14.10.25
22-ц/812/1302/25
Справа №490/11668/23
Провадження № 22-ц/812/1302/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
14 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В.,
за участі представника позивача - Кірюхіна О.М.,
відповідача - ОСОБА_1 та її представника Вдовиченко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану адвокатом Вдовиченко Іриною Сергіївною
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Чулупом О.С., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості частки майна подружжя
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості частки майна подружжя.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що вони з ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 червня 2011 року, який рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2023 року розірвано.
Під час шлюбу ними за спільні кошти було придбано автомобіль Mazda СХ-5, 2018 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходиться у користуванні відповідача.
За інформацію Інтернет-сайт AUTORIA, на якому розміщено оголошення про продаж аналогічних автомобілів, ринкова вартість становить 753 810 грн.75 коп., загальна вартість його частки становить 376 905 грн38 коп.
23 жовтня 2023 року направив відповідачеві листа з пропозицією вирішення питання щодо поділу спільного майна.
Натомість, відповідач 01 листопада 2023 року продала зазначений автомобіль внаслідок чого державний реєстраційний номер останнього змінився на НОМЕР_2 , але фактично продовжує ним користуватись.
Зважаючи на те, що вказаний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя та відповідач відмовляється досягти домовленостей щодо поділу отриманих коштів від продажу автомобіля, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 376 905,38 грн компенсації вартості частини автомобіля Mazda СХ-5, 2018 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та стягнути судові витрати.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості автомобіля Mazda CX-5, 2018 року випуску, державний реєстраційний номер державний номерний знак НОМЕР_2 у розмірі 376 905, 38 грн, витрати за проведення експертизи в розмірі 5348,40 грн та судовий збір в розмірі 3769,05 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, в той же час відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на спірний транспортний засіб.
Також суд зазначав, що відповідачем не надано доказів, того що при купівлі транспортного засобу нею було використано кошти, які належали їй на праві особистої приватної власності, оскільки розрив у часі між укладенням договору купівлі-продажу квартири, яка належали відповідачу та укладенням договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу, який становить більше півтора року. Доказів, що фактичні шлюбні відносини були припинені суду не надано.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_3 , вказує, що рішення суду першої інстанції, є таким, що винесено на підставі неповного та необ'єктивного з'ясування обставин справи, а також наявних доказів та з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог.
Так апелянт зазначала, що судове засідання призначене на 06 травня 2025 року представник відповідача просила відкласти у зв'язку з поданням представником позивача нових доказів по справі, а саме експертного висновку. Так, представник відповідача зверталась до суду з питання ознайомлення з матеріалами справи, але станом на 16 травня 2025 року матеріали справи для ознайомлення надано не було. Про те, що 16 травня 2025 відбулось судове засідання по справі представник відповідача дізналась після оприлюднення тексту рішення суду в ЄСІТС.
Отже ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення 16 травня 2025 року, відбулося без участі відповідача, оскільки її не було повідомлено про розгляд справи.
Таке позбавило відповідачку можливості реалізувати право на захист, а саме: надати суду пояснення по суті позову; провести допити свідків, клопотання про допит якого було заявлено відповідачем з подачею відзиву.
Наголошувала, що спірний автомобіль марки MAZDA CX-5, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 є особистою приватною власністю відповідачки,04 лютого 2022 року відповідач придбала зазначений автомобіль на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу (договір у відповідачки не зберігся) за особисті власні кошти, джерелом походження вказаних коштів вкладених у придбання автомобіля були кошти, одержані від продажу майна, що набуто відповідачем до шлюбу, а саме квартири АДРЕСА_1 , продаж якої було здійснено 14 серпня 2020 року за 352 104 грн. Після продажу вказаної квартири відповідачка 15 серпня 2020 року позичила частину одержаних від продажу квартири коштів своїй знайомій ОСОБА_4 ,. на підтвердження чого надала копію боргової розписки від 15 серпня 2020 року, відповідно до якої ОСОБА_1 надала в борг ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 300 000 грн в строк до 01січня 2022 року, які остання повернула відповідачці 01 січня 2022 року.
Вказувала, що спірний автомобіль було придбано відповідачкою 04 лютого 2022 року на час коли між позивачем та нею було фактично припинено шлюбні відносини, оскільки на той час сторони не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету та їх відносини не були притаманні відносинам подружжя.
Вказане підтверджується рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та показами свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Кірюхін О.М. просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Про дату, час та місце розгляду справи позивач ОСОБА_2 повідомлявся належним чином, проте до суду не з'явився, його інтереси в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Кірюхін О.М., що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за відсутності позивача.
У судовому засіданні апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Вдовиченко І.С. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення.
Представник позивача адвокат Кірюхін О.М. апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи 16 травня 2025 року.
Згідно частини 2 статті 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов'язковою.
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно ж частиною 8 статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцеперебування, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до довідки секретаря судового засідання ( а.с.121), 16 травня 2025 року у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, не здійснювалось.
Між тим, матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 та її представника адвоката Вдовиченко І.С. про розгляд справи, призначений на 16 травня 2025 року, оскільки у справі відсутні докази надсилання та отримання стороною відповідачки судових повісток з метою повідомлення про судове засідання суду першої інстанції на вказану вище дату.
Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 8 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо б сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Таким чином, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції, на підставі пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі по суті позовних вимог.
По суті спору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбу з 18 червня 2011 року, який рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2023 року розірвано ( а.с.3 - 5).
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі договору купівлі-продажу № 5141/2022Є3088277 від 04 лютого 2022 року ОСОБА_1 набула права власності на автомобіль Mazda СХ-5, 2018 року випуску, який цього ж дня було зареєстровано в Регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях та закріплено номерний знак НОМЕР_1 ( а.с.71).
За договором купівлі-продажу 4841/2023/413693 від 01 листопада 2023 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_7 транспортний засіб Mazda СХ-5, 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Після чого право власності на цей автомобіль було перереєстровано на ОСОБА_7 та закріплено номерний знак НОМЕР_2 ( а.с.63-64,71).
При зверненні до суду з цим позовом позивачем на підтвердження ринкової вартості спірного автомобіля, надано до суду роздруківки із сайту продажу "Auto.ria", де вказана вартість аналогічних автомобілів Mazda СХ-5, 2018 року випуску, з об'ємом двигуна 2,5 л, бензин, яка в середньому, на думку позивача, становить орієнтовно 20 900 дол. США, що еквівалентно у національній валюті України 753 810 грн.75 коп. Розмір 1/2 частки становить 376 905 грн.38 коп. ( а.с.7-17).
Згідно висновку експерта № СЕ-19/115_25/5682-АВ від 30 квітня 2025 року середня ринкова ціна колісного транспортного засобу марки Mazda, моделі СХ-5, 2018 року випуску, станом на 30 квітня 2025 року могла складати 825480 грн.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права.
Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог та вважав, що позивач має законне право на отримання частини компенсації вартості спірного автомобіля.
За змістом частини 1,7 статті 41 Конституції України, частин 5,6 статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Відповідно до частини 3,4 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно з положеннями частинами 1-3 статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
У порядку визначеному частиною 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Велика Палата Верховного Суду відступила від сформульованого, зокрема, у постановах ВСУ від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15 та КЦС ВС від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15 висновку про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, коли відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, а останню не можна поділити в натурі відповідно до часток.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, оскільки автомобіль є неподільною річчю, позивач як співвласник, який бажає виділу своєї частки, має право на отримання від іншого співвласника грошової компенсації вартості її частки, тобто 1/2 частки вартості даного автомобіля.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (постанова ВС від 05 жовтня 2020 року у справі № 537/78/19).
При поділі автомобіля, необхідність виникає у встановленні його дійсної (ринкової) вартості, а у разі неможливості встановлення такої, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно (постанова ВС від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 330/1569/19.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Аналіз зазначених вище норм, вказує на те, що придбане майно особами під час їх шлюбу презюмується його належністю дружині та чоловікові в рівних частках, якщо інше не буде доведено в судовому порядку (ч.1 ст.57 СК України). Тобто, у випадку наявності спору між подружжям щодо належності майна на праві особистої власності, придбаного під час шлюбу, тягар доведеності такого факту покладається на сторону, яка не визнає факту його належності подружжю.
Відповідачка заперечувала поширення на вказане рухоме майно презумпції права спільної сумісної власності подружжя, у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі посилалася на те, що спірний автомобіль було придбано за її особисті кошти від продажу 14 серпня 2020 року належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 . На підтвердження чого надала до суду копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 14 серпня 2020 року, згідно з п. 3 якого, продаж квартири вчиняється за 352104 грн.
За твердженнями відповідачки, 15 серпня 2020 року вона із коштів, отриманих від продажу квартири, надала в борг ОСОБА_4 300 000 грн, які остання повернула 14 січня 2022 року, та представила до суду копію боргової розписки. І саме за кошти, які були їй повернуті, вона придбала спірний автомобіль.
Більш того, відповідач зазначала, що на час придбання спірного рухомого майна вони не проживали з позивачем однією сім'єю з 2022 року. При цьому як встановлену обставину посилалася на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2023 року, яке було ухвалено за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу ( справа 490/5674/23).
Однак з такими доводами відповідача погодитися не можна.
Із матеріалів справи, яка переглядається вбачається, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2023 року було розірвано шлюб зареєстрований сторонами.
Зі змісту зазначеного рішення суду убачається, що обставини дати припинення шлюбних відносин зазначено лише в описовій частині рішення суду як перепис тексту позовної заяви ОСОБА_2 - з 2022 року. У подальшому зазначена обставина, як встановлений юридичний факт, судом не досліджувалася, сторони в судове засідання не з'явилися, відповідні докази не надавалися ні позивачем, ні відповідачем, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України докази не оцінювалися. У мотивувальній чи резолютивній частинах рішення суду про розірвання шлюбу цій обставині не надано жодного правового висновку. Судом лише констатовано у мотивувальній частині рішення, що подружні стосунки припинені і на теперішній час не підтримуються.
За такого встановленню підлягає дата припинення шлюбних відносин саме у справі, яка переглядається апеляційним судом.
У суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 пояснила, що вони з позивачем часто сварилися. Після сварок він йшов жити до своєї матері, але потім вони мирилися та продовжували проживати разом. У середині грудня 2021 року позивач повернувся із-за кордону і вони разом із друзями зустрічали Новий 2022 рік. Проте між ними знову виникла сварка, після якої вони припинили спільне проживання. Зважаючи на надані пояснення стверджувала проте, що вони припинили спільне проживання саме з 01 січня 2022 року.
Колегією суддів вказані пояснення розцінюються критично, адже сама по собі припинення спільного проживання з 01 січня 2022 року, як стверджує позивач, за наявності нестійких сімейних відносин ( часті сварки, примирення) не підтверджує факт припинення шлюбних відносин. А інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту припинення шлюбних відносин на час придбання спірного автомобіля та придбання цього майна нею надано не було.
Надані суду докази ( договір купівлі-продажу, розписка), не можуть бути прийняті судом як докази на підтвердження доводів відповідача ОСОБА_1 щодо придбання нею спірного автомобіля за власні кошти.
Факт продажу належної відповідачеві на праві особистої власності квартири задовго до придбання спірного транспортного засобу, надання коштів саме від продажу квартири нібито у борг ОСОБА_4 15 серпня 2020 року та повернення останньою таких 14 січня 2022 року не є достатнім доказом сплати відповідачем особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже належних і допустимих доказів придбання спірного автомобіля саме за ці кошти відповідач не надала.
Таким чином, суду не надано належних або допустимих доказів того, що кошти, сплачені за придбання автомобіля, були саме коштами, отриманими ОСОБА_1 від продажу квартири АДРЕСА_1 , які дійсно є її особистою власністю. ОСОБА_1 не довела суду, що вона придбала спірний автомобіль за її особисті кошти.
Встановивши, що спірний автомобіль набуто у період шлюбу, презумпцію спільності права власності подружжя на це майно позивачка не спростувала, адже вона не надала належних і допустимих доказів придбання об'єкта рухомого майна за власні кошти, які вона отримала від продажу квартири, яка була її особистою приватною власністю, суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що спірне майно є спільним майном подружжя.
Виходячи з наведених положень чинного законодавства у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. А отже відчуження спільного майна має відбуватись за згодою, відповідно, відсутність згоди одного з подружжя є порушенням його прав.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (абзаци перший частини другої статті 364 ЦК України).
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п'ята статті 71 СК України).
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).
Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Ураховуючи, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю сторін, зареєстрований та використовується відповідачем, хоча вона і відчужила його своїй матері, а позивач просив суд здійснити його поділ саме шляхом стягнення на його користь компенсації вартості 1/2 його частини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення заявлених позовних вимог та стягнення на користь позивача в порядку поділу майна грошової компенсації вартості 1/2 його частини, оскільки вони є обґрунтованими і доведеними.
Будь - яких заперечень щодо неправильного визначення вартості автомобіля для стягнення компенсації відповідач не заявляла.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти постанову, якою в порядку поділу його поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 його частини автомобіля у розмірі 376 905 грн 38 коп.
Оскільки рішення суду скасовано лише з процесуальних питань та по суті не змінювалося, тому з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір за подачу позову у розмірі 3769 грн.05 коп.
Так як вказаний спір вирішено без врахування висновку експерта № СЕ-19/115_25/5682-АВ від 30 квітня 2025 року, то відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача коштів сплачених за складання вказаного висновку.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Вдовиченко Іриною Сергіївною, задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості частки майна подружжя задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості частки автомобіля Mazda CX-5, 2018 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 у розмірі 376 905( триста сімдесят шість тисяч дев'ятсот п'ять ) грн. 38 коп. та судовий збір в розмірі 3769,05 грн.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2025 року.