17 жовтня 2025 року Справа № 160/25622/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про визнання рішення, дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
09.09.2025 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому позивач просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 03.09.2025 №912010810091 про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 26.08.2025 року про перерахунок, індексацію та виплату пенсії в період з 01.04.2010 року по 28.06.2015 року, перерахунок та індексацію пенсії в період з 29.06.2015 року по 31.12.2022 року, перерахунку, індексації та виплаті пенсії з 01.01.2023 року по теперішній час, з компенсацією втрати доходу за затримку строків виплати пенсії у зазначених вище періодах;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо виплати пенсії за віком ОСОБА_1 у період з 29.06.2015 року по 31.12.2022 року у невстановленому законом розмірі, припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2023 року по теперішній час, без попереднього повідомлення позивача та прийняття відповідного рішення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV, перерахунок, індексацію та виплату пенсії в період з 01.04.2010 року по 28.06.2015 року; з 29.06.2015 року по 31.12.2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум; починаючи 01.01.2023 року, з компенсацією втрати доходу за затримку строків виплати пенсії, на вказаний позивачем банківський рахунок.
В обґрунтування позову вказано, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.03.2016 у справі 201/1176/16-а, зі зміною, згідно з постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 року, Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська, нині - Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області, зобов'язане поновити, виплачувати та проводити індексацію пенсії за віком позивачу, з урахуванням підвищення до пенсії дітям війни, на підставах, встановлених пенсійним законодавством на момент проведення перерахунку та поновлення пенсії, з урахуванням матеріалів пенсійної справи, як непрацюючому громадянину, на вказаний у заяві банківський рахунок, та провести поновлення пенсії починаючи з 29.06.2015 року. Перерахунок та виплата пенсії позивачу, починаючи з 29.06.2015 року, проводяться з порушенням норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: невірно нараховується доплата до пенсії за понаднормовий стаж, не виплачена компенсація втрати доходу за затримку строків виплати пенсії за період з 29.06.2015 року по момент фактичної виплати заборгованості по пенсії. Виплата пенсії позивачеві протиправно і без попереднього повідомлення переведена з 01.01.2023 року з банківського рахунку на пошту, не за місцем постійного проживання заявника. Надалі пенсія не виходила заявником, і її виплата була протиправно припинена без попереднього повідомлення заявника. Рішення про припинення виплати пенсії не виносилося. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25 рп/2009, заявник має право на перерахунок, індексацію та виплату пенсії за період з 01.04.2010 року по 28.06.2015 року, з компенсацією втрати доходу за затримку строків виплати пенсії. 26 серпня 2025 року позивачем в особистому кабінеті на Веб-порталі ПФУ подано відповідачу завірену кваліфікованим електронним підписом заяву встановленого зразка, з необхідними документами, про перерахунок та виплату пенсії за віком, починаючи з 01.04.2010 року. Заяву розглянуто екстериторіально Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та рішенням останнього від 03.09.2025 №912010810091 залишено без задоволення, з посиланням на те, що судове рішення виконується управлінням за місцем знаходження на пенсійному обліку. Позивач вважає дії відповідача щодо виплати пенсії за віком позивачу у період з 29.06.2015 року по 31.12.2022 року у невстановленому законом розмірі, припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2023 року по теперішній час, без попереднього повідомлення позивача та прийняття відповідного рішення, та рішення ГУ ПФУ У Вінницькій області від 03.09.2025 року №912010810091 про відмову у перерахунку та виплату пенсії позивачу у період з 01.04.2010 року по 28.06.2015 року і починаючи з 01.01.2023 року по теперішній час - незаконними і такими, які порушують конституційне право позивача на пенсійне забезпечення, що потребує судового захисту. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.
15.09.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду заяву позивача про поновлення строку звернення до суду із цим позовом повернено заявнику без розгляду, звільнено позивача від сплати судового збору, відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача додаткові докази по справі.
29.09.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що виплата пенсії позивачу фактично припинена з 01.04.2010 та поновлена за рішенням суду з 29.06.2015 згідно заявлених позовних вимог. Відтак, вимоги позивача щодо здійснення перерахунку, індексації та виплату пенсії в період з 01.04.2010 року по 28.06.2015 року є передчасними, оскільки позивач не зверталась до відповідача-1 із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.04.2010 по 28.06.2015. Рішення суду у справі № 201/1176/16-а також не містить зобов'язань щодо поновлення виплати пенсії з 01.04.2010. Отже, неможливо здійснити перерахунок пенсії, обчислити індексацію та виплачувати пенсію за період з 01.04.2010 року по 28.06.2015 року, оскільки в цей період пенсія не була поновлена та не нараховувалась. Вимоги позивача щодо перерахунку пенсії та нарахування індексації як непрацюючому пенсіонеру стосуються питання виконання рішення суду у справі №201/1176/16-а та не можуть бути підставами для цього позову. Якщо ідентифікація та верифікація особи не відбулася протягом року, орган Пенсійного фонду припиняє перерахування пенсії на поточний рахунок у визначеному одержувачем банку і проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункту в межах України в установленому порядку. Таким чином, дотримуючись вищенаведених положень, відповідачем-1 було переведено виплату пенсії позивача на поштове відділення. Оскільки позивач не звернувся до пенсійного органу з необхідними документами для підтвердження своєї особи та не отримував пенсію на поштовому відділенні, з 01.01.2023 року виплата пенсії була призупинена. Відтак, перерахунок пенсії позивача можливий в разі поновлення виплати пенсії. Разом з тим, поновлення виплати пенсії, відповідно до вищенаведених правових норм, можливе в разі особистого звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії. З огляду на вказане відповідач-1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
06.10.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що оскільки позивачка не зверталась із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.04.2010 по 28.06.2015, вимоги щодо здійснення перерахунку, індексації та виплату пенсії в період з 01.04.2010 року по 28.06.2015 року є передчасними, Рішення суду у справі № 201/1176/16-а також не містить зобов'язань щодо поновлення виплати пенсії з 01.04.2010. Отже, неможливо здійснити перерахунок пенсії, обчислити індексацію та виплачувати пенсію за період з 01.04.2010 року по 28.06.2015 року, оскільки в цей період пенсія не була поновлена та не нараховувалась. Якщо ідентифікація та верифікація особи не відбулася протягом року, орган Пенсійного фонду припиняє перерахування пенсії на поточний рахунок у визначеному одержувачем банку і проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункту в межах України в установленому порядку. Таким чином, дотримуючись вищенаведених положень, було переведено виплату пенсії позивача на поштове відділення. Оскільки позивач не звернувся до пенсійного органу з необхідними документами для підтвердження своєї особи та не отримував пенсію на поштовому відділенні, з 01.01.2023 року виплата пенсії була призупинена. Відтак, перерахунок пенсії позивача можливий в разі поновлення виплати пенсії. Разом з тим, поновлення виплати пенсії, відповідно до вищенаведених правових норм, можливе в разі особистого звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії. Оскільки фактична виплата заборгованості по пенсії не здійснена, у відповідача не виник обов'язок нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, позаяк згідно статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З огляду на вказане відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 19.03.1998 року позивач отримувала пенсію за віком.
Знята з пенсійного обліку з 01.10.2009 року, у зв'язку з виїздом за кордон, з виплатою пенсії по 31.03.2010 року за шість місяців наперед.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.03.2016 у справі 201/1176/16-а, зі змінами, внесеними постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 року зобов'язано відповідача-1 поновити, виплачувати та проводити індексацію пенсії за віком позивачу, з урахуванням підвищення до пенсії дітям війни, на підставах, встановлених пенсійним законодавством на момент проведення перерахунку та поновлення пенсії, з урахуванням матеріалів пенсійної справи, як непрацюючому громадянину, на вказаний у заяві банківський рахунок, та провести поновлення пенсії починаючи з 29.06.2015.
Головним управлінням на підставі рішення суду позивачу поновлено виплату пенсії з 29.06.2015.
26.08.2025 року позивач звернулась до відповідача-1 із заявою в якій просила:
1. Провести перерахунок, індексацію та виплатити пенсію за віком, як непрацюючій особі та дитині війни, за період з 10.10.2009 року по 28.06.2015 року, з компенсацією втрати доходу за затримку строків виплати пенсії.
2. Провести перерахунок, індексацію та виплатити пенсію за віком, як непрацюючій особі та дитині війни, за період з 29.06.2015 року по 31.12.2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум, з компенсацією втрати доходу за затримку строків виплати пенсії.
3. Провести перерахунок, індексацію та виплачувати пенсію за віком, як непрацюючій особі та дитині війни, починаючи з 01.01.2023 року, з компенсацією втрати доходу за затримку строків виплати пенсії.
4. Здійснювати виплату пенсії на визначений позивачем банківський рахунок.
За принципом екстериторіальності заяву позивача та додані до неї документи розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення від 03.09.2025 №912010810091 про відмову в перерахунку пенсії з тих підстав, що рішення суду виконується за місцем перебування на пенсійному обліку заявника.
Позивач вважає дії відповідача щодо виплати пенсії за віком позивачу у період з 29.06.2015 року по 31.12.2022 року у невстановленому законом розмірі, припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2023 року по теперішній час, без попереднього повідомлення позивача та прийняття відповідного рішення, та рішення ГУ ПФУ У Вінницькій області від 03.09.2025 року №912010810091 про відмову у перерахунку та виплату пенсії позивачу у період з 01.04.2010 року по 28.06.2015 року і починаючи з 01.01.2023 року по теперішній час - незаконними і такими, які порушують конституційне право позивача, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Як зазначено у вказаному Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить такої підстави для припинення виплати пенсії як перебування пенсіонера за кордоном.
Отже з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.
І саме з цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
За правилами ч.2 ст.49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Аналіз норм пенсійного законодавства вказує на те, що особа, яка має право на виплату пенсії та здійснила визначені законом дії на реалізацію свого права щодо поновлення виплати пенсії, має право на таке поновлення незалежно від місця свого проживання або перебування.
Приписами ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перерахунок та поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі особисто поданої пенсіонером заяви, також, заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії може бути подано пенсіонером через свого повноважного представника.
Згідно із пунктом 1.1 наведеного вище Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно із абз.1 п.1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Отже наведені норми містять положення, що дозволяють звернення пенсіонера з заявою про поновлення виплати пенсій не особисто, а через законного представника.
Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України. Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.
Підсумовуючи, суд зазначає, що позивач проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України і пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
При цьому, суд зазначає, що в постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 року у справі №201/1176/16-а вказано, що вимоги позивача щодо поновлення виплати пенсії починаючи з 10.10.2009 року задоволенню не підлягають, оскільки такі вимоги не були заявлені позивачем.
Таким чином, вимоги щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу за період з 10.10.2009 року по 28.06.2015 року не були предметом розгляду справи №201/1176/16-а, у зв'язку з чим рішення відповідача-2 про відмову у перерахунку пенсію у вказаний період є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог в частині невиплати пенсії за період з 29.06.2015 року по 31.12.2022 року у невстановленому законом розмірі, суд зазначає наступне.
Так, в обґрунтування вказаної вимоги позивач посилається на те, що з листа ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № К-126 вбачається, що при нарахуванні пенсії позивачу, починаючи з 29.06.2015 року, при страховому стажі 42 роки 5 місяців 19 днів, доплата за понаднормовий стаж незаконно розрахована виходячи з 12 років понаднормового стажу, в той час як понаднормовий стаж позивача становить 22 роки.
Суд зазначає, що Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 1058-IV, та п. 41 Прикінцевих положення Закону № 1058-IV, за кожний повний рік страхового стажу понад 20 років пенсія за віком позивача, як особі, якій вона призначена з 19.03.1998 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668, повинна збільшуватися на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої згідно зі статтею 27 цього Закону, але не більше ніж на 1 відсоток мінімального розміру пенсії абзацом першим цієї частини (індексація пенсії).
Згідно зі ст.46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, неотримані з вини органу, який призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Так, з матеріалів справи вбачається, що повний страховий стаж позивача становить 42 роки 5 місяців 19 днів, тому з огляду на вказані норми понаднормовий стаж позивача повинен становити 22 роки.
Крім того, відповідно до протоколу призначення пенсії від 06.11.2022 року встановлено, що понаднормовий стаж позивача становить 22 роки та з 01.12.2022 року була призначена пенсія відповідно до вказаного протоколу, при цьому відповідно до листа відповідача-1 № К-126 вбачається, що позивачу було розраховано пенсію з розрахунку 12 років понаднормового стажу.
Тобто, з вищевикладеного вбачається, що до 01.12.2022 року відповідачем-1 розраховувалась доплата за понаднормовий стаж не у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим такі дії відповідача є протиправними у період з 29.06.2015 року по 30.11.2022 року, при цьому в іншій частині задоволенню не підлягає оскільки з матеріалів пенсійної справи позивача було вірно враховано понаднормовий стаж.
