ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" жовтня 2025 р. справа № 300/4878/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1/1/3277 від 27.06.2025 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зазначеного у повідомленні від 27.06.2025 № 1/1/3277;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 07.03.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та за наслідком розгляду прийняти обґрунтоване і вмотивоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що батько позивача є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 159957 та потребує стороннього догляду. У зв'язку із вказаною обставиною, 07.03.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою про отримання відстрочки від мобілізації під час призову на військову службу на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Однак, за результатами розгляду заяви, відповідач відмовив позивачу у наданні відстрочки, у зв'язку з неможливістю встановлення кола осіб, які мають здійснювати догляд за особою з інвалідністю, та відсутністю документів, які підтверджують неможливість здійснення утримання відповідно до пункту 13 додатку 5 постанови КМУ № 560.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.31).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 витребувано в ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені документи, що підтверджують факт направлення запитів до відповідних органів державної влади або використання інформації з публічних електронних реєстрів щодо встановлення кола осіб, які мають здійснювати догляд за особою з інвалідністю - за ОСОБА_2 (а.с.63-64).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через підсистему «Електронний суд» 13.08.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що 07.03.2025 позивачем, за допомогою засобів поштового зв'язку, подано звернення в якому останній просить надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Однак, у ході вивчення поданих позивачем документів та розгляду наявності підстав для відстрочки комісією встановлена наявність невійськовозобов'язаних членів сім'ї, які зобов'язані утримувати ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_3 . При цьому відомості щодо відсутності інших осіб, які відповідно до вимог законодавства зобов'язані утримувати особу з інвалідністю (щодо другого з подружжя з числа невійськовозобов'язаних осіб) до ТЦК та СП не надано. Враховуючи зазначене, за встановлення наявності особи, яка відповідно до вимог законодавства зобов'язана утримувати особу з інвалідністю, неподання позивачем належних документів в частині підтвердження відсутності інших невійськовозобов'язаних осіб, зобов'язаних утримувати особу з інвалідністю, комісією прийнято рішення про відмову в наданні відстрочки. З урахуванням викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.34-37).
18.08.2025 представником позивача через підсистему «Електронний суд» подано відповідь на відзив, за змістом якого останній вказує, що відповідач посилається на наявність осіб, які згідно вимог чинного законодавства зобов'язані утримувати особу з інвалідністю, а саме ОСОБА_3 . Звернуто увагу суду, що ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_1 та згідно посвідчення № НОМЕР_1 від 22.03.1997 пенсіонерка, у шлюбі не перебуває та не перебувала, внаслідок чого, єдине, що пов'язує її з ОСОБА_2 це син ОСОБА_1 . Зазначено, що згідно з Сімейним кодексом, утримувати осіб з інвалідністю зобов'язані повнолітні діти, другий із подружжя (дружина або чоловік), працездатні батьки особи з інвалідністю - члени сім'ї першого ступеня спорідненості. Однак, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ніколи не перебували в шлюбі та не є сім'єю, що свідчить про відсутність в ОСОБА_3 обов'язку по утриманню ОСОБА_2 . Окрім того, звернуто увагу суду, що відповідач не долучав інформацію про ОСОБА_3 як особу, яка зобов'язана утримувати ОСОБА_2 ні до повідомлення про відмову в наданні відстрочки, ні у відповіді на адвокатський запит та про посилання у підставі відмови для надання відстрочки відповідачу на його матір, позивачу стало відомо тільки з відзиву.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзиви на позов, та в сукупності письмові докази, встановив наступне.
07.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою, за змістом якої просить оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (зворотна сторона а.с.7-8).
За наслідками розгляду вказаної заяви, комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 дійшла висновку, який оформлений протоколом від 26.06.2025 № 26, що відсутні підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, у зв'язку з неможливістю встановлення кола осіб, які мають здійснювати догляд за особою з інвалідністю, та відсутністю документів, які підтверджують неможливість здійснення утримання відповідно до пункту 13 додатку 5 постанови КМУ № 560 (а.с.53).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону № 2232-XII).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною одинадцятою статті 38 Закону № 2232-ХІІ призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
За приписами частини першої статті 39 Закону № 2232-XII призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України строк дії воєнного часу продовжується станом і на час розгляду справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.
Відповідно до статті 1 цього Закону мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з частиною 10 статті 1 Закону № 3543-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Як встановлено судом, позивач є військовозобов'язаним, однак, 07.03.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою, за змістом якої просить оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII
В даному аспекті суд вказує на таке.
Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ для деяких категорій громадян встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно з пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Відповідно частин 7-9 статті 23 Закону № 3543-ХІІ, перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів забезпечується неможливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації більше ніж одному військовозобов'язаному з підстав, зазначених у пунктах 9-14 частини першої цієї статті.
Постановою КМУ від 23 лютого 2022 року № 154 затверджено «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», відповідно до пункт 1, якого, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 8 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Відповідно до положень пункту 9 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» відповідно до покладених на них завдань, у тому числі:
оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Відповідно до абзацу 8 пункту 11 Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
16 травня 2024 року Кабінет Міністрів України постановою № 560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 560, порядком визначено процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-ХІІ.
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються.
Приписами пунктів 58,59 Порядку № 560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Відповідні органи, в яких працюють посадові (службові) особи, зазначені у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, надсилають завірену копію довідки про надання таким особам відстрочки (додаток 6) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, у якому така особа перебуває на військовому обліку.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно з пунктом 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час. З метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації особа повинна надати військово-обліковий документ та інші документи, за результатами розгляду яких військовими органами комплектування та соціальної підтримки за місцем військового обліку приймається рішення про наявність або відсутність в особи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що ОСОБА_2 є його батьком, який обрав із числа членів сім'ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) сина ОСОБА_1 .
Як слідує зі змісту довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 159957 ОСОБА_2 з 04.04.2019 встановлено ІІ групу інвалідності без переогляду (а.с.19).
Інших осіб, які б мали здійснювати догляд за ОСОБА_2 (особою з інвалідністю ІІ групи), як зазначає позивач по змісту заяви від 07.03.2025 не має, внаслідок чого, останній має законну підставу для відстрочки від мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суд зазначає, що позивач для реалізації свого права на відстрочку повинен бути членом сім'ї першого ступеня споріднення з ОСОБА_2 (одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи), та повинні бути відсутні інші особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).
Однак, за наслідками розгляду вказаних обставин, комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 дійшла висновку, який оформлений протоколом від 26.06.2025 № 26, що відсутні підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, у зв'язку з неможливістю встановлення кола осіб, які мають здійснювати догляд за особою з інвалідністю, та відсутністю документів, які підтверджують неможливість здійснення утримання відповідно до пункту 13 додатку 5 постанови КМУ № 560 (а.с.53).
З доводів відповідача, які в свою чергу наведені у відзиві на позовну заяву, судом встановлено, що підставою такої відмови слугувала наявність невійськовозобов'язаних членів сім'ї, які зобов'язані утримувати ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_3 .
Водночас, стороною позивача вказано, що ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_1 , у шлюбі з ОСОБА_2 не перебуває та не перебувала, внаслідок чого, єдине, що пов'язує її з ОСОБА_2 це син ОСОБА_1 .
Відтак, для всебічного, повного та об'єктивного з'ясування усіх обставин справи, ухвало суду від 01.10.2025 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені документи, що підтверджують факт направлення запитів до відповідних органів державної влади або використання інформації з публічних електронних реєстрів щодо встановлення кола осіб, які мають здійснювати догляд за особою з інвалідністю - за ОСОБА_2 .
10.10.2025 від представника відповідача через підсистему «Електронний суд» на адресу суду надійшли витребувані матеріали (а.с.66-73).
За змістом заяви від 10.10.2025 судом встановлено, що 26.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснено перевірку щодо встановлення кола осіб, які мають здійснювати догляд за особою з інвалідністю - за ОСОБА_2 , однак, за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів такі відомості відсутні у зв'язку з неналежністю останнього до жодної з категорій громадян, що підлягають військовому обліку (призовники, військовозобов'язані або резервісти), відомості про родинні зв'язки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відсутні. Наявні відомості про сина військовозобов'язаного - ОСОБА_4 (а.с.70).
Окрім того, на викоання ухвали суду, 08.10.2025 відповідачем здійснено повторну перевірку щодо встановлення кола осіб, які мають здійснювати догляд за особою з інвалідністю - за ОСОБА_2 . За даними Державної реєстрації актів цивільного стану щодо ОСОБА_1 відображено наступне: отримати дані про членів родини - інформація відсутня; зміна прізвища - історична зміна - інформація відсутня, актуальна зміна - інформація відсутня; отримати дані про членів родини - інформація відсутня; повідомлення про смерть - інформація про смерть відсутня (зворотна сторона а.с.70-71).
В контексті ситуації, що виникла, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що батько позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи довічно, а, відтак, відноситься до кола непрацездатних осіб, водночас, інших осіб, які відповідно до закону зобов'язані утримувати батька позивача, окрім самого позивача, документально не підтверджено відповідачем ні під час винесення оскаржуваного рішення, ні в ході судового розгляду.
Представником відповідача, жодним чином не наведено достатніх та обґрунтованих доказів, які б дали суду можливість встановити факт, що в ОСОБА_3 виникло зобов'язання утримувати ОСОБА_2 .
Відтак, відповідач не надав належної оцінки змісту заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу та не розглянув належним чином усі додані до заяви документи, внаслідок чого, протокольне рішення від 26.06.2025 № 26 не відповідає принципу обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень.
Відсутність вмотивованого по суті рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, свідчить про протиправність такого рішення.
Суд також зазначає, що комісія, відповідно до вимог абзацу 1 пункту 60 Порядку №560, здійснює вивчення отриманих заяви та підтвердних документів, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує дані з публічних електронних реєстрів.
У разі виникнення сумнівів у достовірності наданих заявником документів, які підтверджують право на відстрочку від призову, відповідач має право самостійно звертатися із запитами до відповідних органів державної влади. Мета таких запитів - перевірка або спростування права позивача на відстрочку.
Отже, відповідачем, не надано до суду доказів подання позивачем недостовірної інформації та існування інших осіб зобов'язаних утримувати за законом батька позивача.
Враховуючи зазначене, суд наголошує, що відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації повинна бути пропорційною та не створювати необґрунтованих перешкод для реалізації права особи на відстрочку.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи суд вважає, що позивач виконав всі необхідні дії, передбачені законодавством, для отримання ним відстрочки, а саме: подав відповідачу заяву про надання відстрочки, пакет встановлених Порядком № 560 документів, що підтверджують його право на відстрочку згідно з пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Натомість, відповідач не вказав, яким чином, окрім вже поданих документів, позивач може підтвердити факт відсутності у його батька інших працездатних членів сім'ї, які б могли її утримувати.
З огляду на вище викладене, суд приходить до переконання, що оскаржуване рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, за змістом позовних вимог сторона позивача просить суд визнати протиправним та скасувати Рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1/1/3277 від 27.06.2025 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зазначеного у повідомленні від 27.06.2025 № 1/1/3277.
Однак, аналізучи матеріали справи, судом встановлено, що комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" оформлено протоколом від 26.06.2025 № 26 (а.с.53), водночас, повідомленням від 27.06.2025 за №1/1/3277 тільки проінформовано останнього про прийняте рішення, відтак таке повідомлення є інформаційним документом, який не породжує, не змінює і не припиняє прав чи обов'язків особи (а.с.25).
Разом з тим, суд зауважує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, внаслідок чого, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права, суд, беручи до уваги положення частини 2 статті 9 КАС України, вбачає підстави для виходу за межі заявлених позовних вимог з метою належного та повного відновлення прав позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом № 26 від 26.06.2025, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача необхідно керуватись принципом верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (зокрема, постанови по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 (скарга № 10465/83) за наявністю правової можливості, якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, адже такі документи підтверджують як наявність одного з батьків із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, так і те, що батько позивача не має інших осіб з числа невійськовозобов'язаних, які відповідно до закону зобов'язані його утримувати, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 07.03.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими, внаслідок чого, адміністративний позов підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 11.07.2025 підтвердив сплату судового збору на суму 1937,92 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 1937,92 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом № 26 від 26.06.2025, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) від 07.03.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1937,92 грн. (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім гривень 92 копійки).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Відповідач:
ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.