22 жовтня 2025 року
м. Київ
Справа № 916/5421/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.
розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи - підприємця Лиманця Ігоря Анатолійовича
на рішення Господарського суду Одеської області від 10 червня 2025 року (суддя Цісельський О. В.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2025 року (колегія суддів: Таран С. В., Богатир К. В., Поліщук Л. В.)
у справі № 916/5421/24
за позовом Акціонерного товариства "Херсонобленерго"
до фізичної особи - підприємця Лиманця Ігоря Анатолійовича
про стягнення 251 962, 67 грн,
06 жовтня 2025 року до Верховного Суду через систему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга фізичної особи - підприємця Лиманця Ігоря Анатолійовича (далі - ФОП Лиманець І. А., відповідач, скаржник) на рішення Господарського суду Одеської області від 10 червня 2025 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2025 року у справі № 916/5421/24. Скаржник просить зазначені судові рішення у цій справі скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Херсонобленерго" відмовити у повному обсязі. Крім того, ФОП Лиманець І. А. заявив клопотання про зупинення виконання судових рішень першої та апеляційної інстанцій до закінчення касаційного розгляду.
В якості відстави касаційного оскарження відповідач послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та істотні порушення норм процесуального права, які призвели до ухвалення помилкового рішення.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 жовтня 2025 року для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Колос І. Б.
13 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла повторна заява ФОП Лиманця І. А., в якій він просить Суд зупинити виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
Перевіривши матеріали касаційної скарги ФОП Лиманця І. А., колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Аналогічні положення закріплені в частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за якими учасники справи мають право на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" розмір прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2024 року становив 3 028,00 грн.
Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача 251 962, 67 грн вартості необлікованої електричної енергії, що становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 100 = 302 800, 00 грн), тому ця справа є малозначною.
Звертаючись з касаційною скаргою у малозначній справі, відповідач (скаржник) посилається на підпункти "а", "б", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
На обґрунтування підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України ФОП Лиманець І. А. зазначає, що цей спір піднімає системні питання, які мають фундаментальне значення, а саме:
- чи зберігають регулятивну дію старі додатки до договору постачання електричної енергії (акт розмежування, однолінійна схема тощо) після переходу сторін з 01 січня 2019 року на договір про надання послуг з розподілу електричної енергії (питання застосування пункту 6 Постанови НКРЕКП № 312 від 14 березня 2018 року "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ)");
- які межі застосування формули пункту 8.4.10 ПРРЕЕ, а саме, коли дозволено підміняти "Р" на дозволену потужність з договору.
На обґрунтування підпункту "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України відповідач зазначає, що у постанові суду апеляційної інстанції здійснено ідентифікацію різних модифікацій одного номера лічильника (АП1 5(100)А проти АП2 5(60)А) та розрахунок за пунктом 8.4.10 ПРРЕЕ без наявних тригерів (за відсутності належних підстав для його застосування, без передбачених для цього умов, без належно зафіксованих в акті обставин). Ці висновки апеляційного господарського суду в силу частини четвертої статті 75 ГПК України набувають преюдиційності і позбавляють скаржника можливості спростувати їх у будь-яких інших провадженнях.
На обґрунтування підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України ФОП Лиманець І. А. вказує на відсутність у позивача якісних доказів внаслідок окупації Херсонської області та як наслідок - побудову доказування на припущеннях, нанесення стягненням з відповідача вказаної грошової суми непропорційного удару по малому бізнесу, а також масовість подібних спорів про донарахування за актами ПРРЕЕ, у зв'язку із чим правова позиція суду апеляційної інстанції, на переконання скаржника, створює системний ризик для тисяч споживачів.
Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, враховуючи статус Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Аналізуючи посилання скаржника на підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів Верховного Суду враховує, що питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики, означає наявність правової проблеми, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Скаржник також не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
За таких обставин Верховний Суд висновує, що скаржник не навів прикладів різного вирішення подібних судових спорів як свідчення відсутності сталої судової практики у відповідному питанні, не конкретизував власний аргумент стосовно масовості подібних спорів, а отже, не обґрунтував наявності підстави для допуску до касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій у цій справі, передбаченої підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником аргументи в цілому зводяться до переоцінки обставин справи, встановлених судом.
Щодо посилання ФОП Лиманця І. А. на підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що положення про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.
Зазначення у скарзі загальної та абстрактної вказівки лише на підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України недостатньо для висновку про наявність підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Проте скаржник в порушення підпункту "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не навів, в якій саме справі він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями.
Колегія суддів Верховного Суду відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Стосовно посилання ФОП Лиманця І. А. на підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України Верховний Суд виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес", зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Стосовно "виняткового значення" справи для учасника, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Касаційна скарга ФОП Лиманця І. А. не містить обґрунтувань, з яких би убачалося, що ця справа має суспільний інтерес та є винятковою для скаржника, а з огляду на те, що скаржник оперує такими поняттями як "непропорційний удар по малому бізнесу", "підвищені стандарти доказування" та "захист добросовісного споживача у воєнний час" випливає, що скарга зводиться до дослідження обставин справи та до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями. Водночас слід враховувати, що встановлення обставин та їх дослідження перебувають поза межами повноважень Верховного Суду, передбачених приписами статті 300 ГПК України.
Колегія суддів також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Лиманця І. А. на рішення Господарського суду Одеської області від 10 червня 2025 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2025 року у справі № 916/5421/24, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Оскільки скаржнику відмовлено у відкритті касаційного провадження, клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій до закінчення касаційного розгляду Верховний Суд не розглядає.
Керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця Лиманця Ігоря Анатолійовича на рішення Господарського суду Одеської області від 10 червня 2025 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2025 року у справі № 916/5421/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Л. Власов
Судді І. В. Булгакова
І. Б. Колос