Справа № 552/234/24 Номер провадження 11-кп/814/1745/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
16 жовтня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , у інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 03 вересня 2025 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 листопада 2023 року за №12023170430001366, продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 01 листопада 2025 року, обвинуваченому
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Вознесенське Золотоніського р-ну Черкаської обл., проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово судимому, останній раз -
12 липня 2017 року Миргородським міськрайонним судом Полтавської області за ч.3 ст.187, ч.4 ст.70 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.
Приймаючи таке рішення, місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме, що обвинувачений може: переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, особу, обвинуваченого та неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку щодо продовження зазначеного вище запобіжного заходу без визначення розміру застави ОСОБА_8 на підставі ч.4 ст.183 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 03 вересня 2025 року та відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Свої вимоги мотивує тим, що місцевий суд постановив судове рішення з порушенням засад кримінального провадження, не мотивував його та не врахував копію договору про безоплатне користування житловим приміщенням, те, що: стороною обвинувачення не було доведено наявність заявлених ризиків і, що вони не зменшились; клопотання прокурора не відповідає приписам п.1 ч.3 ст.199 КПК України.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку захисника та обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора проти доводів сторони захисту, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відовідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.
За змістом ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.
Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Згідно зі ст.3 Конституції України життя людини є найвищою соціальною цінністю та особливим об'єктом кримінально-правової охорони.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні ним у стані алкогольного сп'яніння та за наявності рецидиву злочинів кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України - умисного заподіяння ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197,199, 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_8 .
У ході розгляду вказаного вище питання місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_8 може: переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, врахувавши тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому тяжкого злочину - від 7 до 10 років позбавлення волі, дані про особу обвинуваченого, який неодноразово судимий, неодружений, не працює, не має законного джерела доходу й міцних соціальних зв'язків.
При цьому, ОСОБА_8 судимий три рази, в тому числі за вчинення умисних особливо тякжих злочинів проти життя, здоров'я особи та її власності, передбачених ч.1 ст.115, ч.3 ст.187 КК України, за що відбував тривалі строки покарань у місцях позбавлення волі.
Таким чином, місцевим судом ураховано тяжкість обвинувачення не як самостійну підставу для подальшого продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, а в сукупності з іншими обставинами, що мають правове значення та враховуються при вирішенні цього питання.
Відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які зі сплином часу не зменшились, обставини вчинення інкримінованого обвинуваченому умисного тяжкого злочину - заподіяння в стані алкогольного сп'яніння іншій людині тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили її смерть, шляхом нанесення їй множинних (не менше 9) ударів руками, ногами й пляшкою горілки в різні частини тіла, в тому числі життєво-важливий орган (голову), що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, наведені вище дані про особу обвинуваченого та його поведінку в їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, запобігти вказаним вище ризикам і це виключає можливість обрання останньому більш м'якого запобіжного заходу.
Тому посилання захисника на дані щодо надання ОСОБА_10 у безоплатне користування нерухомого майна для проживання не спростовують установлені ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, та неможливість їм запобігти в разі незастосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на всі обставини провадження, що мають правове значення при вирішенні питання про запобіжний захід, у їх сукупності.
Пунктами 1, 2 ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину: вчиненого із застосуванням насильства; який спричинив загибель людини.
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину із застосуванням насильства, який спричинив загибель людини.
З огляду на викладене вище та враховуючи встановлені судом ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, наведені вище обставини, передбачені ст.178 КПК України, то невизначення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали розміру застави обвинуваченому, як наслідок, є правильним.
Окрім того, колегією суддів не встановлено істотних порушень приписів КПК України при складанні зазначеного вище клопотання сторони обвинувачення, яке за своїм змістом є достатньо вмотивованим і обґрунтованим, та під час його розгляду місцевим судом, який дійшов правильного висновку про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
У ході апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження посилання захисника на порушення місцевим судом загальних засад кримінального провадження, оскільки оскаржувану ухвалу щодо продовження ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави постановлено з дотриманням приписів ст.ст.183, 197,199, 331 КПК України й вона відповідає вимогам ст.370 КПК України.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали, позбавлені підстав.
Суд апеляційної інстанції враховує тривалий термін тримання під вартою ОСОБА_8 , проте розгляд кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою наразі неможливо завершити, а застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти таким, що не зменшились ризикам, передбаченим п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Між тим, колегія суддів, з огляду на положення ст.28, ч.1 ст.318 КПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, уважає за потрібне звернути увагу місцевого суду на необхідність дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження та вжиття заходів щодо дотримання наведених вище вимог міжнародного й національного законодавства.
Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , у інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 03 вересня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_11 ОСОБА_4