суду.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 справу за підсудністю передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 справу прийнято до провадження та ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Під час підготовчого засідання представником позивача до суду подано клопотання про виключення зі складу відповідачів ДП «Українська правова інформація» у зв'язку з його припиненням та заміну відповідача ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області на належного відповідача - Головне управління ДПС у Київській області.
У підготовчому засіданні 04.08.2025 судом задоволено клопотання представника позивача та виключено зі складу відповідачів ДП «Українська правова інформація» та замінено відповідача ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області на належного відповідача - Головне управління ДПС у Київській області.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 закрито провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про зобов'язання ДП Редакція газети «Урядовий кур'єр» опублікувати у газеті Урядовий кур'єр резолютивну частину судового рішення про задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування (втрату чинності) наказу Мінфіну від 28.01.2016 №21.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняття оскаржуваного наказу №21 від 28.01.2016 відповідно до ст. 57 Конституції України мало на меті інформувати позивача як платника податків про письмову форму податкової декларації з податку на додану вартість, а тому подання цієї декларації у будь-який інший спосіб (усній, електронній, аудіовізуальній, тощо) мало б єдиний наслідок - прийняття рішення про відмову у прийнятті цієї податкової декларації у зв'язку з порушенням платником податків п. 48.3 та п. 48.4 ст. 48 ПК України. Таким чином, електронна форма податкової декларації з податку на додану вартість не є формою, затвердженою Міністерством фінансів України, а всього лише електронною копією письмової форми податкової декларації з податку на додану вартість.
Крім того, на переконання позивача оскаржуваний наказ №21 прийнятий Міністерством фінансів України в порушення ст.ст. 6, 19, 120 Конституції України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та п. 46.5 ст. 46 ПК України.
Відповідачами до суду подано відзиви на позовну заяву, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечують.
На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16.02.2016 ТОВ “Вітаполіс» подано до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2016 року з додатками №2, 3, 4 та 5 та викладенням доповнень до податкової декларації відповідно до абз. 2 п. 46.4 ст. 46 ПК України.
Листом від 18.02.2016 №1159/10/10/13-11-02-10 ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області «Про відмову у прийнятті податкової звітності» контролюючий орган повідомив, що податкова декларація, подана позивачем з податку на додану вартість за січень 2016 року вважається не визнаною як податкова звітність, в зв'язку з тим, що вона подана з порушенням п. 49.4 ст. 49 ПК України.
Вказаним листом позивача також повідомлено, що договір про визнання електронних документів ТОВ “Вітаполіс» з податковим органом від 14.01.2016 (реєстраційний №9000569187) є діючим, дія Договору не призупинялась, сертифікати дійсні до 10.01.2018. Відповідно до умов Договору платник податків має можливість реєструвати податкові накладні та подавати податкову звітність засобами телекомунікаційного зв'язку. З урахуванням наведеного позивачу запропоновано податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період подати у спосіб, передбачений законодавством.
Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №159/28289, “Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» було відповідно до пункту 201.15 статті 201 розділу V Податкового кодексу України та Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, затверджено форму податкової декларації з податку на додану вартість; форму уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок; форму розрахунку податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України.
Також зазначеним актом було затверджено порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість.
Позивач, вважаючи оскаржувані рішення протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (п.п.16.1.2., п.п.16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Згідно п. 46.5 ст. 46 ПК України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Положеннями Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" визначено, що Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та Законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує Міністр.
Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України, а також включається до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та опубліковуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Накази міністерства, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, визначено, що Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, державну політику у сфері організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та забезпечує формування єдиної державної податкової, митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку.
Положенням про Державну фіскальну службу України (далі - ДФС України), затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 21.05.2014 № 236 (далі - Положення) (станом на момент виникнення спірних правовідносин), ДФС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує держави податкову політику, державну політику у сфері державної митної справі державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Основними завданнями ДФС України є: реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачені законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а такої боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строї дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, щ підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів та внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення Формували державної податкової політики, державної політики у сфері державні митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями пі час застосування податкового, митного законодавства, здійснення контролю з надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів митних та інших платежів.
Крім того, ДФС України розробляє проекти законів України, акті Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну з питань що належить до сфери діяльності ДФС, розробляє форми податкові декларацій (розрахунків), звітності та інших документів.
Відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 11 Положення, Голова ДФС України вносить на розгляд Міністра фінансів пропозиції щодо забезпечені формування державної політики у відповідній сфері, розроблені ДФС проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а така визначає позицію щодо проектів, розробниками яких є інші міністерств; вносить на розгляд Міністра фінансів проекти нормативно-правових акті Мінфіну з питань, що належать до компетенції ДФС.
При цьому, відповідно до вищенаведеного Положення Міністерство фінансів України забезпечує формування єдиної державної податкової політики.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику згідно ст. 18 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності").
Для погодження до уповноваженого органу разом з проектом регуляторного акта додаються аналіз регуляторного впливу цього проекту та копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання її зауважень і пропозицій.
Уповноважений орган розглядає проект регуляторного акта та документи, що додаються до нього, і приймає рішення про погодження цього проекту або рішення про відмову в його погодженні. Якщо поданий на погодження проект регуляторного акта не оприлюднювався розробником цього проекту, уповноважений орган залишає цей проект без розгляду, про що повідомляє розробникові проекту в письмовій формі не пізніше наступного робочого дня з дня одержання відповідного проекту уповноваженим органом.
Статтею 30 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначено, що до повноважень уповноваженого органу щодо здійснення державної регуляторної політики належать, серед іншого, проведення аналізу проектів регуляторних актів, що подаються на погодження, та відповідних аналізів регуляторного впливу на відповідність вимогам статей 4, 5, 8 і 9 цього Закону та прийняття рішень про погодження цих проектів або про відмову в їх погодженні.
Відповідно до п. 8 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, Міністерство здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.
Указом Президента України від 03.10.1992 № 393/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерства та інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 врегульовано процедуру державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення.
Відповідно до п. 3 Положення № 731, на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають не персоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться.
Згідно з п. 17 Положення № 731 рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв'язку з:
а) виявленням обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під реєстрації нормативно-правового акта;
б) набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині;
в) одержанням повідомлення від Держпідприємництва про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" або повідомлення Держпідприємництва про зупинення дії регуляторного акта чи окремих його положень відповідно до частини восьмої статті 28 зазначеного Закону;
в-1) одержанням висновку Мін'юсту, Головного управління Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини;
г) виявленням порушень або недотримання вимоги пункту 16 цього Положення органом, що видав нормативно-правовий акт. Відповідно до пункту 16 Положення № 731, у разі внесення змін, доповнень або визнання таким, що втратив чинність акта законодавства, відповідно до якого прийнято нормативно-правовий акт, орган, що видав цей нормативно-правовий акт, зобов'язаний у місячний термін внести до нього відповідні зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність. Зміни і доповнення, внесені до нормативно-правового акта, а також рішення про втрату нормативно-правовим актом чинності, підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому цим Положенням.
Підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта можуть бути інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 13.01.2016 Державна фіскальна служба листом № 25/5/99-99-19-03-01-16 надіслала до Державної регуляторної служби України на погодження проект наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", до якого було додано аналіз впливу проекту регуляторного акту та повідомлення про оприлюднення вказаного проекту.
За наслідками розгляду проекту наказу Державна регуляторна служба України рішенням від 21.01.2016 № 32 погодила зазначений проект.
Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" відповідно до пункту 201.15 статті 201 розділу V Податкового кодексу України та Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, затверджено форму податкової декларації з податку на додану вартість; форму уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок; форму розрахунку податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України.
За наслідками проведеної Міністерством юстиції України правової експертизи було встановлено, що наказ Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 відповідає вимогами законодавства та підлягає державній реєстрації.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29.01.2016 № 257/5 наказ Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 зареєстровано та занесено до Державного реєстру нормативно-правових актів.
Отже, проект оскаржуваного акту розроблявся у відповідності до наданих повноважень, з метою одержання зауважень і пропозицій був офіційно оприлюднений зміст проект акту та аналіз регуляторного впливу шляхом розміщення на офіційному веб-сайті розробника проекту, він пройшов відповідні погодження та згідно вимог чинного законодавства був зареєстрований, занесений до Державного реєстру нормативно-правових актів.
Відтак, оскаржуваний нормативно-правовий акт погоджено, прийнято та зареєстровано відповідачами в межах своєї компетенції з дотриманням визначеної законодавством процедури.
Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 18.02.2016 вих. №1159/10/10-13-11-02/10 та зобов'язання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийняти податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць січень 2016 року, з додатками та доповненнями до неї Товариства, з введенням до інформаційних баз ДФС України відомостей з цих поданих позивачем податкової звітності та доповнення до податкової декларації від 16.02.2016, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 48.1-48.3 ст. 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п. 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Відповідно до положень п. 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є (п. 49.2 ст.49 ПК України).
Згідно з п. 49.8. ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.
Пунктом 49.9 ст. 49 ПК України встановлено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби. За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу, податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою.
За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу, податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою, зокрема, у разі , якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.
У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання (пп. 49.11.1 п. 49.11 ст. 49 ПК України).
Згідно ж приписів п. 49.10 ст. 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Відповідно до пунктів 49.13 та 49.14 статті 49 Податкового кодексу України у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.
Наразі, відповідно до п. 49.3. ПК України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
З 1 січня 2015 року набув чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким пункт 49.4 ПКУ доповнено абзацом другим відповідно до якого податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Суд звертає увагу, що п. 49.4 ст. 49 ПК України щодо обов'язку подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі є спеціальним по відношенню до п. 49.3 ст. 49 ПК України, яким врегульовано способи подання іншої податкової звітності.
При цьому, платник податків має право подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті лише у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, до складення нового договору.
Отже, обов'язок зареєструвати податкову декларацією платника податку виникає у контролюючого органу за умови дотримання таким платником податку вимог ст. 49 ПК України, якою, зокрема, визначено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що позивач подав до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2016 року в паперовій формі.
При цьому, на момент подання декларації договір про визнання електронних документів, укладений з ТОВ "Вітаполіс", не був розірваний та продовжував свою дію.
Отже, позивачем не дотримано положень ст. 49 ПК України щодо обов'язку подання податкової звітності з податку на додану вартість тільки в електронній формі.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач при прийнятті рішення про відмову у визнанні декларації з податку на додану вартість за січень 2016 року діяв правомірно та у межах повноважень.
Позивач обґрунтовує правомірність подання ним податкової декларації з податку на додану вартість у паперовому вигляді тим, що її електронна форма не дає можливості відобразити необхідну та об'єктивну інформацію про платника податків.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 46 ПК України якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації.
У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід'ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання. Платник податків, який подає звітність в електронній формі, подає таке доповнення в електронній формі.
Вказана правова позиція по аналогічним правовідносинам викладена у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/12007/16.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У зв'язку із тим, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 20 жовтня 2025 р.