Номер провадження: 11-кп/813/1206/25
Справа № 522/16960/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Одеській слідчий ізолятор» за участю обвинуваченого ОСОБА_8 апеляційні скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 08.11.2024 року у кримінальному провадженні №12022162510001185 від 24.10.2022 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Одеської області, громадянина України, освіта середня, офіційно не працюючого; проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ; раніше судимого: 27.12.2016 року Приморським районним судом м. Одеси за ст.ст.186 ч.2, 69 КК України до 2 років позбавлення волі, звільненого 28.02.2018 року у зв'язку з відбуттям строку покарання; 23.05.2019 року Київським районним судом м. Одеси за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі; 26.11.2019 року Суворовським районним судом м. Одеси за ст.395 КК України до 1 місяця арешту, звільненого 28.01.2022 року, у зв'язку з відбуттям строку покарання,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, та йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_8 зараховано строк попереднього його ув'язнення у період з 24.10.2022 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі. Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Запобіжний захід ОСОБА_8 у виді триманні під вартою до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Вироком суду вирішено долю речових доказів, заходів забезпечення та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно вироку суду, ОСОБА_8 визнаний винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, зокрема за те, що 23.10.2022 року, у вечірній час доби, більше точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, зустрівся зі знайомою ОСОБА_10 , яка в подальшому запросила його додому у квартиру АДРЕСА_2 . Вже знаходячись у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_8 завідомо знаючи, що на території України впроваджено воєнний стан, відповідно до Указу Президента України та Верховного головнокомандувача ОСОБА_11 від 24.02.2022 року №64/2022 (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, та від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-1Х) та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ та відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» № 2117-ІХ від 03.03.2022 року, побачив на ОСОБА_10 золоті ланцюжки які знаходилися на її шиї (один вагою 12 грам, плетіння «Бісмарк», довжиною 65 см, 585 проби, вартістю 18 820 гривень, другий - 20 грам, плетіння «Бісмарк», довжиною 63,5 см, вартістю 31 370 гривень), які визначив об'єктом свого злочинного посягання.
Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на заволодіння чужим майном, ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді неправомірного заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, взяв до рук кухонний ніж, після чого наблизився до ОСОБА_10 та почав погрожувати наказуючи їй зняти з себе ювелірні вироби та передати йому, однак в результаті відмови на вимогу останнього, ОСОБА_8 продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, наніс один удар кулаком в область обличчя ОСОБА_10 , після чого почав її кусати в область животу та ноги та своєю рукою зірвав з неї золотий ланцюжок.
Доводячи свій злочинний умисел до кінця, а саме зірвавши вищезазначений золотий ланцюжок із зламаною застібкою, ОСОБА_8 зник з місця вчинення кримінального правопорушення розпорядившись викраденим майном на власний розсуд. Вказаним кримінальним правопорушенням потерпілій ОСОБА_10 спричинено матеріальний збиток на загальну суму 18 820 гривень.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, за кваліфікуючими ознаками: напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений повторно та в умовах воєнного стану.
Не погоджуючись з вироком суду захисник звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку, просить його скасувати та ухвалити новий вирок, яким закрити кримінальне провадження № 12022162510001185 від 24.10.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.187 КК України, на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Захисник вказує, що судом першої інстанції допущені істотні порушення вимог процесуального закону та висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Захисник посилається на не доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення належними, допустимими та достатніми доказами, а судом зроблені безпідставні висновки про його винуватість, які не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що місцевим судом не надано належної оцінки показам потерпілої та обвинуваченого, а обвинувачення ґрунтується на припущеннях.
Заступником керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 також подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати вирок суду та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Прокурор посилається на те, що місцевий суд дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_8 складу інкримінованого злочину за ч.4 ст.187 КК України та визнав його винуватим за вказаною нормою кримінального закону, однак всупереч вимогам п.2 ч.3 ст.374 КПК, в мотивувальній частині вироку, місцевий суд не сформулював обвинувачення, яке було визнано судом доведеним за результатами судового розгляду, а лише зазначив про існування обвинувачення викладеного органом досудового розслідування в обвинувальному акті, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Крім того, прокурор зазначає, що місцевий суд припустився помилки та при кваліфікації дій обвинуваченого та безпідставно кваліфікував його дії за ч. 4 ст.187 КК України за ознакою «вчинене повторно», чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки диспозиції частин статті 187 КК України такої кваліфікуючої ознаки не передбачають.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Апеляційний розгляд проведено за відсутності потерпілої, яка будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду до суду не з'явилася, клопотань про відкладення розгляду справи не подавала.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права учасників судового процесу на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу заступника керівника обласної прокуратури; обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та заперечували проти задоволення скарги прокурора; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційних скарг; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.404 КПК України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
За результатами апеляційного перегляду оскарженого вироку колегією суддів встановлені істотні порушення вимог КПК, які відповідно до положень ст.412 КПК, тягнуть за собою скасування вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, з огляду на таке.
Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку, у разі визнання особи винуватою зокрема, має бути чітко сформульовано обвинувачення, яке визнається судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення злочину та його наслідків, форми вини і мотивів злочину тощо, а також доказів, якими суд обґрунтовує свої висновки, обставин, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом'якшують або обтяжують покарання.
Положеннями ч.1 ст.91 КК визначені обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Серед іншого в кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.374 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченій. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Як свідчить зміст оскарженого вироку, за результатами судового розгляду обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, суд дійшов висновку про наявність в його діях складу інкримінованого злочину та визнав його винуватим за вказаною нормою кримінального закону.
Разом з цим, всупереч вимогам п.2 ч.3 ст.374 КПК, в мотивувальній частині вироку, суд не сформулював обвинувачення, яке було визнано судом доведеним за результатами судового розгляду, а лише зазначив про існування обвинувачення викладеного органом досудового розслідування в обвинувальному акті, що фактично унеможливлює розуміння того, які обставини були встановлені саме судом за результатами розгляду кримінального провадження.
У зв'язку з відсутністю в мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, вирок суду не може вважатися таким, що відповідає вимогам процесуального закону.
Апеляційний суд звертає увагу, що правова позиція щодо неприпустимості спрощення формулювання обвинувачення та відсутності у вироку формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, неодноразово висловлювалась в рішеннях суду касаційної інстанції, зокрема: в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2016 року по справі №5-98км16; в постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року по справі №466/9158/14-к (провадження №51-645 км18); в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року по справі №521/11693/16-к (провадження №51-380 км17).
Допущені судом першої інстанції порушення вимог ст.374 КПК не можуть бути усунені шляхом зміни вироку, або ухвалення нового вироку апеляційним судом, оскільки відповідно до змісту мотивувальної частини оскарженого вироку суду, не вбачається які обставини, зокрема який обсяг обвинувачення було встановлено судом першої інстанції за результатами судового розгляду.
Крім того, апеляційний суд вважає, що відсутність в оскарженому вироку формулювання обвинувачення, яке визнано судом доведеним за результатами судового розгляду, є порушенням прав обвинуваченого, які регламентовані ст.42 КПК, що в силу положень ст.412 КПК, також визнається апеляційним судом істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про те, що оскаржений вирок суду за змістом та формою не відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК та загальним засадам кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення при ухвалені вироку, з урахуванням положень ст.ст. 2, 7, 9, 409, 412, 415 КПК, є істотними та такими, що тягнуть за собою скасування вироку, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, в іншому складі суду.
При цьому, апеляційний суд враховує положення ч.1 ст.412 КПК, відповідно до яких істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Водночас згідно положень п.1 ч.1 ст.415 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другою статті 412 цього Кодексу.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне застосовувати загальні засади кримінального провадження, а саме верховенство права.
Відповідно ст. 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і застосовується цей принцип з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Колегія суддів також враховує положення ч.1 ст.9 КПК, відповідно до яких під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, тобто суд під час розгляду кримінального провадження повинен дотримуватися законності.
В той же час, відповідно до положень ч.6 ст.9 КПК, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Тобто, значення загальних засад кримінального провадження, як норм вищого ступеня нормативності, є підґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи були порушені загальні засади кримінального провадження, вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Частиною 2 та 3 ст. 415 КПК передбачено, що призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Дійшовши висновку про існування підстав для скасування вироку та призначення нового розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів позбавлена можливості розгляду та надання оцінки апеляційним вимогам сторони захисту, щодо відсутності доказів для доведення винуватості обвинуваченого, а також доводів прокурора в частині правильності кваліфікації дій обвинуваченого, що слугує підставою для часткового задоволення скарги захисника, в частині скасування вироку.
Скасовуючи вирок та призначаючи новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції, колегія суддів вважає необхідним вирішити питання щодо запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 .
Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року встановлено, що «відсутність чітко сформульованих положень, які б визначали, чи можливо належним чином продовжити (якщо так, то за яких умов) застосування на стадії судового слідства запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного на визначений період на стадії досудового слідства», «не відповідає критерію «передбачуваності закону» для цілей пункту 1 статті 5 Конвенції» (п.74).
Під час розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_8 утримується під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор». Повернення обвинуваченого під контроль суду першої інстанції, з огляду на скасування вироку та призначення нового розгляду справи в суді першої інстанції, складатиме певний період часу, який потребує застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема запобіжного заходу.
У згаданому рішенні у справі «Харченко проти України» ще в 2011 р. встановлено порушення ст. 5 Конвенції, коли «тримання під вартою не передбачається ні конкретним положенням законодавства, ні судовим рішенням» (п.74), а тому подібна обставина у справі щодо ОСОБА_12 вимагає судового врегулювання.
За змістом ст.ст. 176-178 КПК запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого з метою запобігання забезпечення виконання цією особою покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню ризиків, передбачених цими нормами.
Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу відносно обвинуваченого, апеляційний суд враховує його особу, який є раніше судимим, не має міцних соціальних зв'язків, та той факт, що останній обвинувачується у вчинені особливо тяжкого кримінального правопорушення.
Обставини, які б свідчили про зменшення ризиків, передбачених п.п. 1,5 ч.1 ст.177 КПК, встановлених під час судового розгляду кримінального провадження, на думку колегії суддів не зменшились, клопотань сторони захисту щодо наявності підстав та обставин, які б свідчили, що вказані ризики зменшились або відпали, в апеляційному суді не заявлені.
Окрім того, приймаючи до уваги характер вчинення кримінального правопорушення та покарання, яке може бути призначене обвинуваченому, на даний час є доцільним продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою в межах строку передбаченого КПК, з метою забезпечення судового провадження та виконання завдань кримінального судочинства, зокрема забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду.
Положення ч.3 ст.183 КПК передбачено обов'язок суду при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Поряд із цим, законодавцем встановлена низка випадків, які надають право суду не визначати розмір застави.
Зокрема, згідно приписів п.1 ч.4 ст.183 КПК, слідчий суддя або суд мають право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.187 КК України поєднаного із погрозою застосування насильства, апеляційний суд вважає, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігатиме існуючим ризикам, передбаченим п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення скарги прокурора та часткового задоволення апеляційної скарги захисника, скасування вироку суду з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження, в іншому складі суду.
Під час нового розгляду, суду першої інстанції, неухильно дотримуючись вимог КПК України, необхідно звернути увагу на встановлені під час апеляційного розгляду та зазначені в ухвалі суду факти недотримання вимог кримінального процесуального закону, провести судове провадження у відповідності до вимог КПК та прийняти за його результатами законне і обґрунтоване рішення, яке буде відповідати вимогам закону та забезпечить виконання положень ст.ст. 2, 7 КПК.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 08.11.2024 року у кримінальному провадженні №12022162510001185 від 24.10.2022 року, яким ОСОБА_8 засуджений за ч.4 ст.187 КК України - скасувати.
Призначити новий розгляд кримінального провадження №12022162510001185 від 24.10.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, в суді першої інстанції, зі стадії підготовчого провадження, в іншому складі суду.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком до 10.12.2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4