61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
21.10.2025р. Справа №905/169/25 (226/1595/24)
Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.
при секретарі судового засідання Кравець А.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519)
про стягнення заробітної плати, допомоги з тимчасової непрацездатності, компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
представники учасників справи не з'явились, -
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.03.2025 у справі № 905/169/25, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 та постановою Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 24.09.2025, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», вирішені інші процедурні питання. На офіційній сторінці Верховного суду веб-порталу Судова влада України опубліковано оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (№75623 від 26.03.2025).
До господарського суду від Шевченківського районного суду міста Дніпра надійшла цивільна справа № 226/1595/24 (провадження № 2/932/1731/25) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" про стягнення заробітної плати, допомоги з тимчасової непрацездатності, компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (вх.№ 3925/25).
За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер справи № 905/169/25 (226/1595/24) та на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства за протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.06.2025 передано на розгляд судді Величко Н.В.
Ухвалою господарського суду від 01.10.2025 прийнято до свого провадження цивільну справу № 226/1595/24 для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ»; ухвалено справу № 905/169/25 (226/1595/24) розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 21.10.2025; визнано явку представників сторін не обов'язковою; встановлено учасникам справи строк для вчинення дій процесуального характеру та вирішено інші процедурні питання.
Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений шляхом розміщення на офіційному сайті Господарського суду Донецької області веб-портала Судова влада України відповідного оголошення, відповідач - шляхом доставки вказаної ухвали суду в зареєстрований електронний кабінет відповідача в системі «Електронний суд».
Всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-портала Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень", що свідчить про наявність додаткової можливості у сторін ознайомитись із судовими рішеннями у даній справі.
З огляду на приписи статей 120, 122, 242 Господарського процесуального кодексу України, позивач та відповідач вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.
У рішеннях Європейського суду з прав людини, останній неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Також Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою як контакт-центру суду так і за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень.
Більше того, позивач має цікавитись ходом розгляду даної справи судом, оскільки саме він ініціював вказане судове провадження.
У судовому засіданні 21.10.2025 учасники справи участі не приймали, у позовній заяві позивач просив розглянути справу без його участі.
Як вбачається, у позовній заяві (документ сформований в системі "Електронний суд" 24.06.2024) в обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що в період з жовтня 2022 року по 21.06.2024 він працював в ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», був звільнений за ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Всупереч ч.1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України відповідачем не було проведено з позивачем остаточний розрахунок, тому позивач вважає, що має право на стягнення з відповідача заборгованості з заробітної плати, яка за його приблизними підрахунками становить 250000,00 грн., компенсацію втрати частини доходу в розмірі 100000,00 грн., виплати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в розмірі 50000,00 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 121120,00 грн.
На підтвердження вимог надані наступні документи: паспортні дані та картку фізичної особи - платника податків, індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) стосовно позивача, трудову книжку НОМЕР_2 , правовстановлюючі документи представника позивача.
Відповідач, ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», у поданому відзиві (документ сформований в системі «Електронний суд» 26.07.2024) вказав, що визнає позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з нарахованої, але невиплаченої заробітної плати. Зазначив, що заборгованість з заробітної плати за травень 2024 року складає 15278,908 грн., за червень 2024 року - 154676,57 грн., що разом становить 169955,55 грн. (після утримання всіх обов'язкових податків та зборів). Водночас відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача в частині пред'явлених до стягнення 50000,00 грн. виплат у зв'язку тимчасовою непрацездатністю, посилаючись на їх безпідставність та необгрунтованість. Зазначає, що відповідач має заборгованість перед позивачем по допомозі з тимчасової непрацездатності, яка згідно довідки про заборгованість по заробітній платі, включена в розмір заборгованості по заробітній платі - 169955,55 грн., де заборгованість з виплати заробітної плати за травень 2024 року - 15278,98 грн. (в т.ч. 6820,60 грн. - за 5 календарних днів лікарняного за рахунок підприємства) за червень 2024 року - 154676,57 грн. (в т.ч. 6820,60 грн. за 5 календарних днів лікарняного за рахунок підприємства). Також відповідач вказує, що позивачу було нараховано, але не виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності за 3 календарних дні в сумі 4092,36 грн. за рахунок Пенсійного фонду України, оскільки спецрахунок підприємства з виплати лікарняних заарештовано. Сума допомоги з тимчасової непрацездатності зазначена після утримань всіх обов'язкових податків та зборів. Також відповідач повністю не визнає позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 121120 грн., компенсації втрати заробітку у розмірі 100000,00 грн., оскільки позивач не навів їх розрахунку згідно діючого законодавства, такі вимоги мають абстрактний характер, просив суд врахувати інтереси відповідача, які полягають у збереженні підприємством свого матеріального, фінансового становища та платоспроможності.
До відзиву надані наступні документи: правовстановлюючі документи, заяву ОСОБА_1 від 21.06.2024 про звільнення та наказ ТОВ "Краснолиманське" від 21.06.2024 № 217-к про звільнення, довідку про відмітки: Таб.№ 26486 - ОСОБА_1 (форма ТР-П16), довідки ТОВ "Краснолиманське" від 17.07.2024 № 493 про середній заробіток на дату звільнення та № 494 про заборгованість з виплати заробітної плати, від 24.07.2024 № 502 про заборгованість по допомозі з тимчасової непрацездатності та № 503 про заборгованість з виплати заробітної плати по складових.
Позивач подав до суду уточнену позовну заяву (документ сформований в системі «Електронний суд» 01.08.2025) в якій вказав, що відповідно до довідки відповідача долученої до відзиву на первісну позовну заяву слідує, що заборгованість з виплати заробітної плати за період з травня 2024 року по червень 2024 року становить 169955,55 грн. (після утримання всіх обов'язкових податків та зборів). Також, відповідач зазначив, що має заборгованість перед позивачем зі сплати за період тимчасової непрацездатності за травень 2024 року 6820,50 грн. за 5 днів, та за червень 2024 року 6820,50 грн. за 5 днів. Дана заборгованість входить до загальної суми 169955,55 грн. З даної довідки не зрозуміло за який період був непрацездатним позивач та який застосовано середній заробіток. Вказує, що за період з 16.06.2023 по 23.06.2023 в загальній кількості 8 календарних днів відповідач повинен сплатити позивачу страхові виплати в розмірі 11263,69 грн. Крім того, відповідачем хибно вказано, що він дізнався про вимогу позивача про проведення розрахунку лише 03.07.2024, оскільки позовну заяву було доставлено 24.06.2024 о 23-00 годині, тобто днем з якого потрібно стягувати середній заробіток є 25.06.2024. Середній заробіток позивача становить 2400,80 грн. на день, та підлягає стягненню з 25.06.2024 по день винесення судом рішення. Зазначив, що компенсація втрати частини доходу за його підрахунком складає 336,14 грн. (15278,98 грн. - борг із заробітної плати за травень 2024 року х 2,2 % - індекс інфляції). Компенсацію за червень 2024 року позивачем не можливо розрахувати, та буде подано окремим позовом. Відтак, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 169955,55 грн. (після утримання всіх обов'язкових податків та зборів), виплати з допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 11263,69 грн., компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати за травень 2024 року в розмірі 336,14 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 25.06.2024 по день винесення судом рішення.
Відповідач не скористався своїм правом на подачу суду відзиву на уточнену позовну заяву, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомив.
Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Позивачем не надано суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25. Судом таких обставин не встановлено. Відтак відсутні підстави для залишення без розгляду цієї позовної заяви на підставі спеціальної норми - частини 4 статті 7 КУзПБ.
За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
З огляду на необхідність розгляду господарської справи впродовж розумних строків в контексті встановлених п. 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року гарантій, явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов'язковою, учасники справи мали достатньо часу для висловлення своєї правової позиції і надання доказів на підтвердження аргументів, тому суд вважає можливим розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами у цьому судовому засіданні в приміщенні суду у відсутність учасників справи, що не з'явились.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого:
З наявних в матеріалах справи документів суд встановив, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перебував у трудових відносинах із ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» в період з 17.10.2022 по 21.06.2024, що підтверджується трудовою книжкою серія НОМЕР_2 заповненою 23.06.2021 на ім'я позивача.
Згідно відміток у наказі № 217к від 21.06.2024 про звільнення, останнім днем роботи ОСОБА_1 , таб. № 26486, у ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" є 21.06.2024, з чим ознайомлений позивач.
Позивач зазначає, що після звільнення відповідачем не проведено із ним остаточного розрахунку, що є порушенням норм Кодексу законів про працю України.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Тобто заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
За змістом статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Згідно довідки ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» № 423 від 17.07.2024 ОСОБА_1 , таб. № НОМЕР_3 (ІПН № НОМЕР_1 ), працював на підприємстві з 17.10.2022 по 21.06.2024, його середньоденний заробіток на дату звільнення складає 2400,80 грн.
Згідно довідки ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» № 494 від 17.07.2024 заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з травня 2024 року по червень 2024 року на дату складання довідки становить 169955,55 грн. (після утримання всіх обов'язкових податків та зборів), де за травень 2024 року заробітна плата становить 15278,98 грн., за червень 2024 року - 154676,57 грн.
Згідно довідки ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» № 502 від 24.07.2024, у травні 2024 року нараховано, але не виплачено допомогу з тимчасової непрацездатності за 3 (три) календарних дні в сумі 4092,36 грн. Ця сума не була перерахована ОСОБА_1 , оскільки спецрахунок підприємства з виплати лікарняних заарештовано. Сума допомоги по тимчасовій непрацездатності зазначена після утримань всіх обов'язкових податків та зборів.
Згідно довідки ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» № 503 від 24.07.2024 про детальну заборгованість перед ОСОБА_1 , заборгованість з виплати заробітної плати за період з травня 2024 року по червень 2024 року на дату складання довідки становить 169955,55 грн. (після утримання всіх обов'язкових податків та зборів), де:
за травень 2024 року - заборгованість по заробітній платі становить 15278,98 грн., в тому числі 6820,60 грн. - 5 календарних днів лікарняний за рахунок підприємства;
за червень 2024 року - заборгованість по заробітній платі становить 154676,57 грн., в тому числі 6820,60 грн. - 5 календарних днів лікарняний за рахунок підприємств,
сума заборгованості зазначена після утримань всіх обов'язкових податків та зборів.
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 18.07.2024 № 18984-16373/Б-02/8-0500/24, наданого на звернення позивача від 24.06.2024 № ВЕБ-05001-Ф-С-24-106737, слідує, що відповідно до підсистеми «Електронних реєстрів листків непрацездатності» наявні листки непрацездатності: 2173975-2022777254-1 за період з 06.05.2024 по 13.05.2024 в загальній кількості 8 календарних днів, з них 5 календарних днів підлягають оплаті за рахунок роботодавця, 3 календарних дня в сумі 5083,68 грн. за рахунок коштів Пенсійного фонду України профінансовано 20.06.2024. Кошти перераховані на окремий поточний рахунок роботодавця; 12485745-2023341686-1 за період з 30.05.2024 по 03.06.2024 в загальній кількості 5 календарних днів є первинним, оплата якого здійснюється за рахунок роботодавця; 8171360-2015418276-1 за період з 16.06.2023 по 23.06.2023 в загальній кількості 8 календарних днів, з них 5 календарних днів підлягають оплаті за рахунок роботодавця, 3 календарних дня в сумі 660,33 грн. за рахунок коштів Пенсійного фонду України профінансовано 20.06.2024. Кошти перераховані на окремий поточний рахунок роботодавця. Для уточнення нарахування та розміру страхових виплат за даними листками непрацездатності необхідно звернутися до роботодавця ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», ЄДРПОУ 32281519, оскільки згідно п. 7 Порядку фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування, затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.20218 № 12 відповідальність за достовірність даних наведених у заяві-розрахунку несе страхувальник.
Згідно довідок форми ОК-7, сформованих позивачем 24.06.2024 о 09:25 годині та 26.07.2024 о 21:50 годині засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, слідує, що відомості стосовно нарахування відповідачем заробітної плати позивачу за період з травня 2024 року по червень 2024 року включно, відсутні.
Предметом розгляду у цій справі є вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" заборгованості по заробітній платі в розмірі 169955,55 грн. (після утримання всіх обов'язкових податків та зборів), допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 11263,69 грн., компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати за травень 2024 року в розмірі 336,14 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 25.06.2024 по день винесення судом рішення.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012).
Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 559/321/16-ц (провадження №14-367цс18) встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.
Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.
Як свідчать матеріали справи, з позовом у цій справі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Сакун В.В., звернувся до Шевченківського районного суду міста Дніпра в системі «Електронний суд» 25.06.2024 (через 4 дні з дня звільнення, коли позивач дізнався про порушення його права), тобто з дотриманням встановленого законом тримісячного строку з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оплату праці", працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Як встановлено судом і не спростовано сторонами, на порушення ст. 47, ст. 116 КУзПБ відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні.
В уточненому позові позивач стверджував, що відповідач має перед ним заборгованість за період з травня 2024 року по червень 2024 року по заробітній платі в сумі 169955,55 грн. та 11263,69 грн. допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження порушення відповідачем вимог чинного законодавства про сплату/несвоєчасну сплату на його користь сум заробітної плати та інших сум за весь час перебування у трудових відносинах з ТОВ "Краснолиманське", у тому числі але не виключно виписку банку про рух коштів по рахунку позивача.
У свою чергу відповідач не оспорює та підтверджує наявність заборгованості перед позивачем з заробітної плати за період з травня 2024 року по червень 2024 року у розмірі 169955,55 грн. (після утримання всіх обов'язкових податків та зборів), де: за травень 2024 року борг із заробітної плати становить 15278,98 грн., в тому числі 6820,60 грн. - 5 календарних днів лікарняний за рахунок підприємства; за червень 2024 року - 154676,57 грн., в тому числі 6820,60 грн. - 5 календарних днів лікарняний за рахунок підприємств. Сума заборгованості зазначена після утримань всіх обов'язкових податків та зборів. Як вказує відповідач, в травні 2024 року позивачу було нараховано, але не виплачено допомогу з тимчасової непрацездатності за 3 календарних дні в сумі 4092,36 грн. Ця сума не була перерахована ОСОБА_1 , оскільки спецрахунок підприємства з виплати лікарняних заарештовано. Сума допомоги по тимчасовій непрацездатності зазначена після утримань всіх обов'язкових податків та зборів.
Такі обставини підтверджуються наданими відповідачем довідками № 494 від 17.07.2024, № 502 від 24.07.2024 та № 503 від 24.07.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Зазначені вище обставини визнаються учасниками справи, а отже в силу приписів ч.1 ст. 75 ГПК України, не підлягають доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
На дату судового засідання відповідач не надав суду доказів повної чи часткової сплати позивачу заборгованості по заробітній платі, що виникла за період за період з травня 2024 року по червень 2024 року у розмірі 169955,55 грн. (після утримання всіх обов'язкових податків та зборів), тому саме в цій сумі слід задовольнити вимоги позивача.
Стосовно вимоги позивача в частині заборгованості по виплатам допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 16.06.2023 по 23.06.2023 в загальній кількості 8 календарних днів в розмірі 11263,69 грн., судом встановлено, що позивачем на підтвердження заявленого розміру будь-яких доказів суду не надав, в свою чергу відповідачем представлена довідка на підтвердження не виплати відповідачем позивачу допомоги з тимчасової непрацездатності в сумі 4092,36 грн. (після утримання всіх обов'язкових податків та зборів), а тому ці вимоги підлягають частковому задоволенню саме в такому розмірі.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати за травень 2024 року в розмірі 336,14 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону № 2050-III).
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-ІІІ).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Приписами пункту 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення (ст. 6 цього Закону).
Приписами пункту 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).
Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (з подальшими змінами) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно статті 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (стаття 3 Закону № 1282-XII).
Статтею 4 цього Закону унормовано, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. (стаття 6 Закону № 1282-XII).
Перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду (стаття 8 Закону № 1282-XII).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначається «Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
В уточненій заяві позивач розрахував та пред'явив до стягнення з відповідача 336,14 грн. компенсації втрати частини доходу за травень 2024 року від боргу 15278,98 грн., виходячи з індексу приросту споживчих цін у червні 2024 року - 2,2%. На дату засідання вимоги не збільшував.
Суд зазначає, що оскільки статтею 4 Закону № 1282-XII унормовано, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, а за повідомленням Державної служби статистики України на його офіційному сайті індекс споживчих цін (індекс інфляції) в Україні у червні 2024 року по відношенню до травня 2024-го року становив 102,2%, також відповідно до положень норм ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства визначено зокрема диспозитивність, згідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності; при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ст.ст. 2, 14, 237 ГПК України), тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 336,14 грн. компенсації втрати частини доходу за травень 2024 року є недоведеними і задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 25.06.2024 по день винесення судом рішення, суд зазначає таке.
Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні визначена ст. 117 КЗпП України.
Так, згідно ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Як вже встановлено вище, позивач був звільнений з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» 21.06.2024, однак відповідачем не було проведено з ним остаточного розрахунку при звільненні. В матеріалах справи відсутні докази повної чи часткової сплати заборгованості відповідачем.
Із позовною заявою до відповідача у цій справі позивач звернувся в системі "Електронний суд" 24.06.2024, копія позовної заяви була надіслана відповідачу в його зареєстрований електронний кабінет 24.06.2024, що відповідачем не спростовано. Відтак, позивач здобув право вимагати від відповідача виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 25.06.2024.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом б пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивач за замістом позовної заяви (уточненої) погоджується з розміром середньоденного заробітку під час роботи на підприємстві відповідача, вказаним у відповідній довідці ТОВ "Краснолиманське" № 493 від 17.08.2024, який становить 2400,80 грн.
Позивачем заявлено до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з 25.06.2024 по день винесення судом рішення, виходячи з 2400,80 грн. на день.
Суд бере до уваги, що з 19.07.2022 набула чинності нова редакція ст. 117 КЗпП України, згідно з частиною першою якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Виходячи з даних про середній заробіток позивача на дату звільнення, що надані відповідачем-роботодавцем, за підрахунком суду середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2024 по 25.12.2024 складає 316905,60 грн. (2400,80 грн. х 132 р.д.).
Суд виходить з того, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві можна дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 08.10.2025 у справі 489/6074/23.
У справі, що розглядається, суд установив, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати становив 169955,55 грн. та з допомоги з тимчасової непрацездатності в сумі 4092,36 грн., що разом становить 174047,91 грн. За підрахунком суду, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2024 по 25.12.2024 (шість місяців) становить 316905,60 грн., що майже удвічі перевищує розмір основного боргу. Суд бере до уваги, що відносно ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" відкрито провадження у справі про банкрутство, а задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача-роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у визначеній сумі не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності та становитиме додатковий тягар для відповідача, що також може призвести до штучного збільшення грошових зобов"язань (дебеторської заборгованості) боржника у справі про банкрутство, тому в цій частині вимог суд вирішив зменшити розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 25000,00 грн.
Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд вважає за необхідне відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти їх на відповідача, пропорційно задоволеній сумі, так як позивач, звертаючись до суду з позовом в частині стягнення заробітної плати, допомоги по тимчасовій непрацездатності та компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, яка входить до фонду додаткової заробітної плати, від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений.
Згідно п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб .
Відповідно до ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
У 2025 році судовий збір для працездатних осіб обчислюється на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який становить 3028 грн з 1 січня.
Так, ціна даного позову (уточнена) становить 181555,38 грн., відповідно 1% від ціни позову складає 1815,55 грн., та оскільки позов поданий в електронній формі, а тому із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, 1% від ціни позову складає 1452,44 грн.
З урахуванням того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо заборгованості із заробітної плати та допомоги за період тимчасової непрацездатності, за якими позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до положень п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 1393,11 грн. (1452,44 грн. х 174139,58 грн. / 181555,38 грн.).
За вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивач сплатив 968,96 грн. Оскільки вимоги визнані судом обґрунтованими проте розмір середнього заробітку було зменшено судом за клопотанням відповідача, сплачений судовий збір в цій частині підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача повністю.
Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 169955,55 грн. (сума вказана за вирахуванням податків та обов'язкових платежів), з допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 4092,36 грн. (сума вказана за вирахуванням податків та обов'язкових платежів), середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 25000,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519) на користь держави судовий збір в розмірі 1393,11 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення підписано 21.10.2025.
Суддя Н.В. Величко