Провадження № 22-ц/803/11171/25 Справа № 215/4301/24 Суддя у 1-й інстанції - Лиходєдов А. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
про повернення апеляційної скарги
22 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
заслухавши доповідь судді доповідача Бондар Я.М. по апеляційній скарзі ОСОБА_1 ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року по цивільній справі № 215/5816/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради про визнання незаконною бездіяльності щодо безпідставного невиконання наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29 липня 1993 р. № 58 і Міністерства юстиції України від 08.06.2001 р. № 259/34/5, зобов'язання укласти трудовий договір і виконувати умови п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, які підлягають державному соціальному страхуванню,
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради про визнання незаконною бездіяльності щодо безпідставного невиконання наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29 липня 1993 р. № 58 і Міністерства юстиції України від 08.06.2001 р. № 259/34/5, зобов'язання укласти трудовий договір і виконувати умови п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, які підлягають державному соціальному страхуванню, та роз'яснено що позивач має право звернутися з відповідним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року до якої додано заяву про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду та клопотання про звільнення від слати судового збору.
При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження встановлено наступне.
ОСОБА_1 вже звертався до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року по цивільній справі № 215/5816/24, до якої будо додано заяву про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду та клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду визнано необґрунтованою, та передано до апарату Дніпровського апеляційного суду для визначення судді для розгляду цієї заяви, в порядку ч.1 ст.33, ч.3 ст.40 ЦПК України.
25 листопада 2024 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду відмовлено.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору залишено без задоволення, апеляційну скаргу на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року залишено без руху через несплату судового збору у розмірі 605,60 грн.
Через невиконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції про залишення без руху, апеляційна скарга ОСОБА_1 ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року по цивільній справі № 215/5816/24, визнана неподаною та повернута апелянту ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року.
До Дніпровського апеляційного суду вдруге надійшла апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради про визнання незаконною бездіяльності щодо безпідставного невиконання наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29 липня 1993 р. № 58 і Міністерства юстиції України від 08.06.2001 р. № 259/34/5, зобов'язання укласти трудовий договір і виконувати умови п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, які підлягають державному соціальному страхуванню.
Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подано заяву про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду та заяву про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду визнано необґрунтованою, те передано до апарату Дніпровського апеляційного суду для визначення судді для розгляду цієї заяви у порядку ч. 1 ст. 33, ч. 3 ст. 40 ЦПК України.
07 квітня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду Зубакової Вікторії Петрівни, Бондар Яни Миколаївни, Остапенко Вікторії Олександрівни відмовлено.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року по цивільній справі № 215/5816/24 залишено без руху через несплату судового збору у розмірі 605,60 грн.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подав до Дніпровського апеляційного суду заяву про відкриття провадження, яка обґрунтовується тяжким матеріальним станом апелянта та хворобами його і його матері, яку він доглядає; в котре зазначає, що судовий збір перевищує 5% розміру його річного доходу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 травня 2025 року у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, продовжено позивачу ОСОБА_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року, надавши десять днів з дня отримання цієї ухвали.
Вдруге через невиконання вимог суду апеляційної інстанції щодо сплати судового збору апеляційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року по цивільній справі № 215/5816/24 ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2025 року визнано неподаною та повернуто.
30 червня 2025 року засобами поштового зв'язку на адресу Дніпровського апеляційного суду втретє надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року по цивільній справі № 215/5816/24 до якої стороною додані заяви про звільнення від сплати судового збору, та про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2025 року колегія суддів визнала дії ОСОБА_1 - зловживанням процесуальними правами, та повернула апеляційну скаргу на Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року.
У вересні 2025 року ОСОБА_1 знову звертається до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року до якої додано заяву про звільнення його від сплати судового збору та заяву про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду визнано необґрунтованою, те передано до апарату Дніпровського апеляційного суду для визначення судді для розгляду цієї заяви у порядку ч. 1 ст. 33, ч. 3 ст. 40 ЦПК України.
16 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду відмовлено.
23 вересня 2025 року через невиконання вимог суду апеляційної інстанції щодо сплати судового збору апеляційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року по цивільній справі № 215/5816/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради про визнання незаконною бездіяльності щодо безпідставного невиконання наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29 липня 1993 р. № 58 і Міністерства юстиції України від 08.06.2001 р. № 259/34/5, зобов'язання укласти трудовий договір і виконувати умови п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, які підлягають державному соціальному страхуванню, повернуто скаржнику.
Проте, у жовтні 2025 року ОСОБА_1 вкотре звертається до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року, до якої додано заяву про звільнення від сплати судового збору та заяву про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вже неодноразово надано оцінку наведеним апелянтом обставинам, зокрема й його майнового стану при вирішенні попередніх клопотань про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року, та заявленим відводам суддям Дніпровського апеляційного суду.
Враховуючи те, що стороною не надано нових об'єктивних підстав та доводів, колегія суддів повертає апеляційну скаргу без розгляду, оскільки вважає такі дії заявника щодо звернення до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору з одних і тих же підстав, зловживанням процесуальними правами, що суперечать завданню цивільного судочинства.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Проте, слід враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Тобто, цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.
Згідно положень частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Зловживання процесуальними правами - це протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисним або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи, чи недобросовісна поведінка в інших формах.
Наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 757/61850/18-ц (провадження № 61-22707св19) та від 15 липня 2021 року у справі № 420/698/21 (провадження № К/9901/18953/21).
У Постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №761/27076/19 (провадження №61-14448св20) зазначено, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи.
Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права (Постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №311/2121/19 (провадження №61-11958св20)).
Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав. Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №345/2935/21 (провадження №61-2472св22).
Зловживання процесуальними правами - це протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисним або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи, чи недобросовісна поведінка в інших формах.
Європейський суд з прав людини застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року, заява № 67208/01, «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року, заяви № 61164/00 і № 18589/02).
Зважаючи на викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 скориставшись, наданим йому правом на оскарження ухвали Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року не виконує вимоги суду апеляційної інстанції щодо сплати судового збору в поданих ним заявах скаржник виказує свою повну незгоду з процесуальними рішеннями суду апеляційної інстанції, що свідчить про явну неповагу заявника до судів першої та апеляційної інстанцій та є зловживанням процесуальними правами та підставою у розумінні положень частини 3 ст.44 ЦПК України для повернення апеляційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів визнає дії ОСОБА_1 , зловживанням процесуальними правами, та користуючись наданим суду правом вважає за необхідне повернути позивачу його апеляційну скаргу на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року у справі № 215/5816/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради про визнання незаконною бездіяльності щодо безпідставного невиконання наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29 липня 1993 р. № 58 і Міністерства юстиції України від 08.06.2001 р. № 259/34/5, зобов'язання укласти трудовий договір і виконувати умови п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, які підлягають державному соціальному страхуванню.
Керуючись ст.ст. 44, 357 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року по цивільній справі № 215/5816/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривому Розі ради про визнання незаконною бездіяльності щодо безпідставного невиконання наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29 липня 1993 р. № 58 і Міністерства юстиції України від 08.06.2001 р. № 259/34/5, зобов'язання укласти трудовий договір і виконувати умови п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, які підлягають державному соціальному страхуванню, вважати неподаною та повернути скаржнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному поряду до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: