Провадження № 22-ц/803/7661/25 Справа № 185/2876/25 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар: Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди (суддя першої інстанції Перекопський М.М.),
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», на користь ОСОБА_1 60 000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в розмірі 600 гривень.
Із вказаним рішенням суду не погодилась представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун В.Ю., та подала апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не надано належної оцінки обставинам справи та наявним письмовим доказам.
Скарга мотивована тим, що судом не з'ясовано відповідно до яких доказів визначено, що відповідач не виконав вимоги статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 року № 155. 3.
Судом не з'ясовано чи звертався позивач до органів здійснюючих контроль із забезпечення працівників належними умовами праці щодо фіксації неналежних умов праці та чи були з боку позивача відмови від виконання трудових обов'язків у зв'язку з незабезпеченням належних умов праці, як це визначено ст. 153 КЗпП України.
Судом не було визначено факт відсутності у позивача інших факторів, які можуть бути причиною психічних/психологічних страждань.
Не з'ясовано якими доказами підтверджується факт наявності: нормальних життєвих зв'язків до встановлення ступеню втрати працездатності та їх втрати позивачем після встановлення втрати професійної працездатності;
Не з'ясовано які додаткові зусилля для організації свого життя докладає Позивач та якими доказами це підтверджується, а також за якими саме хворобами.
Укладаючи з Відповідачем трудовий договір був повідомлений в порядку передбаченому статті 29 КЗпП України, про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації. Ніщо не перешкоджало Позивачу відмовитися від укладення цього договору.
ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» створило всі належні та безпечні умови праці для своїх працівників: розробило та запровадило технологічні паспорти на виконання небезпечних видів робіт, здійснює свою господарську діяльність на підставі належним чином оформлених та отриманих дозволів та ліцензій, забезпечує справним обладнанням, щозміни з усіма працівниками проводить інструктажі з охорони праці на предмет безпечного виконання робіт за виданим нарядом, у відповідності до «Положення про навчання та перевірку знань з охорони праці», діючого на підприємстві Відповідача, проводить періодичні планові та позапланові інструктажі з питань охорони праці, забезпечує всіх працівників, без винятку, засобами колективного та індивідуального захисту.
Вина відповідача не зазначена в жодному із документів, а щодо шкідливих факторів умов праці - іншої технології видобутку вугілля на території України ще не запроваджено.
Позивач щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був обізнаний про стан свого здоров'я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду - профмаршруту). Тобто, хворіючи тривалий час, позивач під час періодичних медичних оглядів протягом роботи на підприємстві відповідача не зазначав скарг, не оскаржував результати періодичних медичних оглядів, визнавався придатним до роботи в підземних умовах, не повідомляв роботодавця про погіршення стану здоров'я, і про переведення на поверхневі роботи не звертався.
Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун В.Ю. просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 травня 2025 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, до 30 000,00 грн.
Від представника ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що не погоджується з викладеними обставинами в апеляційної скарзі, вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просила залишити його без змін.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Остапуля Н.П., у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.
Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що що позивач тривалий час працював у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи.
Позивачем надано суду акт розслідування хронічного професійного захворювання з якого вбачається, що йому було встановлено діагноз професійних хронічних захворювань, які були викликані наявністю шкідливих умов праці. Також з акта вбачається, що особи, які порушили законодавство про охорону праці не встановлені, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників ділянок.
У зв'язку із заподіянням шкоди здоров'ю позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією за результатами якого 12.08.2024 року первинно і безстроково встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі - 30%, з яких 25% - антракосилікоз, 5% - туговухість . Зазначені обставини підтверджуються відповідною випискою з акта освідування про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, яка міститься в матеріалах справи.
Частково задовольняючи позовні вимоги до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», суд першої інстанції врахував надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, а також принципи розумності та справедливості, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок отримання позивачем ушкодження здоров'я на виробництві, грошову компенсацію в розмірі 60 000,00 грн. без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Апеляційний суд не може погодиться із даним висновком суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано довідку МСЕК серії 12 ААА № 130483 від 12 серпня 2024 року, згідно якої позивачу було встановлено первинно 30 відсотків втрати працездатності без встановлення групи інвалідності, з яких 25% - антракосилікоз, 5% - туговухість
Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Що стосується доводів апеляційної скарги про не доведення причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань у позивача та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань позивача є порушення та недотримання ним рекомендацій лікарів, вони спростовуються п.17 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 12 червня 2024 року, яким встановлено,хронічне професійне захворювання виникло за таких обставин, що тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. Підземні умови праці в гірничих виробках не дозволяють досягнути гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин в повітрі робочої зони, гранично-допустимих рівнів шуму, допустимих параметрів показників важкості праці.
Технологія виконання підземних робіт здійснюється відповідно нормативних актів з охорони праці для вугільних підприємств України. Засоби колективного та індивідуального захисту від впливу шкідливих виробничих факторів на підприємстві впроваджено та забезпечено працівника згідно з галузевими нормами.
Із засобів індивідуального захисту органів дихання був забезпечений респіратором РПА-ТД- 2. який за принципом дії залежно від способу забезпечення захисту відноситься до фільтрувальних
У складі респіратора РПА-ТД-2 використовувались захисні змінні протиаерозольні фільтри ФРПА P2 R, які відносяться до класу захисту P2 відповідно до вимог ДСТУ EN 143:2002 «Засоби індивідуального захисту органів дихання. Протиаерозольні фільтри. Вимоги, випробування. маркування».
Респіратор РПА-ТД-2 забезпечує захист органів дихання від запиленості повітря робочої зони в концентрації до 1000 мг/м' у вугільних шахтах.
Згідно пункту 18 вказаного акту П-4, причиною виникнення хронічного професійного захворювання є хімічні фактори:концентрація пилу вуглецю:інші копалини вуглецю і вуглепородні пили з вмістом SiО2 від 5 % до 10% в повітрі робочої 39,533 мг/м3, при ГДК - 4 мг/м3 відповідно до вимог «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.07.2020 №1596.
Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму - 84дБа.
Важкість праці:періодичне перебування в незручній позі 25% часу зміни, нахили корпусу 62 рази за зміну, величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладання зусиль, за участю м'язів тулуба та ніг становила 90558 кг/с, переміщення у просторі по горизонталі становило 12,9 км.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 30% професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни її життя, порушили її психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 30% працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину її фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 60 000 грн.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано,є безпідставними.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.
Висновком МСЕК, позивачу встановлено ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.
Доводи скаржника про те, що відповідачем в повному обсязі виконані обов'язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров'я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не врахування судом відсутності вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, що позивач свідомо йшов працювати в шкідливих умовах праці, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичайне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Колегія суддів вважає, що сума моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн. є обґрунтованою та відповідає завданим стражданням позивача у зв'язку із отриманням професійного захворювання під час виконання робіт на підприємстві відповідача.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн., без утримання податків та інших обов'язкових платежів, місцевий суд дійшов помилкового висновку, оскільки згідно правової позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) вказав, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає. що оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом виключення із резолютивної частини рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 травня 2025 року змінитишляхом виключення із резолютивної частини рішення визначення порядку його виконання про стягнення суми відшкодування моральної шкоди «без утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи