Номер провадження 1-кс/754/3474/25
Справа № 754/17659/25
Іменем України
22 жовтня 2025 року місто Київ
Слідчий суддя Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №42025102030000162 від 11.09.2025, про арешт майна,
до слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва 21.10.2025 надійшло клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 , про арешт майна, а саме на нежитлову будівлю загальною площею 285, 8 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2248475780000) із забороною користування, відчуження та розпорядження.
Клопотання подане прокурором в рамках кримінального провадження №42025102030000162 від 11.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 ч. 3 КК України.
Прокурор в судовому засіданні підтримала клопотання за викладених в ньому обставин. Уточнила клопотання в частині номеру кримінального провадження, а саме правильним є номер кримінального провадження №42025102030000162 від 11.09.2025, про що свідчать додатки до клопотання. Просила клопотання задовольнити.
Згідно положень ст. 172 ч. 2 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
У відповідності до ст. 172 ч. 2 КПК України слідчий суддя розглядає клопотання слідчого без повідомлення власника майна.
Дослідивши клопотання та долучені до клопотання матеріали, слідчий суддя приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора, виходячи з наступного.
Так, у провадженні СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві перебуває кримінальне провадження №42025102030000162 від 11.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 ч. 3 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені особи, у невстановлений досудовим розслідуванням час за попередньою змовою внесли недостовірні відомості до офіційних документів, для реєстрації права власності за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на тимчасові споруди за адресою: АДРЕСА_1
Так, до Деснянської окружної прокуратури м. Києва надійшла заява від ТОВ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» щодо незаконного розміщення тимчасових споруд впритул до будівлі магазину Сільпо яке знаходиться по АДРЕСА_1.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно первинна реєстрація права власності на нежитлову будівлю загальною площею 285,8 кв.м. (торгівельний комплекс під літ. А) по АДРЕСА_1 проведена 08.12.2020 за ОСОБА_4 на підставі довідки про технічні показники об'єкта та технічного паспорту на об'єкт нерухомості виданого СГ ФОП « ОСОБА_5 ».
Відповідно до довідки про технічні показники об'єкта та підтвердження адреси зазначено, що будівля побудована господарчим способом у 1991 році.
Водночас, як вбачається із заяви ТОВ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» тимчасові споруди були встановлені впритул до будівлі магазину Сільпо у 2020 році.
Зазначені дії вчинені з метою уникнення процедури реєстрації права власності, яка діяла на момент проведення такої реєстрації.
Так, відповідно до п. 40 Порядку № 1127 (в редакції на час проведення реєстрації) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону та цим Порядком.
Пунктом 41 Порядку № 1127 визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подається вичерпний перелік документів, в тому числі документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Крім того, за інформацією ФОП ОСОБА_5 , останньою не проводилась технічна інвентаризація об'єкту нерухомості по АДРЕСА_1 .
Зазначене свідчить про використання підроблених документів при реєстрації права власності на нерухоме майно.
Крім того, як вбачається із заяви про вчинення кримінального правопорушення по АДРЕСА_1 розміщено тимчасові споруди, які не відносяться до нерухомого майна та право власності на яке не підлягає державній реєстрації.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.09.2024 у справі ЄУНСС: 14/1785/22 дійшла до висновку, що тимчасові споруди не відносяться до нерухомого майна, право власності на тимчасові споруди не оформлюється.
З викладеного вбачається, що невстановленими особами з метою незаконного набуття права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 285,8 кв.м. (торгівельний комплекс під літ. А) по АДРЕСА_1 , було виготовлено та подано до приватного нотаріуса завідомо підроблені документи, а саме: довідку про технічні показники об'єкта та технічний паспорт на об'єкт нерухомості нібито виданого СГ ФОП « ОСОБА_5 », яка фактично такі документи не видавала, технічну інвентаризацію об'єкту нерухомого майна не проводила.
У подальшому зазначені підроблені документи стали підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У зв'язку з чим, розміщена споруда загальною площею 285,8 кв.м. по АДРЕСА_1 є об'єктом кримінальних протиправних дій групи невстановлених осіб, а відтак, постановою слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 15.10.2025 зазначену споруду визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні відповідно до ст. 98 ч. 1 КПК України.
З огляду на викладене, для унеможливлення здійснити дії, пов'язані із оформленням, здійсненням продажу, передачі в заставу, найм, дарування, відчуження майна іншим способом, об'єктів нерухомого майна на вказаній земельній ділянці, з метою прийняття законних процесуальних рішень, притягнення винних осіб до відповідальності, збереження речових доказів - враховуючи наслідки арешту майна для інших осіб, виходячи із розумності та співмірності обмеження в результаті накладення арешту на майно завданням кримінального провадження, необхідним заходом забезпечення кримінального провадження є накладення арешту на нежитлову будівлю загальною площею 285, 8 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційним номер об'єкта нерухомого майна 2248475780000) із забороною користування, відчуження та розпорядження вищевказаним майном.
Відповідно до ст. 170 ч. 1 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ст. 170 ч. 2 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ст. 173 ч. 2 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Клопотання прокурора відповідає вимогам ст. 171 ч. 2 КПК України, подане ним в строк, передбачений ст. 171 ч. 5 КПК України.
Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на положення ст. 170 ч.ч. 1, 3 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, і у кого і де воно знаходиться, незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить об'єктивному встановленню обставин кримінального провадження.
Прокурор в клопотанні довела підстави вважати, що накладення арешту на майно, є необхідним заходом забезпечення кримінального провадження з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, оскільки вказане майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, може бути використане як доказ у кримінальному провадженні.
Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, слідчий суддя прийшов до висновку, про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та застосування заходу забезпечення кримінального провадження №420251052030000162 від 11.09.2025, у виді накладення арешту на майно, а саме на нежитлову будівлю загальною площею 285, 8 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2248475780000).
Керуючись ст.ст. 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя -
клопотання прокурора - задовольнити.
Накласти арешт із забороною користування, відчуження та розпорядження на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 285, 8 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2248475780000).
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а особою, яка не викликалась в суд протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.
Слідчий суддя: ОСОБА_1