Справа № 152/882/25
2/152/557/25
Іменем України
23 жовтня 2025 року м. Шаргород
Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді - Роздорожної А.Г.
за участі секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження по суті цивільну справу
за позовом адвоката Країла Степана Васильовича в інтересах ОСОБА_1 ,
до відповідача ОСОБА_2 ,
вимоги позивача: про захист честі, гідності та ділової репутації, -
учасники справи:
представник позивача - адвокат Країло С.В.,
представники відповідача - адвокат Мишовська Т.М.,
позивач, відповідач в судове засідання не з'явилися,
після закінчення судового розгляду, ухвалив рішення про наступне:
І. Стислий виклад позиції позивача, відповідача.
1. 25 червня 2025 року адвокат Країло Степан Васильович звернувся до суду з цим позовом та вказав, що ОСОБА_1 , під час проведення виборів Шаргородського міського голови Жмеринського району Вінницької області 25 жовтня 2020 року був обраний Шаргородським міським головою, а відповідач ОСОБА_2 під час проведення виборів депутатів до місцевих рад, які відбулись тоді ж, був обраний депутатом Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області, що підтверджується рішенням 1 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради за № 1. Останнім часом ОСОБА_2 на сесіях міської ради дозволяє собі вислови на адресу ОСОБА_1 , які ганьблять честь, гідність та ділову репутацію позивача, як міського голови та як громадянина України. Зокрема, на 43 сесії Шаргородської міської ради 8 скликання 12 липня 2024 року та на 47 сесії Шаргородської міської ради 8 скликання 18 грудня 2024 року, відповідач дозволив собі звинуватити позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, а саме крадіжці та шахрайстві.
Такі дії і вислови ОСОБА_2 , на думку представника позивача, суперечать вимогам Конституції і законів України, порушують права та законні інтереси позивача, а також ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію. Адже, станом на 1 квітня 2025 року відносно позивача ОСОБА_1 відсутні кримінальні провадження, де б йому повідомлялося про підозру чи винесено відносно нього обвинувальні вироки.
Таким чином, з огляду на викладені обставини,поширена відповідачем ОСОБА_2 на сесіях Шаргородської міської інформація про те, що позивач ОСОБА_1 , через пана ОСОБА_3 краде, а також про те, що позивач є шахраєм, порушує презумпцію невинуватості, є недостовірною інформацією, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.
2. Представник позивача просив позов задовольнити та визнати недостовірною і такою, що принижує репутацію Шаргородського міського голови Барецького В.І. інформацію, публічно поширену відповідачем - депутатом Шаргородської міської ради ОСОБА_2 на 43 та 47 сесіях Шаргородської міської ради 8 скликання, які відбулись 12 липня 2024 року та 18 грудня 2024 року відповідно, у яких останній стверджував, що ОСОБА_1 через пана ОСОБА_3 краде та є шахраєм; зобов'язати відповідача ОСОБА_2 , після набрання рішенням законної сили на найближчій сесії Шаргородської міської ради спростувати недостовірну інформацію про позивача ОСОБА_1 у спосіб, в який така інформація була оприлюднена; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов'язані із розглядом справи (а.с.2-5).
3. 25 липня 2025 року від представника відповідача - адвоката Мишковської Т.М. надійшов відзив на позов, у якому остання зазначила про те, що вважає позов необґрунтованим та непідтвердженим належними і допустимими доказами. В обґрунтування відзиву зазначила про те, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною,суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Також адвокат зазначила, що позивач, на переконання відповідача, як публічна особа, мав би усвідомлювати, що він самостійно і свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватись у формі, яка не є обов'язково приємною для позивача, навіть шокуючою; він мав бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для нього.
Так, публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва,соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших
прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо
політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою ніж окремої
пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для
прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлюва.
Позивач на момент поширення спірної інформації є публічною особою, головою
Шаргородської міської ради, а тому відповідно межа допустимої критики та обсяги
поширення інформації щодо нього є значно ширшими, ніж щодо непублічної особи,
оскільки його дії становлять підвищений суспільний інтерес.
З огляду на все вищевикладене, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову та розподілити судові витрати, понесені відповідачем на правову допомогу (а.с.52-56).
ІІ. Пояснення учасників справи.
4. Представник позивача - адвокат Країло С.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Під час судового розгляду заявив клопотання про виклик в судове засідання для надання особистих пояснень відповідача.
5. Представник відповідача - адвокат Мишковська Т.М. в задоволенні позову просила відмовити повністю, позаяк вважає вимоги безпідставними. Заперечувала, щодо визнання явки відповідача в судове засідання для надання особистих пояснень обов'язковою.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
6. 7 липня 2025 року представник позивача подав заяву про відвід судді Роздорожній А.Г. (а.с.39-40).
7. 25 липня 2025 року представник відповідача подала відзив на позовну заяву (а.с.52-56).
8. 25 липня 2025 року, 18 вересня 2025 року представник відповідача подала заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.61-62, 79-82).
9. 27 серпня 2025 року представник позивача подав заяву про перенесення розгляду справи (а.с.76).
10. 24 вересня 2025 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про перенесення судового засідання на іншу дату (а.с.85).
ІV. Інші процесуальні дії у справі.
11. Ухвалою судді Шаргородського районного суду Вінницької області Войнаровського І.В. від 26 червня 2025 року задоволено заяву про самовідвід (а.с.27).
12. Ухвалою судді Шаргородського районного суду Вінницької області Роздорожної А.Г. від 3 липня 2025 року відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Вказаною ухвалою суду запропоновано в строк до 30 липня 2025 року відповідачу надати відзив на позовну заяву (а.с.37).
13. Ухвалою судді Шаргородського районного суду Вінницької області від 8 липня 2025 року заяву адвоката Країла С.В. про відвід головуючого судді визнано необґрунтованою та передано цю заяву до канцелярії суду для визначення судді у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК, для розгляду питання про відвід (а.с.42).
14. Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 24 липня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Країла С.В. про відвід головуючого судді Роздорожної А.Г., поданої в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації (а.с.49-50).
15. Ухвалами суду від 29 липня 2025 року, 19 вересня 2025 року було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Мишковської Т.М. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (а.с.71, 84).
16. Ухвалою судді Шаргородського районного суду Вінницької області від 30 липня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с.75).
17. Ухвалою суду від 27 серпня 2025 року задоволено клопотання представника позивача - адвоката Країла С.В. про відкладення судового засідання (а.с.78).
Окрім цього, під час судового розгляду справи суд відмовив у задволенні клопотання представника позивача про виклик відповідача у судове засідання для надання особистих пояснень. Підставою відмови в задоволенні такого клопотання стало те, що таке клопотання було заявлено після початку розгляду справи по суті, а також те, що безпосередня відсутність відповідача в судовому засіданні, так само як і позивача, жодним чином не є перешкодою для розгляду цієї справи.
V. Фактичні обставини встановлені Судом.
18. У справі, що розглядається, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 займає посаду Шаргородського міського голови Жмеринського району Вінницької області, тоді як відповідач ОСОБА_2 є депутатом Шаргородської міської ради, що підтверджується рішенням №1 1 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради, відомістю поіменного голосування з питань порядку денного 1 сесії міської ради 8 скликання (а.с.21-23).
19. Згідно з витягом зі стенограми засідання, на засіданні 43 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради, яка відбулася 12 липня 2024 року, під час виступу відповідача - депутата ОСОБА_2 , між ним та позивачем ОСОБА_1 виникла словесна суперечка, в ході якої відповідач на адресу останнього сказав, в тому числі, таке: «але сьогодні, коли відкривали Хресну дорогу, був нунцій, ОСОБА_5 підписував преамбулу для передачі цієї Хресної дороги у власність католицької церкви, тобто однією рукою він в Бога вірить, а другою рукою через пана ОСОБА_3 краде, де це таке відомо, і ще через ногу ломить депутатів викликає сьогодні людей, які, типу, ОСОБА_3 їм поміг» (а.с.8-9).
20. Крім того, відповідно до витягу зі стенограми 47 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради від 18 грудня 2024 року, під час обговорення 32 питання порядку денного «Про погодження на передачу земельних ділянок в суборенду», у ході свого виступу ОСОБА_2 під час словесної суперечки із позивачем сказав наступну фразу: « ОСОБА_5 надайте, будь ласка, громадськості відповідь, який Ви шахрай сьогодні з нашими земельними ділянками» (а.с.10-11).
Пленарні засідання 43 та 47 сесії 8 скликання Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області транслювалося у прямому ефірі, відеозапис щодо вказаних висловлювань був розміщений в мережі Інтернет та перебував у загальному доступі, що вбачається з витягів із стенограм.
21. В якості доказу, на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 , до позовної заяви долучено також протокол №41 засідання постійної комісії міської ради з питань прав людини, законності, депутатської діяльності і етики від 11 березня 2025 року з питанням на порядку денному «Про розгляд скарги на поведінку депутата Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області ОСОБА_2 ». За результатами розгляду цієї скарги комісія вирішила: скаргу взяти до відома; підтвердити факт висловлювань депутата ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 на вищевказаних засіданнях сесії Шаргородської міської ради; депутата ОСОБА_2 попередити про неприпустимість допущення порушень вимог діючого законодавства під час виконання ним своїх депутатських повноважень; вказати депутатському корпусу Шаргородської міської ради на необхідність неухильного дотримання вимог діючого законодавства під час здійснення ними своїх депутатських повноважень (а.с.13-20).
VІ. Оцінка Суду.
22. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
23. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
24. Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини щодо захисту особистих немайнових та майнових прав від протиправних посягань, які регулюються Конституцією України, ЦК України, ЗУ «Про інформацію», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог частини першої статті 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4 ,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, рекомендаціями, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
25. Відповідно до статті 3 Конституції України честь та гідність визнаються найвищою соціальною цінністю.
26. Стаття 28 Конституції України передбачає, що кожний має право на повагу до його гідності.
27. Згідно зі статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
28. Відповідно до положень статті 270 ЦК України до особистих немайновим прав фізичної особи належить, зокрема, право на повагу до гідності та честі.
29. За змістом статей 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
30. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
32. Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
33. Згідно зі статтею 200 ЦК України та статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце в суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
34. Частиною 1 статті 5 Закону України «Про інформацію» визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
35. Стаття 277 ЦК України передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
36. Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
37. Згідно з вимогами п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
38. Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
39. Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
40. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).
41. За змістом усталеної практики ЄСПЛ втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
42. ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.
43. У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20 зроблено висновок, що у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
44. У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
45. У ст. ст. 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
46. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Публічні особи неминуче відкривають свої слова та вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати й мають виявляти більшу терпимість.
47. У цій категорії справ суду необхідно надати оцінку балансу права особи на свободу вираження поглядів, а також права особи на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
48. Аналогічні висновки зроблено у постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц.
49. ВС у постанові від 27 травня 2020 року у справі №308/13983/18 вказав, що публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодились на таку увагу.
50. Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.
51. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
52. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
53. Судження - це теж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
54. Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав.
55. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
56. Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20, від 5 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20, від 29 березня 2023 року у справі № 201/10970/21.
57. За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
58. За положеннями статті 29 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII (далі - Закон N 2657-XII), суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
59. При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства. Тому так важливо щоб інформація, яка розповсюджується будь ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.
60. За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
61. Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
62. Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
63. Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі N 61561/08 "Інститут економічних реформ проти України", де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.
64. У зв'язку з вище викладеним, суд вважає, що межа допустимої критики щодо міського голови ОСОБА_1 , як публічної особи, є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, і як публічна особа він неминуче відкривається для прискіпливого висвітлення його слів та вчинків, і він повинен це усвідомлювати.
65. Відповідач ОСОБА_2 виразив суб'єктивні оціночні судження, свій особистий погляд про роботу позивача на посаді міського голови, недоліки у роботі, власну оцінку його поведінки. На переконання суду, в даному випадку в діях відповідача має місце реалізація конституційного права на вираження своїх поглядів щодо професійної діяльності позивача.
66. Таким чином, з урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшов висновку про те, що вислови депутата ОСОБА_2 на 43 та 47 сесіях Шаргородської міської ради 8 скликання щодо діяльності Шаргородського міського голови ОСОБА_1 , є його власними оціночними судженнями, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації та, з огляду на місце та обставини таких висловлювань, є елементом політичної боротьби.
67. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
VІI. Розподіл судових витрат.
68. Відповідно до частини другої, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
69. Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
70. Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
71. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
72. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
73. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
74. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
75. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
76. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
77. При визначенні суми відшкодування Суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
78. Окрім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
79. Судом встановлено, що представництво відповідача в судовому засіданні здійснював представник - адвокат Мишковська Т.М., що підтверджується ордером про надання правничої (правової) допомоги серії АВ №1219512 від 25 липня 2025 року.
80. На підтвердження понесених витрат на професійну правову (правничу) допомогу представник відповідача адвокат Мишковська Т.М. надала суду копію договору №175/25 про надання правничої допомоги від 23 липня 2025 року, копію квитанції до прибуткового кассового ордера, відповідно до якого сума гонорару адвоката становить 15000 грн.
81. Cуди, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». За відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення зазначених витрат, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
82. Таким чином встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 були понесені судові витрати по сплаті за надання йому правничої допомоги в загальній сумі 15000 грн. Ці витрати пов'язані з розглядом справи, були фактичними і неминучими, їхній розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням значення справи для сторін. Представник відповідача надавала відповідачу Майданюку В.М. правову допомогу в період з липня 2025 року по жовтень 2025 року, брала участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, що підтверджується поданими нею процесуальними документами та відповідними журналами судових засідань по справі. Рішення суду було ухвалено на користь ОСОБА_2 , відтак з позивача на його користь слід компенсувати всі документально підтверджені витрати, які ОСОБА_2 поніс за надання йому правової допомоги.
З цих підстав,
Керуючись статтями 4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 81, 83, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, статтями 15, 16, 201, 277, 297, 299 ЦК України, Суд, -
1. В задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Країло Степан Васильович до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, - відмовити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
На рішення може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини перша та друга статті 273 ЦПК України).
Повне рішення суду складено 23 жовтня 2025 року.
Ім'я (найменування) сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , громадянин України, ід.№ НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1 .
Представник позивача: адвокат Країло Степан Васильович, що знаходиться по вул.. Героїв Майдану, 224 в м. Шаргород Жмеринського району Вінницької області, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН №000479, видане не підставі рішення Ради адвокатів Вінницької області від 19 травня 2019 року №5/19, діє на підставі ордеру серії АВ №1094369 від 23 червня 2025 року.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, ід.№ НОМЕР_2 , зареєстрований по АДРЕСА_2 .
Представник відповідача: адвокат Мишковська Тетяна Миколаївна, що знаходиться по вул. Миколи Оводова, буд. 24, оф. 1, в м. Вінниця, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №000264 від 16 травня 2018 року, видане Радою адвокатів Вінницької області на підставі рішення №3 від 16 травня 2018 року, діє на підставі ордера серії АВ №1219512 від 25 липня 2025 року.
Головуючий суддя Андрея РОЗДОРОЖНА