Провадження № 22-ц/803/7576/25 Справа № 243/8161/24 Суддя у 1-й інстанції - Хаустова Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Cлов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 травня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Хаустова Т.А., повний текст рішення складено 19 травня 2025 року),
У жовтні 2024 року Акціонерне товариства «Кредобанк» звернулось до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за Кредитним договором №ФГ-2592 від 24.03.2008 року станом на 14.02.2024 року в розмірі 2945,09 доларів США, та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 травня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та через свого адвоката Гринь І.В., подав апеляційну скаргу, в якій остання зазначила, що не погоджується із оскаржуваним рішенням суду в частині стягнення з відповідача 1013,77 доларів США з розрахунку (2945,09-1931,32), оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування обставин та доказів у справі.
Мотивована скарга тим, що судом не здійснено дослідження розрахунку, наданого Банком та Відповідачем, й не враховано у суму погашення кредиту суму комісії у розмірі 1682,66 грн. (еквівалент 333,20 доларів США), на котру протягом 17 років нараховано проценти, й така комісія сплачена Відповідачем, проте умови про оплату комісії є нікчемними та така сума комісії має бути врахована у погашення тіла кредиту при визначенні основного боргу, що не було зроблено судом.
У судовому рішенні по справі №243/9169/15- ц не встановлено розмір основної заборгованості, а відтак суд мав перевірити розрахунки Позивача й Відповідача та надати відповідну правову оцінку.
Вказує, що встановлення додаткової плати за сам факт видачі коштів не ґрунтується на наданні додаткової послуги, а отже є своєрідним дублюванням винагороди банку, яка вже включена у відсоткову ставку.
ОСОБА_2 , просила оскаржуване рішення суду від 14 травня 2025 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №ФГ-2592 від 24 березня 2008 року у розмірі 1 013,77 доларів США скасувати та ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Від представника Банку - Полетаєвої Т.Ю., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Представник АТ «Кредобанк» - Павленко С.В., у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Представник ОСОБА_1 - Гринь І.В., у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її у повному обсязі.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 березня 2008 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ФГ-2592, згідно з яким позивач надав відповідачу кредит у сумі 19600,00 доларів США на строк до 22 березня 2019 року.
Відповідно до п.п. 2.5, 2.6 Кредитного договору, для обліку виданих кредитних коштів Банк відкриває позичковий рахунок № НОМЕР_1 , кредит видається Позичальнику в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника.
Згідно до вимог договору за користування кредитом відповідач сплачує позивачу проценти 15,5 % річних. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою, визначеною у договорі з моменту видачі кредиту до терміну, вказаному у п. 2.1 Кредитного договору.
Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку та терміни, передбачені договором та/або додатками до нього. Повернення суми кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами по 148,48 доларів США не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не встановлено договором та/або додатками до нього.
У вересні 2015 року ПАТ «Кредобанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 24 березня 2008 року №ФГ-2592 в розмірі 82 788,57 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року №243/9169/15-ц було скасовано заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 жовтня 2015 року та ухвалено нове. Позовні вимоги ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №ФГ-2592 від 24 березня 2008 року, а саме заборгованість за простроченими відсотками, яка станом на 25 травня 2015 року становить 7 578,46 грн.
В зазначеній постанові апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що ПАТ «Кредобанк» доказав належними та допустимими доказами факт передачі кредитних коштів ОСОБА_1 в сумі 19 600 доларів США, що еквівалентно 98 980 грн. Також, вказаною постановою було встановлено, що заборгованості за сплатою суми кредиту станом на момент звернення позивача до суду відповідач не мав, свій обов'язок зі сплати суми кредиту відповідач припинив виконувати з березня 2017 року.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 14 лютого 2024 року становить 3 082,78 доларів США, яка складається з наступного: 2 945,09 доларів США - тіло кредиту; 137,69 доларів США - відсотки.
Згідно з повідомленням АТ «Кредобанк» від 01.05.2025, виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період з 24.03.2008 по 30.09.2024 немає технічної можливості надати, оскільки рахунок був закритий у зв'язку з реорганізацією Донецької філії ВАТ «Кредобанк» (МФО 335753) та її закриттям 30.08.2010 року. В АТ «Кредобанк» (МФО 325365) відповідно був відкритий рахунок № НОМЕР_3 (840). Згідно даних програмного забезпечення, яке є доступне з 2010 року по угоді №ФГ-2592 від 24.03.2008 не нараховуються/обліковуються та не сплачуються комісійні доходи від кредитного обслуговування.
На виконання ухвали суду від 16 жовтня 2025 року про витребування доказів позивачем надано виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 за період з 24.03.2008 по 30.09.2024, якою підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно користувався кредитними коштами, наданими банком та періодично погашав заборгованість. Фактично, виписка містить дані, починаючи з 27.08.2010 через перенесення залишку по рахунку станом на 27.08.2010 в зв'язку з реорганізацією (закриттям) філії банку.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано, належні, допустимі та достовірні докази порушення позичальником умов кредитного договору, шляхом неналежного виконання зобов'язань за договором.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком місцевого суду.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
При стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно статті 642 ЦК - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Як вбачається з матеріалів справи, 24 березня 2008 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ФГ-2592, згідно з яким позивач надав відповідачу кредит у сумі 19600,00 доларів США на строк до 22 березня 2019 року.
У вересні 2015 року ПАТ «Кредобанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 24 березня 2008 року №ФГ-2592 в розмірі 82 788,57 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року №243/9169/15-ц було скасовано заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 жовтня 2015 року та ухвалено нове. Позовні вимоги ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №ФГ-2592 від 24 березня 2008 року, а саме заборгованість за простроченими відсотками, яка станом на 25 травня 2015 року становить 7 578,46 грн.
В зазначеній постанові апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що ПАТ «Кредобанк» доказав належними та допустимими доказами факт передачі кредитних коштів ОСОБА_1 в сумі 19 600 доларів США, що еквівалентно 98 980 грн. Також, вказаною постановою було встановлено, що заборгованості за сплатою суми кредиту станом на момент звернення позивача до суду відповідач не мав, свій обов'язок зі сплати суми кредиту відповідач припинив виконувати з березня 2017 року.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до висновку якого дійшла колегія суддів ВС/КЦС у постанові від 09.12.2019 прийнятій за результатами розгляду справи №337/1253/16-ц, преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Згідно з повідомленням АТ «Кредобанк» від 01.05.2025, виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період з 24.03.2008 по 30.09.2024 немає технічної можливості надати, оскільки рахунок був закритий у зв'язку з реорганізацією Донецької філії ВАТ «Кредобанк» (МФО 335753) та її закриттям 30.08.2010 року. В АТ «Кредобанк» (МФО 325365) відповідно був відкритий рахунок № НОМЕР_3 (840). Згідно даних програмного забезпечення, яке є доступне з 2010 року по угоді №ФГ-2592 від 24.03.2008 не нараховуються/обліковуються та не сплачуються комісійні доходи від кредитного обслуговування.
Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що факт отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 19 600 доларів США було підтверджено постановою апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у справі № 243/9169/15-ц, а також вказаною постановою було встановлено, що взяти на себе обов'язок, ОСОБА_3 перестав виконувати з березня 2017 року, а тому враховуючи наданий Банком розрахунок заборгованості згідно якого заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 14 лютого 2024 року становить 3 082,78 доларів США, яка складається з наступного: 2 945,09 доларів США - тіло кредиту; 137,69 доларів США - відсотки, та враховуючи ту обставину, що АТ «Кредобанк» просило стягнути з ОСОБА_4 , тільки розмір тіла кредиту у розмірі 2945,09 доларів США, апеляційний суд вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим судом було дотримано норми матеріального та процесуального права, а у свою чергу а ні відповідачем а ні його представником належними доказами не доведено, що вказана заборгованість була ОСОБА_1 сплачена у повному обсязі.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до приписів ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктами 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 17 грудня 2020 року у справі 278/2177/15-ц та від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.
Доводи апеляційної скарги не створюють висновок про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Колегія суддів вважає, що посилання представника позивача - адвоката Гринь І.В., в апеляційні скарзі, що судом не було враховано суму погашення комісії у розмірі 1682,66 грн., є безпідставними, оскільки згідно п 3.1 укладеного договору між Банком та відповідачем,вказана сума сплачується одноразово при укладення договору, та не може впливати на загальну суму заборгованості.
Крім того, слід наголосити на тому, що позивач не заявляє позовних вимог про стягнення комісійної винагороди, відповідно у суду немає підстав досліджувати пункти кредитного договору щодо комісії.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Cлов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи