Справа № 639/1075/25
Провадження № 2/638/5372/25
Іменем України
21 жовтня 2025 року м. Харків
Суддя Шевченківського районного суду м. Харкова Смирнов В.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
В позові просить стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача кошти в сумі 14 562 грн., інфляційні втрати в сумі 8 125,37 грн. і три проценти річних у сумі 1 542,77 грн., всього 24 230,14 грн.; стягнути з ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в сумі 7 281 грн. Крім того, позивач просить розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Жовтневого суду м. Харкова від 21.02.2025 цивільну справу передано за підсудністю до Дзержинського районного суду м. Харкова.
10.03.2025 позивач подав апеляційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.02.2025.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.03.2025 позовну заяву передано на розгляд до Жовтневого районного суду м. Харкова.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23.04.2025 апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто апелянту.
Ухвалою Новобаварського районного суду м. Харкова від 20.05.2025 цивільну справу передано до Шевченківського районного суду м. Харкова.
02.06.2025 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 20.05.2025.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 справу передано на розгляд судді Смирнову В.А.
Харківський апеляційний суд постановою від 02.09.2025 апеляційну скаргу залишив без задоволення. Ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 20.05.2025 залишив без змін.
Цивільна справа одержана Шевченківським районним судом м. Харкова 09.09.2025.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 12.09.2025 позовну заяву залишено без руху та надано 10 (десять) днів для усунення недоліків з дня вручення ухвали.
Відповідно до ухвали суду від 12.09.2025 позовна заява була залишена без руху, оскільки позивачем не надано доказів про сплату судового збору або доказів, які б підтверджували підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
12.10.2025 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків.
Суддя перевіривши матеріали позовної заяви та заяву про усунення недоліків вважає, що позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
В позовній заяві позивач посилається на те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
У заяві про усунення недоліків позивач не погоджується з ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 12.09.2025 про залишення позовної заяви без руху. Вказує, що висновок про необхідність сплати ним судового збору базується на постанові Харківського апеляційного суду від 02.09.2025. На його думку, цією постановою, так само як і ухвалою Новобаварського районного суду від 20.05.2025, вирішено питання виключно про територіальну підсудність, спори щодо якої між судами не допускаються. При цьому мотиви та висновки, викладені в рішеннях цих судів, у будь-яких інших аспектах (таких, як сплата судового збору, оцінка позовних вимог по суті тощо) не є обов'язковими для застосування, суд будь-якої інстанції, який повинен розглядати справу за визначеною підсудністю, не зобов'язаний враховувати зазначені висновки та має повне право поставитися до них критично. У протилежному випадку мало б місце порушення конституційного принципу незалежності суддів.
Вказані доводи позивача суд відхиляє, з огляду на наступне.
Харківський апеляційний суд у постанові від 02.09.2025 проаналізувавши правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем і норми Закону України «Про захист прав споживачів» прийшов до такого висновку:
«Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Пунктом 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з роз'ясненнями викладеними у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин. Жодна з перелічених у ст. 4 Закону України «Про захист прав споживача» підстав, які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов'язані з предметом пред'явленого позову до суду. Велика Палата Верховного Суду України у своїй постанові від 07.04.2020 року по справі 743/534/16-ц визначила, що за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Позивачем не обґрунтовані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», шляхом визначення, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів».
При цьому в позовній заяві позивач зазначає, що він не мав наміру замовляти у відповідача будь-яких послуг, тобто між ними ніколи не було жодних домовленостей (угод, договорів, тощо), жодних послуг відповідач йому не надавав та стверджував, що це є додатковим підтвердженням того, що правочини з надання послуг між ним та відповідачем мали дефектний характер та зі сторони відповідача були здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності.
Відтак, на правовідносини, що існували між позивачем та відповідачем не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів»
Тобто, у вказаній постанові зроблений висновок про те, що приписи Закону України «Про захист прав споживачів в цілому не поширюються на правовідносини між позивачем та відповідачем у вказаній справі, з яким суддя також погоджується.
Враховуючи викладене, позивач при зверненні до суду повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, як зазначено в ухвалі Шевченківського районного суду м. Харкова від 12.09.2025, однак останнім сплачений не був.
Відповідно до ч.3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Відповідно до ч.6 ст.185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді.
Відповідно до ч. 7 ст.185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
З врахуванням наведеного, а також того, що зазначені в ухвалі недоліки позивачем не усунуті, відповідно до вимог ч. 3 ст. 185 ЦПК України, заяву слід вважати неподаною та повернути заявнику.
На підставі викладеного та керуючись ч. 3 ст. 185 ЦПК України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди - вважати неподаною та повернути заявнику.
Роз'яснити заявнику, що повернення позову не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення клопотання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя В.А. Смирнов