Щодо невиплати індексації за період з 29.06.2015 року по 31.12.2022 року, суд зазначає наступне.
Абзацом третім частини другої статті 27 Закону № 1058-IV визначено, що розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Положеннями статті 42 Закону № 1058-IV (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») було визначено, що:
- для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (абзац перший частини другої);
- показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення (абзац другий частини другої);
- розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини (абзац четвертий частини другої);
- з 1 січня 2016 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму/мінімальної заробітної плати. Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність/мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності (абзац другий частини третьої).
Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII доповнено статтю 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» частиною п'ятою, якою визначено, що індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Положеннями частини другої статті 42 Закону № 1058-IV (в редакції від 15.02.2022 № 2040-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства») визначено, що:
- для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (абзац перший частини другої);
- показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення (абзац другий частини другої);
- розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини (абзац четвертий частини другої).
Законом України від 15.02.2022 № 2040-IX викладено у новій редакції частину п'яту статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та установлено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 4-3 розділу XV Закону № 1058-ІV пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.
При здійсненні перерахунку пенсій відповідно до абзацу першого цього пункту використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 1 грудня 2017 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», збільшений на 79 гривень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» установлено, що у 2019 році перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-ІV, затвердженим цією постановою, проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 1,17.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-ІV (далі - Порядок № 124), яким визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-ІV.
Хоча вказаний Порядок і затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», проте, враховуючи пункт 1 Порядку № 124, його дія поширюється не лише на проведення індексації пенсій у 2019 році, а й на її проведення в наступні роки.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 01.04.2020 № 251 «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році», згідно з підпунктом 1 пункту 2 якої у 2020 році перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 1,11.
Також, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 22.02.2021№ 127 «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році», якою установлено, що у 2021 році перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться з 1 березня із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11.
У 2022 році відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», пунктом першим якої установлено, що з 01.03.2023 перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» установлено, що з 1 березня 2024 року перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та яких враховується для обчислення пенсії у розмірі (7405,03*1,0796=7994,47).
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» установлено, що з 1 березня 2025 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.
Як вже вище вказано, пунктом 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV установлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 цього Закону.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач як громадянин України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі й правом на належне пенсійне забезпечення.
З вищеописаних доказів судом установлено, що Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.03.2016 у справі 201/1176/16-а, зі змінами, внесеними постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 року зобов'язано відповідача-1 поновити, виплачувати та проводити індексацію пенсії за віком позивачу, з урахуванням підвищення до пенсії дітям війни, на підставах, встановлених пенсійним законодавством на момент проведення перерахунку та поновлення пенсії, з урахуванням матеріалів пенсійної справи, як непрацюючому громадянину, на вказаний у заяві банківський рахунок, та провести поновлення пенсії починаючи з 29.06.2015.
Відповідачем-1 рішення суду від 01.03.2016 у справі 201/1176/16-а, зі змінами, внесеними постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 року у повній мірі виконано, поновлено нарахування та виплату позивачу пенсії з 29.06.2015 року позивачу виплачено пенсію позивачу.
При цьому, відповідачем всупереч положень Закону № 1058-IV не здійснено перерахунок пенсії позивача із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %, а також не проводиться індексація пенсії із застосуванням установлених постановами Кабінету Міністрів України коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
З огляду на вище наведені положення Закону № 1058-IV та постанов Кабінету Міністрів України, суд вважає протиправними дії відповідача-1 щодо встановлення для позивача такої особливості у виплаті пенсії, оскільки її встановлення чинним законодавством, яким врегульовано спірні правовідносини, не передбачено.
Положення Закону № 1058-IV вказують на те, що здійснення осучаснення пенсії позивача з 01 жовтня 2017 року та її перерахунок у зв'язку із проведенням індексації, є обов'язком відповідача, що покладений на нього законом та не потребує додаткового зобов'язання за судовим рішенням.
Отже, за встановлених у цій справі обставини, суд дійшов висновку, що відповідач-1, здійснивши на виконання рішення суду поновлення позивачу виплати пенсії з 29.06.2015 року, мав автоматично розрахувати пенсію позивача за матеріалами пенсійної справи, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму у відповідному році, з урахуванням масових перерахунків згідно з постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими відповідно до Порядку № 124 на виконання частини другої статті 42 Закону № 1058-ІV.
Суд наголошує, що з дня поновлення виплати пенсії на підставі рішення суду, позивач користується усіма правами на підвищення та перерахунок пенсії згідно з вимогами Закону № 1058-IV, а будь-яких обмежень його прав, як пенсіонера, якому призначено виплату пенсії за рішенням суду, наведеним Законом не встановлено.
Позивач отримав право на призначення пенсії за віком і відповідач зобов'язаний це право реалізовувати шляхом проведення подальших перерахунків, незалежно від того, призначена пенсія добровільно чи за рішенням суду.
Щодо вимог в частині поновлення виплати пенсії позивачу з 01.01.2023 року, суд зазначає наступне.
Відповідачами вказано, що пенсію позивачу призупинено, оскільки позивач не звернувся до пенсійного органу з необхідними документами для підтвердження своєї особи та не отримував пенсію на поштовому відділенні.
Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (далі Порядок № 1596) визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв'язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві (далі - органи Пенсійного фонду України) та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі), а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках.
Пунктом 17 Порядку № 1596 передбачено, що якщо суми пенсії та грошової допомоги отримуються з використанням платіжної картки, строк дії якої перевищує один рік, і протягом року за такою платіжною карткою не проводилися видаткові операції особисто одержувачем, а банком протягом року не проводилася фізична ідентифікація особи, уповноважений банк повідомляє про це відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення. У такому разі орган Пенсійного фонду України або орган соціального захисту населення забезпечує проведення ідентифікації та верифікації особи на підставі пред'явленого (в обов'язковому порядку) одержувачем особисто паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та визначеного законодавством документа, в якому зазначено відомості про місце її проживання. Органи Пенсійного фонду України можуть забезпечити проведення ідентифікації та верифікації особи за допомогою відеоконференцзв'язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Під час сеансу такого відеоконференцзв'язку пред'являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, визначеного правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри.
До фізичної ідентифікації прирівнюється;
авторизація в особистому електронному кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;
посвідчення в установленому порядку за зверненням одержувача, який тимчасово проживає за кордоном, відповідною закордонною дипломатичною установою України факту, що особа є живою.
Якщо ідентифікація та верифікація особи не відбулася протягом року, орган Пенсійного фонду України та орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку і проводить виплату через призначеного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.
Суд зазначає, що припинення виплати пенсії можливе лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перелік яких є вичерпним, та не передбачає такої підстави, як непроходження фізичної ідентифікації. При цьому, вказуючи на правомірність припинення виплати позивачу пенсії, відповідач не посилається на жодну із встановлених Законом № 1058-ІV підстав.
Слід зауважити, що пунктом 4-1 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством (зазначений пункт доповнено згідно із Законом № 3674-IX від 25.04.2024).
Також, підпунктом 5 пункту 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» від 25.04.2024 № 3674-IX доповнено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» статтею 47-1 такого змісту:
«Стаття 47-1. Виплата пенсії особам, які тимчасово проживають за межами України
1. Виплата пенсії особам, які тимчасово проживають за межами України, здійснюється на поточні рахунки, відкриті в установах банків, розташованих на території України, за умови проходження особою фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року.
Порядок виплати пенсії на час тимчасового проживання за кордоном встановлюється Кабінетом Міністрів України.».
Суд зазначає, що на час подання заяви позивачем від 26.08.2025 про виплату пенсії, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено запровадження окремого порядку виплати пенсії на час тимчасового проживання за кордоном, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Проте, на час розгляду відповідачем-2 вказаної заяви та судового розгляду цієї справи такий порядок виплати пенсії на час тимчасового проживання за кордоном Кабінетом Міністрів України так і не затверджений. Відтак, відсутній законодавчо встановлений порядок фізичної ідентифікації осіб, які тимчасово проживають за межами України.
У контексті зазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Крім того, аналіз наведених норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (постанова Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 236/2495/17).
Разом з тим, надані відповідачем матеріали пенсійної справи не містять розпорядження (рішення) про припинення (зупинення) виплати пенсії позивачу, у зв'язку з чим суд вважає, що відповідач діяв не у спосіб, установлений Законом № 1058-IV.
За таких обставин суд зауважує, що не поновлюючи позивачу пенсію за відсутності обґрунтованих підстав, відповідачі порушив право останнього на її отримання.
На виконання вищевказаного рішення суду Головним управлінням виплату пенсії позивачу було поновлено, водночас, з 01.01.2023 року позивачу знову припинено виплату пенсії.
Суд звертає увагу, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Конституції України).
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Водночас право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Отже, ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
З урахуванням наведеного суд акцентує увагу на тому, що відповідачем-2 належним чином не було розглянуто заяву позивача про поновлення виплати пенсії.
Щодо зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії, суд зазначає.
Уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і нових.
В свою чергу, суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надана була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії.
При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про поновлення, перерахунку та виплати позивачу пенсії за віком.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про поновлення пенсії, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 26.08.2025 року про призначення пенсії за віком.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо нарахування пенсії з урахуванням індексації.
Механізм проведення індексації грошових доходів населення з метою підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України встановлений Законом №1282-XIIта Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078(далі - Порядок №1078).
Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XIIіндексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-XIIіндексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Згідно зі статтею 4 Закону №1282-XIIіндексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з урахуванням внесених змін згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року103 відсотка). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XIIу разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Згідно з абзацом 1 пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Таким чином, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101% (в редакції з 1 січня 2016 року 103%), підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.
При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону №1282-XIIта зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку №1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.
Приймаючи до уваги наведені норми, суд доходить висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101% (у редакції з 1 січня 2016 року 103%), у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до повноважень (обов'язку) пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у подібних правовідносинах у справі № 815/1226/18 (постанова від 20 травня 2020 року, пункт 87).
Отже, вимоги про зобов'язання провести нарахування та виплату пенсії з урахуванням індексації, є передчасними, оскільки поновлення пенсії за цим судовим рішенням ще не відбулось, відповідно, позивачу у перерахунку пенсії з урахуванням наведених норм ще не відмовлено, а відновленню підлягає порушені права, а не ті, які будуть порушені у майбутньому.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050).
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі по тексту - Закон № 2050-III) від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).
Статтею 3 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення та невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
З 01.05.2023 виплату розпочато виплату пенсії. Заборгованість за період з 01.05.2016 по 30.04.2023 (104238 грн. 12 коп.) обліковано відповідно до постанови КМУ № 1165 та внесено до переліку отримувачів на 2023 рік, виплата буде проводиться за рахунок державного бюджету.
При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.
З огляду на викладене суд прийшов переконання про те, що оскільки позивачем не здійснено виплату пенсії за вказаний період та така компенсація може бути виплачена відповідачем добровільно під час нарахованої суми пенсії або протягом одного місяця після здійснення відповідної виплати на виконання судового рішення, а тому порушення прав позивача що виплати компенсації суд не установив, а відтак позовні вимоги у цій частині є передчасними, звернені на майбутнє, а тому суд прийшов висновку, що у цій частині позовних вимог права позивача не є порушеними на час розгляду цієї справи, а відтак у таких слід відмовити.
Також, позивач у позові заявив клопотання про звернення рішення до негайного виконання та встановлення строку 14 днів для подання звіту про його виконання в цій частині, при цьому суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, оскільки, в частині вимог про нарахування та виплату пенсії судом відмовлено та пенсійним органом ще не визначено конкретної суми пенсії, клопотання про звернення рішення до негайного виконання задоволенню не підлягає.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Так, ч.1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.382 КАС України в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з абз.2 ч.5 ст.382 КАС України перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.
Відповідно до ч.3 ст.382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
З урахуванням наведеного, з огляду на те, що відповідачем-2 було повторно порушено права позивача та не розглянуто належним чином його заяву, суд вважає, що наявні достатні правові підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання відповідача-2 подати звіт про його виконання протягом 30 днів з моменту набрання рішенням законної сили.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання рішення, дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 03.09.2025 №912010810091 про відмову в поновленні, перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви від 26.08.2025 року.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення ОСОБА_1 нарахування та виплати пенсії з 01.01.2023 року, щодо виплати пенсії в період з 29.06.2015 року по 30.11.2022 року з розрахунку доплати за понаднормовий стаж 12 років та щодо невиплати індексації за період з 29.06.2015 року по 31.12.2022 року в належному розмірі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок та виплату пенсії від 26.08.2025 року, з урахування правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 20.10.2025 року у справі №160/25622/25 у строк 30 днів з дати набрання законної сили такого рішення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв