Справа № 127/29452/25
Провадження № 3/127/6253/25
21.10.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., дослідивши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 16.09.2025 о 13.45 год по вул. Зодчих, 34 в м. Вінниці ОСОБА_1 не виконав вимогу працівника поліції згідно з частиною другою статті 32 ЗУпНП, а саме не пред'явив у період дії воєнного стану та під час мобілізації свій військово-обліковий документ.
ОСОБА_1 у судові засідання не з'являвся, судове рішення про його привід залишені без будь-якого реагування.
Вирішуючи питання щодо можливості здійснення судового розгляду за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно до статті 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185 КпАП розглядаються протягом доби (з часу їх надходження до суду). Крім того, відповідно до вимог статті 268 КпАП, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185 КпАП присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, є обов'язковою та в разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді міського суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.
Суд також враховує, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого в подальшому був неодноразово продовжений. У зв'язку з введенням воєнного стану Україна повідомила про відступ від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З матеріалів справи випливає, що у зв'язку з неявкою особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, до останнього був застосований привід, однак постанова суду виконана не була. При цьому в наданих суду матеріалах наявна заява без підпису особи, яка її написала, про визнання винуватості у вчиненні правопорушення та прохання здійснити судовий розгляд за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
З огляду на викладене, враховуючи, що ОСОБА_1 на виклики суду не з'являється, судові рішення про його привід у судове засідання залишені без реагування, суд вважає за доцільне здійснити судовий розгляд за його відсутності на підставі наданих суду матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 КпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З диспозиції статті 185 КпАП випливає, що відповідальність за даною нормою настає у разі злісної непокори законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.
В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 8 від 26.06.1992 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» (далі - Постанова № 8) дане роз'яснення, згідно з якими злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.
Слід також мати на увазі, що адміністративна відповідальність за названою статтею настає при відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.
У пункті 8 зазначеної Постанови № 8 ВСУ зазначив, що на відміну від злісної непокори, передбаченої статтею 185 КпАП, вчинення опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню працівником міліції, членом громадських формувань з охорони громадського порядку, військовослужбовцем обов'язку по охороні громадського порядку. Такі дії утворюють склад злочину, передбачений статтею 188-1 Кримінального кодексу.
Отже, для вирішення питання щодо наявності в діянні ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого статтею 185 КпАП, необхідно вирішити, чи були вимоги працівників поліції законними.
Зі змісту статті 2 Закону України «Про національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII) випливає, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Відповідно до пункту 1, 3 та 5 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.
З наданих суду матеріалів справи випливає, що протокол про адміністративне правопорушення складений у зв'язку з вчиненням злісної непокори законній вимозі працівника поліції. На підтвердження зазначеної обставини суду наданий рапорт поліцейського (далі - Рапорт) та витяг з бази даних «Армор» (далі - Витяг).
Оцінюючи надані суду докази, суд вважає за доцільне зауважити таке.
У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) Верховний Суд (далі - ВС) зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Аналогічний висновок ВС був зроблений у постанові від 12.07.2023 (справа 607/5610/23).
При цьому суд враховує, що у Рапорті наявне посилання на те, що ОСОБА_1 порушує правила мобілізації у зв'язку з чим перебуває у розшуку Деснянським районним ТЦК.
Оцінюючи посилання у Рапорті на порушення вимог частини другої статті 32 Закону № 580-VIII як підстава для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 185 КпАП, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Зокрема, розділом V Закону України «Про національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) регламентовані поліцейські заходи.
Відповідно до частини першої статті 29 Закону № 580-VIII поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.
Зі змісту частини четвертої статті 29 Закону № 580-VIII випливає, що обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам.
Згідно з частиною першою статті 30 Закону № 580-VIII поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України, на підставі та в порядку, визначених законом.
При цьому пунктом 1 частини першою статті 31 Закону № 580-VIII визначено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, перевірка документів особи.
Зі змісту частини другої статті 31 Закону № 580-VIII випливає, що під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов'язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи.
Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 580-VIII поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Згідно з частиною другою статті 32 Закону № 580-VIII у період дії воєнного стану та/або під час мобілізації (крім цільової) поліцейський має право вимагати в особи чоловічої статі віком від 18 до 60 років пред'явлення нею військово-облікового документа разом з документом, що посвідчує особу, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах.
Крім того, Главою 20 КпАП визначені заходи забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення, зокрема, у зв'язку з відсутністю відповідних документів.
Надані суду матеріали не містять відомостей про вжиття поліцейським наведених заходів, зокрема виконання приписів частини другої статті 31 Закону № 580-VIII та Глави 20 КпАП.
Також суд вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно до пункту 1 розділу І Інструкції з формування та ведення інформаційної підсистеми «Адміністративна практика» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 13.03.2023 за № 180, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.05.2023 за № 727/39783 (далі - Інструкція) ця Інструкція визначає порядок формування та ведення в центральному органі управління поліції, територіальних (у тому числі міжрегіональних) органах поліції (далі - орган (підрозділ) поліції) інформаційної підсистеми «Адміністративна практика» (далі - ІП «Адмінпрактика») інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» (далі - система ІПНП), призначеної для забезпечення формування поліцією інформаційних ресурсів щодо автоматизованого обліку адміністративних правопорушень, крім адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, та порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, у тому числі зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) (далі - адміністративні правопорушення), та осіб, які їх вчинили.
Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу ІІ Інструкції інформаційними ресурсами ІП «Адмінпрактика» системи ІПНП є інформація, що отримана в межах компетенції органами (підрозділами) поліції, про вчинені адміністративні правопорушення та осіб, які їх вчинили, відповідно до кодів, що містяться в системі ІПНП.
Зі змісту абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Інструкції випливає, що реєстрація інформації про вчинені адміністративні правопорушення та осіб, які їх вчинили, в ІП «Адмінпрактика» системи ІПНП здійснюється на підставі протоколів про адміністративні правопорушення, постанов у справах про адміністративні правопорушення, тимчасових дозволів на право керування транспортними засобами, протоколів про адміністративне затримання, оформлених відповідно до законодавства України.
Наведене вище свідчить, що користувачами ІП «Адмінпрактика» є уповноважені підрозділи органів поліції, до яких органи прокуратури та суд не належать. Крім того, ця база є похідною від процесуальних документів, отриманих відповідно до чинного законодавства. Також суд вважає за доцільне зауважити, що статтею 24 Кодексу України про адміністративні правопорушенні (далі - КпАП) визначено види адміністративних стягнень, статтею 33 КпАП - загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення, а пунктом 1 частини першої статті 284 КпАП - що адміністративне стягнення накладається виключно постановою.
У постанові від 09.09.2020 (справа № 761/28347/15-к) ВС зазначив, що витяг з реєстр досудових розслідувань є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 Глави 2 Розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 69 від 17.07.2012, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.
Аналогічні висновки щодо використати відомостей з ЄРДР ВС були зроблені й у постанові від 26.01.2024 (справа № 466/9158/14-к), 04.10.2021 (справа № 724/86/20) тощо.
Хоча ці висновки ВС були зроблені щодо використання в якості доказу відомостей, що внесені до ЄРДР, однак суд вважає, що ці висновки можуть бути застосовані у цьому випадку, оскільки на підтвердження факту вчинення інших правопорушень, ніж те, що є предметом судового дослідження, надані суду матеріали містять витяг «Армор». При цьому суд вважає, що наявність у наданих суду матеріалах відповідних витягів «Армор» не може бути розцінене в якості доказів, оскільки підтвердженням факту притягнення особи до юридичної відповідальності, зокрема адміністративної, може бути лише процесуальний документ, а саме належним чином завірена копія постанови.
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).
Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).
Санкція правопорушення, за фактом вчинення якого складений протокол, передбачає з-поміж іншого такий вид стягнення як адміністративний арешт строком до 15 діб. Тому при розгляді зазначеної справи суду слід керуватись гарантіями, передбаченими Конвенцією, як по відношенню до обвинуваченої особи у кримінальному провадженні.
Аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів (точніше їх відсутність) з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об'єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.
Керуючись статтями 185, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: