Справа № 211/973/24
Провадження № 2/211/1635/25
22 жовтня 2025 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ткаченко С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Бірж Д.В.,
у відсутність сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача заборгованість за укладеним з ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договором позики № 78574818 від 21 січня 2023 року у сумі 21 175,00 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за вказаним договором. В обґрунтування вимог зазначено про укладення 21 січня 2023 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 договору позики № 78574818 шляхом підписання його електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. 14.06.2021 між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та позивачем було укладено договір факторингу № 14/06/21, відповідно до якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на суму 21 175,00 грн. Відповідач ОСОБА_1 умови договору виконував неналежним чином, що призвело до виникнення кредитної заборгованості, тому з метою захисту прав кредитора, позивач просить задовольнити вимоги.
Ухвалою суду від 19 лютого 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Заочним рішення суду від 19 листопада 2024 року вимоги позову задоволено повністю.
Ухвалою суду від 17 березня 2025 року за заявою відповідача заочне рішення суду від 19 листопада 2024 року скасовано.
Згідно прохальної частини тексту позовної заяви, представник позивача Грибанов Д.В. просить справу розглянути у його відсутність, наполягає на задоволенні вимог.
Представник відповідача Мартинова Н.Ю. надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, проти задоволення позову заперечує з підстав викладених у відзиві.
Раніше представник відповідача ОСОБА_2 звернулася до суду з відзивом на позов, в обґрунтування якого зазначено про відсутність доказів переказу кредитних коштів на картковий рахунок відповідача за начебто укладеним кредитним договором, розрахунок позивача складений самим кредитором та не є первинним документом на підтвердження факту видачі та отримання кредитних коштів. Позивачем не виконано вимоги щодо повідомлення боржника про відступлення права вимоги за кредитним договором, сам договір позики укладений після укладення договору факторингу від 14.06.2021, а отже у позивача відсутнє право вимоги до відповідача. Сума процентів у розмірі 15 675,00 грн. необґрунтована з огляду на період кредитування з 21.01.2023 до 14.02.2023. Відповідач є військовослужбовцем та звільнений від сплати процентів та неустойки за кредитними зобов'язаннями, тому просить відмовити у задоволенні вимог.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, 21 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 78574818 шляхом підписання договору електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчать умови кредитного договору, реквізити сторін та підписи. Відповідно до умов договору, Товариство надало відповідачу позику в сумі 2 000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Кредит надається на 24 дні до 14.02.2023, базова процентна ставка 2,5% (фіксована).
Додатковою угодою від 21 січня 2023 року сторони погодили збільшення суми позики на 3 500,00 грн., таким чином загальний розмір позики становить 5 500,00 грн.
Згідно частини першої статті 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги по суті - це договірна передача зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно статті 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
14 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», як фактором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», як клієнтом, було укладено договір факторингу № 14/06/21, відповідно до пункту 1.1. якого за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників.
У матеріалах справи міститься додаткова угода № 9 до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, яка укладена між ТОВ «ЄАПБ» як фактором та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», як клієнтом 26 липня 2023 року, тобто після укладення спірного кредитного договору, умовами якої погоджено загальну суму прав вимоги, що відступаються згідно реєстру боржників № 8 від 26 липня 2023 року, та зазначено про дію вказаної угоди, що є невід'ємною частиною договору факторингу, лише виключно щодо реєстру боржників № 8 від 26 липня 2023 року.
Відповідно до витягу з реєстру боржників № 8 до договору факторингу, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 78574818 на суму заборгованості 21 175,00 грн.
Указане спростовує твердження сторони відповідача щодо відсутності права вимоги нового кредитора до відповідача.
Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Положеннями частини першої статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У зв'язку порушеннями зобов'язань за договором № 78574818 від 21 січня 2023 року, відповідач ОСОБА_1 має заборгованість у сумі 5 500,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу.
Щодо доводів сторони відповідача про відсутність обов'язку сплачувати відсотки за користування кредитними коштами.
Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
На підтвердження обставин поширення на нього положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ОСОБА_1 надав суду копію довідки щодо проходження ним служби за контрактом та копію військового квитка.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Верховний Суд акцентував у вказаній постанові, що на вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Матеріали справи не містять відповідних документів як доказів звільнення ОСОБА_1 від сплати процентів за користування кредитом в розумінні пункту 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки вказаний закон не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв'язку з проходженням ним військової служби за контрактом. Відомості щодо підстав перебування його у спірний період на військовій службі саме за мобілізацією, стороною відповідача не надано.
Тому доводи відповідача про застосування до спірних правовідносин частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є безпідставними та необґрунтованими, оскільки положення зазначеного закону стосуються виключно мобілізованих позичальників , про що наголосив Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 (провадження № 61-7310св24).
Разом з тим суд вважає слушними доводи відповідача щодо нарахування відсотків поза межами строку кредитування з таких підстав.
Так, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Умовами договору позики сторони погодили строк дії позики терміном 24 дні,а тому підлягають стягненню з відповідача відсотки за користування кредитом виходячи з розрахунку 5 500,00 грн.(тіло кредиту)*2,5%*24 дні =3 300,00 грн.,тобто в межах строку кредитування, що також погоджено таблицею обчислення загальної вартості кредиту між відповідачем та первісним кредитором (а.с. 9).
Позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження тих обставин, що строк повернення позичених коштів за Акцептом оферти від 21.01.2023 перевищує 30 днів. Доказів пролонгації договору згідно погоджених вище умов, як і погодження сторонами договору умов автопролонгації, матеріали справи не містять, а отже пред'явлені до стягнення проценти стягненню не підлягають, оскільки їх нарахування відбувалося поза межами строку договору.
Стосовно доводів відповідача щодо відсутності доказів укладення кредитного договору та перерахунку кредитних коштів, суд зазначає таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що стаття 204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.
Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів,які надають позивач та відповідач.
Відповідач ОСОБА_1 не спростував факт укладання договору № 78574818 від 21 січня 2023 року та отримання коштів за договором, а лише посилався на недоведеність таких фактів позивачем. У контексті викладеного, суд звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов'язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов'язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов'язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає боржник.
З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, отриманий кредит та нараховані за користування кредитом проценти не повернув, допустивши кредитну заборгованість, тому вимоги позову підлягають частковому задоволенню.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1-3 статті 12 ЦПК України).
Ураховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12,13 ЦПК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням вимог, суд вважає необхідним відшкодувати позивачу понесені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог: 8 800,00 грн. (сума боргу, задоволена судом) х 3 208,00 грн. (сума сплаченого судового збору) / 21 175,00 грн. (сума боргу, заявлена до стягнення). = 471,90 грн.
Крім того, пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частина 8 статті 141 ЦПК України встановлює, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 141ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стороною відповідача заявлено до стягнення суму понесених відповідачем витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., однак на обґрунтування зазначених витрат не надано жодного доказу. Тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Керуючись статями 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, статтями 10, 12,13, 141, 263, 265, 274 ЦПК України, суд
Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30) заборгованість, що виникла за договором позики № 78574818 від 21 січня 2023 року, у сумі 8 800 (вісім тисяч вісімсот) гривень 00 коп., з яких: 5 500 (п'ять тисяч п'ятсот) гривень 00 коп. - заборгованість за основною сумою боргу; 3 300 ( три тисячі триста) гривень 00 коп. - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору суму 471 (чотириста сімдесят одна) гривня 90 коп.
Відмовити у задоволенні іншої частини вимог.
На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя: С. В. Ткаченко