Окнянський районний суд Одеської області
Справа № 607/8842/25
Провадження № 2/506/275/25
13.10.2025 року селище Окни
Окнянський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Чеботаренко О.Л.
за участю секретаря судового засідання Смернової Д.Ю.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в селищі Окни цивільну справу за позовом
Управління соціальної політики Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів на проживання внутрішньо переміщеним особам в сумі 15000 грн ,
Вказана позовна заява надійшла до суду з Тернопільського міськрайонного суду 06 червня 2025 року для розгляду за підсудністю .
Після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, ухвалою Окнянського районного суду Одеської області від 18 червня 2025 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що 30.04.2022 року відповідач звернувся із заявою про призначення йому та його неповнолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. На підставі поданої заяви та відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року за №332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (далі-Порядок №332) відповідачу було призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам на період з 01.03.2022 року до 31.05.2022 року у розмір 5 000 грн щомісячно. Так як вказана допомога призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 01 березня 2022 року отримували таку допомогу, то відповідачу нараховувалися кошти до 31.07.2022 року. ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_1 . Останнє фактичне місце проживання - АДРЕСА_2 .
При призначенні допомоги ОСОБА_1 був попереджений про необхідність надання достовірних відомостей ,які вплинуть на призначення допомоги та про припинення допомоги у разі подання недостовірних відомостей про доходи та майновий стан сім'ї, зміни обставин, які можуть вплинути на отримання допомоги.
Відповідно до п.3 Порядку №332, починаючи з травня 2022 року , допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження і які подали до 20 травня 2022 р. заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний веб-портал електронних послуг.
Перелік територіальних громад , що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні(блокуванні), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за погодженням з Міноборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
На підставі наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України « Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» №309 від 22.12.2022 року, з 01 травня 2022 року територія Одеської області не перебуває у зоні ведення бойових дій .
На підставі вказаного наказу, Управлінням видано розпорядження №420 від 01.08.2022 року , яким відповідачу припинено виплату допомоги з 01 травня 2022 року по 31 липня 2022 року та встановлено переплату в сумі 15000 грн за вказаний період , зобов'язавши його повернути вказану суму.
Так як відповідно до п.11 вказаного Порядку , у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення, то Управлінням направлялися ОСОБА_1 відповідні повідомлення , але відповідач кошти у добровільному порядку не повернув. Тому позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою.
Представник позивача в судове засідання не з'явився , однак надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Тому справа розглянута у відсутність позивача, що відповідає вимогам ст.223 ЦПК України.
Відповідачу направлялася судова повістка про виклик в судове засідання як за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, як передбачено п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, так і за місцем тимчасового проживання в м. Тернопіль , однак до суду повернулися конверти з довідкою Укрпошти: «адресат відсутній за вказаною адресою» .
При цьому ч.1 ст.131 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Таким чином, відповідно до вищевказаних положень ЦПК України, відповідач вважається належним чином повідомленим про день та час розгляду справи, однак в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Тому відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, суд визнає причини неявки відповідача в судове засідання неповажними і тому справа розглянута у його відсутність.
Судом були встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Так ,30 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. (а.с.6,7)
Рішенням УСП Тернопільської міської ради від 12 травня 2022 року ОСОБА_1 та його неповнолітньому сину було призначено допомогу як внутрішньо переміщеним особами на проживання у сумі 5000 грн з 01.03.2022 до 31.05.2022 року. (а.с.8)
Відповідно до довідки УСП Тернопільської міської ради від 22.01.2025 року, ОСОБА_1 знаходиться на обліку в УСП і отримав допомогу як ВПО за травень -липень 2022 року у сумі 15000 грн . (а.с.15)
На підставі розпорядженням №420 від 01.08.2022 року було припинено виплату допомоги. Підстава :Переміщення з територій, які з 01.05.2022 року не перебувають в зоні, на якій ведуться бойові дії або тимчасово окуповані. Встановлена переплата в сумі 5000 грн з 01.05.2022 по 31.07.2022 року (а.с.9)
Позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення надміру виплачених коштів у розмірі 15000 грн , проте кошти добровільно не повернуті.( а.с.10-13)
Так ,ч.1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України ,суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
У частині першій статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правовідносини, що виникають у сфері дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а також надання допомоги на проживання таким особам регулюються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» від 20 березня 2022 року № 332 (далі Порядок № 332 у редакції, що діяла на час звернення відповідача із заявою та призначення допомоги).
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до п. 2 Порядку №332 ,допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми є-Підтримка, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.
Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку №332 оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»
Згідно з п. 3 Порядку№332, допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням та дати припинення чи скасування воєнного стану.
Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 року включно, надається починаючи з березня 2022 року.
Пунктом 11 Порядку передбачалось, що у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення.
Статтєю 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Водночас ст.1215 ЦК України визначені випадки, коли безпідставно набуте майно не підлягає поверненню.
Так ,не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача .
Оскільки нараховані відповідачу кошти є допомогою на проживання внутрішньо переміщеним особам, тобто є грошовими суми, які надані фізичній особі як засіб до існування ,то при вирішенні питання повернення вказаних коштів підлягають застосування положення ст.1215 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15 (провадження №14-445цс18) дійшла висновку, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних сум.
Отже, закон встановлює два винятки з цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.
Виходячи із вищевикладеного, надміру виплачена сума допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам підлягає поверненню позивачу лише у разі доведеності його рахункової помилки або недобросовісності відповідача.
При цьому суд зауважує ,що відповідно до розпорядження №420 від 01.08.2022 року, сума переплати складає 5000 грн., а не 15000 грн, як зазначено в позову.
При цьому посилання позивача на те , що вказане розпорядження винесено на підставі наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України « Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» №309 від 22.12.2022 року, по меншій мірі, є некоректним, так як розпорядження винесено за понад 4 місяця до винесення наказу №309, що апріорі неможливо.
Але, навіть не зважаючи на вище вказане, позивачем не доведено та суду не надано доказів на підтвердження того, що відповідач вчинив будь-які дії , які б вказували на недобросовісну поведінку, вчинивши дії, які призвели до отримання ним допомоги на проживання ВПО.
Також позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами ( актами ревізії, службової перевірки або розслідування тощо) виникнення рахункової помилки при нарахуванні допомоги, внаслідок чого відповідач отримав допомогу на проживання.
За приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України).
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Саме тому суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, де зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні всебічно, повно та об'єктивно наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що відсутні правові підставі підстави для задоволення позовних вимог , а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 141 ЦПК України.
Так як у задоволенні позову відмовлено, то судові витрати, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного та керуючись 10, 13, 76-81, 141, 257, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Управління соціальної політики Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів на проживання внутрішньо переміщеним особам в сумі 15000 грн відмовити повністю.
Відповідно до п.п.15.5) п.1 Перехідних положень ЦПК України, на рішення може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду через Окнянський районний суд або безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяО. Л. Чеботаренко