61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
21.10.2025р. Справа №905/169/25 (905/762/25)
Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,
при секретарі Кравець А.Є., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519, адреса: 84320, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Хортицька, 87Б)
про стягнення 549138,84 грн., -
в межах справи № 905/169/25 про банкрутство ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ", -
сторони участь в засіданні не брали, -
Ухвалою від 22.09.2025 господарський суд прийняв позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки, компенсаційних виплат за затримку розрахунку та 3% річних, що разом становить 549138,84 грн., крім того судовий збір (в редакції від 08.08.2025) до розгляду та відкрив провадження у справі 905/169/25 (905/762/25); вирішив справу розглядати в порядку спрощеного провадження та призначив судове засідання на 07.10.2025; визнав явку представників сторін не обов?язковою; встановив сторонам строк для вчинення дій процесуального характеру, вирішив інші процедурні питання.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 25.10.2018 по 27.01.2021 він перебував з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» у трудових відносинах, був звільнений. На порушення ст. 116 КЗпП України, до теперішнього часу відповідач не повністю виплатив позивачу заробітну плату, за його підрахунком заборгованість становить 145835,34 грн (визначено з урахуванням утримання обов'язкових платежів - з податку на прибуток 18% та 1,5% військовий збір), у тому числі: за листопад 2019 року - 12703,93 грн., за грудень 2019 року - 9151,44 грн., за січень 2020 року - 6760,45 грн., лютий 2020 року - 9858,23 грн., за березень 2020 року - 12689,37 грн., за квітень 2020 року - 12633,84 грн., за травень 2020 року - 12682,19 грн., за червень 2020 року - 7315,78 грн., за липень 2020 року - 7328,60 грн., за серпень 14527,19 грн., за вересень 2020 року - 9541,11 грн., за жовтень 2020 року - 6699,39 грн., за листопад 2020 року - 11725,13 грн., за грудень 2020 року - 4673,55 грн., за січень 2021 року - 7545,14 грн., яку просить стягнути з відповідача.
Також, посилаючись на норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України, позивач розрахував та просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку (942 дні), виходячи з середньоденного заробітку - 473,74 грн. на день, у розмірі 300000,00 грн.
Крім того, посилаючись на норми Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати, затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 № 159, позивач розрахував та просить стягнути з відповідача компенсацію за затримку розрахунку 85328,14 грн. та на підставі ст. 625 ЦК України 17975,36 грн. - 3% річних.
На підтвердження вимог надано суду: паспортні дані та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера позивача, трудову книжку АТ-V № 8676273, довідку ПФУ від 30.05.2024 (форма ОК-7) - індивідуальні відомості про застраховану особу позивача, заяву від 15.06.2024 про витребування у ТОВ «Краснолиманське» довідки про середньоденний заробіток та відомостей про заборгованість по заробітній платі та всіх належних сум при звільненні, з доказами надсилання (опис вкладення від 19.06.24 та конверт-повернення відправлення), розрахунок позовних вимог.
06.10.2025 в системі "Електронний суд" відповідач подав відзив на позов, в якому визнає позовні вимоги частково в межах фактичної суми заборгованості у розмірі 104181,4 грн. (в т.ч. компенсація за невикористану відпустку 8 к.д. - 3573,30 грн), в решті вимог просить відмовити за їх небгрунтованістю та безпідставністю. До відзиву додано між іншим довідку про заборгованість перед позивачем б/н від 06.10.2025 (вх.№ 01-41/9381/25 від 07.10.2021).
Згідно ухвали суду від 07.10.2025 повідомлено позивача та відповідача про відкладення розгляду справи на 21.10.2025, визнано явку сторін не обов'язковою, запропоновано позивачу надати суду відповідь на відзив у порядку статті 166 ГПК України, відповідачу надати суду відомості про середній заробіток позивача на дату звільнення у строк до 17.10.2025 разом з доказами надсилання їх копій іншій стороні у справі з дотриманням вимог ст. 42 ГПК України, вирішені інші процедурні питання.
Про розгляд справи позивач повідомлений рекомендованою поштою на його адресу вказану у позовній заяві, відповідач - в системі "Електронний суд", що підтверджується наявними доказами.
Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-портала Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України «Про доступ до судових рішень», що свідчить про наявність додаткової можливості у сторін ознайомитись із судовими рішеннями у даній справі.
У судовому засіданні 21.10.2025 сторони участі не приймали. Відповідачем не надано відомості про середній заробіток позивача на дату звільнення у встановлений строк, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомлено. Позивач не подав відповідь на відзив, клопотав про розгляд справи без його участі, наполягав на задоволенні позовних вимог (вх.№ 6441/25 від 14.10.25).
Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Позивачем не надано суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25. Судом таких обставин не встановлено. Відтак відсутні підстави для залишення без розгляду цієї позовної заяви на підставі спеціальної норми - частини 4 статті 7 КУзПБ.
За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).
З огляду на необхідність розгляду господарської справи впродовж розумних строків в контексті встановлених п. 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року гарантій, явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов'язковою, учасники справи мали достатньо часу для висловлення своєї правової позиції і надання доказів на підтвердження аргументів, тому суд вважає можливим розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами у цьому судовому засіданні в приміщенні суду у відсутність учасників справи, що не з'явились.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ, ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ:
Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оплату праці", працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Сторонами не оспорюється і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у період з 25.10.2018 по 27.01.2021 працював в ТОВ "Краснолиманське", звільнений на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням згідно наказу № 27к від 27.01.2021, що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_2 .
У день звільнення позивач отримав трудову книжку, протилежного позивач належними доказами не довів.
Як стверджує позивач, всупереч ст. 116 КЗпП України у день звільнення відповідачем-роботодавцем не було проведено з ним остаточний розрахунок по заробітній платі та сумах, що належать йому при звільненні, та не надано відомості про заборгованість. Надіслані у подальшому відповідачу вимоги про надання інформації про заборгованість по заробітній платі та сумах, що належать позивачу при звільненні, повернуті позивачу поштовим відділенням без вручення.
За розрахунком позивача, заборгованість по заробітній платі становить 145835,34 грн (визначено з урахуванням утримання обов'язкових платежів - з податку на прибуток 18% та 1,5% військовий збір), у тому числі: за листопад 2019 року - 12703,93 грн., за грудень 2019 року - 9151,44 грн., за січень 2020 року - 6760,45 грн., лютий 2020 року - 9858,23 грн., за березень 2020 року - 12689,37 грн., за квітень 2020 року - 12633,84 грн., за травень 2020 року - 12682,19 грн., за червень 2020 року - 7315,78 грн., за липень 2020 року - 7328,60 грн., за серпень 14527,19 грн., за вересень 2020 року - 9541,11 грн., за жовтень 2020 року - 6699,39 грн., за листопад 2020 року - 11725,13 грн., за грудень 2020 року - 4673,55 грн., за січень 2021 року - 7545,14 грн., яку просить стягнути з відповідача.
Позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження порушення відповідачем вимог чинного законодавства про сплату/несвоєчасну сплату на його користь сум заробітної плати та інших сум за весь час перебування у трудових відносинах з ТОВ "Краснолиманське", у тому числі але не виключно виписку банку про рух коштів по рахунку позивача.
В свою чергу в матеріалах справи міститься надана відповідачем довідка б/н від 06.10.2025 про суму заборгованості перед позивачем із заробітної плати, зі змісту якої вбачається, що залишок заборгованості ТОВ «Краснолиманське» із заробітної плати ОСОБА_1 (таб.№ НОМЕР_3 , ІПН НОМЕР_1 ) за період з листопада 2019 року по січень 2021 року складає 104181,42 грн., яка зазначена після утримання всіх обов'язкових податків та зборів, в тому числі помісячно:
за листопад 2019 року - 0,00 (нуль) грн;
за грудень 2019 року - 5301,44 грн;
за січень 2020 року - 6760,45 грн ;
за лютий 2020 року - 9858,23 грн ;
за березень 2020 року - 11689,37 грн.;
за квітень 2020 року - 12633,84 грн;
за травень 2020 року - 3082,19 грн;
за червень 2020 року - 115,78 грн;
за липень 2020 року - 28,61 грн.;
за серпень 2020 року - 15011,43 грн.;
за вересень 2020 року - 9056,87 грн;
за жовтень 2020 року - 6699,39 грн.;
за листопад 2020 року - 11725,13 грн.;
за грудень 2020 року - 4673,55 грн.;
за січень 2021 року - 7545,14 грн., в т.ч. заробітна плата - 3971,84 грн., компенсація за невикористану відпустку 8 к.д. - 3573,30 грн.
За змістом статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Суд зазначає, що позивач не довів належними та допустимим доказами суму заборгованості із заробітної плати саме в сумі 145835,34 грн., але відповідач в свою чергу надав суду інформацію по актуальній заборгованості з виплати заробітної плати на суму 104181,42 грн., яка позивачем не заперечується та не спростовується.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Зазначені вище обставини визнаються учасниками справи, а отже в силу приписів ч.1 ст. 75 ГПК України, не підлягають доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
На дату судового засідання відповідач не надав суду доказів виконання ним вимог ч.1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України та доказів повної чи часткової сплати позивачу заборгованості по заробітній платі, що виникла за період з листопада 2019 року по січень 2021 року у сумі 104181,42 грн., тому саме в цій сумі слід задовольнити вимоги позивача. Сума заборгованості зазначена після утримань всіх обов'язкових податків та зборів.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 300000,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку (942 дня) на день подання даного позову, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012).
Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 559/321/16-ц (провадження №14-367цс18) встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.
Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.
Як встановлено та не спростовано позивачем належними доказами, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 виникла за період з листопада 2019 року по січень 2021 року, у день звільнення (27.01.2021) позивач отримав трудову книжку, відтак, про своє порушене право та про те, що власник або уповноважений ним орган не провів з ним фактичного розрахунку при звільненні, позивач міг довідатися не пізніше наступного дня після звільнення. Із позовною заявою у цій справі, зокрема про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Донецької області лише 30.07.2025 (згідно поштового штампу на конверті), тобто з порушенням тримісячного строку, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що відповідач-роботодавець з ним не розрахувався.
Згідно статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Ані у позовній заяві, ані окремим документом позивач не просив поновити строки, визначені статтею 233 КЗпП України, поважних причин пропуску цих строків не довів, у даній справі минуло більше одного року з дня отримання позивачем трудової книжки із записом про звільнення, тому суд не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку 85328,14 грн. на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та 17975,36 грн. - 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону № 2050-III).
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-ІІІ).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Приписами пункту 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення (ст. 6 цього Закону).
Приписами пункту 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
З наданого позивачем розрахунку компенсації вбачається, що розрахунок здійснений з грудня 2019 року по вересень 2024 року на заборгованість за відпрацьовані місяці після утримання податків і обов'язкових платежів у сумі 145835,34 грн.
Проте, такий розрахунок суд вважає необґрунтованим та не доведеним неналежними доказами.
Як вже встановлено вище, позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження порушення відповідачем вимог чинного законодавства про сплату/несвоєчасну сплату на його користь сум заробітної плати та інших сум за весь час перебування у трудових відносинах з ТОВ "Краснолиманське", у тому числі але не виключно виписку банку про рух коштів по рахунку позивача. В свою чергу в матеріалах справи міститься надана відповідачем довідка б/н від 06.10.2025 про суму заборгованості перед позивачем із заробітної плати за період з листопада 2019 року по січень 2021 року на суму 104181,42 грн., з розбивкою по місяцям. При цьому у цій довідці розмір заборгованості по місяцям є відмінним від сум, наведених позивачем. Відтак, за відсутності в матеріалах справи первинних документів про перераховані позивачу виплати, суд позбавлений можливості здійснити розрахунок компенсації самостійно.
Також, Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (з подальшими змінами) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно статті 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (стаття 3 Закону № 1282-XII).
Статтею 4 цього Закону унормовано, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. (стаття 6 Закону № 1282-XII).
Перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду (стаття 8 Закону № 1282-XII).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначається «Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (пункт 3 Прикінцевих положень цього Закону).
Тобто у 2023 році не проводиться нарахування сум індексації, які визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (зі змінами), тому позивач безпідставно включив до розрахунку індексацію за 2023 рік.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають за недоведеністю розрахунку.
Позивач, обґрунтовуючи право на стягнення 3% річних, посилається на ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином, положення ст. 625 ЦК України застосовуються до договірних відносин, які виникли між боржником і кредитором.
Суд зауважує, що відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (ч. 1 ст. 9 ЦК України).
Отже, стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості як особливої міри відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, передбачене цивільним законодавством, не застосовуються до трудових правовідносин (зокрема, стягнення заборгованості із заробітної плати). Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13 та від 20.01.2016 року у справі № 6-2759цс15.
Таким чином, позовні вимоги щодо нарахованих на підставі 625 ЦК України 3% річних задоволенню не підлягають.
У статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов'язок позивачем виконаний частково, оскільки ним частково доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.
З огляду на встановлені обставини та норми чинного законодавства, за висновком суду, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з грудня 2019 року по січень 2021 року, що складає 104181,42 грн. (зазначено після утримання всіх обов'язкових податків та зборів), в тому числі помісячно: за грудень 2019 року - 5301,44 грн; за січень 2020 року - 6760,45 грн; за лютий 2020 року - 9858,23 грн; за березень 2020 року - 11689,37 грн.; за квітень 2020 року - 12633,84 грн; за травень 2020 року - 3082,19 грн; за червень 2020 року - 115,78 грн; за липень 2020 року - 28,61 грн.; за серпень 2020 року - 15011,43 грн.; за вересень 2020 року - 9056,87 грн; за жовтень 2020 року - 6699,39 грн.; за листопад 2020 року - 11725,13 грн.; за грудень 2020 року - 4673,55 грн.; за січень 2021 року - 7545,14 грн., в т.ч. заробітна плата - 3971,84 грн., компенсація за невикористану відпустку 8 к.д. - 3573,30 грн. В іншій частині вимог слід відмовити.
Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд вважає за необхідне відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти їх на відповідача, пропорційно задоволеній сумі, так як позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений.
За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
У 2025 році судовий збір для працездатних осіб обчислюється на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який становить 3028 грн з 1 січня.
З відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в дохід Державного бюджету в розмірі 1041,81 грн. (2311,63 грн. х 104181,42 грн. / (145835,34 грн. + 85328,14 грн.) = 1041,81 грн.).
Судовий збір за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про стягнення 3% річних покладається повністю на позивача, у сумі 4500 грн.
Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519, адреса: 84320, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Хортицька, 87Б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з грудня 2019 року по січень 2021 року, що складає 104181,42 грн. (зазначено після утримання всіх обов'язкових податків та зборів).
В решті вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь держави судовий збір в розмірі 1041,81 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення підписано 21.10.2025.
Суддя Н.В. Величко