Справа № 128/754/25
22 жовтня 2025 року м. Вінниця
Колегія суддів Вінницького районного суду Вінницької області у складі
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі секретаря ОСОБА_4
та учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.11.2024 за № 22024020000000217, по обвинуваченню ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 113 КК України,
У провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває вищезазначене кримінальне провадження.
У судовому засіданні 22.10.2025 прокурор ОСОБА_5 подала письмове клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 на шістдесят днів та просила його задовольнити. Клопотання обґрунтовує тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, які становлять значну суспільну небезпеку, санкції передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавленням волі, з конфіскацією майна. На даний час обставини та ризики, зазначені у ст. 177 КПК України, які стали підставою застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшились та продовжують існувати. В обвинуваченого ОСОБА_6 відсутні міцні сімейні та соціальні зв'язки, оскільки він є неодруженим, не має на утриманні осіб та постійного джерела заробітку, має розвинуті зв'язки із представниками держави-агресора, і з метою уникнення кримінальної відповідальності може виїхати за межі України, в тому числі на непідконтрольні на даний час Україні території, а тому, перебуваючи на волі, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, а також продовжити вчинення аналогічного кримінального правопорушення, оскільки має стійкі контакти з представниками РФ та, зважаючи на той факт, що РФ продовжує на території України повномасштабну збройну агресію, що може призвести до подальшої шкоди національним інтересам та обороноздатності України, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, а також вчинити інші кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки, що свідчить про наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України, що у свою чергу дає підстави для продовження застосування відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Ризики, які існували на момент обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшились, продовжують існувати, посилюються в силу об'єктивних обставин. Законодавець передбачив, що у разі обвинувачення громадянина України у вчиненні таких кримінальних правопорушень, розмір застави не визначається. Щодо зміни запобіжного заходу заперечує.
Обвинувачений ОСОБА_6 зазначив, що з клопотанням прокурора він не згоден, оскільки за півтора місяці перебування на волі він не тікав від слідства, не намагався зв'язуватися зі свідками, не вчиняв схожих протиправних дій. Просить змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, оскільки переховуватися від суду він не буде.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 суду зазначив, що до клопотання прокурора не долучено будь-яких доказів, які б підтверджували, що заявлені у клопотанні ризики продовжують існувати. Тому просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Заслухавши учасників судового провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до положень, викладених в ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу, а частиною другою статті 183 КПК України визначені випадки, коли може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка являється частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, визначено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 12.11.2024 обвинуваченому ОСОБА_6 обрав запобіжний захід - тримання під вартою, строк дії якого продовжувався ухвалами суду.
Колегією суддів установлено, що запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано за рішенням суду, тобто у спосіб, встановлений кримінальним процесуальним законодавством України.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 та усне клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, колегія суддів враховує, що тримання під вартою є винятковим та, відповідно до ст. 176 КПК України, найбільш суворим запобіжним заходом, а домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави колегії суддів вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зважає на те, що злочини, за якими обвинувачується ОСОБА_6 , віднесені відповідно до ст. 12 КК України до особливо тяжких злочинів, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 113 КК України, позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, а також дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який офіційно непрацевлаштований, постійного самостійного заробітку не має, не має засобів для існування, неодружений, не має міцних соціальних зв'язків, тому є достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе, з метою уникнення від покарання, переховуватися від суду.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, у справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
За таких обставин, враховуючи положення частини шостої статті 176 КПК України, тяжкість обвинувачення у кримінальних правопорушеннях, особу обвинуваченого ОСОБА_6 ,для запобігання ризикам, та враховуючи суспільний інтерес, що полягає у виконанні завдань, які передбачені статтею 2 КПК України, зокрема, у захисті інтересів суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та інтересів інших учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, і який, незважаючи на презумпцію невинуватості обвинуваченого, превалює над принципом поваги до свободи особистості, про що зазначено у пункті 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011, колегія суддів вважає виправданим тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Обставин, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, - не установлено.
У частині першій статті 182 КПК України визначено, що можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 113 КК України.
Отже, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, колегія суддів дійшла висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов'язків та уникнення встановлених судом ризиків переховування від суду під тиском можливого відбування покарання, з метою запобігання спроби вчинити інше кримінальне правопорушення, враховуючи тяжкість злочинів, відсутність в обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, не зачіпляючи питання доказовості вини обвинуваченого, останньому доцільно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою на шістдесят днів, без визначення розміру застави, тому клопотання прокурора слід задовольнити, а у задоволенні клопотання обвинуваченого слід відмовити.
Керуючись статтями 177, 183, 331, 372 КПК України, колегія суддів -
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу - тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 113 КК України, строком на шістдесят днів, тобто до 20 грудня 2025 року.
Усне клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - залишити без задоволення.
Копію ухвали направити для виконання начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)».
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а обвинуваченим ОСОБА_6 - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_8
СУДДІ ОСОБА_9
ОСОБА_10