22.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3877/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Кощеєва І.М., Дарміна М.О.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 11255" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 (повний текст рішення складено та підписано 21.04.2025, суддя Юзіков С.Г.) у справі № 904/3877/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "КАПІТАЛ-КРЕДИТ"
до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 11255"
про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитна установа «Капітал-кредит» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11255» заборгованості у сумі 183 145,99 грн., з яких: 82 608,00 грн. - залишок по тілу кредиту, 28 861,67 грн. - проценти за користування кредитом, 14 304,27 грн. - штрафних санкцій, 57 372,05 грн. - інфляційних витрат та 3 028,00 грн. - судового збору.
Позов мотивований порушенням відповідачем зобов'язання щодо повного і своєчасного повернення отриманих за договором кредиту № 110/18/ЮЛ від 26.12.2018 грошових коштів.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025, в даній справі, позов задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11255» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "КАПІТАЛ-КРЕДИТ" 82 608 грн. 00 коп. боргу за тілом кредиту, 11 011 грн. 67 коп. - процентів за користування кредитом, 5 246 грн. 06 коп. 3% річних, 18 746 грн. 62 коп. індексу інфляції, 1 944 грн. 52 коп. - судового збору.
У решті позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що більшість платіжних документів містять призначення платежу "сплата % за договорами", та з урахуванням того, що за змістом Договору та ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі погашення процентів має перевагу перед погашенням основного боргу, тому сплачені кошти мали направлятися на погашення процентів.
Суд першої інстанції, беручи до уваги, загальну суму платежу за кредитним договором №110/18/ЮЛ від 26.12.2018 - 235 677,25 грн (тіло кредиту + нараховані проценти), враховуючи платежі відповідача з призначенням платежу за кредитним договором №110/18/ЮЛ від 26.12.2018, які позивачем не враховані та з призначенням платежу "сплата % за договорами", дійшов висновку, що до стягнення підлягає борг в розмірі 82 608,00 грн. - залишку за тілом кредиту, 11 011,67 грн. - процентів, нарахованих за користування кредитом. Таку ж суму боргу позивач навів у додаткових поясненнях від 07.04.2025.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних - 14 304,27 грн. та індексу інфляції - 57 372,05 грн., то з аналізу положень п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" та ст. 1046, 1049 ЦК України, господарський суд дійшов висновку, що на кредитний договір від 26.12.2018 №110/18/ЮЛ розповсюджується дія п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України. Оскільки позивач нарахував 3% річних (які помилково назвав штрафними санкціями) та індекс інфляції за період з 24.12.2022 по 23.08.2024, тобто в період дії воєнного стану в Україні, то нараховані 3% річних в розмірі 14 304,27 грн. та індекс інфляції в розмірі 57 372,05 грн підлягають частковому списанню кредитодавцем.
Доводи та вимоги апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11255», звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 09.04.2025 повністю; постановити нове рішення, яким задовольнити позов частково; стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11255» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "КАПІТАЛ-КРЕДИТ" заборгованість у розмірі 29 158,73 грн, що складається з частини основного боргу з урахуванням фактично здійснених платежів; у задоволенні іншої частини позову відмовити повністю, зокрема щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані у неправильно визначеному розмірі та за недоведеною таблицею розрахунку; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "КАПІТАЛ-КРЕДИТ" на користь Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11255» судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.
В обґрунтування скарги заявник наводить наступні доводи:
- судом допущено істотну процесуальну помилку, що вплинула на правильність ухваленого рішення, а саме: ОСОБА_1 не є керівником відповідача, а фактично є представником позивача. Таким чином, суд першої інстанції помилково кваліфікував подання додаткових пояснень представником позивача як визнання позову відповідачем, що призвело до неправильного застосування положень статті 191 ГПК України;
- під час розгляду справи судом попередньої інстанції з боку позивача неодноразово фіксувалася непослідовність у визначенні розміру позовних вимог, що прямо свідчить про відсутність чіткого предмета спору. Зокрема, у поданих позивачем письмових поясненнях через підсистему «Електронний суд» від 07.04.2025 року мають місце взаємовиключні та суперечливі твердження: у першій частині зазначено, що загальний борг за тілом кредиту складає 93889,67 грн, водночас у тій самій заяві нижче фігурує сума 82608,00 грн, щодо інфляційних втрат позивач на початку зазначає суму 18746,62 грн, а в кінці - вже 12902,93 грн, не пояснюючи розбіжність;
- у первинній позовній заяві позивач заявив штрафні санкції у розмірі 14304,27 грн, однак у подальших поясненнях позицію змінив, стверджуючи, що ці суми були помилково названі штрафними санкціями, хоча фактично це були 3% річних;
- відповідно до ч. 1 ст. 46 та ч. 4 ст. 50 ГПК України, позивач має право змінити предмет або розмір позовних вимог лише шляхом подання письмової заяви, а суд має розглядати справу виключно в межах позовних вимог. У цій справі позивач не подав жодної письмової заяви про зміну позову, а лише через додаткові пояснення фактично змінив суми, підстави та структуру вимог. Така зміна без належного процесуального оформлення суперечить вимогам визначеності предмета спору та порушує процесуальні гарантії відповідача. Сторона позивача не подала до суду належної процесуальної заяви про зміну предмета або розміру позовних вимог, як це прямо передбачено статтями 46, 50 та 192 ГПК України. Натомість позивач неформально змінював розмір заявленої до стягнення суми через окремі пояснення, що грубо порушує принцип визначеності предмета спору;
- подібна поведінка є процесуальним зловживанням (ст. 43 ГПК України) та свідчить про відсутність добросовісності з боку позивача. Зазначені дії також ускладнили відповідачеві ефективний захист своїх інтересів, оскільки на кожному етапі судового розгляду предмет і обсяг позову змінювались без належного повідомлення, належного обґрунтування чи окремого клопотання;
- відповідно до поданих відповідачем доказів у справі, загальна сума зобов'язань за кредитним договором №110/18/ЮЛ від 26.12.2018 року, яка включає суму основного боргу (100 000,00 грн) та належних до сплати процентів, становить 147988,00 грн. Водночас, відповідачем протягом дії договору здійснено платежі на загальну суму 118829,40 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями з чітким зазначенням призначення платежу саме за договором №110/18/ЮЛ. Зокрема, платежі здійснювались як до завершення строку дії кредитного договору, так і після цього, в рахунок погашення боргу за цим договором. Частина із зазначених платежів була не врахована позивачем взагалі, а частина врахована неповністю або розподілена на інші договори без належного правового обґрунтування, що прямо суперечить принципу визначеності зобов'язання та нормам ст. 534 ЦК України;
- позивач у поясненнях по справі не зміг послідовно та обґрунтовано пояснити порядок зарахування коштів, що надходили від відповідача. Спочатку позивач визнавав, що кошти направлялись виключно на погашення прострочених процентів по всіх діючих договорах, у подальших поясненнях - вже визнавав, що частину з них врахував за договором №110/18/ЮЛ. У матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, що відповідач самостійно змінював призначення платежів або давав вказівки розподіляти кошти на інші договори;
- якщо від загального зобов'язання у розмірі 147988,00 грн відняти фактично сплачену відповідачем суму 118829,40 грн, яку було належним чином підтверджено платіжними документами, то розмір залишкової заборгованості за кредитним договором №110/18/ЮЛ становить лише 29158,60 грн.;
- суд першої інстанції не надав належної оцінки цьому співвідношенню фактичних платежів до зобов'язання за кредитним договором, незважаючи на надані банківські виписки, платіжні інструкції, бухгалтерські документи та аргументацію з боку відповідача. Більше того, розрахунок позивача не супроводжувався ані актом звірки, ані підписаними двосторонніми документами, ані незалежним обліковим підтвердженням, що суперечить вимогам статей 74, 77, 86 ГПК України та практиці Верховного Суду;
- разом із позовною заявою позивач надав так звану «Аналітичну відомість по контрагенту», яка була використана як підстава для формування розрахунку заборгованості. Втім, при аналізі цієї аналітичної відомості відповідачем було встановлено, що частина сум, які позивач включив до загального розрахунку заборгованості за кредитним договором №110/18/ЮЛ від 26.12.2018, фактично стосуються зовсім іншого договору - а саме договору №72/18/ФЛ від 26.09.2018;
- позивач неправомірно включив до складу розрахунку заборгованості в межах цієї справи суми, що стосуються іншого договору, чим штучно збільшив суму стягнення;
- судом першої інстанції не було проаналізовано, що ПрАТ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11255» надало до суду першої інстанції банківські виписки, платіжні доручення та інші документи, тому надані документи є офіційними та мають вищу доказову силу, ніж розрахунок позивача, складений таблицею, яка є внутрішнім документом Кредитної установи, та розрахунок зроблений в односторонньому порядку;
- позивач у подальших поясненнях змінив правову природу окремих сум, що спочатку були заявлені як «штрафні санкції», а пізніше - як « 3% річних», а також зазначав різні розміри інфляційних втрат (спершу - 18746,62 грн, а в іншому місці - 12902,93 грн), що свідчить про внутрішню суперечність розрахунків. При цьому жодної процесуальної заяви про зменшення позовних вимог відповідно до ст. 46, 50, 192 ГПК України не було подано, а суд, всупереч диспозитивності процесу, надав оцінку зміненим сумам, приймаючи їх як допустимі, хоча обґрунтування їх зменшення сторона позивача належним чином не надала;
- суд першої інстанції, в межах наданих йому процесуальних повноважень, ухвалив рішення про часткове задоволення цих вимог і самостійно визначив до стягнення інші, менші суми, а саме: 5246,06 грн - 3% річних; 18746,62 грн - інфляційні втрати. Відповідна мотивація суду полягала у тому, що обрахунок в цій частині стосується періоду, який не охоплений воєнним станом. Проте така оцінка суду є неправомірною, оскільки розрахунок заборгованості, поданий позивачем, ґрунтувався на помилкових даних щодо загальної суми заборгованості, включав нарахування за іншим кредитним договором (№72/18/ФЛ), що прямо підтверджено аналітичною відомістю по контрагенту, наданою самим позивачем.
- в матеріалах справи відсутні докази, що позивач надавав новий розрахунок з урахуванням скоригованих сум, а заява про зменшення позовних вимог офіційно не подавалась, що є прямим порушенням вимог ст. 46, 50 та 192 ГПК України. За таких умов, будь-яке судове рішення в частині, що виходить за межі заявленого предмета та розміру позову, є неправомірним і підлягає скасуванню.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитна установа «КАПІТАЛ-КРЕДИТ» до Центрального апеляційного господарського суду з використанням системи «Електронний суд» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 повністю законним, справедливим, по суті вірним, при його винесенні судом не було порушено жодних норм матеріального чи процесуального права, а тому просимо залишити його в силі та без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що до суду першої інстанції позивачем були подані додаткові пояснення від 07.04.2025, в яких була порахована остаточна сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 93 619,67 грн., яка складається із 82 608,00 грн. (залишок по тілу кредиту), 11 011,67 грн. (проценти нараховані за користування кредитом), а також на дану суму заборгованості порахована сума у розмірі 5 246,06 грн. (3% річних) та 18 746,62 грн. (інфляційні втрати). В суді першої інстанції ТОВ КУ «КАПІТАЛ-КРЕДИТ» зазначало, що протягом 2017-2024 року загалом діяло 17 кредитних договорів, між ТОВ КУ «КАПІТАЛ-КРЕДИТ» та ПРАТ «АТП11255». Кошти на погашення заборгованості по даним договорам надходили на розрахунковий рахунок кредитора загальною сумою, що підтверджується доданими до справи банківськими виписками.
Позивач вказує, що платіжні документи у призначенні платежу містять посилання на погашення заборгованості за різними договорами, у тому числі за спірним кредитним договором. ПРАТ «АТП 11255» не зверталося до ТОВ КУ «КАПІТАЛ-КРЕДИТ» з приводу чіткого розподілу сум перерахованих коштів за конкретними кредитними договорами, тому і доказів, які б свідчили про узгодження з ТОВ КУ «КАПІТАЛ-КРЕДИТ» (відповідно до підпункту 2.2.2. пункту 2.2. спірного договору) розподілу перерахованих коштів по здійсненим платежам, до суду не було надано.
За доводами позивача, оскільки в розрахунках з ПРАТ «АТП 11255» за кредитними договорами постійно виникала прострочена заборгованість, тому ТОВ КУ «КАПІТАЛ-КРЕДИТ» у першу чергу здійснювало розподіл коштів, які надійшли від відповідача в рахунок погашення прострочених процентів за користування кредитами по всім діючим кредитним договорам, відповідно п.4.7 кредитного договору, який передбачає наступне:
«У разі виникнення заборгованості за цим Договором сторони погоджують таку послідовність її погашення:
1) у першу чергу здійснюються платежі на погашення заборгованості за процентами за користування кредитом;
2) у другу здійснюються платежі на погашення заборгованості за кредитом;
3) у третю чергу здійснюються поточні платежі згідно п.4.3».
Це також передбачено ст. 534 Цивільного кодексу України:
«Черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням
1. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу».
Погоджуючись із тим фактом, що хоч якась частина сплаченої суми, де у призначенні платежу вказаний договір №110/18/ЮЛ від 26.12.2018 має бути зарахована в рахунок погашення кредитної заборгованості саме за цим договором (№110/18/ЮЛ від 26.12.2018), то сплачені ПРАТ «АТП 11255» кошти за платіжними документами, в призначенні яких наявне посилання на кредитний договір №110/18/ЮЛ від 26.12.2018, і які не враховані ТОВ КУ «КАПІТАЛ-КРЕДИТ» в розрахунку заборгованості в сумі 17850,00 грн, мають бути віднесені в погашення боргу за спірним договором, що і було враховано судом першої інстанції в своєму рішенні від 09.04.2025.
Одночасно позивач стверджує, що беручи до уваги, що загальна сума заборгованості за кредитним договором №110/18/ЮЛ від 26.12.2018 становить суму у розмірі 235 677,25 грн., яка складається із тіла кредиту у розмірі 100 000,00 грн. + нараховані проценти за користування кредитом 41091,16 грн. згідно з плану та 94 586,16 грн. проценти за користування кредитом при прострочених платежах (0,5% на день від суми залишку за тілом кредиту, згідно п. 4.5. Кредитного договору), та враховуючи кошти за платіжними документами, в призначенні яких наявне посилання на кредитний договір №110/18/ЮЛ від 26.12.2018 і, які не враховані ТОВ КУ «КАПІТАЛ-КРЕДИТ» в розрахунку заборгованості, в сумах віднесених на спірний договір відповідачем в сумі 17 850,00 грн., а також, враховуючи суму сплачених платежів в розмірі 124 207,58 грн., то сума боргу за даним кредитним договором становить 93 619,67 грн., з яких 82 608,00 грн. (залишок по тілу кредиту) та 11 011,67 грн. (проценти нараховані за користування кредитом). Дана сума заборгованості розраховується наступним чином: 235 677,25 грн. (загальна сума заборгованості за кредитом) - 17 850,00 грн. (платежі, які не враховані) - 124 207,58 грн. (сплачені платежі) = 93 619,67 грн.
Позивач вважає, що суд першої інстанції правомірно врахував дану правову позицію позивача, яка була викладена в останніх додаткових поясненнях від 07.04.2025 і обґрунтовано стягнув дану суму заборгованості, так як вона цілком та повністю відповідає умовам
Окрім цього, позивач стверджує, що відповідач в своїх розрахунках не враховує умови укладеного кредитного договору в частині нарахування відсотків за користування кредитом, які зазначені в розділі 4 Кредитного договору.
Пунктом 4.2 Кредитного договору передбачений порядок обчислення процентів за користування кредитом:- 3% щомісяця на залишок заборгованості за кредитом, що є плановими відсотками за користування кредитом, які Відповідач повинен сплатити у випадку належного виконання умов кредитного договору..
Згідно п. 4.3. Кредитного договору, передбачений «Графік розрахунків», таблиця, яка передбачає чіткі (конкретні) суми повернення кредиту, яка складається із суми оплати тіла кредиту та суми оплати процентів за користування кредитом (згідно п. 4.2 Кредитного договору), у визначений строк, що у свою чергу, чітко визначає розрахунок нарахованих відсотків за користування кредитом. При порушенні даного «Графіка розрахунків» сума поточних зобов'язань Позичальника не співпадатиме з плановими відсотками, передбаченими за Кредитним договором, тоді згідно п. 4.5 Кредитного договору нараховуються проценти за користування кредитом.
Пункт 4.5. Кредитного договору передбачає наступне: «Сторони дійшли до згоди, що при порушенні Позичальником строків сплати кредиту, вказаних у п. 4.3 цього Договору, більше ніж на 15 календарних днів, з 16-го дня Кредитодавець нараховує процент (плату) за користування кредитом із розрахунку 05 % на день від суми залишку за кредитом за кожен день простроченої заборгованості до повного її погашення».
А тому, наданий до додаткових пояснень від 07.04.2025 уточнений розрахунок заборгованості за кредитним договором № 110/18/ЮЛ від 26.12.2018, на думку позивача, повністю відповідає вищезазначеним умовам і є належним, допустимим, достовірним доказом на підтвердження розміру заборгованості відповідача за кредитним договором.
Що стосується стягнення 3% річних та інфляційних втрат, то позивач вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув дані суми боргу у розмірі 5 246 грн. 06 коп. - 3% річних та 18 746 грн. 62 коп. - індексу інфляції.
Таким чином, ТОВ КУ «КАПІТАЛ-КРЕДИТ» має законне і правомірне право на нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період із 25.12.2020 (дата закінчення строку кредитування) до 24.02.2022 (дати введення воєнного стану в Україні) за кредитним договором №110/18/ЮЛ від 26.12.2018.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/3877/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/3877/24.
23.05.2025 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 11255" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 у справі № 904/3877/24. Вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
11.06.2025 до Центрального апеляційного господарського суду з використанням системи «Електронний суд» відповідачем надано відповідь на відзив, в якому зазначив, що загальна сума платежу за кредитним договором №110/18/ЮЛ від 26.12.2018 становить 147988,00 грн (тіло кредиту + нараховані проценти). Враховуючи платежі, здійснені відповідачем в розмірі 118829,40 грн з призначенням платежу за кредитним договором №110/18/ЮЛ від 26.12.2018, які позивачем не враховані або враховані не в повному обсязі, можливо дійти висновку, що до стягнення підлягає сума боргу в розмірі 29158,73 грн.
Однак, на думку відповідача, господарський суд проігнорував ці дані, що є істотним порушенням процесуального законодавства. Суд, визнаючи розрахунки позивача неспростованими, порушив ч. 3 ст. 86 ГПК України, оскільки не оцінив всі обставини справи, які могли вплинути на висновки.
Відповідно до статті 77 ГПК України, офіційні документи, видані органами державної влади, підприємствами, установами та організаціями, мають вищу доказову силу порівняно з іншими видами доказів, зокрема розрахунками, складеними в односторонньому порядку.
Односторонній розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не був підтверджений жодними додатковими доказами, такими як акти звірки, договори чи документи, підписані обома сторонами. Це суперечить вимогам статті 74 ЦПК України, яка зобов'язує кожну сторону довести обставини, на які вона посилається.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
26.12.2018 сторони уклали Кредитний договір № 110/18/ЮЛ (далі Договір), за п. 1.1. якого за цим Договором Кредитодавець (Позивач) надає Позичальникові (Відповідачеві) грошові кошти у кредит (за типом - кредит) загальний розмір якого складає 100 000,00 грн. строком на 24 місяця з 26 грудня 2018р. до 25 грудня 2020р. та на умовах, встановлених цим Договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит згідно з графіком та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з розділом 4 цього Договору.
Кредитодавець зобов'язаний видати кредит Позичальнику протягом 5 робочих днів з дня підписання цього Договору, але не раніше дня оформлення необхідного забезпечення виконання обов'язків Позичальника за цим Договором (п 1.2. Договору).
Мета отримання кредиту - поповнення оборотних коштів (п. 1.4. Договору).
Датою надання кредиту вважається дата видачі Позичальнику суми кредиту готівкою через касу Кредитодавця, а при безготівкових розрахунках - дата списання суми з рахунку Кредитодавця. Датою повернення (погашення) кредиту так само як і датою сплати процентів вважається дата оформлення Кредитодавцем прибуткових касових ордерів на отримані суми, а при безготівкових розрахунках - дата зарахування коштів на рахунок Кредитодавця (п. 1.6. Договору).
Строк дії договору 24 місяці з 26 грудня 2018р. до 25 грудня 2020р. (п. 1.7. Договору).
Нарахування процентів за Договором здійснюється за строк користування кредитом. Проценти нарахування у відсотках від суми кредиту з дня надання кредиту Позичальнику (списання відповідної суми з рахунку Кредитодавця або видачі готівкою) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування на рахунок Кредитора або внесення в касу Кредитора готівкою) (п. 4.1. Договору).
Порядок обчислення процентів за користування кредитом у відсотках від суми кредиту - 3,0 % щомісяця на залишок заборгованості за кредитом, з наступного дня після надання кредиту щомісяця, з наступного дня після надання кредиту. Тип процентної ставки є фіксованим. Сплата кредиту та нарахованих процентів здійснюється нижче наведеного графіку розрахунків (п. 4.2. Договору).
Відповідно до п. 4.3. Договору загальна вартість кредиту складає сто тридцять вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім грн. 70 коп. Реальна річна процента ставка за Договором становить вісімнадцять цілих сімдесят п'ять сотих. Погашення заборгованості за Договором здійснюється щомісяця у період з 25 по 30 число кожного місяця.
Сторони погоджують такі строки та розміри погашення кредиту та виплати процентів:
1) до 30.01.2019 - сума частини кредиту, що повертається - 0,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 0,00 грн.;
2) до 28.02.2019 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 6 000,00 грн.;
3) до 30.03.2019 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 2 869,56 грн.;
4) до 30.04.2019 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 2 739,12 грн.;
5) до 30.05.2019 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 2 608,68 грн.;
6) до 30.06.2019 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 2 478,24 грн.;
7) до 30.07.2019 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 2 347,80 грн.;
8) до 30.08.2019 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 2 217,36 грн.;
9) до 30.09.2019 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 2 086,92 грн.;
10) до 30.10.2019 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 1 956,48 грн.;
11) до 30.11.2019 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 1 826,04 грн.;
12) до 30.12.2019 - сума частини кредиту,к що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 1 695,60 грн.;
13) до 30.01.2020 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 1 565,16 грн.;
14) до 28.02.2020 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 1 434,72 грн.;
15) до 30.03.2020 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 1 304,28 грн.;
16) до 30.04.2020 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 1 173,84 грн.;
17) до 30.05.2020 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 1 043,40 грн.;
18) до 30.06.2020 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 912,96 грн.;
19) до 30.07.2020 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 782,52 грн.;
20) до 30.08.2020 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 652,08 грн.;
21) до 30.09.2020 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 521,64 грн.;
22) до 30.10.2020 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 391,20 грн.;
23) до 30.11.2020 - сума частини кредиту, що повертається - 4 348,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 260,76 грн.;
24) до 25.12.2020 - сума частини кредиту, що повертається - 4 344,00 грн., сума процентів за користування кредитом - 130,32 грн.
Сторони дійшли до згоди, що при порушенні Позичальником строків сплати кредиту, вказаних в п. 4.3. цього Договору більше ніж 15 днів, з 16-го дня Кредитодавець нараховує процент (плату) за користування кредитом із розрахунку 0,5 % на день від суми залишку за кредитом за кожен день простроченої заборгованості за кредитом до повного її погашення (п. 4.5. Договору).
Згідно з п. 4.7. Договору у разі виникнення заборгованості за цим Договором сторони погоджують таку послідовність її погашення:
1) у першу чергу здійснюють платежі на погашення заборгованості по процентам за користування кредитом;
2) у другу чергу здійснюються платежі на погашення заборгованості за кредитом;
3) у третю чергу здійснюються поточні платежі згідно пункту 4.3.
На підтвердження надання кредиту Відповідачеві Позивач надав платіжне доручення №575 від 26.12.2018 на суму 100 000,00 грн.
Відповідач направив позивачеві листа від 24.09.2019, в якому просив допомоги у зниженні кредитного навантаження.
24.03.2020 сторони підписали Додатковий Договір № 1 до Договору, в якому погодили внести наступні зміни: Сторони узгодили, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюється за квітень 2020 року в розмірі 4 348,00 грн., за травень 2020 року здійснюється платіж в розмірі 6 304,48 грн.
Відповідач направив позивачеві листа від 02.03.2021 про врегулювання кредитних взаємовідносин.
Позивач направив відповідачеві листа № 211/24 від 08.08.2024, в якому повідомив, що станом на 08.08.2024 строк дії кредитного договору закінчився, але кредитна заборгованість за Договором № 110/18/ЮЛ від 26.12.2018 не погашена та складає 111 469,67 грн., включаючи заборгованість за тілом кредиту та процентами.
Позивач наполягає, що відповідач повернув кредит не у повному обсязі та не погасив проценти за користування кредитом, у зв'язку з чим у нього утворився борг за тілом кредиту в розмірі 82 608,00 грн та 28 861,67 грн - боргу з процентів за користування кредитом.
На прострочений борг відповідача, позивач нарахував 57 372,05 грн. - індексу інфляції за період з 26.12.2020 по 23.08.2024, 14 304,27 грн. - 3 % річних за період з 26.12.2020 по 23.08.2024.
Всі нарахування проводилися окремо за кожен період.
Наведене стало причиною звернення позивачем з позовом та є предметом спору в даній справі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст. 525, 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджується укладення 26.12.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Капітал-кредит" з Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11255" кредитного договору № 110/18/ЮЛ.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Господарським судом встановлено і не заперечується сторонами, що на виконання умов договору № 110/18/ЮЛ, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Капітал-кредит" перерахувало Приватному акціонерному товариству "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11255" 100 000,00 грн.
Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його усток, встановлений договором або законом.
Сторони у п.1.7 договору № 110/18/ЮЛ передбачили, що строк дії договору 24 місяці з 26 грудня 2018 року до 25 грудня 2020 року.
Згідно з ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У даному випадку, строк повернення отриманого за договором № 110/18/ЮЛ кредиту на момент пред'явлення позову у даній справі настав.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що заборгованість за тілом кредиту у сумі 82 608,00 грн та проценти за користування кредитом у сумі 11 011,67 грн є підтверджена належними доказами.
За доводами скаржника в апеляційній скарзі «…Відповідно до поданих Відповідачем доказів у справі, загальна сума зобов'язань за кредитним договором №110/18/ЮЛ від 26.12.2018 року, яка включає суму основного боргу (100 000,00 грн) та належних до сплати процентів, становить 147988,00 грн. Водночас, Відповідачем протягом дії договору здійснено платежі на загальну суму 118829,40 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями з чітким зазначенням призначення платежу саме за договором №110/18/ЮЛ. Зокрема, платежі здійснювались як до завершення строку дії кредитного договору, так і після цього, в рахунок погашення боргу за цим договором. Частина із зазначених платежів була не врахована Позивачем взагалі, а частина врахована неповністю або розподілена на інші договори без належного правового обґрунтування, що прямо суперечить принципу визначеності зобов'язання та нормам ст. 534 ЦК України.
При цьому, сам Позивач у поясненнях по справі не зміг послідовно та обґрунтовано пояснити порядок зарахування коштів, що надходили від Відповідача. Спочатку Позивач визнавав, що кошти направлялись виключно на погашення прострочених процентів по всіх діючих договорах, у подальших поясненнях - вже визнавав, що частину з них врахував за договором №110/18/ЮЛ. У матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, що Відповідач самостійно змінював призначення платежів або давав вказівки розподіляти кошти на інші договори.
Таким чином, якщо від загального зобов'язання у розмірі 147988,00 грн відняти фактично сплачену Відповідачем суму 118829,40 грн, яку було належним чином підтверджено платіжними документами, то розмір залишкової заборгованості за кредитним договором №110/18/ЮЛ становить лише 29158,60 грн.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки цьому співвідношенню фактичних платежів до зобов'язання за кредитним договором, незважаючи на надані банківські виписки, платіжні інструкції, бухгалтерські документи та аргументацію з боку Відповідача. Більше того, розрахунок Позивача не супроводжувався ані актом звірки, ані підписаними двосторонніми документами, ані незалежним обліковим підтвердженням, що суперечить вимогам статей 74, 77, 86 ГПК України та практиці Верховного Суду.»
Статтею 534 Цивільного кодексу України унормовано черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням:
1. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.
Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 916/2357/22:
47. Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.
48. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту «призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.
49. Відповідний порядок наведено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.
50. Аналогічний порядок встановлено й у наразі чинній Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 (пункти 8, 9, 10, 12, 41).
Колегія суддів констатує, що матеріалами справи встановлено, що платіжні документи, які містять призначення платежу "сплата % за договорами", та з урахуванням того, що за змістом Договору та ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі погашення процентів має перевагу перед погашенням основного боргу, тому сплачені кошти мали направлятися на погашення процентів.
Слід зазначити, що надані відповідачем бухгалтерські довідки на підтвердження того, як мали бути розподілені грошові кошти, сплачені за кредитними договорами, є внутрішніми документами товариства та не являються первинним документами.
Також відповідач не надав доказів того, що він довів до відома позивача свої внутрішні бухгалтерські довідки щодо розподілу сплачених коштів платіжними документами одночасно за декількома кредитними договорами.
Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції вірно встановлено, що частина сплаченої суми платіжними документами, в яких в призначенні платежу вказаний договір №110/18/ЮЛ, має бути зарахована в рахунок погашення боргу чи відсотків, саме за цим договором.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).
Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК).
За змістом ст. 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, з урахуванням положень наведених вище норм та фактичних обставин справи, враховуючи загальну суму платежу за кредитним договором №110/18/ЮЛ від 26.12.2018 - 235 677,25 грн (тіло кредиту + нараховані проценти), враховуючи платежі відповідача з призначенням платежу за кредитним договором №110/18/ЮЛ від 26.12.2018, які позивачем не враховані та з призначенням платежу "сплата % за договорами", суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що до стягнення з відповідача підлягає борг у розмірі 82 608,00 грн. - залишку за тілом кредиту, 11 011,67 грн. - процентів, нарахованих за користування кредитом.
Твердження апелянта про те, що розрахунок позивача не супроводжувався ані актом звірки, ані підписаними двосторонніми документами, ані незалежним обліковим підтвердженням, не беруться до уваги, оскільки відповідач не був позбавлений права самостійно звернутися до позивача з вимогою скласти такий акт та надати його суду.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір 3% річних (5 246,06 грн.) та індексу інфляції (18 746,62 грн.), що підлягає стягненню з відповідача лише за період з 24.02.2022 по 23.08.2024 (період дії в Україні воєнного стану).
24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15.03.2022 № 2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".
З аналізу положень п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" та ст. 1046, 1049 ЦК України, на кредитний договір від 26.12.2018 №110/18/ЮЛ розповсюджується дія п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта про те, що позивач у подальших письмових поясненнях змінив правову природу частини заявлених сум (з «штрафних санкцій» на « 3% річних»), а також зазначав різні розміри інфляційних втрат, що нібито свідчить про суперечливість його позиції та порушення принципу диспозитивності.
З матеріалів справи вбачається, що такі уточнення не змінювали предмету або підстави позову, а лише конкретизували елементи заявлених до стягнення сум у межах заявлених вимог про стягнення грошової заборгованості.
Суд першої інстанції, дослідивши всі надані розрахунки та документи, не вийшов за межі позовних вимог, а здійснив власну оцінку обґрунтованості та правильності наведених сум, перевіривши їх з урахуванням наданих доказів і вимог статті 625 ЦК України.
При цьому, колегія суддів відхиляє помилкові доводи апеляційної скарги в частині того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у справі № 904/3877/24 ухвалена без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц, від 06.04.2017 у справі №905/2009/15, від 20.07.2022 у справі №343/557/15-ц, від 20.07.2022 у справі №343/557/15-ц та практику ЄСПЛ у справах "Желтяков проти України" (Zheltikov v. Ukraine, заява №4994/05), "Бочан проти України" (Bochan v. Ukraine), заява №4909/04,"Кредитна і фінансова компанія проти Греції" (Credit and Financial Company v. Greece, заява №74208/01) оскільки у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Також, попри те, що суд першої інстанції помилково зазначив у мотивувальній частині про часткове визнання позову відповідачем, така формальна неточність не вплинула на законність і обґрунтованість прийнятого рішення, оскільки суд попередньої інстанції розглянув спір по суті, дослідив всі надані сторонами докази, надавши їм належну оцінку.
З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що наведені в апеляційній скарзі процесуальні порушення не є істотними у розумінні частини другої статті 277 ГПК України, не вплинули на правильність встановлених обставин справи та не призвели до ухвалення незаконного чи необґрунтованого рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Доводи апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 11255" у даній справі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 11255" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 у справі № 904/3877/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 у справі № 904/3877/24 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 11255".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін