Справа № 513/416/25
Провадження № 2/513/583/25
Саратський районний суд Одеської області
22 жовтня 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Миргород В.С.,
при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт Сарата Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №513/416/25 за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Вельчева Наталя Михайлівна до ОСОБА_2 , про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дітей, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 , суд, -
24 квітня 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Вельчеву Н.М. звернувся до Саратського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дітей, посилаючись на таке.
З 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у близьких стосунках. Через деякий час на підґрунті постійних сварок їх відношення були припинені. В той час коли сторони не спілкувалась відповідачка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину, ОСОБА_6 , при реєстрації народження якої, в графі «батько» записаний ОСОБА_7 , змінивши дані батька дитини та отримала свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 26 березня 2016 року. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народила другу дитину, ОСОБА_8 , вказавши в графі «батько» - ОСОБА_7 та отримала свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 07 липня 2020 року. Відомості про батька дітей записані на підставі ст.135 Сімейного кодексу України.
07 січня 2025 року Саратським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 1 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_10 , зміна прізвище на « ІНФОРМАЦІЯ_10 ».
Позивач ОСОБА_1 , визнає себе батьком двох дітей, займається їх вихованням, а на підтвердження батьківства за участі його матері, ОСОБА_3 проведено молекулярно-генетичну експертизу, якою було підтверджено факт біологічного батьківства ОСОБА_1 відносно обох дітей. Визнання батьківства позивачу потрібно для повноцінного документального підтвердження, що у дітей є справжній батько та їх соціального захисту.
ОСОБА_1 просить суд: встановити факт батьківства відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зобов'язати Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести відповідні зміни до актових записів про народження дітей.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Саратського районного суду Одеської області, 24 березня 2025 року матеріали справи передані для розгляду судді Миргород В.С.
Ухвалою суду від 26 березня 2025 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.
Ухвалою суду від 15 квітня 2025 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач та його представник належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду цивільної справи, до суду не з'явились. Від представника позивача - адвоката Вельчевої Н.М. надійшла заява про слухання справи у його відсутність, позовні вимоги підтримала та просила їх задовільнити у повному обсязі (Вх. №6175/25-Вх від 22.10.2025 р.).
Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду цивільної справи, до суду не з'явилась, також подала заяву про слухання справи у її відсутність, позовні вимоги визнала, підтвердила, що позивач ОСОБА_1 є біологічним батьком її дітей (Вх. №2399/25-Вх від 15.04.2025 р.).
Представник третьої особи начальник Саратського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Н. Ніколаєва у судове засідання також не з'явилася, будучи повідомленою належним чином про дату, місце та час розгляду справи, подала суду заяву про слухання справи у її відсутність (Вх. № 2402/25-Вх від 15.04.2025 р.).
Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась завчасно та належним чином, згідно з поданою заявою просила суд задовольнити позовні вимоги (Вх. № 2400/25-Вх від 15.04.2025 р.).
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належним чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року. В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Положення ст.4 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україні, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, а також охоронюваних законом інтересів судом.
Вимоги ст. ст. 13, 81, ч.5 ст.263 ЦПК України зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів, зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.
Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.
Дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку, що вимоги позову підлягають задоволенню з таких підстав.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).
Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини, зокрема, вказав, що: «хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов'язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов'язання можуть існувати позитивні зобов'язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов'язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов'язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню; проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України). Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду (частина друга статті 125 CК України).
Батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (частини перша, друга статті 128 СК України). У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу (стаття 130 СК України).
Тлумачення статті 130 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року у справі № 592/4443/17 (провадження № 61-9923св22) зазначено, що: «відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності.
Рішення КЦС Верховного Суд від 20.09.2024 у справі № 183/2690/21: рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Рішення щодо встановлення факту батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах реєстрації актів цивільного стану.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом в постановах від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23).
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та заінтересованих осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року №3 встановлено, що спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою, котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття.
Судом встановлено, що з 2015 року позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , перебували у близьких стосунках, що підтверджується письмовими поясненнями викладеними у заявах поданих суду 15 квітня 2025 року самою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка є матір'ю позивача (а.с. 64-70).
За час перебування у відносинах в них народилися діти, державна реєстрація народження яких здійснена відповідно до ст. 135 Сімейного Кодексу України:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Саратського районного управління юстиції в Одеській області, на підставі актового запису від 26 березня 2016 року за № 104. В графі батько вказано « ОСОБА_7 » (а.с. 15). Згідно з Повним витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00049991467, сформованого 12 березня 2025 року, відомості про батька внесені на підставі ч.1 ст. 135 Сімейного кодексу України (а.с. 16).
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить копія свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_2 , виданого 07 липня 2020 року за актовим записом № 150 Саратським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); в графі батько значиться ОСОБА_7 (а.с. 18).
Згідно з Повним витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00049991467, сформованого 12 березня 2025 року, відомості про батька внесені на підставі ч.1 ст. 135 Сімейного кодексу України (а.с. 19).
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Статтею 135 Сімейного кодексу України (далі СК України), встановлено порядок внесення запису про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене.
За ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Між позивачем та ОСОБА_10 07 січня 2025 року було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_3 , яке видано 07 січня 2025 року Саратським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі актового запису № 1 (а.с. 21).
У відповідності до довідки Новоселівського старостинського округу Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району одеської області від 06 березня 2025 року № 200 ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 та до складу її сім'ї входять: чоловік - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 22).
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Преамбула та ст.ст. 7, 9, 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння, дитина, наскільки це можливо, повинна знати своїх батьків, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню. З метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у Конвенції, держави-учасниці надають батькам належну допомогу у виконанні обов'язків по вихованню дітей.
Статтями 3,4 Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, прийнятою резолюцією Генеральної Асамблеї від 3 грудня 1986 року передбачено, що турбота про дитину лежить насамперед на її власних батьках.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що «СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 16 травня 2018 року в справі № 399/1029/15-ц, від 25 серпня 2020 року в справі № 478/690/18, від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18 та ряді інших. Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Згідно з ч. 1-3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством (ч. 6 ст. 102 ЦПК України).
Так, перелік суб'єктів судово-експертної діяльності визначається ст. 7 Закону України «Про судову експертизу». Зокрема, судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Частина друга вказаної статті визначає вичерпний перелік державних спеціалізованих установ, що знаходяться у підпорядкуванні відповідних центральних органів виконавчої влади. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.
Отже, судова молекулярно-генетична експертиза не відноситься до виду експертиз, проведення яких за законом може бути здійснено виключно державними спеціалізованими установами, а тому її проведення може бути доручене судовим експертам (фахівцям) не державних спеціалізованих установ.
При цьому, ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» передбачає здійснення судово-експертної діяльності також і судовими експертами, які не є працівниками зазначених установ, та іншими фахівцями (експертами) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
За змістом ч. 1-2 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Судово-медичні експертизи і дослідження з використанням ДНК-аналізу проводяться відповідно до Правил проведення судово-медичних експертиз у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи і виконуються лікарями та судово-медичними експертами-імунологами. При проведенні експертних досліджень керуються Методичними рекомендаціями «Використання ДНК аналізу у судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підміни дітей), розробленими фахівцями Національної бюро судово-медичної експертизи МОЗ України».
Згідно із п. 3 Методичних рекомендацій батьківство вважається доведеним, якщо його ймовірність складає не менше 99,99%.
Верховний суд у постановах від 23.10.2019, справа № 382/2559/15-ц, та від 19.09.2018 справа № 761/10732/16-ц, дійшов висновку про те, що тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999 %). Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ.
Зокрема Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив у справі Калачева проти Російської Федерації, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства («Kalacheva v. Russia», заява № 3451/05, пункт 34, рішення ЄСПЛ від 07 травня 2009 року).
Правові висновки щодо переважного доказового значення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи для категоричного висновку про визнання батьківства висловлені, зокрема, в постановах Верховного Суду № 592/4443/17 від 18.03.2020 року та № 201/11183/16-ц від 06.05.2020 р
Відповідно до висновку молекулярно-генетичного експертного дослідження для подання до суду № 46351 від 10 лютого 2025 року, проведеної ТОВ «МАМА ПАПА», експерти, спеціалісти попереджені про кримінальну відповідальність за ст.384, 385 Кримінального кодексу України, встановлено: ймовірність того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є біологічною бабусею, тобто матір'ю батька дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народженою матір'ю ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 в рамках проведеного дослідження, складає 99,9999% та ймовірність того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є біологічною бабусею, тобто матір'ю батька дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , народженою матір'ю ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 в рамках проведеного дослідження, складає 99,96% (а.с. 28-53).
Оцінюючи наданий позивачем в порядку ст. 106 ЦПК України висновок молекулярно-генетичного експертного дослідження № 46351 від 10 лютого 2025 року на відповідність критеріям належності, допустимості та достовірності, судом враховано, що у ньому зазначено, що його підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Долучений представником позивача висновок молекулярно-генетичного експертного дослідження містить інформацію, передбачену ч. 6 ст. 102 ЦПК України, зокрема у ньому зазначено, що його складено завідувачем клініко-діагностичної лабораторії ТОВ «МАМА ПАПА» ОСОБА_14 , яка має повну вищу освіту за спеціальністю «Генетика», а саме Диплом магістра з відзнакою НОМЕР_4 від 30.06.2014 року, сертифікат спеціаліста № 00385 Національної медичної академії післядипломної освіти ім. Шупика за спеціальністю «Лабораторна генетика», стаж роботи на посаді з 2020 року.
З відкритих джерел установлено, що діяльність вказаного Товариства з медичної практики ліцензійована Міністерством охорони здоров'я України на підставі рішення № 1168 від 03.11.2016 року (а.с.53).
Суд зазначає, що вказаний доказ не можна вважати висновком експерта відповідно до норм ЦПК України. Разом з тим, суд оцінює його як письмовий доказ в сукупності із іншими доказами у справі.
Суду позивачем надано достатньо доказів батьківства щодо дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , порушення інтересів дітей в тому, що позивач буде визнаний їх батьком не встановлено, а тому позовні вимоги у цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Позивач визнає батьківство повністю та вважає себе рідним батьком дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Однак, Саратським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 13 березня 2025 року №6/24.5-118 відмовлено у внесенні зміни щодо відомостей про батька дитини до вирішення судом питання щодо виключення з актового запису про народження відомостей про батька дитини, відомості про якого внесені до актового запису про народження дитини відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (а.с.23-24).
За положеннями ст.134 СК України на підставі заяви осіб, зазначених у статтях 126, 127 СК України або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження.
Відповідно до п. п. 20 п. 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 року №96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за №55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.
Відповідно до п.2.16.4. Розділу II Правил на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов'язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.
Враховуючи вимоги позивача, виходячи із досліджених судом доказів, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню.
Оскільки, суд дійшов до висновку про наявність підстав про визнання батьківства, підлягають задоволенню вимоги щодо внесення змін до актового запису про народження дитини.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 77, 81, 255, 259,263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дітей, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_5 батьком дітей:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народилась в смт. Сарата Саратського району Одеської області (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Саратського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 104 від 26 березня 2016 року);
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який народився в смт. Сарата Саратського району Одеської області (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане Саратським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №150 від 07 липня 2020 року).
Саратському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), внести відповідні зміни:
- до актового запису про народження дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за №104 від 26 березня 2016 року який вчинений відділом державної реєстрації актів цивільного стану Саратського районного управління юстиції в Одеській області, зазначивши батьком дитини громадянина України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , змінивши прізвище та по батькові дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши прізвище дитини " ІНФОРМАЦІЯ_10 ", по батькові " ОСОБА_15 " та видати нове свідоцтво про народження з вказаними змінами;
- до актового запису про народження дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , №150 від 07 липня 2020 року, який вчинений Саратським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), зазначивши батьком дитини громадянина України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , змінивши прізвище та по батькові дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначивши прізвище дитини " ІНФОРМАЦІЯ_10 ", по батькові " ІНФОРМАЦІЯ_10 " та видати нове свідоцтво про народження з вказаними змінами.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Одеської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Суддя В. С. Миргород