Провадження № 22-ц/803/9525/25 Справа № 185/7006/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
21 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
за участю секретаря Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Повалій Олени Василівни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, -
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він протягом тривалого часу з 20 серпня 1990 року по 03 січня 1991 року, з 28 січня 1991 року по 31 січня 1991 року, та з 18 листопада 1991 року по 06 червня 2019 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля». Відповідно до Акту № 76 форми Н-1 від 12 жовтня 2001 року з позивачем 09 жовтня 2001 року стався нещасний випадок на виробництві. Позивач на момент страхового випадку мав 9 років загального страхового стажу, з них 3 років працював у шкідливих підземних умовах праці на виробничо - структурних підрозділах підприємства ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» з повним робочим днем під землею у шкідливих підземних умовах. Випискою з акту огляду у ВТЕК від 13 березня 2002 йому було первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 лютого 2003 року. Постановою від 12 серпня 2002 року Відділення ВД ФСНВУ, позивачу призначено щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Позивач вказує, випискою з акту огляду у ВТЕК від 05 березня 2003 року йому було повторно встановлено 10 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 лютого 2004 року. Випискою з акту огляду у ВТЕК від 15 березня 2004 року позивачу було повторно встановлено 10 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 лютого 2006 року. Випискою з акту огляду МСЕК від 30 березня 2006 року позивачу було повторно встановлено 10 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 лютого 2008 року. Випискою з акту огляду МСЕК від 16 лютого 2015 року позивачу було повторно встановлено 5 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 березня 2016 року. Випискою з акту огляду МСЕК від 02 березня 2016 року позивачу було повторно встановлено 5 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 березня 2018 року. Випискою з акту огляду МСЕК від 05 березня 2018 року позивачу було повторно встановлено 5 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 березня 2020 року. Випискою з акту огляду МСЕК від 16 березня 2020 року позивачу було повторно встановлено 5% втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 березня 2022 року. Позивач зазначив про те, що на підставі Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) форми П-3 та діагнозу основного у йому встановлено хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії), група В. ЛН другого ступеня. Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) форми П-4 від 28 липня 2020 року йому встановлено хронічне професійне захворювання. Випискою з акту огляду МСЕК від 21 вересня 2020 року йому було первинно - повторно встановлено 30 % втрати професійної працездатності (5% - Акт № 76 від 12 жовтня 2001 року, 25% - Акт П-4 від 28 липня 2020 року) з повторним переоглядом 15 серпня 2022 року. Випискою з акту огляду МСЕК від 18 жовтня 2022 року позивачу було повторно встановлено 50 % втрати професійної працездатності (5% - Акт № 76 від 12 жовтня 2001 року, 45% - Акт П-4 від 28 липня 2020 року) та третя група інвалідності безстроково. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги. Зазначає, що право на відшкодування моральної шкоди у нього виникло з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 26 січня 2004 року. З 01 січня 2023 року було ліквідовано Фонд соціального страхування відповідно до Закону України №2620-1Х “Про внесення змін до закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Законом передбачено припинення Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного Фонду України з 01 січня 2023 року. Таким чином Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Вважає, що обов'язок відшкодувати моральну шкоду покладається на Пенсійний фонд України та його територіальні органи. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача, як правонаступника Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків 245 000 грн. без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Повалій О.В. просить рішення суду від 15 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області просить рішення суду від 15 липня 2025 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Повалій О.В. залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на їх недоведеність та необґрунтованість належним та допустимими доказами, однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з'ясування обставин у справі, у порушення норм матеріального права, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст.4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п.1 ч.1 ст.21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч.3 ст.28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч.3 ст.34).
З огляду на положення ст.ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до ч.2 ст. 13 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Згідно з підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та первинного встановлення стійкої втрати професійної працездатності, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» пов'язував з настанням страхового випадку.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст. 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.
20 березня 2007 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 23 лютого 2007 року (далі - Закон № 717-V), згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.
Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (надалі - Закон № 717-V) скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України тастаттею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).
Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23 лютого 2007 року №717-V “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, не встановлював ретроспективно обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
З урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків з моменту набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Тому, до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд.
Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).
З 01 січня 2023 року було ліквідовано Фонд соціального страхування відповідно до Закону України №2620-1Х “Про внесення змін до закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до пп. 2, 7 “Прикінцевих та перехідних положень» Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ, Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі у судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.
Тобто, Законом передбачено припинення Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного Фонду України з 01 січня 2023 року.
Таким чином Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).
У справі встановлено, позивач ОСОБА_1 протягом тривалого часу з 20 серпня 1990 року по 03 січня 1991 року, з 28 січня 1991 року по 31 січня 1991 року, та з 18 листопада 1991 року по 06 червня 2019 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» (а.с.79, 80).
Під час роботи на підприємстві з позивачем стався нещасний випадок, що підтверджується актом №76 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 12 жовтня 2001 року (а.с.23).
Пункт 4 акту № 1 форми Н-1 вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: Майстер ОСОБА_2 через гірничого диспетчера шахти, викликав чергового електрослюсаря для надання допомоги по регулюванню ходу живильника КЛ-10 поз.197. ОСОБА_2 дав вказівку слюсареві черговому ОСОБА_3 відключити в РП автомат живильника поз. 197, а сам заблокував кнопку “СТОП». ОСОБА_1 прийшовши на місце роботи, не перевірив вжитих заходів безпеки при веденні робіт на електрообладнанні, приступив до виконання вказівок ОСОБА_2 , що є небезпечним виробничим фактором. Для збільшення ходу живильника необхідно було розвернути ексцентрик з кривошипно-шатунному механізмі. Для цього ОСОБА_1 , лівою рукою, за пелюстки еластичної муфти провертав вал електродвигуна, а ОСОБА_2 намагався зафіксувати момент потрібного суміщення кута на ексцентрику. До цього часу з живильника поз. 155, який хитає породу на цей же конвеєр, виникла потреба викачати породу. ОСОБА_2 дає вказівку ОСОБА_3 , на включення в РП автомата живильника, а по селектору - оператору на перемикання режиму роботи живильника з поз. 197 на поз. 155. В РП ОСОБА_3 увімкнув автомат і подав напругу на живильник раніше, ніж зробила перемикання оператор ОСОБА_4 . Усі команди на перемикання було дано до приходу на місце роботи ОСОБА_1 . Внаслідок цього сталося включення електродвигуна живильника поз. 197. Вал двигуна почав обертатися і пелюстками еластичної муфти ОСОБА_1 отримав удар по лівій кисті внаслідок чого кисть була травмована.
Згідно виписки із акту огляду МСЕК від 13 березня 2002 року позивачу первинно було встановлено втрату працездатності на рівні 20% через трудове каліцтво (а.с.25).
Постановою від 12 серпня 2002 року Відділення ВД ФСНВУ, позивачу призначено щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (а.с.26).
Випискою з акту огляду у ВТЕК від 05 березня 2003 року позивачу було повторно встановлено 10 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 лютого 2004 року (а.с.28).
Випискою з акту огляду у ВТЕК від 15 березня 2004 року позивачу було повторно встановлено 10 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 лютого 2006 року (а.с.29).
Випискою з акту огляду МСЕК від 30 березня 2006 року позивачу було повторно встановлено 10 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 лютого 2008 року (а.с.30).
Випискою з акту огляду МСЕК від 16 лютого 2015 року позивачу було повторно встановлено 5 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 березня 2016 року (а.с.31).
Випискою з акту огляду МСЕК від 02 березня 2016 року позивачу було повторно встановлено 5 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 березня 2018 року (а.с.32).
Випискою з акту огляду МСЕК від 05 березня 2018 року позивачу було повторно встановлено 5 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 березня 2020 року (а.с.33).
Випискою з акту огляду МСЕК від 16 березня 2020 року позивачу було повторно встановлено 5 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01 березня 2022 року (а.с.34).
Випискою з акту огляду МСЕК від 21 вересня 2020 року йому було первинно - повторно встановлено 30 % втрати професійної працездатності (5% - Акт № 76 від 12 жовтня 2001 року, 25% - Акт П-4 від 28 липня 2020 року) з повторним переоглядом 15 серпня 2022 року (а.с.38).
Востаннє випискою з акту огляду МСЕК від 18 жовтня 2022 року позивачу було повторно встановлено 50 % втрати професійної працездатності (5% - Акт № 76 від 12 жовтня 2001 року, 45% - Акт П-4 від 28 липня 2020 року) та третя група інвалідності безстроково (а.с.39).
У зв'язку із отриманою травмою порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання травми, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Крім того, внаслідок отриманої травми, що супроводжується втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Ушкодження має негативний вплив не лише на працездатність позивача, а й загалом на можливість організовувати своє життя. Ця набута, внаслідок виробничої травми, вада нагадує про себе позивачу щохвилини та створює для нього постійний безперервний дискомфорт.
Встановлене відповідає вимогам законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в п.13 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями, а також постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року (провадження №14-288цс19).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачу первинно було встановлено втрату професійної працездатності 13 березня 2002 року по трудовому каліцтву.
Отже, позивач на підставі статей 21, 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, яка була чинна на момент встановлення стійкої втрати працездатності - 13 березня 2002 року, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті втрати професійної працездатності, саме за рахунок відповідача.
Період встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності позивача припадає саме з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року та відповідальність за відшкодування моральної шкоди, яка не є страховою виплатою за своєю правовою природою, покладена саме на відповідача, як правонаступника Фонду, у відповідності до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року №2620-ІХ, який набрав чинності 01 січня 2023 року та за яким припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року.
23 травня 2020 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України щодо оподаткування доходів податком на доходи фізичних осіб, внесені Законом України від 16 січня 2020 року 466-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві».
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.
Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПК України.
Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішенням, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди відповідачем виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності - 13 березня 2002 року, тобто до набрання чинності нової редакції ст.164.2.14 Податкового кодексу України, а тому вказані зміни не поширюються на оподаткування сум (моральна шкода), що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди позивачеві у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання та сума моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, має бути стягнута без відрахування податків на інших обов»язкових платежів.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів виходячи з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров'ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності за трудовим каліцтвом (20%), покращення стану позивача та збільшення працездатності до 5%, характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 20 000 грн. відшкодування моральної шкоди, зважаючи на стан здоров'я, ступінь втрати професійної працездатності позивача, часткову можливість вести активний спосіб життя, у зв'язку з чим позивачу були спричинені моральні страждання, правомірно застосував принцип розумності, виваженості та справедливості, не є завищеним та не призведе до збагачення позивача, ставлячи відповідача у скрутне матеріальне становище.
У постанові Верховного Суду у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) вказано, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Повалій Олени Василівни - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДПРОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 20000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДПРОУ 21910427) на користь держави судовий збір у розмірі 3028 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В.Свистунова