Номер провадження: 33/813/1425/25
Номер справи місцевого суду: 505/1658/25
Головуючий у першій інстанції Дзюбинський А. О.
Доповідач Драгомерецький М. М.
18.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі судді судової колегії судової палати з розгляду цивільних справ Драгомерецького М.М.,
при секретарі Узун Н.Д.,
за участю: прокурорів Уразовського С.І., Додурича С.В.,
ОСОБА_1 та його представника Яценка І.А.,
переглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яценко Ігор Анатолійович на постанову Подільського міськрайонного суду Одеської області від 21 травня 2025 року по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-14, ч. 2 ст. 172-14 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення №18 від 20.05.2025, підполковник ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою - начальником 2 сектору (з дислокацією у АДРЕСА_1 ) 2 відділу 7 управління Департаменту військової контррозвідки Служби Безпеки України (-далі ДВКР СБУ), діючи протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення положень ст. 11, 16, 59 Статуту, ст. 4 Дисциплінарного статуту, п. 6 розд. 5 Інструкції №1012/ДСК, посадової інструкції начальника 2 сектору(з дислокацією у АДРЕСА_1 ) 2 відділу 7 управління ДВКР СБ України, усупереч вимогам листа начальника ДВКР СБУ «Щодо відряджених до ДВКР СБ України військовослужбовців ЗСУ» від 22.10.2024 №17/8092нт та усної вказівки начальника 7 управління ДВКР СБУ щодо виконання даного листа 13.11.2024. 13.11.2024 підписав листа командиру військової частини НОМЕР_1 (зареєстрований 15.11.2024 за №17/7/2/2-891) з проханням відрядити у своє розпорядження терміном 30 календарних діб механіка-лінійного наглядового відділення телекомунікаційного зв'язку зазначеної військової частини штаб сержанта ОСОБА_2 , а також достеменно знаючи про те, що порушив порядок відрядження військовослужбовців військових формувань до підрозділів ДВКР СБ України, з 15.11.2024 до 09.12.2024 не вживав заходів щодо відкликання листа від 15.11.2024 за №17/7/2/2-891 та повернення ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , тобто вчинив перевищення військовою службовою особою службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, в умовах особливого періоду, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-14 КУПАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення №19 від 20.05.2025, підполковник ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою - начальником 2 сектору (з дислокацією у АДРЕСА_1 ) 2 відділу 7 управління ДВКР СБ України, діючи протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення положень ст. 11, 16, 59 Статуту, ст. 4 Дисциплінарного статуту, п. 6 розд. 5 Інструкції №1012/ДСК, посадової інструкції начальника 2 сектору (з дислокацією у АДРЕСА_1 ) 2 відділу 7 управління ДВКР СБ України, усупереч вимогам листа начальника ДВКР СБ України «Щодо відряджених до ДВКР СБ України військовослужбовців ЗС України» від 22.10.2024 №17/8092нт та усної вказівки начальника 7 управління ДВКР СБ України щодо виконання даного листа 09.12.2024 підписав листа командиру військової частини НОМЕР_1 за №17/7/2/2-1026 з проханням відрядити у своє розпорядження терміном 30 календарних діб механіка-лінійного наглядового відділення телекомунікаційного зв'язку зазначеної військової частини штаб сержанта ОСОБА_2 , а також достеменно знаючи про те, що порушив порядок відрядження військовослужбовців військових формувань до підрозділів ДВКР СБ України, з 09.12.2024 до 09.01.2025 не вживав заходів щодо відкликання листа від 09.12.2024 за №17/7/2/2-1026 та повернення ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , тобто вчинив перевищення військовою службовою особою службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, в умовах особливого періоду, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-14 КУПАП.
Постановою Подільського міськрайонного суду Одеської області від 21 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172-14, ч. 2 ст. 172-14 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення з урахуванням вимог ч. 2 ст. 36 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 1 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 18 700 гривень.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яценко І.А. звернувся до суду із апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову Подільського міськрайонного суду Одеської області від 21 травня 2025 року та закрити провадження по справі за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172-14, ч. 2 ст. 172-14 КУпАП.
Крім того, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яценко І.А. просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Подільського міськрайонного суду Одеської області від 21 травня 2025 року, мотивуючи тим, що копію оскаржуваної постанови суду він отримав 28 травня 2025 року.
Статтею 289 КУпАП встановлено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Частиною 2 ст. 294 КУпАП, встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджуються викладенні у клопотанні доводи, а також для забезпечення права особи на доступ до правосуддя, вважаю за можливе визнати причини пропущеного строку поважними та поновити ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яценко І.А. строк на апеляційне оскарження постанови Подільського міськрайонного суду Одеської області від 21 травня 2025 року.
Заслухавши ОСОБА_1 та його представника Яценка І.А., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, та прокурорів ОСОБА_3 , Додурича С.В., які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина 1 ст. 172-14 КУпАП передбачає відповідальність за перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень.
Частиною 2 ст. 172-14 КУпАП встановлена відповідальність за діяння, передбачені частиною 1 цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду.
Відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» 24 лютого 2022 року на території Україні запроваджено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про перевищення влади чи службових повноважень» №15 від 26.12.2003, належне здійснення правосуддя у справах про перевищення влади або службових повноважень повинно максимально сприяти захисту охоронюваних законом прав та інтересів окремих громадян, інтересів юридичних осіб, державних і громадських інтересів, зміцненню законності та правопорядку.
Під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти:
а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;
б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов;
в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;
г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.
Отже, перевищення влади утворює склад адміністративного правопорушення передбаченого ст. 172-14 КУпАП, лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав та повноважень. Явний вихід за межі наданих їй повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, ясний для усіх, у т.ч. для винного, безсумнівний, відвертий. Оскільки «явний вихід за межі наданих повноважень» є оціночним поняттям та у диспозиції ст. 172-14 КУпАП чітко не визначається, питання про його наявність або відсутність вирішується з урахуванням конкретних обставин.
Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідним нормативно-правовим актом: законом, декретом, указом, постановою, статутом, положенням, інструкцією, правилами тощо.
Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172-14, ч. 2 ст. 172-14 КУпАП та накладаючи на нього відповідне адміністративне стягнення, суд першої інстанції згідно вимог ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з'ясував всі фактичні обставин, що мають істотне значення для її розгляду, ухваливши законне та обґрунтоване рішення.
Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення встановлюється шляхом дослідження доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ст. 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Так, суд першої інстанції виходив із того, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172-14 КУпАП підтверджується, наявними в матеріалах справи доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії №18 від 20.05.2025, складеного відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-14 КУпАП;
- протоколом про адміністративне правопорушення серії №19 від 20.05.2025, складеного відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-14 КУпАП;
- письмовими поясненнями ОСОБА_1 ;
- показами ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 ;
- листами представництва внутрішньої безпеки в Одеській області (з дислокацією у м. Одеса) 2 управління Головного управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України від 26.02.2025 №9/14-385, від 07.03.2025 №9/14-447;
- листом начальника 2 сектору 2 відділу 7 управління ДВКР СБ України від 15.11.2024 за №17/7/2/2-891;
- журналом реєстрації вихідної кореспонденції;
- журналом обліку печаток та штампів;
- витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 ;
- листом 7 управління ДВКР СБ України від 31.03.2025 №17/7/О-4005нт;
- листом ДВКР СБ України від 22.10.2024 №17/8092нт «Щодо відряджених до ДВКР СБ України військовослужбовців ЗС України»;
- витягами з посадових інструкцій 7 управління (з дислокацією у м. Одеса) ДВКР СБ України.
Таким чином, оцінюючи вищезазначені докази окремо та в їх сукупності, ґрунтуючись на внутрішньому переконанні, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172-14 КУпАП, а саме в тому, що він будучи військовою службовою особою перевищив службові повноваження, оскільки такий висновок ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що він не мав умислу вчиняти адміністративні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 172-14 КУпАП, в матеріалах справи відсутні жодні доказу умисності його протиправних дій.
Також зазначено, що матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений із вимогами листа начальника ДВКР СБ України від 22.10.2024 №17/8092/нт, щодо порядку відрядження, на момент підписання ним листів. ОСОБА_1 стверджує, що про існування листа начальника ДВКР СБ України від 22.10.2024 №17/8092/нт, він довідався та ознайомився в кінці грудня 2024 року, після затримання ОСОБА_10 представниками поліції, та вже після того як ним були підписані листи.
Вищезазначені твердження ОСОБА_1 апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, з огляду на наступне.
Встановлено, що 13.11.2024 начальник 2 сектору (з дислокацією у АДРЕСА_1 ) 2 відділу 7 управління ДВКР СБ України підполковник ОСОБА_1 , підписав листа командиру військової частини НОМЕР_1 (зареєстрований 15.11.2024 за №17/7/2/2-891) з проханням відрядити у своє розпорядження терміном 30 календарних діб механіка-лінійного наглядового відділення телекомунікаційного зв'язку зазначеної військової частини штаб сержанта ОСОБА_2 (а.с. 34).
09.12.2024 начальник 2 сектору (з дислокацією у АДРЕСА_1 ) 2 відділу 7 управління ДВКР СБ України підполковник ОСОБА_1 , підписав листа командиру військової частини НОМЕР_1 за №17/7/2/2-1026 з проханням відрядити у своє розпорядження терміном 30 календарних діб механіка-лінійного наглядового відділення телекомунікаційного зв'язку зазначеної військової частини штаб сержанта ОСОБА_2 (а.с. 83).
Апеляційним судом також встановлено, що вимогам листа начальника ДВКР СБ України «Щодо відряджених до ДВКР СБ України військовослужбовців ЗС України» від 22.10.2024 №17/8092нт, впорядковано порядок відрядження до Департаменту та централізації їх обліку. Також передбачено, що у випадку необхідності припинення відрядження військовослужбовця, одночасно з відміткою у посвідченні про відрядження, направити лист до відповідного керівника військового органу управління щодо управління щодо повернення військовослужбовця в частині. У подальшому, у випадку необхідності задіяння військовослужбовців оборонного відомства до оперативно-бойових заходів, листи щодо відрядження готувати на ім'я керівника відповідного органу військового управління за підписом начальника Департаменту (а.с. 36).
В листі від 31.03.2025 за №17/7/О-4005нт, начальник 7-го управління ДВКР СБУ полковник ОСОБА_11 , повідомив прокурора у кримінальному проваджені внесеного до ЄРДР під №42025164690000015 від 27.02.2025, про те, що вимоги розпорядчої вказівки начальника ДВКР СБ України від 22.10.2024 за №17/8092нт «Щодо відряджених до ДВКР СБ України військовослужбовців ЗС України», були доведені до керівного складу структурних підрозділів 7 управління ДВКР СБ України на одній із службових нарад, що проводились в кінці жовтня на початку листопада 2024 року в режимі відеоконференції з використанням мережі захищених мобільних телефонів, в тому числі з залученням до неї керівників 2 відділу 7 управління та віддалених 2-5 секторів 2 відділу 7 управління.
Крім того, у вищезазначеному листі начальник 7-го управління ДВКР СБУ полковник ОСОБА_11 повідомив, що ним особисто у вересні 2024 року, під час проведення службової наради з начальником 2 відділу 7 управління ДВКР СБ України полковником ОСОБА_4 та підполковником ОСОБА_1 , окремо вказаним військовослужбовцям доводився порядок ініціювання відрядження військовослужбовців НВФ до ДВКР СБ України, на підставі листа на ім'я керівника відповідного органу військового управління виключно за підписом начальника ДВКР СБ України (а.с. 136-140).
21 березня 2025 року в рамках розслідування кримінального провадження внесеного до ЄРДР під №42025164690000015 від 27.02.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 426-11 КК України, в якості свідка був допитаний ОСОБА_1 , який підтвердив те, що на нарадах та відеоселекторах, згідно вказівки начальника 7-го управління ДВКР СБУ полковника ОСОБА_12 у жовтні-листопаді доводився порядок щодо проведення відрядження військовослужбовців національних військових формувань сил оборони України до підрозділів ДВКР СБ України згідно розпорядження начальника ДВКР СБ України від 22.10.2024 №17/8092нт «Щодо відряджених до ДВКР СБ України військовослужбовців ЗС України».
Крім того, ОСОБА_1 підтвердив той факт, що він ознайомлювався з листом начальника ДВКР СБ України від 22.10.2024 №17/8092нт «Щодо відряджених до ДВКР СБ України військовослужбовців ЗС України» (а.с. 39-45).
На підставі вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що матеріалами справи встановлено, що начальнику 2 сектору (з дислокацією у АДРЕСА_1 ) 2 відділу 7 управління ДВКР СБ України підполковнику ОСОБА_1 був доведений порядок щодо проведення відрядження військовослужбовців національних військових формувань сил оборони України до підрозділів ДВКР СБ України згідно розпорядження начальника ДВКР СБ України від 22.10.2024 №17/8092нт «Щодо відряджених до ДВКР СБ України військовослужбовців ЗС України», в кінці жовтня на початку листопада 2024 року на службових нарадах, він був ознайомлений із змістом такого розпорядження, що останній підтвердив під час допиту під час кримінального провадження. При цьому, ОСОБА_1 13 листопада 2024 року та 09 грудня 2024 року підписав листи командиру військової частини НОМЕР_1 з проханням відрядити у своє розпорядження терміном 30 календарних діб механіка-лінійного наглядового відділення телекомунікаційного зв'язку зазначеної військової частини штаб сержанта ОСОБА_2 ..
Окрім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що лист начальника Департаменту військової контррозвідки Служби Безпеки України від 22.10.2024 №17/8092нт «Щодо відряджених до ДВКР СБУ військовослужбовців Збройних Сил України» не є владним документом, не породжує правових наслідків для командування військових частин військових частин ЗСУ, не є джерелом обов'язку для прийняття рішення про відрядження, ним не встановлюється порядок відряджень військовослужбовців ЗСУ, не створює будь-яких юридичних наслідків.
Апеляційний суд не приймає до уваги дані твердження, оскільки відповідно до положень статей 9, 11, 16, 58-59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, порушення яких ставиться в провину ОСОБА_1 , передбачено, що військовослужбовці зобов'язані свято та непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, бути хоробрим і дисциплінованим, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
Апеляційний суд вважає, що начальник 2 сектору 2 відділу 7 управління ДВКР СБ України підполковник ОСОБА_1 зобов'язаний був дотримуватись вказівок, які містяться в листі начальника Департаменту військової контррозвідки Служби Безпеки України від 22.10.2024 №17/8092нт «Щодо відряджених до ДВКР СБУ військовослужбовців Збройних Сил України», в силу положень статей 9, 11, 16, 58-59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з метою дотримання військової дисципліни.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172-14, ч. 2 ст. 172-14 КУпАП.
Висновок суду першої інстанції відповідає завданням КУпАП, яким є зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
З урахуванням наведено доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів, яким суд дав повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні. При цьому, повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, -
Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яценко Ігор Анатолійович поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити. Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Подільського міськрайонного суду Одеської області від 21 травня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яценко Ігор Анатолійович залишити без задоволення.
Постанову Подільського міськрайонного суду Одеської області від 21 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький