20 жовтня 2025 року Справа № 280/7191/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання відмовити протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною відмову відповідача, оформлену листом від 24.07.2025 № 3/33/12-2259-2025, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 04.04.2024) як військовослужбовця, який здійснює постійний догляд за особою з інвалідністю I групи;
зобов'язати відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 04.04.2024) як військовослужбовця, який здійснює постійний догляд за особою з інвалідністю I групи.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді помічника начальника військового наряду (старшого кулеметника) 1 відділення 3 патрульного взводу 2 патрульної роти НОМЕР_4 патрульного батальйону в/ч НОМЕР_2 . 09.04.2024 Позивачем було направлено рапорт про звільнення з військової служби до в/ч НОМЕР_2 на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи (в редакції Закону станом на 04.04.2024). До рапорту були додані всі документи на підтвердження зазначеної вище обставини для звільнення з військової служби. 17.04.2024 та 27.04.2024 позивачем було направлено до в/ч НОМЕР_2 другий і третій, аналогічні до попереднього за змістом рапорти, які так і залишилися нерозглянутими. Постановою від 27 травня 2025 року у справі № 280/7446/24 Третій апеляційний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність Військової частина НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 04.04.2024) та зобов'язав Військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 04.04.2024)». Позивач зазначає, що відповідач усіляко затягує з виконанням рішення суду та безпідставно вимагає в нього та його адвоката оригінал рапорту від 09.04.2024, який разом з усіма додатками повинен був зберігатися у військовій частині НОМЕР_2 , оскільки позивачу оригінал рапорту від 09.04.2024 ніколи не повертався. Тим не менш, розглянувши рапорт позивача від 09.04.2024, листом від 24.07.2025 № 3/33/12-2259-2025 відповідач відмовив у його задоволенні, вказавши, що у ОСОБА_1 немає достатніх підстав на звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу». Позивач вважає, що має всі законні підстави для звільнення з військової служби за на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи (в редакції Закону станом на 04.04.2024). Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 20.08.2025 постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
05.09.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що на виконання вказаного судового рішення відповідач рапорт позивача про звільнення з військової служби розглянув та прийняв рішення про відмову в його задоволенні за відсутності всіх необхідних документів, що підтверджують наявність підстави для звільнення, передбаченої абзацом 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 04.04.2024). Відповідач наголошує, що рапорт про звільнення з військової служби подавався позивачем з порушенням вимог чинного законодавства. Відповідач зазначає, що рішення суду виконав, та рапорт ОСОБА_1 від 09.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 04.04.2024) розглянув. При цьому, рішення про відмову в задоволенні рапорту ґрунтується на відсутності всіх необхідних документів, що підтверджують наявність підстави для звільнення, передбаченої абзацом 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 04.04.2024). Окрім того, відповідач вказує на те, зі змісту наданих позивачем документів, враховуючи абсолютну залежність осіб з інвалідністю І групи від інших осіб у виконанні життєво-важливих соціально- побутових функцій не підтверджено факт спільного проживання із ОСОБА_2 як необхідної умови здійснення щодо неї постійного догляду, так і не надано доказів здійснення позивачем постійного догляду за ОСОБА_2 . Долучені позивачем до рапорту та суду документи не доводять необхідність саме ОСОБА_1 здійснювати постійний догляд за інвалідом І групи ОСОБА_2 , відтак не є беззаперечними та достатніми підставами для звільнення з військової служби у зв'язку з «необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи». Довідка від 01.04.2024 № 325 про фактичне проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 зі складом сім'ї - двоюрідна сестра ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та довідка від 29.03.2024 № 314 про те, що ОСОБА_1 надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особі з інвалідністю І «Б» групи, не є належними документами, якими можливо підтвердити таку обставину (здійснення постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І групи) в цілях застосування положень Закону N 2232-XII, а позивачем рішення про надання соціальних послуг, в якому б були зазначені результати оцінювання потреб особи/сім'ї у соціальних послугах та надавач соціальних послуг, не надано. Саме рішення Виконавчого комітету Тернуватської селищної ради від 29.03.2024 року №20 свідчить лише про призначення ОСОБА_1 компенсації терміном з 25.03.2024 по 25.03.2025 включно, як такому, що звернувся до відділу соціального захисту населення виконавчого комітету Тернуватської селищної ради для призначення та виплати компенсації, а не про фактичне надання позивачем соціальної послуги з постійного догляду за особою з інвалідністю І групи. Просить у задоволенні позову відмовити.
Представником позивача 09.09.2025 до суду подано відповідь на відзив, де вказано, що доводи відповідача є необгрунтованими, відповідачем не вказано, а які ж саме документи, станом на момент подачі рапорту від 09.04.2024 були б достатніми для підтвердження здійснення ОСОБА_1 догляду за своєю двоюрідною сестрою, при цьому в матеріалах справи мітиться вичерпна кількість доказів, які підтверджують факт здійснення такого постійного догляду позивачем. Просить позов задовольнити.
Відповідачем 15.09.2025 до суду подано заперечення на відповідь на відзив та вказано, що представником позивача жодного пояснення, аргументу або обґрунтування для підтвердження здійснення ОСОБА_1 догляду за своєю двоюрідною сестрою не наведено, відповідних документів, на підтвердження такої необхідності у позивача не надано ані до військової частини, ані до суду. Фактично, як у справі № 280/7446/24 так і в даній справі, позивачем та його представником надано неповний комплект документів, які військовозобов'язані в 2024 році надавали до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення (отримання) ними відстрочки від мобілізації під час дії воєнного стану. Позивач та його представник постійно та помилково ототожнюють рішення Тернуватської селищної ради від 29.03.2024 № 20, яким позивачу призначено компенсацію відповідно до статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» терміном з 25.03.2024 по 25.03.2025, проте жодного документу, відповідно до приписів Закону України «Про соціальні послуги», з відповідного структурного підрозділу органу з питань соціального захисту населення або уповноваженого органу органів системи надання соціальних послуг не вказують та не надають, як і не вказують про, на думку відповідача, нібито фактичне здійснення позивачем догляду за ОСОБА_2 , а також відповідного документального підтвердження. Просить у задоволенні позову відмовити.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_2 на посаді помічника начальника військового наряду (старшого кулеметника) 1 відділення 3 патрульного взводу 2 патрульної роти НОМЕР_4 патрульного батальйону в/ч НОМЕР_2 .
09.04.2024 позивачем до в/ч НОМЕР_2 було направлено рапорт про звільнення з військової служби, на підставі абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи (в редакції Закону станом на 04.04.2024).
До рапорту були додані посвідчені копії:
- паспорту ОСОБА_1 , серії НОМЕР_5 , виданого Новомиколаївським РВ УМВС України в Запорізькій області 11.03.1997 року;
- паспорту ОСОБА_2 , серії НОМЕР_6 , виданого Новомиколаївським РВ УМВС України в Запорізькій області 03.03.1998 року;
- довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ;
- картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_2 ;
- повторного свідоцтва про народження ОСОБА_2 , серії НОМЕР_7 , виданого Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 27.03.2024 року;
- свідоцтва про народження ОСОБА_3 , серії НОМЕР_8 , виданого Бердянським відділом РАЦС 25.04.1985 року;
- свідоцтва про народження ОСОБА_1 , серії НОМЕР_9 , виданого Тернуватською селищною радою Новомиколаївського району Запорізької області 14.07.1978 року;
- архівного витягу №05-07/P-858, виданого Державним архівом Запорізької області 28.03.2024 року;
- довідки до акту огляду МСЕК відносно ОСОБА_2 , серії 12 ААГ №480024 від 18.03.2024 року;
- завірену копію рішення виконавчого комітету Тернуватської селищної ради Запорізького району Запорізької області №20 від 29.03.2024 року;
- оригінал довідки Тернуватської селищної ради Запорізького району Запорізької області №314 від 29.03.2024;
- оригінал довідки Тернуватської селищної ради Запорізького району Запорізької області №325 від 01.04.2024.
Факт відправлення всіх наведених документів підтверджується описом вкладення і поштовими документами. Відповідач отримав рапорт з додатками 12.04.2024.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.05.2025 по справі № 280/7446/24 визнано протиправною бездіяльність Військової частина НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 04.04.2024) та зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 04.04.2024).
Листом від 19.06.2025 № 3/33/12-948/2025 відповідач повідомив представника позивача про те, що з метою виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2024 по справі № 280/7446/24 та Третього апеляційного адміністративного суду від 27.05.2025 ОСОБА_1 18.06.2025 був викликаний до відділення кадрової роботи військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України. На прохання надати оригінал рапорту від 09.04.2024 із додатками для виконання судового рішення посадовими особами військової частини, ОСОБА_1 повідомив, що в нього його немає, місце знаходження рапорту йому не відоме. Підтвердив свою підпис на скан копій рапорту від 09.04.2024, яка була роздрукована із додатків до позовної заяви із підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС. Просили надати оригінал рапорту від 09.04.2025 на адресу військової частини НОМЕР_2 .
Листом від 24.07.2025 № 3/33/12-2259-2025 відповідач повідомив, в тому числі представника позивача, про те, що 23.07.2025 ОСОБА_1 був викликаний для участі у розгляді посадовими особами військової частини його рапорту на звільнення з військової служби від 09.04.2024 відповідно до прийнятого 27.05.2025 Третім апеляційним адміністративним судом рішення по справі № 280/7446/24. Перед початком розгляду рапорту ОСОБА_1 було запропоновано надати рапорт від 09.04.2025 про звільнення з військової служби та додатки до нього. ОСОБА_1 рапорт від 09.04.2024 для розгляду не надав, зазначивши, що йому не відомо де він знаходиться. Документів або належним чином завірених копій, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби, визначених ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема в редакції станом на 04.04.2024, не надано. З метою виконання рішення суду, враховуючи, що ОСОБА_1 не надано оригіналу рапорту про звільнення від 09.04.2024 та належним чином завірених додатків до нього, що доводять наявність підстави для звільнення з військової служби, розгляд проведено на підставі документів, що містяться в матеріалах справи № 280/7446/24. В результаті розгляду рапорту та наявних додатків, зазначених в рапорті, у ОСОБА_1 немає достатніх підстав на звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Рапорт ОСОБА_1 від 09.04.2024 розглянуто, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.05.2025 по справі № 280/7446/24 виконано.
Не погоджуючись із відмовою відповідача у звільненні з військової служби позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII, в редакції станом на момент подачі рапорту від 09.04.2024) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут).
Статтею 14 Статуту обумовлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст.31 Статуту).
Відповідно до ч.7 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абз.2 п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (надалі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд відмічає, що подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Суд зазначає, що згідно з п.225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008).
Згідно з п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Судом під час розгляду справи було встановлено, що як на підставу звільнення з військової служби ОСОБА_1 посилається на необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи, а саме двоюрідною сестрою ОСОБА_2 , що є особою з інвалідністю 1 групи та потребує постійного стороннього догляду відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №480024.
Відповідно Довідки з акту огляду МСЕК серії 12ААГ №480024 від 18.03.2024 ОСОБА_2 встановлено першу групу інвалідності безтерміново, згідно висновку: потребує постійного стороннього догляду.
Відповідно до Рішення виконавчого комітету Тернуватської селищної ради від 29.03.2024 № 20 «Про призначення та виплату компенсації особі, яка надає соціальні послуги з догляду на професійній основі» призначено компенсацію фізичній особі ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , терміном з 25.03.2024 по 25.03.2025 включно як такому, що звернувся до Відділу соціального захисту населення виконавчого комітету Тернуватської селищної ради для призначення та виплати компенсації.
Згідно із Довідкою Тернуватської селищної ради від 29.03.2024 № 314 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особі з інвалідністю І «Б» групи згідно Рішення виконавчого комітету Тернуватської селищної ради від 29.03.2024 № 20 «Про призначення та виплату компенсації особі, яка надає соціальні послуги з догляду на професійній основі».
Відповідно до Довідки Тернуватської селищної ради від 01.04.2024 № 325 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , та має такий склад сімї: двоюрідна сестра - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим, згідно листа від 24.07.2025 № 3/33/12-2259-2025 підставою для відмови у звільненні з військової служби відповідач зазначив неподання оригіналу рапорту від 09.04.2024 про звільнення та належним чином завірених додатків до нього.
Окрім того, у відзиві на позовну заяву відповідач в якості підстав для відмови у задоволенні рапорту вказує на не підтвердження факту спільного проживання позивача із ОСОБА_2 та відсутності доказів здійснення постійного догляду за своєю сетрою.
Позивач згідно із наданих суду документів обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідності І групи без встановлення будь-яких додаткових умов.
На думку позивача, додані до рапорту документи є доказами того, що саме він зобов'язаний здійснювати постійний догляд за двоюрідною сестрою як особою з інвалідності І групи.
Суд зазначає, що підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Отже, згідно абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст.26 Закону 2232-ХІІ законодавцем визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
При цьому, вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності або відсутності інших осіб, які можуть доглядати за особою з інвалідністю.
Суд зазначає та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 є двоюрідною сестрою позивача та відповідно до Довідки з акту огляду МСЕК серії 12ААГ №480024 від 18.03.2024 має першу Б "по зору" групу інвалідності з 18.03.2024 на підставі загального захворювання органів руху, яка встановлена безтерміново.
Як зазначалось раніше, позивачем до рапорту про звільнення були надані, зокрема, Довідка Тернуватської селищної ради від 01.04.2024 № 325 про те, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , та має такий склад сімї: двоюрідна сестра - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тобто наданим доказом підтверджується факт спільного проживання позивача із ОСОБА_2 ..
Суд враховує, що ОСОБА_2 , яка є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 , проживає одна і не має більше родичів та осіб, які можуть здійснювати сторонній догляд за нею, згідно висновку лікарів не може самостійно самообслуговуватися, тобто потребує постійного стороннього догляду. Доказів, що підтверджували б протилежне до суду не надано.
Відповідачем не було надано оцінки Довідці з акту огляду МСЕК серії 12ААГ №480024. Відповідач лише поверхнево розглянув документи, подані позивачем та прийшов до висновку про необхідність подання оригіналу рапорту від 09.04.2024, просто відкинувши згаданий Довідку з акту огляду МСЕК.
Разом з тим суд вважає, що така вимога відповідача, як повторне подання оригіналу рапорту від 09.04.2024 є необгрунтованою, оскільки судом в межах розгляду справи № 280/7446/24 вже була надана оцінка діям відповідача щодо нерозгляду рапорту від 09.04.2024 та зроблений відповідний висновок. Не дивлячись на це відповідач продовжує заперечувати про існування оригіналу поданого рапорту, не надаючи при цьому доказів повернення його позивачу.
Таким чином, на підставі викладеного вище, суд вважає, що відповідач протиправно відмовив у задоволенні рапорту на звільнення, по причині яка не передбачена Законом.
Що стосується твердження відповідача про те, що позивачу було призначено лише компенсацію як такому, що надає соціальні послуги та це не свідчить про фактичне надання соціальної послуги з постійного догляду, то в цій частині суд зазначає наступне.
За змістом пунктів 6, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (автоматизованої інформаційно-телекомунікаційна системи, призначеної для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг).
Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є особами з інвалідністю I групи; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (частина сьома статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.
Згідно із частиною шостою статті 15 Закону України «Про соціальні послуги» формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.
Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року № 99, згідно з положеннями якого за заявою надавача соціальних послуг у розділі «Надавачі соціальних послуг - фізичні особи» мають бути внесені відомості про надавачів соціальних послуг, які мають право на отримання витягу з цього Реєстру (пункти 32, 35, 36, 41).
Таким чином, для засвідчення відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, визначених законодавством.
Наведене законодавство свідчить, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі протягом 30 днів безкоштовної довідки про здійснення догляду за особою з інвалідністю.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 283/1199/23.
В матеріалах справи наявні докази щодо прийняття відповідного рішення про надання позивачем соціальних послуг з постійного догляду за двоюрідною сестрою, яка є інвалідом І групи, а тому суд відхиляє твердження відповідача з цього приводу.
Суд резюмує, що відповідач здійснив розгляд доданих до рапорту документів без повного та всебічного з'ясування обставин та не надав оцінку всім наявним доказам, долученим позивачем, що стосуються предмету рапорту, у їх сукупності, а наведеними вище доказами підтверджується необхідність постійного догляду за сестрою позивача, а тому покликання відповідача на те, що позивачем не доведено підставності постійного догляду є необґрунтованим.
Дотримання законодавчо визначеної процедури подання рапорту та доданих до нього документів, що підтверджується Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.05.2025 по справі № 280/7446/24, небажання продовжувати військову службу, наявність необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І групи, і, при цьому, відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати такий догляд, свідчить про протиправну відмову Військової частини НОМЕР_2 у звільненні з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції станом на 04.04.2024) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
Як наслідок, належним способом судового захисту прав та інтересів позивача, буде зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 звільнити з військової служби ОСОБА_1 відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Оскільки позивачем, в силу положень Закону України «Про судовий збір», судовий збір не сплачувався, то відповідно розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не проводиться.
Також, представником позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
За правилами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі, витрат пов'язаних з проведенням експертизи.
Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин 6, 7 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У пункті 269 Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги від 06.08.2024; додаткова угода № 5 від 15.08.2025 до договору про надання правової допомоги б/н від 06.08.2024; акт приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) від 15.08.2025.
Дослідивши зазначені документи, судом встановлено, що адвокатом Стариченком Миколою Петровичем надано позивачу послуги з надання консультацій та підготовка позовної заяви на суму 8000,00 грн. Згідно акта приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) від 15.08.2025 підтверджено, що заявлена сума сплачена у повному обсязі.
Дослідивши зазначені докази, судом не встановлено відображення кількості витраченого адвокатом на виконання робіт (надання послуг) часу (годин), вартості години за певний вид послуги.
Суд зазначає, що вимога подання детального опису є обов'язковою і пов'язана з тим, що розмір гонорару та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, не є тотожними. Особа може сплатити адвокату в якості гонорару будь-яку суму, але відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які доведені належними доказами, зокрема детальним описом робіт (наданих послуг).
На переконання суду, при наданні адвокатом правничої допомоги позивачу на суму 8000,00 грн не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій та їх обсяг, що пов'язані з розглядом справи.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, щодо неспівмірністі заявленої суми витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що судові витрати на неї у сумі 8000,00 грн. є не обґрунтованими та не можуть бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а з урахуванням вимог частини 5 статті 134 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані позивачу лише у сумі 5000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання відмовити протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за абзацом 7 підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 04.04.2024), викладену в листі від 24.07.2025 за № 3/33/12-2259-2025 за результатом розгляду рапорту від 09 квітня 2024 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції станом на 04.04.2024), у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 20 жовтня 2025 року.
Суддя А.В. Сіпака