20 жовтня 2025 рокум. Ужгород№ 260/7350/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
17 вересня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яким просить суд: "1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в справі; 2. Витребувати у військової частини НОМЕР_1 : витяг з наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду військової служби, підтвердження про доведення такого наказу ОСОБА_1 , витяг з наказу про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ; 3. Визнати протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення ОСОБА_1 з військової служби за пунктом “в» частини 2 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років; 4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за пунктом “в» частини 2 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або інші поважні причини, а саме: у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.".
19 вересня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, якою розгляд справи постановлено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) викликом учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України. Позивач звернувся до начальника Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із тим, що у нього перебуває на утриманні чотири дитини віком до 18 років. Однак, відповідач його повідомив про відсутність підстав для звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку із ненаданням доказів про відсутність заборгованості зі сплати аліментів. Таку відмову позивач вважає неправомірною.
Ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в даній адміністративній справі, а також адміністративний позов з додатками було надіслано відповідачеві з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет 19 вересня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 29).
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав. Також такий відзив відсутній і на час ухвалення рішення суду.
Статтею 159 частиною 4 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 04 серпня 2025 року ОСОБА_1 направлено рапорт про звільнення із Збройних сил України у зв'язку із сімейними обставинами, в саме наявність у військовослужбовця чотирьох дітей віком до 18 років (а.с. 10).
З відповіді військової частини НОМЕР_1 № 1/7646 від 14 серпня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у звільненні з підстави не надання довідки про відсутність заборгованості зі сплати аліментів (а.с. 17).
27 серпня 2025 року ОСОБА_1 на адресу в/ч НОМЕР_1 , на ім'я полковника ОСОБА_2 надіслано заяву з долученим оригіналом довідки № 35708/24.5-37 від 27 серпня 2025 року про відсутність заборгованості зі сплати аліментів, яка згідно трекінгу відстеження поштових відправлень вручена адресату 09 вересня 2025 року (а.с.а.с. 18, 19).
Однак, як вказує позивач його рапорт про звільнення з військової служби не розглянуто належним чином, з врахуванням всіх документів доданих на підтвердження існування обставин для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, що стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі по тексту - Закон України № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до статті 1 частин 1, 2 Закону України № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до статті 2 частини 1 Закону України № 2232-XII військова служба - є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 2 частиною 6 Закону України № 2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як зазначалось судом, позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військової частини НОМЕР_1
В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходження військової служби та подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що він є батьком трьох неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні
В даному аспекті суд зазначає наступне.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України № 2232-XII.
Відповідно до статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту "г" Закону України № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану звільняються з військової служби, зокрема: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно із статтею 26 частиною 12 пунктом 3 абзацом 5 Закону України № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, під час дії воєнного стану, у зв'язку із перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Таким чином законодавцем встановлено наявність обов'язку, зокрема відповідача щодо звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних, зокрема, під час дії воєнного стану, у зв'язку із перебуванням на утриманні у такого військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Однак, перед таким звільненням, зокрема, відповідач зобов'язаний переконатися про наявність (відсутність) у такого військовослужбовця заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Тобто при наявності у військовослужбовця на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років не тягне за собою автоматичне звільняються з військової служби, необхідним ще є необхідність переконати відповідача про відсутність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці - такий. Така необхідність зумовлена конструкцією (формулюванням) норми статті 26 частини 12 пункту 3 абзацу 5 Закону України № 2232-XII.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України в обов'язок батьків входить утримання своїх дітей, які не досягли повнолітнього віку, при цьому і батько, і мати мають рівні права і обов'язки по відношенню до своєї дитини. Батьківські права зберігаються за ними як в період спільного життя, так і після розірвання шлюбу, з чого випливає, що заява на виплату аліментів можна подати, як після розірвання шлюбу, так і в період шлюбу. Якщо чоловік або дружина не бажають утримувати своїх неповнолітніх дітей, то стягнення аліментів відбувається в судовому порядку, при цьому абсолютно не важливо, перебувають батьки в шлюбі чи ні.
Аналіз законодавчого регулювання питань, що пов'язанні з аліментами дає можливість суду виснувати, що аліменти - це обов'язкові платежі, які одна особа зобов'язання сплачувати в силу закону чи рішення суду, на користь іншої особи для її утримання. Аліменти можуть бути виплачені за згодою сторін або примусово за рішенням суду і забезпечують потреби дитини, подружжя або інших членів сім'ї.
Як встановлено судом, відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , між ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , було укладено шлюб, про що 08 червня 2024 року складено відповідний актовий запис № 69 (а.с. 11).
Відповідно до цього ж свідоцтва - прізвище після державної реєстрації шлюбу дружини є ОСОБА_4 .
Як встановлено судом, від шлюбу із ОСОБА_5 позивач має чотирьох дітей, а саме: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 (а.с. 12); ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 (а.с. 15); ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 (а.с. 14); ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 (а.с. 13).
Отже, судом встановлено, що позивач є батьком чотирьох дітей віком до 18 років та в силу закону такі діти перебувають на його утриманні, оскільки зворотного не встановлено.
Відповідно до статті 122 частини 1 СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Таким чином термін "народжений у шлюбі" означає, що дитина народилася у подружжя, яке перебуває у шлюбі. Це, у свою чергу, презюмує, що батьком дитини автоматично записується чоловік матері, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Це ґрунтується на «презумпції батьківства», тому в свідоцтво про народження одразу вносяться дані про обох батьків без додаткових заяв.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України № 2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (надалі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 234 Положення зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги роки військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України .
Відповідно до пункту 1.5 Інструкції № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Згідно із абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п.5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом "г" пункту 1 частини четвертої, підпунктом "ґ" пункту 2 частини п'ятої, підпунктом "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
При цьому, Законом України №2232-ХІІ не визначено поняття «утримання дітей», проте такі правовідносини є предметом регулювання Сімейного кодексу України.
Відповідно до положень статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого статтею 157 частиною 5 цього Кодексу.
За приписами статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків закріплено у статтях 14, 15 СК України.
Так, сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
У той же час, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Статтею 141 СК України, передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є не правозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (стаття 155 СК України).
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до статті 164 Кримінального кодексу України.
Отже, у батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від факту зареєстрованого шлюбу між батьками, факту спільного проживання, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
Таким чином, на позивача як батька чотирьох дітей, згідно з чинним законодавством покладено обов'язок утримувати своїх дітей.
Відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби, командування військової частини НОМЕР_1 зазначило, що у поданому рапорті та доданих до нього документах не доведено перебування у позивача на утриманні тьохне і більше дітей віком до 18 років, оскільки позивачем не було долучено довідки про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, виданої органом державної виконавчої служби.
Позивачем було додатково надіслано на адресу відповідача оригінал довідки № 35708/24.5-37 від 27 серпня 2025 року про відсутність заборгованості зі сплати аліментів, з проханням долучити вказану довідку до рапорту про звільнення (а.с. 18).
Відтак, із урахуванням вищенаведеного, суд виснує, що позивачем для прийняття очікуваного рішення надано відповідачеві всі необхідні документи.
Однак, відповідне звернення позивача від 27 серпня 2025 року очільниками Військової частини НОМЕР_1 не було розглянуто.
Відповідно до пункту 241 абзацу 4 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Враховуючи викладене, за результатом розгляду рапорту військовослужбовця приймається відповідне рішення.
Наведене свідчить, що отримавши рапорт від 27 серпня 2025 року про звільнення з лав Збройних Сил України, відповідач не розглянув рапорт позивача по суті поставлених у ньому питань, не перевірив достатності документів і дотримання умов, що підтверджують наявність підстав для звільнення позивача зі служби та не прийняв відповідного рішення за результатами його розгляду.
Таким чином, не розглянувши рапорт позивача стосовно порушених у ньому питань, та не прийнявши за результатами їх розгляду відповідного рішення, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, чим допустив протиправну бездіяльність.
З огляду на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача від 27 серпня 2025 року про звільнення з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» і прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Згідно із статтею 245 частиною 4 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 159 частиною 4 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на те, що відповідачем у встановлений судом строк не надано суду відзив на позов та не повідомлено суд про причини за яких такий відзив не поданий, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву на позов, як визнання позову у повному обсязі.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 27 серпня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 27 серпня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні позову у частині інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко