Провадження № 22-ц/803/9834/25 Справа № 211/6170/25 Суддя у 1-й інстанції - Грубник О. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
22 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.,
суддів - Зубакової В.П., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 серпня 2025 року, яке ухвалено суддею Грубником О.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (дата складення повного судового рішення не зазначена), -
В червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» надалі - АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 2002 року позивач працює на підприємстві відповідача РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», на різних посадах.
За період з 2017-2020 роки позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка та вона користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка відповідно до умов колективного договору мала складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Однак, за 2017 рік їй була виплачена матеріальна допомога у розмірі 2105,00 грн., 2018 рік - 2203,00 грн., 2019 рік - 2401,25 грн., 2020 рік - 2746,25 грн, а мала бути у розмірі: 2017 рік - 3200 грн., 2018 рік - 3723,00 грн., 2019 рік - 4173,00 грн., 2020 рік - 4723,00 грн. Відповідач проігнорував пункти 3.1.11. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2011-2012 рр., який був чинним на той час, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати 40% тарифної ставки чи посадового окладу, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні, на момент виплати допомоги.
У зв'язку з чим, вона змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав. Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з відповідача недоплачену суму матеріальної допомоги за період з 2017 по 2020 роки в розмірі 6363,50 грн. та судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 серпня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 6363,50 грн. та 2500,00 грн. витрат на правову допомогу.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця» просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що з прийняттям Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року, було визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки у п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року та зміни до колективного договору не вносились, а тому вимоги позивача є необґрунтованими та суперечать вказаним нормам закону.
Зазначає, що суд не звернув уваги на те, що позивач звернулася до суду лише у 2025 році, тобто з пропуском строку передбаченим ч.1 ст. 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює на завідувача господарством, з 01 квітня 2025 року переведена у Виробничий підрозділ «Фізкультурно-спортивний клуб «Локомотив-Дніпро» філії «Центр оздоровлення та відпочинку» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
У періоди з 2017 по 2020 рр. позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка. Відповідно наданих суду документів, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: за 2017 рік у розмірі 2105,00 грн., 2018 рік - 2203,00 грн., 2019 рік - 2401,25 грн., 2020 рік - 2746,25 грн.
А мала бути у розмірі: 2017 рік - 3200 грн., 2018 рік - 3723,00 грн., 2019 рік - 4173,00 грн., 2020 рік - 4723,00 грн. Загальна сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 6363,50 грн.
Доказів на підтвердження нарахування та виплати допомоги на оздоровлення у іншому розмірі відповідачем суду не надано.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.11. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2011- 2012 роки, дія якого була продовжена і на 2017-2020рр., укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізька дистанція сигналізації і зв'язку» ДП «Придніпровська залізниця та первинною профспілковою організацією Криворізької дистанції сигналізації і зв'язку, схваленого на конференції трудового колективу 24.03.2011, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до спільної Постанови адміністрації Криворізької дистанції сигналізації і зв'язку РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією Криворізької дистанції сигналізації і зв'язку від 10.04.2017 постановлено застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договору замість величини «мінімальна заробітна плата», розрахункову величину «125» відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Крім того Постановою керівництва СП «Криворізької дистанції сигналізації і зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» та первинною профспілковою організацією ВСП «Криворізької дистанції сигналізації і зв'язку» РФ «Придніпровської залізниці» № П-7 від 14.06.2021 року постановлено внести зміни в колективний договір СП «Криворізької дистанції сигналізації і зв'язку», а саме: п.3.1.11 перший абзац викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу її на частини), незалежно від періоду її надання виплачувати один раз на рік згідно з положенням (Додаток 2), за письмовою згодою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».
Пунктом 1.4. Колективного договору визначено, що зміни та доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін та затверджуються на спільному засіданні адміністрації та профспілкового комітету депо, а всі інші- на конференції трудового колективу.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття спільної Постанови керівника СП «Криворізької дистанції сигналізації і зв'язку» і голови первинної профспілкової організації про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не зазначена спільна Постанова, яка погіршує становище працівників, а колективний договір.
При цьому, суд дійшов висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.11 Колективного договору, укладеного між підприємством роботодавцем та профспілковим органом, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, чинним Колективним договором, укладеного між адміністрацією СП «Криворізької дистанції сигналізації і зв'язку» та профспілковим комітетом ВСП «Криворізької дистанції сигналізації і зв'язку», встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до Спільної Постанови керівництва, в особі начальника ВСП «Криворізької дистанції сигналізації і зв'язку» та голови первинної профспілкової організації ВСП «Криворізької дистанції сигналізації і зв'язку» постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші - на конференції трудового депо.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття Спільної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн.
Таким чином, прийняття Спільної постанови про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не Спільна постанова, яка погіршує становище працівників, а норми Колективного договору, й доводи апеляційної скарги в цій частині є неприйнятними та не спростовують наведеного.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.
Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був становлений на рівні 1600 грн.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.
Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину “125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» і подальше внесення змін до відповідного пункту Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.
Слід зазначити, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, яким визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що після набрання чинності Законом № 1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, є безпідставними, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення.
Щодо строків позовної давності слід зазначити наступне.
За змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24.00 год. 30 червня 2023 року.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 2020 рік вона мала право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 серпня 2025 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: