Провадження № 22-ц/803/7758/25 Справа № 227/1433/24 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
21 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача - Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ,
Відповідач: ОСОБА_2 ,
Третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 29 травня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Подорець О.Б.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 з вимогою про стягнення з відповідача на його користь втрачену вигоду у розмірі 680 706,83грн.
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що у 2022 році ним було прийнято спадщину та він став власником 1/2 частки будівлі складу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (майновий комплекс).
Вказував, що восени 2015року позивач, як член сім'ї тодішнього власника ОСОБА_4 , в усній формі дозволив відповідачу ОСОБА_2 тимчасово зайняти приміщення складу, тож ОСОБА_2 отримував можливість тимчасово використовувати приміщення складу для власних потреб, а позивач перестав нести витрати на охорону цього майнового комплексу, оскільки ОСОБА_2 тимчасово погодився виконувати такі функції самостійно. На таких умовах позивач дозволив ОСОБА_2 користуватися будівлею складу протягом трьох років з урахуванням непередбачених умов виконання цього договору.
Втім, у 2016році у позивача з'явились клієнти на покупку спірного приміщення, про що позивач повідомив ОСОБА_2 , а також про необхідність звільнити будівлю складу у зв'язку з її продажем, проте на пропозицію позивача ОСОБА_2 заявив відмовою і у відповідь закрив йому доступ до території та приміщення будівлі складу, самовільно почав переобладнання приміщень, зробивши вхід на територію складу через стінку, яка є суміжною із іншим приміщенням, яке належить ОСОБА_2 , таким чином самовільно захопивши приміщення будівлі складу та закривши через вхідні ворота з вулиці вільний доступ для позивача.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2023року, залишеним без змін Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024року, частково задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист права власності у спосіб усунення перешкод в користуванні майном, стягнення збитків, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 усунуто перешкоди у користуванні належною їм на праві спільної часткової власності будівлею складу, загальною площею 1467,7кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 звільнити вказаний об'єкт нежитлової нерухомості.
Наголошував, що у зв'язку з невиконання відповідачем ОСОБА_2 договірних зобов'язань (згідно усного договору), позивач не мав доступу до самовільно захопленого відповідачем належного йому спірного приміщення будівлі складу, внаслідок чого ОСОБА_1 доводилося укладати договори про оренду інших приміщень, інші договори та відповідно виконувати по них зобов'язання, нести витрати (збитки).
Вважав, що внаслідок наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки та його вини, суми збитків та упущеної вигоди, наявності прямого причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, відповідно до бухгалтерсько-економічних розрахунків за період з 2021 по 2023роки втрачена вигода склала 680 706,83грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 29 травня 2025року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження можливості отримання ним реального доходу, який він не отримав через неправомірні дії з боку відповідача, а також доказів того, що саме ці дії стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила ОСОБА_1 можливості отримати прибуток.
Суд вважав, що позивачем не доведено в повній мірі наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення упущеної вигоди.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
16 червня 2025року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 29 травня 2025року.
В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення суду та задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції помилково вважав, що надані позивачем копії договорів самі по собі не можуть слугувати достатнім доказом, який міг би підтвердити розмір доходів, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено.
Вказував, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки належності, допустимості, достовірності, достатності та повністю безпідставно, невмотивовано ігнорував посилання позивача на надані письмові докази.
Скаржник вважав, що ним було повністю доведено наявність підстав для стягнення з відповідача на його користь упущеної вигоди, яка є реальною та підтверджується наданими доказами.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2025року справу призначено до судового розгляду на 21 жовтня 2025року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
ОСОБА_1 є власником 1/2 частки будівлі складу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (майновий комплекс), що складається: з будівлі складу «А-1», загальною площею 1467,7кв.м., будівлі вартової «Б-1», убиральні «В-1», душу (тимчасовий) «Г-1», склад ГММ «Д-1», колодязь «К-1», огорожа № 3, огорожа № 4, огорожа № 5.
01 вересня 2020року між ОСОБА_6 та СФГ «Джерело», в особі голови Баришкевич О.П., діючого на підставі Статуту, укладено договір оренди нежитлового приміщення №1, згідно якого останнє зобов'язалось прийняти у строкове платне користування приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , строком на 24 місяці. Розмір щорічної орендної плати складає 5 000,00грн.
10 липня 2021року між СФГ «Джерело», в особі голови Баришкевич О.П., діючого на підставі Статуту, та ФОП ОСОБА_7 укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №1. Згідно акту виконаних робіт від 19 липня 2021року загальна вартість робіт за даним договором склала 25 980,00грн.
15 липня 2021року між СФГ «Джерело», в особі голови Баришкевич О.П., діючого на підставі Статуту, та ОСОБА_8 укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №1. Згідно акту виконаних робіт від 19 липня 2021року загальна вартість робіт за даним договором склала 39 438,00грн.
15 липня 2021року між СФГ «Джерело», в особі голови Баришкевич О.П., діючого на підставі Статуту, та ОСОБА_9 укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №2. Згідно акту виконаних робіт від 19 липня 2021року загальна вартість робіт за даним договором склала 27 802,80грн.
07 листопада 2022року між ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД», в особі Директора технічного Межівського виробничого-структурного підрозділу Підпалок Г.Л., та між СФГ «Джерело», в особі голови Баришкевич О.П., діючого на підставі Статуту, укладено договір складського зберігання №118МЖ. Згідно акту надання послуг №МЖ-00853 від 30 листопада 2022року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 168 422,26грн. Згідно акту надання послуг №МЖ-01038 від 31.12.2022року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 9 406,90грн. Згідно акту надання послуг №МЖ-00032 від 31.01.2023року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 9 469,20грн. Згідно акту надання послуг №МЖ-00175 від 28.02.2023року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 8 637,23грн. Згідно акту надання послуг №МЖ-00234 від 31.03.2023року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 9 624,94грн. Згідно акту надання послуг №МЖ-00318 від 30.04.2023року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 7 438,60грн. Згідно акту надання послуг №МЖ-00359 від 31.05.2023року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 7 491,94грн. Згідно акту надання послуг №МЖ-00379 від 20.06.2023року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 4 929,28грн.
10 листопада 2022року між СФГ «Джерело», в особі голови Баришкевич О.П., діючого на підставі Статуту, та ФОП ОСОБА_10 укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №4. Згідно акту наданих послуг №01/11 від 16 листопада 2022року загальна вартість робіт за даним договором склала 80 000,00грн.
01 квітня 2023року між СФГ «Джерело», в особі голови Баришкевич О.П., діючого на підставі Статуту, та СФГ «Світлана», в особі голови Каніболоцького В.І., діючого на підставі Статуту, укладено договір про надання послуг у рослинництві №1/06. Згідно акту надання послуг від 15 жовтня 2023року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 100 000,00грн.
13 вересня 2023року між ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД», в особі директора технічного Межівського виробничого-структурного підрозділу Дегтяр В.В., та між СФГ «Джерело», в особі голови Баришкевич О.П., діючого на підставі Статуту, укладено договір складського зберігання №74МЖ. Згідно акту надання послуг №МЖ-00756 від 31.10.2023року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 195 951,99грн. Згідно акту надання послуг №МЖ-00854 від 30.11.2023року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 11 732,43грн. Згідно акту надання послуг №МЖ-00946 від 31.12.2023року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 20 239,45грн. Згідно акту надання послуг №МЖ-00059 від 31.01.2024року загальна вартість робіт із ПДВ за даним договором склала 15 469,09грн.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2023року у справі №227/19/23 частково задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист права власності у спосіб усунення перешкод в користуванні майном, стягнення збитків, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 усунуто перешкоди у користуванні належною їм на праві спільної часткової власності будівлею складу, загальною площею 1467,7кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 звільнити вказаний об'єкт нежитлової нерухомості. В іншій частині позову - відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє Макєєв О.В., залишено без задоволення. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2023року залишено без змін.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження можливості отримання ним реального доходу, який він не отримав через неправомірні дії з боку відповідача, а також доказів того, що саме ці дії стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила ОСОБА_1 можливості отримати прибуток.
Суд виснував, що надані позивачем копії договорів самі по собі не можуть слугувати достатнім доказом, який міг би підтвердити розмір доходів, які ОСОБА_1 міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Визначальним для правильного вирішення даної справи є з'ясування питання про те, чи доведено позивачем завдання йому збитків відповідачем у вигляді упущеної вигоди.
Так, положеннями статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора/позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов'язання і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.
Правова позиція в питанні критеріїв та підстав для стягнення упущеної вигоди неодноразово та послідовно викладалась, зокрема Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, а також Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18 від 07.11.2023 у справі № 922/3928/20.
Також позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
У даній справі позивач вказував, що у зв'язку з невиконання відповідачем ОСОБА_2 договірних зобов'язань (згідно усного договору), позивач не мав доступу до самовільно захопленого відповідачем належного йому спірного приміщення будівлі складу, внаслідок чого ОСОБА_1 доводилося укладати договори про оренду інших приміщень, інші договори та відповідно виконувати по них зобов'язання, нести витрати (збитки).
Позивачем в якості доказів наявності упущеної вигоди надано суду договори про оренду приміщень, перевезення вантажу, складського зберігання.
Водночас, позивач не надав достатніх доказів того, що його нерухоме майно могло бути передано в оренду потенційним орендарям, а також доказів того, що він був вимушений орендувати інші складські приміщення чи перевозити вантажі саме у зв'язку із вибуттям вказаного приміщення із його володіння, а не у зв'язку з провадження ним господарської діяльності на власний розсуд, як і не надано доказів під які конкретні виробничі цілі могло використовуватися дане нерухоме майно.
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).
Вказане спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ним було повністю доведено наявність підстав для стягнення з відповідача на його користь упущеної вигоди, яка є реальною та підтверджується наданими доказами.
Тож, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та з урахуванням встановлених судом обставин справи, відсутні підстави для задоволення його позовних вимог.
Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов'язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.
Отже, позивачем не доведено завдання йому збитків відповідачем у вигляді упущеної вигоди.
Так, під час розгляду справи, суд першої інстанції надавав оцінку доводам позивача та дійшов правильного висновку, що надані позивачем копії договорів самі по собі не можуть слугувати достатнім доказом, який міг би підтвердити розмір доходів, які ОСОБА_1 міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено.
Тож встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо розподілу витрат відповідача на правничу допомоги у суді апеляційної інстанції
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Водночас, вирішуючи питання розподілу судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача у сумі 20000грн є завищеним та таким, що є неспівмірним із складністю справи та не відповідає обсягу наданої адвокатом правової допомоги, виходячи з наступного.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Представником відповідача на підтвердження понесених витрат надано копію договору про надання правничої допомоги №19/06/25-С від 19 червня 2025року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №16 від 19 червня 2025року на суму 20000,00грн, яка сплачена відповідачем адвокату за надання правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги №19/06/25-С від 19 червня 2025року.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, який зводиться до складання та направлення суду відзиву на апеляційну скаргу, зміст якого майже ідентичний поданому відзиву на позов в суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про можливість зменшення понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу до 3 000грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Таким чином з позивача на користь відповідача слід стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000грн.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 29 травня 2025року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025року.
Судді: