Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 жовтня 2025 року Справа№200/7401/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецької області (адреса площа Соборна, буд., 3, м.Слов'янськ, Донецької області, 84122, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області № 104050004917 від 30.04.2025р. про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV на пенсію державного службовця відповідно до Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу", прийняте за результатами розгляду заяви від 23.04.2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи (служби) з 28.05.1991 по 05.07.2013, з 05.07.2013 по 31.03.2016 в органах Державної податкової служби України, та перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ з 12.12.2022 із урахуванням довідки Головного управління ДПС у Київській області про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, який до 01.01.2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 21.04.2025 та довідки Головного управління ДПС у Київській області про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби від 21.04.2025р., здійснивши нарахування та виплату такої пенсії з 23.04.2025р. з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою від 30 вересня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 28.05.1991р. по 31.03.2016р. працювала в податкових органах на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відтак, відмову відповідача у переведенні її на пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про державну службу» позивач вважає протиправною та такою, що не ґрунтується на вимогах закону.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог позивача, просив у позові відмовити, зазначив, що відповідно до п.17 ч.3 ст.3 Закону №889-VIII «Про державну службу» визначено, що дія цього Закону не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом. Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723 передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж. Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства управління дійшло висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723 після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723 і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Таким чином, оскільки у ОСОБА_1 відсутній необхідний стаж державної служби, тому у управління відсутні правові підстави для переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області з 31.12.2024, як отримувач пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058).
ОСОБА_1 звернулась з заявою від 23.04.2025 № 1488 про перерахунок пенсії «Перехід на пенсію за іншим законом» відповідно до Закону України «Про державну службу».
За результатами опрацювання заяви ОСОБА_1 . ГУ ПФУ в Донецькій області було прийнято рішення від 30.04.2025 № 104050004917 про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Як зазначено у спірному рішенні, згідно трудової книжки, посади, на яких працювала позивач, не відносяться до категорії посад державних службовців визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначаються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889- VIII (надалі - Закон від 10.12.2015 № 889-VIII).
Відповідно до ст. 90 вказаного Закону пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п. 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 10.12.2015 № 889-VIII, з набранням чинності вказаного Закону втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (надалі - Закон від 16.12.1993 № 3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 10.12.2015 № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 10.12.2015 № 889-VIII).
Відповідно до пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 10.12.2015 № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 822/524/18 та постановах Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі № 560/2398/19, від 01.12.2020 року у справі № 466/6057/17.
В постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі №500/1404/23 зазначено про таке: «…право на пенсію державного службовця за змістом частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ мали особи, які: а) досягли певного віку; б) мають передбачений законодавством страховий стаж; в) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. За наведеного правового регулювання, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби».
Частина перша статті 25 Закону №3723-XII визначала, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Відповідно до статті першої Закону №3723-XII, який був чинним протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в органах податкової служби, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-XII (далі - Закон №509-XII). Згідно з частиною п'ятою статті 15 Закону № 509-XII, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».
Частина сьома статті 15 Закону №509-XII визначає, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби. Відповідно до частини восьмої статті 15 Закону №509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу. Частина четверта статті 15 Закону №509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності). Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням. Згідно з положеннями статті 6 Закону №509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Відповідно до даних трудової книжки позивача з 28.05.1991 року позивача прийнято на посаду податкового інспектора по обліку в ДПІ по Баришівському району. 06.04.1992 року позивача переведено на посаду старшого податкового інспектора та призначено начальником відділу обліку та звітності. 11.11.1992 року позивачу присвоєно звання інспектора податкової служби І рангу. 10.06.1994 року позивач прийняла присягу державного службовця. 01.10.1994 року позивачу присвоєно звання радника податкової служби ІІІ рангу. 26.11.1996 року у зв'язку з ліквідацією ДПІ по Баришівському району і утворенням ДПА в Баришівському районі, позивача переведено на посаду заступника голови, начальника відділу примусового стягнення податків. 01.07.1997 року у зв'язку з реорганізацією і утворенням міжрайонної БаришівськоБерезанської ДПА позивача переведено на посаду начальника відділу примусового стягнення податків і економічного аналізу. 24.02.1998 року Баришівсько-Березанську міжрайонну ДПА переіменовано в Баришівську ОДПІ в Київській області. 01.04.1998 року в зв'язку з реорганізацією структури позивача переведено на посаду начальника відділу примусового стягнення податків і зборів. 04.05.1999 року позивач призначена на конкурсній основі на посаду заступника начальника інспекції-начальника управління документальних перевірок юридичних осіб. 06.06.2000 року у зв'язку зі зміною структури позивача переведено на посаду заступника начальника ОДПІ-начальника відділу оподаткування юридичних осіб. 01.09.2003 року у зв'язку зі зміною структури позивача переведено на посаду заступника начальника інспекції-начальника відділу оподаткування юридичних осіб, прогнозування та аналізу податкових надходжень. 04.01.2005 року у зв'язку із зміною структури позивача переведено на посаду заступника начальника інспекції-начальника відділу оподаткування юридичних осіб. 08.09.2005 року у зв'язку зі зміною структури позивача переведено на посаду заступника начальника інспекції-начальника відділу податку на прибуток та інших податків і зборів (обов'язкових платежів). 17.11.2005 року у зв'язку зі зміною структури позивача переведено на посаду заступника начальника інспекції-начальника відділу оподаткування юридичних осіб. 18.05.2006 року позивача призначено на конкурсній основі на посаду першого заступника начальника інспекції як таку, що була зарахована до кадрового резерву. Того ж дня позивачу присвоєно чергове спеціальне звання радника податкової служби ІІ рангу. 01.09.2008 року позивачу присвоєно чергове спеціальне звання радника податкової служби І рангу. 05.12.2008 року позивача призначено в порядку переведення на посаду начальника Баришівської ОДПІ. 06.03.2012 року позивача призначено в порядку переведення на посаду першого заступника начальника Баришівської ОДПІ Київської області ДПС. 05.07.2013 року позивача звільнено з посади в порядку переводу до ПереяславХмельницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області та 05.07.2013 року призначено в порядку переведення на посаду першого заступника начальника ПереяславХмельницької ОДПІ Міндоходів у Київській області. Того ж дня позивачу присвоєно 10 ранг державного службовця. 31.12.2013 року позивачу присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи І рангу. 31.03.2016 року позивача звільнено з займаної посади за згодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України.
Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно з абзацом другим пункту другого Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року №283 (чинного до набрання законної сили Законом №889-VIII, далі - Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Зважаючи на те, що як Законом №889-VIII, так і нормами раніше чинних Законів №3723-XII, №509-ХІІ та Порядку №283 було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів, враховуючи те, що позивач з 15.08.2003 року безперервно працювала в органах державної податкової служби, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), всі періоди роботи (служби) позивача на посадах податкової служби підлягають до зарахування до стажу державної служби.
Щодо посилань відповідача на те, що займані позивачем посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, оскільки їй як посадовій особі контролюючих органів присвоювались спеціальні звання, а не ранги державної служби, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839, що був чинним до 16.10.2020 року (далі - Порядок №839).
Згідно з пунктом 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців. Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами пункту 4 Порядку №839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 року №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців. Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 306.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 року у справі №539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку №283.
Оскільки позивач має відповідний стаж на посаді державної служби понад 20 років та станом на 01.05.2016 року вона працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців (понад 10 років), отже, є наявні правові підстави для призначення пенсії за віком згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII.
Відповідно до п. 4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 року № 622, пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірне рішення відповідача від 30.04.2025р. № 104050004917 про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV на пенсію державного службовця відповідно до Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу", прийняте за результатами розгляду заяви від 23.04.2025 року є протиправним та підлягає скасуванню. А також є наявними правові підстави для зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи (служби) з 28.05.1991 по 05.07.2013, з 05.07.2013 по 31.03.2016 в органах Державної податкової служби України шляхом повторного розгляду заяви позивача від 23 квітня 2025 року.
Водночас, суд відмовляє у позовній вимозі позивача щодо зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ з 12.12.2022 із урахуванням довідки Головного управління ДПС у Київській області про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, який до 01.01.2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 21.04.2025 та довідки Головного управління ДПС у Київській області про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби від 21.04.2025р., здійснивши нарахування та виплату такої пенсії з 23.04.2025р. з урахуванням виплачених сум, з огляду на наступне.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що призначення пенсій та визначення наявності стажу, достатнього для її призначення, перевірка наявності у особи права на перехід з одного виду пенсії на іншій є виключно повноваженнями Пенсійного фонду України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення частково.
Сплачений позивачем судовий збір у сумі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецької області (адреса площа Соборна, буд., 3, м.Слов'янськ, Донецької області, 84122, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецької області від 30.04.2025 № 104050004917 про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV на пенсію державного службовця відповідно до Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу", прийняте за результатами розгляду заяви від 23.04.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (адреса площа Соборна, буд., 3, м. Слов'янськ, Донецької області, 84122, ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 23.04.2025, зарахувавши до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи (служби) з 28.05.1991 по 05.07.2013, з 05.07.2013 по 31.03.2016 в органах Державної податкової служби України.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Донецької області (адреса площа Соборна, буд., 3, м.Слов'янськ, Донецької області, 84122, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 800 (вісімсот гривень).
Рішення ухвалене та повне судове рішення складене 20 жовтня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар