вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" жовтня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2195/25
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 40, офіс 315, код: 38039872)
до
Малютіної Ніни Олександрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
про стягнення 74084,71 гривень,
І. Зміст позовних вимог та узагальнені аргументи сторін
Засобами підсистеми «Електронний суд» 05.07.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (надалі - позивач/ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс») була сформована позовна заява про стягнення з Малютіної Ніни Олександрівни (надалі - відповідачка) заборгованості за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в загальному розмірі 74084,71 гривень, що складається з 63561,82 гривень інфляційних втрат та 10522,89 гривень 3% річних.
Узагальнені аргументи позивача.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.01.2011 по справі № 6/010-10 задоволено позовну заяву ТОВ «Арис-Юг» до СПД Малютіна Ніна Олександрівна про стягнення заборгованості та інших нарахувань за договорами №№ 113, 113/1 та 113/2 від 01.02.2008. Стягнуто суму боргу у розмірі 35268,03 гривень, котра існувала станом на 23.11.2010 та суму пені у розмірі 4220,29 гривень, котра була розрахована за період із 19.11.2008 по 10.06.2009. Питання щодо нарахування та стягнення 3% річних, а також інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов'язання, не вирішувалось.
На підставі договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості від 07.03.2025 № 07-03-2025, укладеного між ТОВ «Арис-Юг» та позивачем, останній набув право вимоги до ФОП Малютина Н.О. щодо виконання грошового зобов'язання на підставі договорів №№ 113, 113/1 та 113/2 від 01.02.2008 та рішення Господарського суду Київської області від 18.01.2011 по справі № 6/010-10, а також у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та/або неповним виконанням відповідачем за вказаним договором та судовими рішенням.
Зокрема, позивач набув право нарахування на суму заборгованості у розмірі 35268,03 гривень із врахуванням динаміки її погашення 3% річних за період з 24.11.2010 (наступна дата прострочення виконання встановлена в межах справи № 6/010-10) по 04.07.2025 як дата, котра передує поданню позову; та інфляційних втрат за період з грудня 2010 року (наступний повний місяць прострочення виконання встановлена в межах справи № 6/010-10) по травень 2025 року як повний місяць, котрий передує поданню позову.
Узагальнені аргументи відповідачки.
Відповідач не погоджується із розрахунком 3% річних оскільки у графі «заборгованість» сума постійно зменшується на невідому величину, яка в розрахунках не зазначена, як і її походження та підтвердження.
Щодо розрахунку по інфляційним втратам, відповідач не погоджується оскільки у графі «заборгованість на кінець місяця» сума постійно зменшується на невідому величину, або навпаки збільшується на невідому величину, з урахуванням того, що вона погашалась.
На яку саме величину і чим вона аргументована збільшується і зменшується сума у графі «заборгованість на кінець місяця» матеріали справи не містять та не обґрунтовуються позивачем належними доказами.
Проведені розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є неповними та не об'єктивними, містять ознаки неналежного доказу.
Позивачем створено передумови для штучного збільшення суми 3% річних та інфляційних втрат без належного обґрунтування та доказів. Відповідно до відповіді ГУ ПФУ у Київській області від 27.03.2025 відрахування боргу в сумі 40119,20 грн з пенсії здійснювалось з березня 2012 року по березень 2022 року включно.
Станом на 01.05.2022 залишок неутриманого боргу становить 2020,92 гривень.
Відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 24.03.2025, якою замінено сторону виконавчого провадження на позивача встановлено суму непогашеної заборгованості за вказаним судовим рішенням у розмірі 1314,78 гривень. Менше з тим, в наданих позивачем розрахунках 3% річних та інфляційних втрат у березні 2025 року вказані інші суми (2028,92 гривень та 10413,72 гривень) відмінні суми боргу від суми значеної в ухвалі суду.
До того ж, позивачем пропущено строки позовної давності, адже проведені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат із 24.11.2010 по липень 2025 року, тобто за 14 років 8 місяців. Враховуючи, що загальний термін позовної давності становить три роки, то в даному випадку наявні підстави для застосування строків позовної давності.
ІІ. Рух справи
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.08.2025 відкрито провадження у справі № 911/2195/25 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
Засобами підсистеми «Електронний суд» 03.09.2025 представником відповідачки сформовано відзив на позов, 15.09.2025 позивачем сформовано відповідь на відзив, а 22.09.2025 представником відповідачки сформовано заперечення на відповідь на відзив.
ІІІ. Факти та обставини, встановлені судом
Між ТОВ «Арис-Юг» та СПД Малютіна Ніна Олександрівна 01.02.2008 були укладені Договори №№ 113, 113/1 та 113/2, на виконання яких відповідачці були надані послуги із заправки автотранспорту, проте остання за надані послуги в повному обсязі не розрахувалася.
У зв'язку із цим ТОВ «Арис-Юг» звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до СПД Малютіна Ніна Олександрівна про стягнення суми заборгованості та інших нарахувань за вказаними договорами та рішенням Господарського суду Київської області від 18.01.2011 по справі № 6/010-10, позовні вимоги задоволено у повному обсязі та стягнуто суму боргу у розмірі 35268,03 гривень станом на 23.11.2010, та суму пені у розмірі 4220,29 гривень, яка була розрахована за період із 19.11.2008 по 10.06.2009. Інфляційні втрати та 3% річних в межах вказаної справи до стягнення не заявлялися.
На примусове виконання вказаного рішення 04.02.2011 судом було видано наказ.
Постановою ВДВС Броварського МРУЮ від 11.04.2011 відкрито виконавче провадження № 25780494 щодо примусового виконання вказаного наказу, який в повному обсязі не виконаний.
07.03.2025 між ТОВ «Арис-Юг» та позивачем було укладено договір № 07-03-2025 купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості (надалі - Договір відступлення прав).
Згідно із пунктом 1.2. цього договору, у порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець продає покупцю, а покупець придбаває (набуває) права вимоги виконання грошових зобов'язань, котрі належні продавцю та виникли на підставі документів первинного бухгалтерського обліку (цивільно-правових договорів/угод, видаткових накладних, накладних на поставку товарів, податкових накладних, актів здачі-прийняття виконаних робіт/послуг, рахунків-фактур, банківських виписок, платіжних доручень, тощо), а також судових рішень (рішень, наказів, ухвал, постанов) та документів виконавчого-процесуального характеру, зокрема та не обмежуючись, відносно такого суб'єкту господарювання як Суб'єкт підприємницької діяльності Малютіна Ніна Олександрівна на підставі договорів № №113, 113/1 та 113/2 від 01.02.2008 та інші нарахування, що стягненні у відповідності до рішення Господарського суду Київської області від 18.01.2011 по справі № 6/010-10.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.03.2025 по справі № 6/010-10, задоволено вимоги позивача про заміну сторони (стягувача) під час примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 04.02.2011 та ТОВ «Арис-Юг» було замінено на правонаступника - ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс».
Постановою Броварського ВДВС у Броварському районі Київської області Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 10.04.2025, на підставі ухвали Господарського суду Київської області від 24.03.2025 по справі № 6/010-10, замінено стягувача у виконавчому провадженні № 25780494 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 04.02.2011 на ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс».
В матеріалах справи наявний лист Пенсійного фонду України від 27.03.2025, складений на запит відповідачки, в якому зокрема зазначено, що при примусовому виконанні наказу № 6/010-10, виданого Господарським судом Київської області, проводились відрахування на користь ТОВ «Арис-Юг» боргу в сумі 40119,20 грн, виконавчого збору сумі 4011,92 грн та витрат на проведення виконавчих дій в сумі 50,00 гривень.
Відрахування з пенсії відповідача було розпочато з 01.05.2012. Витрати на проведення виконавчих дій в сумі 50,00 грн утримано по 31.03.2012 в повному обсязі. Виконавчий збір в сумі 4011,92 грн утримано по 30.09 2016 в повному обсязі.
Відрахування боргу в сумі 40119,20 грн з пенсії відповідача здійснювались наступних розмірах: березень 2012 року - 51,05 грн; квітень 2012 року - 78,41 гривень; травень 2012 року-серпень 2013 року - 82,30 гривень щомісячно; вересень 2013 року - 92,34 гривень; жовтень 2013 року-березень 2015 року - 109,63 гривень щомісячно; квітень 2015 року-серпень 2015 року - 94,81 гривень щомісячно; вересень 2015 року - 129,25 гривень; жовтень 2015 року - 179,85 гривень; листопад 2015 року - 161,10 гривень; грудень 2015 року - 362,14 грн; січень 2016 року-квітень 2016 року - 161,10 гривень щомісячно; травень 2016 року-листопад 2016 року - 169,50 гривень щомісячно; грудень 2016 року-жовтень 2017 року - 182,45 гривень щомісячно; листопад 2017 року - 309,47 гривень; грудень 2017 року-лютий 2018 року - 245,96 гривень щомісячно; березень 2018 року-квітень 2018 року - 174,78 гривень щомісячно; травень 2018 року - 388,30 гривень; червень 2018 року-лютий 2019 року - 245,96 гривень щомісячно; березень 2019 року - 286,13 гривень; квітень 2019 року-вересень 2019 року - 327,66 гривень щомісячно; жовтень 2019 року - 578,64 гривень, листопад 2019 року-квітень 2020 року - 655,31 гривень щомісячно; травень 2020 року-лютий 2021 року - 724,32 гривень щомісячно; березень 2021 року-лютий 2022 року - 800,93 гривень щомісячно; березень 2022 року - квітень 2022 року - 909,15 гривень щомісячно.
Відрахування боргу в пенсії відповідачки було призупинено з 01.05.2022 до припинення або скасування воєнного стану на території України на підставі Закону України від 15.03.2022 № 2129-IX «Про внесення зміни до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення»» Закону України «Про виконавче провадження».
Станом на 01.05.2022 залишок неутриманого боргу становить 2028,92 гривень.
Таким чином, розмір заборгованості згідно договорів №№ 113, 113/1 та 113/2 від 01.02.2008 та рішення Господарського суду Київської області від 18.01.2011 по справі № 6/010-10, в період із 01.03.2012 по 30.09.2015 не погашався, оскільки в цей період мало місце утримання із пенсії відповідачки на користь ДВС 4011,92 гривень виконавчого збору та 50,00 гривень витрат на проведення виконавчих дій.
Також, як зазначає позивач, на підставі статті 534 Цивільного кодексу України, розмір заборгованості згідно договорів №№ 113, 113/1 та 113/2 від 01.02.2008 та рішення Господарського суду Київської області від 18.01.2011 по справі № 6/010-10, в період з 01.10.2015 по 30.11.2017 не погашався, оскільки у вказаний період мало місце виконання (першочергове зарахування коштів) в якості відшкодування судових витрат та пені у загальному розмірі 4851,17 гривень.
Заборгованість за договорами №№ 113, 113/1 та 113/2 від 01.02.2008 та рішенням Господарського суду Київської області від 18.01.2011 по справі № 6/010-10, погашалася в період із 01.12.2015 по 01.05.2022.
Виходячи із цього, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом про стягнення з відповідача суми 3% річних за період із 24.11.2010 (наступна дата прострочення виконання встановлена в межах справи №6/010- 10) по 04.07.2025 року як дата, котра передує поданню позову; та суми інфляційних втрат за період із грудня 2010 (наступний повний місяць прострочення виконання встановлена в межах справи №6/010-10) по травень 2025 року, як повний місяць, котрий передує поданню позову, нараховані на суму заборгованості у розмірі 35268,03 гривень та просить стягнути з відповідачки суму 3% річних у розмірі 10522,89 гривень, та суму інфляційних втрат у розмірі 63561,82 гривень.
Відповідно до відомостей, котрі містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань Малютіна Ніна Олександрівна як суб'єкт підприємницької діяльності припинила свою діяльність 13.06.2018.
Проте, оскільки відповідачка мала відповідний статус суб'єкта господарювання як на дату підписання договорів, так і під час їх дії та виконання, а також станом на дату прийняття рішення Господарського суду Київської області від 18.01.2011 по справі №6/010-10 факт припинення підприємницької діяльності відповідача у 2018 році не впливає на юрисдикцію цієї справи та позивач підставно звернувся саме до суду господарської юрисдикції.
ІV. Оцінка та висновки суду
Згідно зі статтею 510 Цивільного кодексу України сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор. Такий статус сторін у правовідносинах існує до моменту виконання боржником зобов'язань перед кредитором, які відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України припиняються, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом (514 Цивільного кодексу України).
За частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлене договором або законом.
Статтею 517 Цивільного кодексу України унормовано, що укладаючи правочин про заміну кредитора в зобов'язанні, первісний кредитор повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме в зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонене законом.
У постанові ВП ВС від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20 викладено наступні правові висновки:
« 98.Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов'язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
99. Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов'язання за договором - новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов'язання у процедурах виконавчого провадження.
100. Оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, а відступлення права вимоги допускається на будь-якій стадії судового процесу, то договір відступлення права вимоги кредитор може укласти і після ухвалення судового рішення, яким вирішено спір між сторонами матеріальних правовідносин (зобов'язання), до моменту виконання боржником зобов'язання або настання інших обставин, що є підставою для його припинення.
101. Незалежно від того, як сторони договору відступлення права вимоги охарактеризували (найменували) наявне зобов'язання: як таке, що належить кредиторові на підставі правочину, чи таке, що випливає із судового рішення, яким вирішено спір з приводу виконання відповідного правочину, - зазначена обставина не змінює правової природи наявного зобов'язання. У зв'язку із наведеним укладення договору цесії після ухвалення судового рішення так само має наслідком заміну сторони у матеріальних правовідносинах».
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.01.2011 по справі № 6/010-10, стягнуто з відповідачки суму основного боргу у розмірі 35268,03 гривень, визначену станом на 23.11.2010, та суму пені у розмірі 4220,29 гривень, яка була розрахована за період із 19.11.2008 по 10.06.2009. Стягнення інфляційних втрат та 3% річних в межах зазначеної справи не здійснювалося.
Судом встановлено, що 07.03.2025 на підставі Договору відступлення прав, позивач набув права вимоги до відповідачки щодо виконання грошових зобов'язань, котрі належали ТОВ «Арис-Юг» на підставі договорів №№ 113, 113/1 та 113/2 від 01.02.2008 та інші нарахування, що стягненні у відповідності до рішення Господарського суду Київської області від 18.01.2011 по справі № 6/010-10.
Відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 24.03.2025 по справі № 6/010-10, задоволено вимоги позивача про заміну сторони (стягувача) під час примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 04.02.2011.
Вказане судове рішення наразі є невиконаним, що відповідачкою в перебігу розгляду справи не заперечувалося, а, отже, суд приходить до висновку про наявність у позивача достатніх підстав для звернення до суду із розглядуваним позовом.
Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За загальним правилом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Вирішення судом спору за вимогою про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу (див. пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18).
Отже, ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не свідчить про заміну зобов'язання за договором новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, у яких права та інтереси сторони захищені судовим рішенням, що є обов'язковим до виконання на всій території України. Водночас таке судове рішення не змінює обсяг прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання такого зобов'язання.
Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом про стягнення з відповідачки суми 3% річних за період із 24.11.2010 (наступна дата прострочення виконання встановлена в межах справи № 6/010-10) по 04.07.2025 як дата, котра передує поданню позову; та суми інфляційних втрат за період із грудня 2010 року (наступний повний місяць прострочення виконання встановлена в межах справи № 6/010-10) по травень 2025 року як повний місяць, котрий передує поданню позову, нараховані на суму заборгованості у розмірі 35268,03 гривень та просить стягнути з відповідачки суму 3% річних у розмірі 10522,89 гривень, та суму інфляційних втрат у розмірі 63561,82 гривень.
Тобто, позивач вважав, що відповідачка має сплатити інфляційні втрати та 3% річних за весь час існування прострочення заборгованості, розпочинаючи з моменту первісного виникнення прострочення до моменту повного виконання судового рішення.
Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
З огляду на викладене суд погоджується із твердженнями позивача про наявність у нього достатніх правових підстав для здійснення нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за увесь час існування прострочення відповідачки, а саме 3% річних за період із 24.11.2010 (наступна дата прострочення виконання встановлена в межах справи № 6/010-10) по 04.07.2025 як дата, котра передує поданню позову; та суми інфляційних втрат за період із грудня 2010 року (наступний повний місяць прострочення виконання встановлена в межах справи № 6/010-10) по травень 2025 року як повний місяць, котрий передує поданню позову, нараховані на суму заборгованості у розмірі 35268,03 гривень, факт існування якої станом на вказані початкові дати, зокрема встановлено вказаним судовим рішенням та відповідачкою не спростовано.
Як вбачається з позову, при здійсненні нарахування інфляційних втрат на прострочений розмір грошового зобов'язання позивачем застосовано та враховано правову позицію Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, котра викладена та міститься у постанові від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19, у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 по справі № 904/3546/19 та у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19.
Так, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 Верховний Суд дійшов таких висновків:
« 40. При розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003. Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 Постанови КМУ № 1078).
Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
41. З огляду на таке, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).».
З огляду на це суд погоджується із твердженнями позивача та використаною ним методикою розрахунку стягуваних сум, яка передбачає збільшення суми боргу на індекс інфляції за кожний місяць, коли для розрахунку кожного наступного періоду використовується сума боргу, збільшена на індекс інфляції попереднього місяця.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку стягуваних сум, суд приходить до висновку, що він в цілому здійснений арифметично правильно, враховує періодичне погашення суми заборгованості у спосіб утримання відповідних сум з пенсії відповідачки, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, а стягненню з відповідачки підлягає сума 3% річних у розмірі 10522,89 гривень та сума інфляційних втрат у розмірі 63561,82 гривень.
Заперечення відповідачки щодо необґрунтованості проведеного позивачем розрахунку стягуваних сум, необґрунтованого визначення бази для нарахування судом враховано, проте судом встановлено, що база для обрахунку стягуваних сум визначена позивачем вірно, адже враховує щомісячне погашення частини заборгованості у спосіб відрахувань з пенсії відповідачки, внаслідок чого база для нарахування, зокрема 3% річних щомісяця зменшувалася.
Щодо бази для нарахувань інфляційних втрат, то як вже зазначалося, база для щомісячного нарахування правомірно визначена позивачем у розмірі, що кожного місяця коригувався на розмір інфляції за попередній місяць, тобто база для нарахування щомісяця змінювалася у бік збільшення (у разі наявності інфляції у попередньому місяці) або у бік зменшення (у разі наявності дефляції у попередньому місяці). Зміна бази для нарахування була також обумовлена щомісячним частковим погашення суми заборгованості шляхом відрахувань з пенсії відповідачки.
Щодо застосування строків позовної давності.
Відповідачка, заперечуючи проти позову, серед іншого заявила про застосування строків позовної давності, адже позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних починаючи з 2010 року.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. (п. 81 Постанови ВП ВС від 02.07.2025 у справі № 903/602/24).
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30 06.2023.
Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України від 08.11.2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав до 04.09.2025, коли набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було виключено.
З огляду на викладене, якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду із вимогами про стягнення 3% річних за період з 24.11.2010 по 04.07.2025 та інфляційних втрат за період із грудня 2010 року по травень 2025 року.
Проте, з урахуванням викладеного вище, підставними можна вважати позовні вимоги, по яких строк позовної давності не сплив станом на 02.04.2020 коли строк позовної давності було вперше продовжено у зв?язку із карантином.
З урахуванням викладеної вище концепції про можливість судового захисту вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за останні три роки, що передують зверненню до суду, та враховуючи, що вперше зупинення строків позовної давності відбулося з 02.04.2020 позивач, в межах розглядуваного позову міг звернутися до суду із вимогами про стягнення нарахованих сум 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.04.2017.
Тобто позовні вимоги заявлені у позові про стягнення 3% річних за період з 24.11.2010 по 01.04.2017 та про стягнення інфляційних втрат за період із грудня 2010 року по березень 2017 задоволенню не підлягають через пропуск строків позовної давності та у зв'язку із поданням відповідачем заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності.
Здійснивши власний розрахунок стягуваних сум, із дотриманням методики нарахувань, використаної позивачем, враховуючи періодичне часткове погашення існуючої суми заборгованості шляхом утримання відповідних сум з пенсії відповідачки, суд дійшов висновку, що із загальної суми стягуваних сум 3% річних підлягають задоволенню позовні вимоги нараховані за період з 02.04.2017 по 04.07.2025 у розмірі 3832,49 гривень та інфляційні втрати, нараховані за період квітень 2017 року-травень 2025 рокуу розмірі 14199,28 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.
Заперечуючи проти застосування строків позовної давності позивач посилався на наявність фактів переривання строку позовної давності щодо заявлених в межах даної справи вимог з огляду як на подання позову до суду та прийняттям рішення по справі № 6/010-10, так і щомісячним здійснення часткового погашення розміру заборгованості зі сторони відповідачки та відрахуванням коштів із пенсії останньої.
Вказані аргументи позивача судом відхиляються з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
При цьому, при дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, зазвичай прийнято вважати, серед іншого, часткову сплату боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Проте, предметом спору у справі № 6/010-10 інфляційні втрати та 3% річних не були, а тому подання позову в частині вимог про сплату суми основного боргу та пені не може розглядатися, як обставина, що зумовлює переривання строків позовної давності відносно вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які в межах зазначеної справи первісним кредитором не заявлялися.
Вчинення щомісячного відрахування з пенсії відповідачки на погашення заборгованості за вказаним судовим рішенням також не свідчить про визнання відповідачкою свого боргу, адже таке відрахування здійснювалося у примусовому порядку без участі відповідачки, а тому вказана обставина також не свідчить про переривання строків позовної давності для вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних.
Інші аргументи сторін судом враховано, проте висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на оплату судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 589,60 гривень.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» задовольнити частково.
2. Стягнути з Малютіної Ніни Олександрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 40, офіс 315, код: 38039872) 14199,28 гривень інфляційних втрат, 3832,49 гривень 3% річних та 589,60 гривень судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2025.
Суддя Р.М. Колесник