вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" вересня 2025 р. Справа № 911/191/25
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., за участю секретаря судового засідання Литовки А.С., розглянув матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»
до Військової частини НОМЕР_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення 519402,85 грн
за участю представників
позивача: Загорулько Є.А. - довіреність № 14 від 06.01.2025;
відповідача: Сейко О.В. - самопредставництво;
третьої особи: Зінченко О.В. - адвокат, ордер серії АА № 1584400 від 29.05.2025.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» (далі - позивач, ПрАТ «СК «УНІКА») звернулося до Господарського суду Київської області через підсистему «Електронний суд» із позовною заявою № СУ/33502/2 від 30.12.2024 до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 519402,85 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 30.06.2022 між ПрАТ «СК «УНІКА» та ТОВ «ТД «Марвел» укладено договір № 011101/4100/0000267 добровільного страхування транспортного засобу Тойота (д.р.н. НОМЕР_2 ).
Позивач стверджує, що на виконання зазначеного договору ПрАТ «СК «УНІКА» сплатило страхове відшкодування в сумі 519402,85 грн у зв'язку із пошкодженням належного ТОВ «ТД «Марвел» транспортного засобу Тойота (д.р.н. НОМЕР_2 ), внаслідок ДТП за участю автомобіля Мітсубіші (д.р.н. НОМЕР_3 ) під керуванням водія ОСОБА_1 (власник ТЗ (на момент пригоди) - Військова частина НОМЕР_4 ).
Відповідно до викладених у позові обставин, Військову частину НОМЕР_4 було розформовано (ліквідовано), а правонаступником останньої визначено Військову частину НОМЕР_1 .
Господарський суд Київської області ухвалою від 20.01.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи). Суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - третя особа, ОСОБА_1 ).
Через підсистему «Електронний суд» 23.01.2025 від ПрАТ «СК «УНІКА» надійшла заява від 22.01.2025 про виконання ухвали суду, до якої позивач долучив докази направлення копії позовної заяви з додатками на адресу третьої особи.
Через підсистему «Електронний суд» 04.02.2025 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд:
1) відповідно до частини одинадцятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) залишити позовну заяви без руху;
2) відповідно до частини першої статті 246 ГПК України постановити окрему ухвалу по порушенням законодавства, щодо яких викладено в пункті 3.2 відзиву;
3) у разі незадоволення пункту 1 клопотання, відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до змісту відзиву відповідач частково визнає лише три обставини зазначені у позовній заяві.
Відповідач визнає наявність сертифікату добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate» № 011101/4100/0000267 від 30.06.2022, що посвідчує укладення електронного договору добровільного страхування наземного транспорту (9 одиниць) між страховиком - ПрАТ «СК«УНІКА» та страхувальником - ТОВ «Торговий дім «Марвел».
В цей же час, як вказує відповідач, до позовної заяви не долучено важливий доказ наявний у позивача - складову частину укладеного договору (частину 2 договору страхування) - Умови добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate», дослідження якого може вплинути на повне і всебічне з'ясування обставин справи.
Відповідач визнає наявність факту дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 11.01.2023 за участю автомобіля Мітсубіші (д.р.н. НОМЕР_5 ) під управлінням ОСОБА_2 та автомобіля Тойота (д.р.н. НОМЕР_6 ) під управлінням ОСОБА_3 .
Водночас, на думку відповідача, до позовної заяви не було долучено будь-яких доказів, які відповідають критеріям належності, допустимості та достовірності, щодо належності автомобіля Мітсубіші (д.р.н. НОМЕР_7 ) Військовій частині НОМЕР_4 , щодо проходження громадянином ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_4 , що шкода заподіяна в результаті ДТП, пов'язана з виконанням ОСОБА_4 трудових (службових) обов'язків.
Також відповідач звертає увагу, що в позовній заяві не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, до позовної заяви не додано клопотання про витребування доказів.
Розглянувши викладене у пункті 1 відзиву клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху, суд дійшов висновку про його необґрунтованість з огляду на таке.
Відповідно до частини одинадцятої статті 176 ГПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
За результатами аналізу поданої позовної заяви та доданих до неї матеріалів судом встановлено, що позов відповідає вимогам, передбаченим статтями 162, 164, 172 ГПК України. У позовній заяві визначено сторони спору, чітко сформульовано предмет і підставу позову, наведено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зазначено докази, що підтверджують ці обставини, а також додано документи, які наявні у позивача та підтверджують викладену правову позицію.
Посилання відповідача на відсутність у позовній заяві окремих доказів, які, на його думку, є істотними для вирішення спору, не може бути підставою для залишення позовної заяви без руху. Наявність чи відсутність певних доказів, їхня допустимість, належність та достатність оцінюється судом під час розгляду справи по суті в межах принципу змагальності сторін, а не на стадії відкриття провадження у справі. Зрештою, клопотання відповідача про залишення позову без руху ґрунтується на доводах, які стосуються суті спору, а не формальної відповідності позовної заяви вимогам процесуального закону.
Крім того, відповідач фактично намагається покласти обов'язок доказування обставин, які є підставою його заперечень проти позову, на позивача, зокрема: щодо правових підстав використання транспортного засобу ОСОБА_1 , наявності у його діях ознак неправомірного заволодіння транспортним засобом, а також відсутності зв'язку між заподіянням шкоди та виконанням трудових (службових) обов'язків. Зазначене суперечить принципу змагальності сторін та положенням статті 13 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для залишення позовної заяви без руху не встановлено, а клопотання відповідача є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Відповідач у відзиві також визнає, що Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником розформованої (ліквідованої) Військової частини НОМЕР_4 .
Проте, за твердженнями відповідача, у Військової частини НОМЕР_1 на теперішній час відсутні документальні матеріали Військової частини НОМЕР_4 тривалого та постійного зберігання, а також щодо особового складу, що можуть бути доказами у справі.
На думку відповідача, виплата позивачем страхувальнику страхових виплат є безпідставною, а додаткова угода № 1 від 31.07.2022 до договору добровільного страхування № 011101/4100/0000267 від 30.06.2022 містить ознаки фальсифікації/підроблення (складання «заднім числом»).
Про це, на переконання відповідача, свідчить те, що в її пункт 1 внесені умови пунктів 4.9.12 та 4.9.13 в редакції Умов добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate» від 06.10.2022, від 22.11.2022 та від 06.03.2023, які діяли (були чинними) лише в період з 06.10.2022 по 03.07.2023. Тобто, як вважає відповідач, вірогідна дата виготовлення додаткової угоди №1 знаходиться саме в цьому періоді - з 06.10.2022 по 03.07.2023. На 31.07.2022, коли нібито було підписано додаткову угоду № 1, діяли (були чинні) Умови добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate» в редакції від 06.07.2021, де пункт 4.9.12 було викладено в іншій редакції.
До того ж відповідач зазначає, що правовий аналіз вказаної додаткової угоди свідчить, що така, відповідно до статті 633 Цивільного кодексу України, є нікчемною, оскільки внесення в публічний договір пільгових умов для окремого споживача - ТОВ «Торговий дім «Марвел» - робить такі зміни (умови) нікчемними.
З приводу наведених у пункті 3.2 відзиву обставин щодо фальсифікації та нікчемності додаткової угоди № 1 від 31.07.2022 до договору добровільного страхування № 011101/4100/0000267 від 30.06.2022 відповідач у пункті 2 прохальної частини відзиву просив суд постановити окрему ухвалу.
Відповідно до частини першої статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Зі змісту пункту 3.2 відзиву вбачається, що обґрунтування необхідності постановлення окремої ухвали ґрунтується виключно на суб'єктивному припущенні відповідача щодо нікчемності додаткової угоди № 1 до договору добровільного страхування № 011101/4100/0000267 від 30.06.2022, а також на припущеннях про її можливу фальсифікацію або використання з протиправною метою. Водночас, зазначені обставини не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, які б свідчили про наявність встановленого судом факту порушення закону або недоліків у діяльності осіб, причетних до укладення вказаної угоди.
Суд звертає увагу, що твердження про нікчемність або фальсифікацію документа мають процесуальне значення лише за наявності достатніх даних для підтвердження відповідних обставин, установлених у порядку, передбаченому процесуальним законом. Обставини щодо правомірності укладення додаткової угоди, її юридичної природи або дійсності можуть предметом правового аналізу у межах вирішення окремого спору по суті, а не підставою для постановлення окремої ухвали.
Крім того, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, і можливе виключно у випадку, коли виявлене порушення є безспірним, підтвердженим належними доказами та вимагає реагування з метою усунення виявлених недоліків. На цій стадії розгляду справи таких обставин судом не встановлено.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про постановлення окремої ухвали є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Відповідач у відзиві також зазначив, що сума позову є завищеною, оскільки при її розрахунку позивач безпідставно включив ПДВ, який не підлягає відшкодуванню страхувальнику відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 311/1683/17. Відповідач вважає, що через включення ПДВ розмір заявленої до стягнення суми є необґрунтованим.
Насамкінець відповідач у відзиві повідомив, що ним, на виконання приписів статті 165 ГПК України, з метою отримання доказів по справі, які можуть свідчити про обставини справи, направлено запити № 1761/208 від 15.01.2025, № 1761/425 від 29.01.2025 та № 1761/472 від 03.02.2025 до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.
Відповідно до змісту вказаних запитів Військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_1 державний архів Міністерства оборони України надати такі документи та інформацію:
- копії матеріалів службового розслідування (за період з 11.01.2023) за фактом дорожньо-транспортної пригоди (шкоди заподіяної в результаті ДТП), яка мала місце 11.01.2023;
- дорожні листи, виписані на автомобіль Мітсубіші Аутлендер д.н.з. НОМЕР_3 за період з 01.01.2023 по 15.01.2023 включно;
- витяги із наказів або копії наказів командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) за січень 2023 року, що стосуються ОСОБА_1 , зокрема щодо його відряджень;
- витяги із наказів або копії наказів командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині), що стосуються ОСОБА_1 , які встановлювали його посадове становище (займану посаду) на січень 2023 року;
- витяги із наказів або копії наказів командира Військової частини НОМЕР_4 щодо встановлення відповідальних осіб та осіб, які мали право на керування транспортним засобом - автомобілем Мітсубіші Аутлендер д.н.з. НОМЕР_3 в січні 2023 року, з числа військовослужбовців Військової частини НОМЕР_4 .
Ухвалою від 23.04.2025 суд вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 19.05.2025 та зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 надати суду в строк до 19.04.2025 належним чином засвідчені копії відповідей на запити Військової частини НОМЕР_1 № 1761/208 від 15.01.2025, № 1761/425 від 29.01.2025 і № 1761/472 від 03.02.2025 до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України або письмові пояснення із зазначенням причин неподання таких відповідей.
12.05.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідач подав заяву від 12.05.2025 № 1761/1890 про виконання ухвали суду від 23.04.2025.
У підготовчому засіданні 19.05.2025 суд оголосив перерву до 02.06.2025.
20.05.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідач подав заяву від 19.05.2025 № 1761/2014 про закриття провадження у справі.
У підготовчому засіданні 02.06.2025 суд оголосив перерву до 16.06.2025.
У підготовчому засіданні 16.06.2025 представник третьої особи заявив клопотання про долучення до матеріалів справи письмового доказу, яке суд задовольнив.
Крім того суд також розглядав заяву відповідача від 19.05.2025 № 1761/2014 про закриття провадження у справі.
Обгрунтовуючи вказану заяву, відповідач, зокрема, зазначав, що ОСОБА_1 , який на дату скоєння ДТП проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 , під час керування автомобілем: не виконував службових (трудових) обов'язків; не мав будь-яких правових підстав на керування автомобілем Військової частини НОМЕР_4 , на якому він потрапив у ДТП; характер використання ОСОБА_1 автомобіля Військової частини НОМЕР_4 , на якому він 11.01.2023 потрапив у ДТП, має ознаки неправомірного заволодіння транспортним засобом.
Таким чином, на думку відповідача, спір щодо відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП, є приватноправовим та відповідна шкода повинна відшкодовуватися винуватцем ДТП в рамках відповідної категорії цивільних справ. З огляду на викладене відповідач вважає, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 185 та пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, за результатами підготовчого засідання справа підлягає закриттю.
Представники позивача і третьої особи усно заперечили проти задоволення заяви відповідача про закриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників учасників справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про закриття провадження у справі з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Разом з тим, частиною першою статті 20 ГПК України визначено, що юрисдикція господарських судів поширюється на справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, між юридичними особами - суб'єктами господарювання.
Як убачається з матеріалів справи, сторонами у цьому спорі є юридичні особи - страхова компанія (позивач) та військова частина (відповідач), що має статус юридичної особи публічного права. Предметом спору є стягнення з відповідача суми страхового відшкодування, сплаченого позивачем у зв'язку із настанням страхового випадку.
Суть правовідносин, що склалися між сторонами, стосується зобов'язання, передбаченого частиною четвертою статті 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України № 85/96-ВР від 07.03.1996 «Про страхування», згідно з якими після виплати страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за спричинену шкоду.
У даному випадку позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що шкода транспортному засобу його страхувальника була заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля, що належав військовій частині, правонаступником якої є відповідач у справі.
Доводи відповідача про приватноправовий характер правовідносин між позивачем та водієм ОСОБА_1 , а також про відсутність в останнього належних повноважень на керування транспортним засобом Військової частини НОМЕР_4 , не свідчать про відсутність юрисдикції господарського суду у цій справі, оскільки спір виник між двома юридичними особами щодо зобов'язань у сфері майнової відповідальності та пов'язаний із виконанням господарської діяльності.
Крім того, питання належності третьої особи до трудових або службових правовідносин, а також обставини його дій із використанням транспортного засобу військової частини, підлягають оцінці судом під час вирішення спору по суті та не є підставою для закриття провадження у справі.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому підстав для закриття провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України не вбачається.
Таким чином, у підготовчому засіданні 16.06.2025 суд залишив без задоволення заяву відповідача від 19.05.2025 № 1761/2014 про закриття провадження у справі, постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та оголосив перерву до 28.07.2025.
17.06.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідач подав заяву від 17.06.2025 № 1761/2414 (заперечення на твердження представника третьої особи).
Ухвалою від 28.07.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.08.2025.
У судовому засіданні 11.08.2025 суд розпочав розгляд справи по суті та заслухав вступні слова представників учасників справи щодо вимог заявленого позову, а також стосовно змісту та підстав заперечень проти позову, після чого оголосив перерву в судовому засіданні до 25.08.2025.
У судовому засіданні 25.08.2025 представник третьої особи заявив усне клопотання про виклик свідка, яке суд відхилив у зв'язку із невідповідністю його вимогам ГПК України. У зв'язку з неможливістю вирішення спору в зазначеному судовому засіданні, суд оголосив перерву до 01.09.2025.
Після судового засідання 25.08.2025 представник третьої особи подав через канцелярію суду письмове клопотання про виклик свідка, у якому просив суд викликати та допитати в якості свідка ОСОБА_5 , який на момент ДТП проходив службу у Військовій частині НОМЕР_4 на посаді начальника автомобільної служби озброєння логістики та був свідком ДТП.
Також 25.08.2025 через підсистему «Електронний суд» від ПрАТ «СК «УНІКА» надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі доказами та про долучення додаткового доказу, а саме акту наданих послуг № 2023001832 від 28.04.2023.
У судовому засіданні 01.09.2025 суд установив, що вказана заява не містить обґрунтувань неможливості подання позивачем долученого до заяви доказу у встановлений законом строк, а тому, на підставі частини восьмої статті 80 ГПК України, суд вирішив не приймати акт наданих послуг № 2023001832 від 28.04.2023 до розгляду.
Крім того суд розглянув клопотання третьої особи про виклик свідка та залишив його без задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 87 ГПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Статтею 88 ГПК України визначено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.
Стаття 89 ГПК України встановлює процесуальний механізм виклику свідка та визначає, зокрема, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.
За змістом наведених норм участь у господарському процесі свідків обумовлена наявністю певних обмежень та умов, визначених Господарським процесуальним кодексом України.
Так, процесуальний закон встановлює, що свідок може повідомити відомі йому обставини, які мають значення для справи шляхом подання заяви, оформленої у відповідності до вимог статті 88 ГПК України, яка подається у строк, встановлений для подання доказів.
Однак до суду не подано заяви свідка ОСОБА_5 , оформленої відповідно до норм ГПК України, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення клопотання третьої особи про виклик свідка.
У судовому засіданні 01.09.2025 суд перейшов до стадії з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, після чого оголосив перерву в судовому засіданні до 11.09.2025.
У судовому засіданні 11.09.2025, після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, представники учасників справи виступили із заключними словами, посилаючись на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.
Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголосив перерву в судовому засіданні та час проголошення рішення в судовому засіданні 11.09.2025.
Після перерви, 11.09.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ПрАТ «СК «УНІКА» (страховик) і Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Марвел» (ТОВ «ТД «Марвел», страхувальник, вигодонабувач) уклали 30.06.2022 договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate» № 011101/4100/0000267 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом «Toyota Camry» 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов (шасі) № НОМЕР_8 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.
Договір складається з частини 1 - Сертифікату та частини 2 - Умови добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate» (надалі - Умови).
Відповідно до пункту 14 Сертифікату строк дії Договору з 00 год. 00 хв. 16.08.2022 до 24 год. 00 хв. 15.08.2023.
31.07.2022 ПрАТ «СК «УНІКА» і ТОВ «ТД «Марвел» уклали додаткову угоду № 1 до договору добровільного страхування № 011101/4100/0000267 від 30.06.2022, згідно з якою сторони прийшли до згоди з 00 годин 00 хвилин 01.08.2022 внести зміни до сертифікату добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate» 011101/4100/0000267 від 30.06.2022, а саме при відшкодуванню збитків для застрахованого ТЗ марки Toyota Camry д.н.з НОМЕР_2 не застосовувати пункт договору:
4.9.12 ДТП, що відбулися за участю будь-яких військових ТЗ, включаючи судна та літальні апарати (будь-які бойові броньовані машини, трактори, вантажівки тощо), ТЗ цивільної реєстрації, що передалися або використовуються офіційними та неофіційними збройними формуваннями для перевезення зброї, її частин та компонентів, боєприпасів, вибухових та інших речовин/товарів військового призначення або подвійного призначення; обвалу, деформації, загоряння будь-яких елементів будівель (приміщень, будівельних конструкцій) внаслідок впливу будь-яких вибухових речовин (крім природного газу внаслідок побутового інциденту) та/або боєприпасів (кулі, гранати, міни, бомби, артилерійського снаряду, ракети, снаряду для реактивних систем тощо) або будь-які частини (осколки, детонатори, запали, будь-які елементи конструкції, компоненти вибухових пристроїв тощо).
11.01.2023 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Mitsubishi Outlander (номерний знак НОМЕР_3 ) під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля Toyota Camry (номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок чого пошкоджено автомобіль Toyota Camry (номерний знак НОМЕР_2 ), який був застрахований ПрАТ «СК «УНІКА» за договором добровільного страхування наземного транспорту № 011101/4100/0000267 від 30.06.2022.
За фактом ДТП, 11.01.2023 інспектор взводу № 4 роти № 1 батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції Національної поліції України старший лейтенант поліції ОСОБА_6 відібрав пояснення в учасників пригоди ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Відповідно до схеми місця ДТП, складеної 11.01.2023 інспектором взводу № 4 роти № 1 батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції Національної поліції України старшим лейтенантом поліції ОСОБА_7 , транспортний засіб Mitsubishi Outlander (реєстр. документ серія НОМЕР_9 ; номерний знак НОМЕР_3 ; номер кузова НОМЕР_10 ) належить Військовій частині НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 ). Відомості про серію та номер полісу ОСЦПВ транспортного засобу відсутні. Схема місця ДТП, яка є додатком до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 442776 підписана учасниками ДТП та поліцейським.
Громадянин ОСОБА_3 від імені ТОВ «ТД «Марвел» подав до ПрАТ «СК «УНІКА» заяву від 11.01.2023 № 7363384435 про подію з ознаками страхового випадку згідно договору КАСКО № 011101/4100/0000267/2, яка відбулася 11.01.2023 за адресою: м. Київ, Окружна дорога у напрямку з Варшавської траси Оболонь, на перехресті, де КПП, з транспортним засобом Toyota Camry, за участю ОСОБА_1 . Заявник просив ПрАТ «СК «УНІКА» виплатити страхове відшкодування на СТО «автосаміт на столичному» у разі визнання даної події страховим випадком.
16.01.2023 експерт (оцінювач) Товариства з обмеженою відповідальністю «СЗУ Україна» (далі - ТОВ «СЗУ Україна») Мотрич С.Ю. склав протокол технічного огляду автомобіля Toyota Camry 2019 року випуску (реєстраційний номер НОМЕР_2 ; ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_11 ), який містить назви деталей та опис пошкоджень.
На замовлення ТОВ «ТД «Марвел» Товариство з обмеженою відповідальністю «Автосаміт на Столичному» (далі - ТОВ «Автосаміт на Столичному») виставило для ПрАТ «СК «УНІКА» рахунок-фактуру № ST23002400 від 13.02.2023 на суму 510848,06 грн з ПДВ із переліком найменувань та вартості робіт і запчастин (матеріалів), необхідних для транспортного засобу Toyota Camry 2019 року випуску (держ. №: НОМЕР_2 ; кузов № (VIN): НОМЕР_11 ).
ПрАТ «СК «УНІКА» склало 17.02.2023 страховий акт № 7363384435, відповідно до якого прийнято рішення згідно з актом та за умовами договору страхування № 011101/4100/0000267/2 від 30.06.2022 виплатити страхове відшкодування страхувальнику ТОВ «ТД «Марвел» 510848,06 грн шляхом перерахування безготівкових коштів СТО партнер UNIQA ТОВ «Автосаміт на Столичному» (Київ).
Відповідно до платіжного доручення № 073599 від 20.02.2023 ПрАТ «СК «УНІКА» перерахувало на рахунок ТОВ «Автосаміт на Столичному» 510848,06 грн із призначення платежу «Страхове відшкод. зр. дор. 011101/4100/0000267 від 30.06.2022р. Без ПДВ. ТЗОВ "ТД "МАРВЕЛ", ЄДРПОУ 36929041, д.н. НОМЕР_2 Страхове відшкодування КЗ7363384435».
19.02.2023 експерт (оцінювач) ТОВ «СЗУ Україна» Мотрич С.Ю. склав протокол технічного огляду автомобіля Toyota Camry 2019 року випуску (реєстраційний номер НОМЕР_2 ; ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_11 ), який містить назви деталей та опис пошкоджень.
За замовленням ПрАТ «СК «УНІКА» оцінювач ТОВ «СЗУ Україна» Курилович Д.Ф. провів експертне автотоварознавче дослідження (оцінку) колісного транспортного засобу (КТЗ) Toyota Camry 2019 року випуску (реєстраційний номер НОМЕР_2 ; ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_11 ) з метою визначення вартості (розміру) збитку, завданого власнику КТЗ, внаслідок його пошкодження, за результатами якого склав звіт № 20993 від 19.02.2023 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу. Відповідно до висновку, отриманого в результаті оцінки та складання ремонтної калькуляції № 7363384435, вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження, станом на дату оцінки, становить 572095,84 грн (включаючи ПДВ на запасні частини, матеріали фарбування та роботи).
На замовлення ТОВ «ТД «Марвел» ТОВ «Автосаміт на Столичному» виставило для ПрАТ «СК «УНІКА» рахунок-фактуру № ST23006277 від 14.04.2023 на суму 8554,79 грн з ПДВ із переліком найменувань та вартості робіт і запчастин (матеріалів), необхідних для транспортного засобу Toyota Camry 2019 року випуску (держ. №: НОМЕР_2 ; кузов № (VIN): НОМЕР_11 ).
ПрАТ «СК «УНІКА» склало 26.04.2023 страховий акт № 7363384435-доплата, відповідно до якого прийнято рішення згідно з актом та за умовами договору страхування № 011101/4100/0000267/2 від 30.06.2022 виплатити страхове відшкодування страхувальнику ТОВ «ТД «Марвел» 8554,79 грн шляхом перерахування безготівкових коштів СТО партнер UNIQA ТОВ «Автосаміт на Столичному» (Київ).
Відповідно до платіжного доручення № 085886 від 26.04.2023 ПрАТ «СК «УНІКА» перерахувало на рахунок ТОВ «Автосаміт на Столичному» 8554,79 грн із призначення платежу «Страхове відшкод. зр. дор. 011101/4100/0000267 від 30.06.2022р. Без ПДВ. ТЗОВ "ТД "МАРВЕЛ", ЄДРПОУ 36929041, д.н. НОМЕР_2 Страхове відшкодування КЗ7363384435».
Між тим, Святошинський районний суд м. Києва постановою від 10.04.2023 у справі № 759/1456/23, яка набрала законної сили, визнав винуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді адміністративного штрафу розміром 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850,00 грн.
Звертаючись із позовом до суду, ПрАТ «СК «УНІКА» зазначило, що власником ТЗ (Mitsubishi Outlander, д.р.н. НОМЕР_3 ), на момент ДТП, була Військова частина НОМЕР_4 .
Позивач стверджує, що ним було здійснено ряд запитів до Міністерства оборони України щодо надання інформації про реєстрацію Військової частини НОМЕР_4 як юридичної особи із зазначенням ідентифікаційного коду, місцезнаходження і надання інформації про реєстрацію/реорганізацію (правонаступника) Військової частини НОМЕР_4 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
До позову долучено копію листа Військової частини НОМЕР_1 від 12.12.2024 № 1761/4504, адресованого ПрАТ «СК «УНІКА» (на запит № СУ/33502 від 11.11.2024), у якому повідомлено, що відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 27.02.2023, а також наказу командира Військової частини НОМЕР_12 від 03.03.2023, Військову частину НОМЕР_1 визначено правонаступником розформованої (ліквідованої) Військової частини НОМЕР_4 .
Позивач вважає, що до ПрАТ «СК «УНІКА» перейшло право вимоги на отримання від відповідальної особи компенсації матеріальної шкоди, заподіяної власнику автомобіля Тойота (д.р.н. НОМЕР_2 ), внаслідок ДТП, яка мала місце 11.01.2023 в м. Київ. Таким чином, позивач просить суд стягнути із Військової частини НОМЕР_1 , як правонаступника Військової частини НОМЕР_4 , суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 519402,85 грн.
Відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Із наданих відповідачем доказів суд установив, що наказом командира Військової частини НОМЕР_4 (з адміністративно-господарської діяльності) від 28.06.2022 № 114 «Про прийняття на облік автомобільної техніки та введення і виведення з експлуатації автомобільної техніки» зобов'язано начальника логістики Військової частини НОМЕР_4 підполковника ОСОБА_8 ввести в експлуатацію та здійснити поставку на оперативний та бухгалтерський облік у військовій частині, відобразивши це актами технічного стану, в штат автомобільного відділення, зокрема, легковий автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2012 року виготовлення, шасі № НОМЕР_10 , транспортної групи експлуатації, військовий номер НОМЕР_13 , закріпити за старшим водієм автомобільного відділення автомобільного взводу старшим солдатом ОСОБА_9 .
У відповідь на запити Військової частини НОМЕР_1 № 1761/208 від 15.01.2025, № 1761/425 від 29.01.2025 та № 1761/472 від 03.02.2025 Галузевий державний архів Міністерства оборони України (далі - ГДА Міноборони) надав архівну довідку № 179/1/1857 від 19.02.2025, у якій зазначено, що в наказі командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині), АДРЕСА_2 , від 18.01.2023 № 18, значиться: «...4. Вважати такими, що вибули: ...4.3. В оперативне підпорядкування командиру Військової частини НОМЕР_1 , з 19.01.2023 до окремого розпорядження, на автомобілі VOLKSVAGEN TRANSPORTER Т5 військовий номерний знак НОМЕР_14 з метою своєчасного матеріально-технічного забезпечення та виконання окремих завдань у складі тактичних груп: 1 ...молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира автотранспортного взводу роти матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_4 .».
В архівній довідці № 179/1/1857 від 19.02.2025 також вказано, що в перевірених наказах командира Військової частини НОМЕР_4 за січень 2023 року по стройовій частині, з основної діяльності, по особовому складу інша інформація, що стосується ОСОБА_1 , а також інформація щодо встановлення відповідальних осіб та осіб, які мали право на керування транспортним засобом - автомобілем Мітсубіші Аутлендер д.н.з. НОМЕР_15 в січні 2023 року з числа військовослужбовців Військової частини НОМЕР_4 , не виявлена.
Крім того у цій архівній довідці зазначено, що згідно з ліквідаційним актом Військової частини НОМЕР_4 до Військової частини НОМЕР_1 за актом приймання-передачі документів від 30.06.2023 № 727/1074 було передано документи (акти, рішення, довідки, доповідні та пояснювальні записки, висновки тощо) службових розслідувань за період з 16.05.2022 по 30.06.2023. Документи Військової частини НОМЕР_1 (окрім роздавальних відомостей на виплату грошового забезпечення та додаткових винагород військовослужбовцям) на зберігання до ГДА Міноборони не надходили. Дорожні листи, виписані на автомобільний транспорт, на зберігання до ГДА Міноборони не надходять.
У відповідь на запит Військової частини НОМЕР_1 № 1761/648 від 14.02.2025 Головний сервісний центр МВС із листом № 31/5351-4518-2025 від 25.02.2025 надав відомості за період із січня 2023 року та станом на 24.02.2025, які містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, щодо ТЗ Mitsubishi Outlander, номер кузова НОМЕР_10 , д.н. НОМЕР_3 , а саме реєстраційну картку ТЗ, у якій зазначено, зокрема, власника ТЗ - Військова частина НОМЕР_4 .
На запит Військової частини НОМЕР_1 №1761/1656 від 24.04.2025 5 центр рекрутингу надав копію паспорта-формуляра серії НОМЕР_16 на автомобіль Mitsubishi Outlander (шасі (рама) № НОМЕР_10 ).
Згідно з цим паспортом-формуляром, зазначений автомобіль належить Військовій частині НОМЕР_4 , яка ввела його в експлуатацію 28.06.2022 (стор. 6). 06.07.2022 зазначений автомобіль був зареєстрований в ВІБДР ЦУВСП по м. Києву та Київській області з видачею номерного знака « 7010К1» (стор. 35).
В розділі 6 паспорта-формуляра зазначені особи, за якими був закріплений зазначений автомобіль в різні періоди. Так, за період з 11.10.2022 по 15.08.2023 відповідальною особою визначено солдата ОСОБА_10 (стор. 10).
В розділі 7 «Зведений облік роботи машини» (стор. 12-13) відомості про використання зазначеного автомобіля у січні 2023 року відсутні.
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_4 (з адміністративно-господарської діяльності) від 11.10.2022 № 325 автомобіль Mitsubishi Outlander (шасі (рама) № НОМЕР_10 ) закріплено за солдатом ОСОБА_11 .
Відповідач вважає, що правовий аналіз наведених вище доказів щодо обставин керування ОСОБА_1 11.01.2023 автомобілем Mitsubishi Outlander (д.р.н. НОМЕР_3 ) свідчить про несанкціоноване командуванням військової частини використання зазначеною особою військового майна - автомобіля Mitsubishi Outlander у ситуації, коли зазначена особа не мала права використовувати/керувати цим автомобілем.
Тобто, як вважає відповідач, ОСОБА_1 , без закріплення цього автомобіля за ним, без наявності письмових дозволів командування Військової частини НОМЕР_4 на використання ним зазначеного автомобіля, без оформлення обов'язкових документів, які дають право на використання автотранспорту (нарядів та дорожніх листів), 11.01.2023 скоїв ДТП, несанкціоновано та неправомірно використовуючи військове майно - автомобіль Mitsubishi Outlander.
В рамках підготовчого провадження представник третьої особи надав до матеріалів справи копію довідки від 22.03.2023 за № 727/397, виданої командиром Військової частини НОМЕР_4 про те, що 11.01.2023 начальник автомобільної служби озброєння логістики Військової частини НОМЕР_4 молодший лейтенант ОСОБА_5 та командир автотранспортного взводу роти матеріально-технічного забезпечення Військової частини НОМЕР_4 молодший сержант ОСОБА_1 здійснювали поїздку на легковому автомобілі Mitsubishi Outlander, військовий номер НОМЕР_13 до міста Житомир з метою отримання майна з Військової частини НОМЕР_17 за нарядом Військової частини НОМЕР_18 № 1093 від 28.11.2022. Лист про відрядження не виписувався у зв'язку з терміном виконання наряду менше доби.
У зв'язку із поданням третьою особою вказаної довідки відповідач надав суду копії окремих аркушів Журналу реєстрації довідок Військової частини НОМЕР_4 , який, як стверджує відповідач, був переданий на зберігання до Військової частини НОМЕР_1 «Актом приймання-передачі справ (документів), з Військової частини НОМЕР_4 , що розформовується, до Військової частини НОМЕР_1 ».
Як зауважує відповідач та перевірено судом, за номером 397 в Журналі зареєстрована «Довідка про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення» від 10.04.2023, видана ОСОБА_12 . На цьому ж аркуші за № 398 зазначена «Довідка УБД», видана молодшому сержанту ОСОБА_1 . За 22.03.2023 в Журнал внесено довідки: № 374 «Довідка УБД» видана Крук-Гребеніченко, № 375 «Довідка про доходи» видана ОСОБА_13 , АДРЕСА_3 «Довідка про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення» видана ОСОБА_13 , № 377 «Довідка Ф5» видана Халюті.
Таким чином, відповідач звертає увагу, що надана суду представником третьої особи довідка відсутня в Журналі реєстрації довідок Військової частини НОМЕР_4 , що, на переконання відповідача, може свідчити про надання до суду сфальсифікованого документа.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України № 1961-IV від 01.07.2004 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі застосовуються норми Закону № 1961-IV від 01.07.2004, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України № 85/96-ВР від 07.03.1996 «Про страхування» (тут і далі застосовуються норми Закону № 85/96-ВР від 07.03.1996, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За змістом норми пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Крім того, статтею 27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (частина перша статті 1172 Цивільного кодексу України).
З аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативного захистити свої права та інтереси.
Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові (службові) обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
Відповідно до зазначених положень закону відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Відтак страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Суброгація (походить від латинського «subrogare» - заміщення, обрання взамін) є одним із видів уступки права, який полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов'язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду.
При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Як свідчать викладені у позові обставини, позивач вважає, що у зв'язку з виплатою страхового відшкодування до ПрАТ «СК «УНІКА» перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до Військової частини НОМЕР_1 як правонаступника військової частини НОМЕР_4 (особи, відповідальної за заподіяння шкоди) у межах фактичних витрат.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Аналогічну правову позицію наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17 та від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.01.2019 у справі № 755/9320/15-ц.
Таким чином, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь страхувальника (ТОВ «ТД «Марвел») страхового відшкодування, є заснованими на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні.
Як передбачено частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частин першої, другої статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (пункти 1, 3 частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України).
Як вже було зазначено вище, наявними матеріалами справи, а саме постановою Святошинського районного суду м. Києва від 10.04.2023 у справі № 759/1456/23, яка набрала законної сили, підтверджується, що ДТП сталась внаслідок вини водія ОСОБА_1 , який на час скоєння ДТП керував транспортним засобом Mitsubishi Outlander, д.р.н. НОМЕР_3 (військовий номер НОМЕР_13 , номер кузова НОМЕР_10 ), що належав Військовій частині НОМЕР_4 . При цьому учасники справи не заперечують той факт, що ОСОБА_1 на дату скоєння ДТП проходив військову службу у складі Військової частини НОМЕР_4 .
Згідно із частиною дев'ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», особи, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Положеннями частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Положення частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України).
В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
Таким чином, аналіз зазначених норм права свідчить про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідно встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно зі статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
За приписами статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси тощо), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.
Відповідно до положень частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Згідно із частиною першою статті 137 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно із частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц.
Так, наявними матеріалами справи підтверджується та не оспорюється відповідачем, що транспортний засіб Mitsubishi Outlander, д/н НОМЕР_3 (військовий номер НОМЕР_13 , номер кузова НОМЕР_10 ) належав Військовій частині НОМЕР_4 , що підтверджується, зокрема, наказом командира цієї військової частини від 28.06.2022 № 114, паспортом-формуляром серії НОМЕР_16 на автомобіль Mitsubishi Outlander (шасі (рама) № НОМЕР_10 ), реєстраційною карткою ТЗ, наданою Головним сервісним центром МВС із листом № 31/5351-4518-2025 від 25.02.2025.
Отже, оскільки Військова частина НОМЕР_4 є юридичною особою, а транспортний засіб, на якому військовослужбовець ОСОБА_1 скоїв ДТП, був на обліку та в оперативному управлінні цієї військової частини, відповідальність за шкоду, спричинену ТОВ «ТД «Марвел» (страхувальник), повинна нести військова частина, за якою зареєстровано джерело підвищеної небезпеки - транспортний засіб Mitsubishi Outlander, д/н НОМЕР_3 .
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 426/5409/15-ц.
Водночас, за інформацією у листі Військової частини НОМЕР_1 від 12.12.2024 № 1761/4504, відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 27.02.2023, а також наказу командира Військової частини НОМЕР_12 від 03.03.2023, Військову частину НОМЕР_1 визначено правонаступником розформованої (ліквідованої) Військової частини НОМЕР_4 .
Факт правонаступництва визнаний відповідачем у відзиві, а тому, в силу положень частини першої статті 75 ГПК України, не підлягає доказуванню.
Проте відповідач не визнає себе особою, відповідальною за відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, скоєної третьою особою в цій справі. На думку відповідача, нанесена шкода повинна відшкодовуватися безпосередньо ОСОБА_1 , який керував автомобілем Військової частини НОМЕР_4 без відповідних правових підстав.
Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд виходить із такого.
Суд установив, що ДТП за участю транспортного засобу Mitsubishi Outlander, д/н НОМЕР_3 (військовий номер НОМЕР_13 , номер кузова НОМЕР_10 ), який належав Військовій частині НОМЕР_4 , сталася 11.01.2023 під час перебування за кермом цього автомобіля молодшого сержанта ОСОБА_1 , який на той момент проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 на посаді командира автотранспортного взводу роти матеріально-технічного забезпечення.
У матеріалах справи наявна довідка № 727/397 від 22.03.2023, видана командиром Військової частини НОМЕР_4 , яка підтверджує, що 11.01.2023 молодший лейтенант ОСОБА_5 та молодший сержант ОСОБА_1 здійснювали службову поїздку на автомобілі Mitsubishi Outlander, військовий номер НОМЕР_13 , до м. Житомир з метою отримання майна відповідно до наряду № 1093 від 28.11.2022.
Оригінал зазначеної довідки з підписом командира та мокрою печаткою був наданий суду для огляду у судовому засіданні, суд оглянув її та переконався в автентичності документа.
Таким чином, судом установлено, що ОСОБА_1 у момент ДТП керував транспортним засобом не самовільно, а у зв'язку із виконанням службових обов'язків, визначених його посадою, нарядом військової частини та розпорядженням командування.
Суд вважає, що посилання відповідача на нібито неправомірне заволодіння транспортним засобом ОСОБА_1 є необгрунтованими та непідтвердженими жодними належними доказами, зокрема, відсутні будь-які постанови чи висновки слідчих органів щодо вчинення злочину або дисциплінарного порушення з боку військовослужбовця.
Суд також критично оцінює доводи відповідача про можливу фальсифікацію довідки Військової частини НОМЕР_4 за № 727/397 від 22.03.2023 на підставі того, що вона нібито відсутня у Журналі реєстрації довідок Військової частини НОМЕР_4 , копію окремих аркушів якого надано відповідачем.
Насамперед слід зазначити, що наявність або відсутність конкретного документа в журналі внутрішньої реєстрації не є виключним або визначальним критерієм для встановлення його автентичності. Журнал реєстрації довідок, як внутрішній обліковий документ, сам по собі не може свідчити про достовірність або недостовірність документів, які видаються відповідальною посадовою особою.
Крім того, довідка № 727/397 від 22.03.2023 була надана суду для огляду в оригіналі. Оглянувши оригінал зазначеної довідки, суд переконався в її належному оформленні, наявності печатки та підпису уповноваженої особи. Відповідач не надав жодного доказу того, що підпис командира або печатка є підробленими. Водночас, жодна уповноважена слідча чи експертна установа не підтвердила факт підробки цього документа. Так само відсутні відомості про звернення Військової частини НОМЕР_4 чи відповідача до правоохоронних органів з відповідною заявою.
Суд також враховує, що надана відповідачем копія окремих аркушів Журналу реєстрації довідок не є повним обліковим документом і не може однозначно свідчити про те, що зазначена довідка не була зареєстрована або не видавалася. Відсутність відповідного запису в неповному витягу з журналу не є належним доказом недійсності документа. З огляду на це, доводи про можливу фальсифікацію ґрунтуються лише на припущеннях і не підтверджені жодним об'єктивним доказом.
Таким чином, суд не вбачає підстав вважати довідку № 727/397 від 22.03.2023 сфальсифікованою, вважає її належним, допустимим і достовірним доказом, який підтверджує факт виконання ОСОБА_1 службового завдання на момент скоєння ДТП.
Як визначено частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до приписів статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду: від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
З урахуванням стандарту переваги більш вагомих доказів, суд доходить висновку, що факт керування 11.01.2023 ОСОБА_1 транспортним засобом Mitsubishi Outlander, д/н НОМЕР_3 (військовий номер НОМЕР_13 , номер кузова НОМЕР_10 ) у межах виконання службових обов'язків є більш вірогідним, ніж нічим не підтверджені доводи відповідача про самовільне або неправомірне використання автомобіля.
У зв'язку з цим суд вважає доведеним, що ДТП сталася під час виконання водієм трудових (службових) функцій. Отже відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, несе відповідач як правонаступник Військової частини НОМЕР_4 , якій на момент настання події належав вказаний транспортний засіб, та яка перебувала у трудових правовідносинах із ОСОБА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що пошкоджений внаслідок ДТП транспортний засіб був застрахований ПрАТ «СК «УНІКА» за договором добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate» від 30.06.2022 №011101/4100/0000267.
Власник (ТОВ «ТД «Марвел») пошкодженого автомобіля звернувся до позивача із заявою від 11.01.2023 № 7363384435 про подію з ознаками страхового випадку
ПрАТ «СК «УНІКА» було складено страхові акти від 17.02.2023 № 7363384435 та від 26.04.2023 № 7363384435-доплата, згідно з якими визнано згадану вище подію (ДТП) страховим випадком та вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі - 519402,85 грн (510848,06 грн + 8554,79 грн), які були сплачені на рахунок ТОВ «Автосаміт на Столичному» згідно з платіжними дорученнями № 073599 від 20.03.2023 та № 085886 від 26.04.2023. Розмір страхового відшкодування дорівнює вартості відновлювального ремонту ТЗ, визначеного на підставі актів огляду ТЗ та рахунків СТО ТОВ «Автосаміт на Столичному».
До того ж наявними матеріалами справи підтверджується, що відповідно до звіту № 20993 від 19.02.2023 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складеного оцінювачем ТОВ «СЗУ Україна» Куриловичем Д.Ф., а також згідно з ремонтною калькуляцією від 19.02.2023 № 7363384435, вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження, станом на дату оцінки, становить 572095,84 грн (включаючи ПДВ на запасні частини, матеріали фарбування та роботи).
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо безпідставного включення до суми страхового відшкодування податку на додану вартість (ПДВ), з огляду на таке.
З матеріалів справи встановлено, що страхове відшкодування у загальній сумі 519402,85 грн було виплачено не безпосередньо страхувальнику - ТОВ «ТД «Марвел», а перераховане на рахунок станції технічного обслуговування - ТОВ «Автосаміт на Столичному», яка, як зазначено у страхових актах, є партнером страхової компанії та платником податку на додану вартість. Відповідно, у вартість робіт і запчастин (матеріалів), зазначених у рахунках-фактурах № ST23002400 від 13.02.2023 на суму 510848,06 грн та № ST23006277 від 14.04.2023 на суму 8554,79 грн, було включено ПДВ, який виділено окремим рядком.
Відповідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 15.01.2019 у справі №?311/1683/17, на яку посилається відповідач у відзиві, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком.
Таким чином, на відміну від випадків, коли страхове відшкодування перераховується безпосередньо страхувальнику для самостійного здійснення ремонту (у такому разі ПДВ може не враховуватись, якщо страхувальник має право на податковий кредит), у спірному випадку виплата була здійснена безпосередньо на користь станції технічного обслуговування (ТОВ «Автосаміт на Столичному»), яка є платником ПДВ. У зв'язку з цим включення ПДВ до загальної суми страхового відшкодування є обґрунтованим і відповідає чинному законодавству та усталеній судовій практиці.
Отже доводи відповідача про завищення позовних вимог у зв'язку із включенням до них суми ПДВ суд визнає необґрунтованими.
Суд також критично оцінює твердження відповідача щодо нібито фальсифікації або підроблення додаткової угоди № 1 від 31.07.2022 до договору добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО Corporate» від 30.06.2022 № 011101/4100/0000267, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно із загальними засадами доказування, саме відповідач, як сторона, яка стверджує про підроблення (фальсифікацію) додаткової угоди, зобов'язаний надати належні, допустимі та достовірні докази, що підтверджують такі обставини.
Однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які могли б свідчити про недійсність, фальсифікацію або виготовлення додаткової угоди «заднім числом» як на те зауважує відповідач.
Зокрема, відповідач посилається на те, що в тексті додаткової угоди № 1 від 31.07.2022 викладено умови, які містилися лише у пізніших редакціях Умов добровільного страхування (від 06.10.2022, 22.11.2022, 06.03.2023), а отже угода могла бути укладена не раніше цих дат. Однак суд звертає увагу на те, що сам по собі факт подібності формулювань пункту 4.9.12 в редакціях, які з'явилися пізніше, не є беззаперечним доказом підроблення додаткової угоди.
Більше того, зміст договору та додаткової угоди є результатом волевиявлення сторін - страховика та страхувальника. Якщо сторони дійшли згоди щодо виключення із загальних умов договору певного винятку (в цьому випадку - виключення обмеження щодо ДТП за участю військової техніки), вони не були обмежені у праві це зафіксувати у вигляді додаткової угоди. Умови такого погодження не обмежуються редакціями шаблонних договорів і не можуть вважатися недійсними лише на підставі того, що окремі положення повторюють формулювання затверджених згодом редакцій договору.
Крім того, з огляду на положення статті 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є лише ті, які є необхідними для договору даного виду або щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. У даному випадку жодна зі сторін договору (ПрАТ «СК «УНІКА» або ТОВ «ТД «Марвел») не оспорює факт укладення та чинність додаткової угоди. Вона була підписана обома сторонами та реалізована шляхом фактичного надання страхового відшкодування.
Щодо доводів відповідача про нікчемність додаткової угоди № 1 від 31.07.2022 на підставі частини шостої статті 633 Цивільного кодексу України необхідно зазначити таке.
Відповідно до частин першої-третьої статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність), чи якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Суд погоджується з тим, що договір страхування, який укладається між страховиком і страхувальником, має ознаки публічного договору, оскільки страховик, як суб'єкт господарювання, пропонує стандартні (типові) умови договору для невизначеного кола осіб.
Водночас згідно із частинами другою, третьою статті 633 Цивільного кодексу України, однакові умови для всіх споживачів (у цьому випадку - страхувальників) встановлюються даною нормою саме на етапі укладання публічного договору, і в подальшому сторони за домовленістю між собою мають право їх змінювати на власний розсуд та в цьому праві не обмежені, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.
У зв'язку з цим, укладення між страховиком (ПрАТ «СК «УНІКА») та страхувальником (ТОВ «ТД «Марвел») додаткової угоди до вже чинного договору добровільного страхування, якою були змінені окремі умови, не порушує вимоги статті 633 Цивільного кодексу України і не є підставою для визнання таких умов нікчемними.
У справі, що розглядається, факт погодження додаткової угоди сторонами підтверджено її підписанням та подальшим виконанням - зокрема, здійсненням виплати страхового відшкодування саме на умовах, передбачених цією угодою.
До того ж на час розгляду справи додаткова угода № 1 від 31.07.2022 не визнана недійсною у встановленому законом порядку, а доказів, які б спростовували її правомірність, відповідач не надав.
Отже посилання відповідача на нікчемність додаткової угоди № 1 від 31.07.2022 з огляду на положення статті 633 Цивільного кодексу України є хибними та підлягають відхиленню судом.
За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідач є особою, на яку в силу закону покладено обов'язок з відшкодування завданих збитків, розмір яких належним чином підтверджено, а тому суд ухвалює рішення про задоволення повністю позову ПрАТ «СК «УНІКА» до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення страхового відшкодування у сумі 519402,85 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, суд керується пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України, відповідно до якого у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням зазначених положень, оскільки позивач подав позовну заяву у цій справі в електронній формі, розмір судового збору за подання цього позову підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 6232,83 грн, який повністю покладається на відповідача у зв'язку із задоволенням позову в повному обсязі.
Керуючись статтями 73, 74, 76-80, 123, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити позов повністю.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_19 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 6 літ. В; код ЄДРПОУ 20033533) 519402 (п'ятсот дев'ятнадцять тисяч чотириста дві) грн 85 коп. страхового відшкодування та 6232 (шість тисяч двісті тридцять дві) грн 83 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до статей 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 22.10.2025.
Суддя О.В. Щоткін