Провадження № 22-ц/803/9657/25 Справа № 175/3999/21 Суддя у 1-й інстанції - Ребров С. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
15 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк», на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2022 року у складі судді Реброва С.О. у цивільній справі № 175/3999/21 за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни, стягувач: Акціонерне товариство Комерційний банк “Приватбанк», -
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність та рішення приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О. О., вказуючи, що на те, що у виконавчому провадженні №66530209, відкритому приватним виконавцем 17 серпня 2021 року, з виконання виконавчого листа №2- 536, виданого 16 січня 2012 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, АТ КБ “Приватбанк» є неналежним стягувачем з підстав на відступлення прав вимоги ОСОБА_2 , а також виконавче провадження відкрито приватним виконавцем після закінчення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, що не відповідає вимогам ЗУ “Про виконавче провадження». З цих підстав, на думку скаржника, підлягають скасуванню і постанови приватного виконавця Русецької О.О. про відкриття виконавчого провадження від 17 серпня 2021 року, про стягнення з боржника основної винагороди від 17 серпня 2021 року та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17 серпня 2021 року, які скаржник вважає неправомірними.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2022 року скаргу ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження дій: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька О.О., стягувач: АТ КБ «Приват Банк» на дії та рішення приватного виконавця - задоволено.
Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни щодо винесення постанов у виконавчому провадженні ВП №66530209, а саме: постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №66530209 від 17 серпня 2021 року; постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 17 серпня 2021 року; постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17 серпня 2021 року.
Визнано неправомірними та скасовано постанови, винесені приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою О.О. у виконавчому провадженні №ВП №66530209, а саме: постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №66530209 від 17 серпня 2021 року; постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 17 серпня 2021 року; постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17 серпня 2021 року (а.с.120-123 Том І).
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не є належним стягувачем у справі у зв'язку з відступленням права вимоги погашення заборгованості в сумі 1 521 332,33 грн, стягненої за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2019 року у справі № 2-8890/2010, на користь іншої особи - ОСОБА_2 .
Крім того, приватний виконавець Русецька О. О. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження №66530209 від 17 серпня 2021 року з порушенням вимог пункту 2 частини першої статті 4, статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 02 червня 2016 року) та статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 21 квітня 1999 року) після спливу строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання.
Не погоджуючись зі вказаною ухвалою, АТ КБ “Приватбанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою (а.с.128-136 Том І), в якій просив ухвалу суду скасувати та постановити нову з відмовою у задоволенні скарги, мотивуючи це тим, що договором цесії від 29 лютого 2016 року було уступлено виключно право вимоги виконання судового рішення про стягнення коштів із ОСОБА_3 , вказаним договором не передбачено повної уступки прав кредитора за кредитним договором №DNDVGA00000412 від 26 лютого 2007 року та договором іпотеки, де іпотекодавцем є ОСОБА_1 . Скаржник також наголосив, що надані до справи заявником документи жодним чином не легалізовані, що унеможливлює підтвердження автентичності документа на предмет ідентифікації органу, що його видав та посадової особи, яка його підписала. Надані документи не перекладені українською мовою. АТ КБ «ПриватБанк» не був обізнаний про даний судовий спір, належним чином не повідомлявся та процесуальних документів не отримував. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.
ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошує на тому, що на сьогодні у АТ КБ «ПриватБанк» відсутній статус стягувача відповідно до приписів Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Банк відступив свої права вимагати погашення заборгованості у сумі 1 521 032,33 грн, стягнутої рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 2-8890/2010, на користь ОСОБА_2 , просила оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.
Приватний виконавець Русецька О.О. скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, через свого представника Мальцева В.П. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому наголосила про те, що вона про розгляд справи у суді першої інстанції належним чином повідомлена не була, копію скарги ОСОБА_1 із доданими до неї документами не отримувала, також не отримувала від суду першої інстанції процесуальних документів, тому була позбавлена можливості подати свої заперечення на скаргу ОСОБА_1 . Вказує на те, що вона, як приватний виконавець, в рамках виконавчого провадження № 66530209 діяла відповідно до вимог чинного законодавства та у спосіб передбачений Законом.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2022 року скасовано.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с.60-66 Том ІІ).
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не було повідомлене про розгляд справи судом першої інстанції, що є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що скаржник не довела факту відступлення АТ КБ «ПриватБанк» права вимоги ОСОБА_2 , а тому її доводи про те, що приватний виконавець, відкриваючи виконавче провадження, порушив вимоги статей 15, 16 Закону України «Про виконавче провадження», не знайшли свого підтвердження.
Не погодившись з постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу та за її розглядом постановою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року скасовано, справу № 175/3999/21 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.124-130 Том ІІ).
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в цілому дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довела, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним стягувачем. Також зазначено, що, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції доводів заявниці щодо пропуску банком строку для пред'явлення виконавчого листа № 2-1536, виданого 16 січня 2012 року на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року у справі № 2-1536/11, до виконання у серпні 2021 року не перевірив, наявність підстав для переривання строку пред'явлення виконавчого листа до виконання не встановив, будь-яких висновків щодо зазначеного питання не зробив, а отже, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Переглядаючи повторно ухвалу суду першої інстанції від 20 квітня 2022 року, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, врахувавши висновки Верховного Суду у даній справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами в даній справі встановлено, що 26 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № DNDVGA00000412, за умовами якого банк зобов'язався видати ОСОБА_4 кредитну картку з кредитним лімітом у розмірі 143 840,00 дол. США строком дії до 26 липня 2017 року.
На забезпечення виконання ОСОБА_4 умов зазначеного кредитного договору, 26 лютого 2007 року, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № DNDVGA00000412, предметом якого є садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами (пункт 33.3 договору іпотеки).
У пункті 33.4 договору іпотеки від 26 лютого 2007 року № DNDVGA00000412 зазначено, що земельна ділянка зареєстрована у встановленому законом порядку, як окремий виділений у натурі об'єкт права власності. На використання іпотекодавцем земельної ділянки або його частини обмеження (обтяження) не встановлені. Цільове призначення земельної ділянки - ведення садівництва. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 2-8890/2010 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (поручитель) про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнено солідарно із ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення заборгованості за договором кредиту 1 521 032,33 грн.
29 лютого 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір уступки прав (цесії), згідно з умовами якого цедент (банк) частково передає, а цесіонарій приймає права кредитора за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № DNDVGA00000412, а саме, право вимоги погашення заборгованості у частині суми 1 521 032,33 грн, що стягнута рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 2-8890/2010.
Права, що передаються, відповідають праву цесіонарія стягнути грошові кошти згідно з указаним рішенням, визнаним та приведеним до виконання ухвалою Краснодарського краєвого суду (рф) у справі № 13-65/2011 від 11 листопада 2011 року, в тому числі право вступити у виконавче провадження № 2433/13/59/23 про стягнення із ОСОБА_3 грошових коштів на користь цедента; вимагати погашення заборгованості за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № DNDVGA00000412 в частині, що перевищує суму стягнення за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 2-8890/2010, цедент залишає за собою.
Постановою приватного виконавця Русецької О. О. від 17 листопада 2021 року за результатами розгляду заяви АТ КБ «ПриватБанк» відкрито виконавче провадження № 66530209 щодо примусового виконання виконавчого листа від 16 січня 2012 року № 2-1536, згідно з яким у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2007 року №DNDVGA00000412 у розмірі 148 743,23 дол. США, звернено стягнення на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 , шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права на його продаж, у порядку передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною 453 995,00 грн, з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу, отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення такого продажу.
17 серпня 2021 року у виконавчому провадженні № 66530209 приватний виконавець Русецька О. О. винесла постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 396 995,68 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 500,00 грн.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» не є належним стягувачем у справі у зв'язку з відступленням права вимоги погашення заборгованості в сумі 1 521 332,33 грн, стягненої за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2019 року у справі № 2-8890/2010, на користь іншої особи - ОСОБА_2 .
Крім того судом першої інстанції зазначено, що приватний виконавець Русецька О. О. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 66530209 від 17 серпня 2021 року з порушенням вимог пункту 2 частини першої статті 4, статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 02 червня 2016 року) та статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 21 квітня 1999 року) після спливу строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання.
З такими висновками та встановленими обставинами у справі колегія суддів погодитись не може повністю з наступних підстав.
Статтею 129-1 Конституції України гарантовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення конкретизовано у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Верховний Суд у даній справі встановив, що 26 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № DNDVGA00000412 за умовами якого банк зобов'язався видати ОСОБА_4 кредитну картку з кредитним лімітом у розмірі 143 840,00 дол. США строком дії до 26 липня 2017 року.
На забезпечення виконання ОСОБА_4 умов зазначеного кредитного договору, 26 лютого 2007 року, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № DNDVGA00000412, предметом якого є садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року у справі № 2-1536/11, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2012 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 2-8890/2010 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (поручитель) про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнено солідарно із ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення заборгованості за договором кредиту 1 521 032,33 грн.
29 лютого 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір уступки прав (цесії), згідно з умовами якого цедент (банк) частково передає, а цесіонарій приймає права кредитора за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № DNDVGA00000412, а саме право вимоги погашення заборгованості у частині суми 1 521 032,33 грн, що стягнута рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 2-8890/2010.
Права, що передаються, відповідають праву цесіонарія стягнути грошові кошти згідно з указаним рішенням, визнаним та приведеним до виконання ухвалою Краснодарського краєвого суду (рф) у справі № 13-65/2011 від 11 листопада 2011 року, в тому числі право вступити у виконавче провадження № 2433/13/59/23 про стягнення із ОСОБА_3 грошових коштів на користь цедента; вимагати погашення заборгованості за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № DNDVGA00000412 в частині, що перевищує суму стягнення за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 2-8890/2010, цедент залишає за собою.
Колегією суддів вважає, що ОСОБА_1 не довела, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним стягувачем, адже переуступка прав вимога відбулась лише за договором кредиту, де боржником у зобов'язаннях є ОСОБА_3 , а не за договором іпотеки, де ОСОБА_1 є стороною та відповідає за виконання основного зобов'язання ОСОБА_4 своїм майном, враховуючи наявність судових рішень про звернення стягнення на таке іпотечне майно на користь банку, яке і знаходиться на виконанні у приватного виконавця Русецької О.О.
Доводи скаржника про неправомірність відкриття виконавчого провадження № 66530209 за заявою АТ КБ «ПриватБанк», зокрема з тих підстав, що банк відступив ОСОБА_2 право вимоги погашення заборгованості у частині суми 1 521 032,33 грн, стягненої рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 8890/2010, не знайшли свого підтвердження, оскільки виконавче провадження № 66530209 відкрито на виконання заочного рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року у справі № 2-1536/11 про звернення стягнення на предмет іпотеки, на виконання якого 16 січня 2012 року було видано виконавчий лист № 2-1536.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 зазначено, що відступлення прав за іпотечним договором доводить (підтверджує) відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, а не навпаки. Тож факт відступлення права вимоги за іпотечним договором створює доказову презумпцію того, що відбулося й відступлення прав вимоги за основним зобов'язанням.
Колегія суддів наголошує, що доводи скаржника про те, що новим кредитором ОСОБА_2 погашено заборгованість перед банком шляхом передачі йому у власність нерухомого майна, що належало ОСОБА_3 , є прийнятними, враховуючи, що у даній справі із розгляду скарги ОСОБА_1 остання є боржником в іншому судовому процесі (звернення стягнення на іпотечне майно за договором іпотеки), а, відтак, і в іншому від кредитора ОСОБА_2 виконавчому провадженні, що виключає задоволення такої її вимоги щодо неналежного стягувача у виконавчому провадженні №66530209.
Разом з цим колегія суддів, враховуючи мотиви Верховного Суду, викладені у постанові від 06 серпня 2025 року у даній справі, наголошує, що доводи ОСОБА_1 щодо пропуску банком строку пред'явлення виконавчого листа до виконання не знайшли свого підтвердження з огляду на наступне.
На час видачі виконавчого листа у справі № 2-1536/11 (16 січня 2012 року) чинним був Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.
Згідно з пунктом 5 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній станом на 11 серпня 2019 року) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Колегією суддів встановлено, що виконавчий лист № 2-1536 виданий 16 січня 2012 року на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року у справі № 2-1536/11 щодо звернення стягнення на нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 , та пред'явлений до виконання у серпні 2021 року.
Згідно з відміткою державного виконавця Красногвардійського відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області від 13 вересня 2016 року ОСОБА_5 виконавчий лист № 2-1536 повернуто стягувачу на підставі пункту 10 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з відміткою державного виконавця Чечелівського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Козлицької О. М. 14 серпня 2019 року виконавчий лист № 2-1536 повернуто стягувачу на підставі пункту 10 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження 14-75цс22) зазначено, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частини четверта та п'ята статті 12 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа без прийняття до виконання з підстав, визначених у частині четвертій статті 4 та у частині третій статті 5 Закону № 1404-VIII, не перериває строк пред'явлення такого документа до виконання.
У даній справі колегією суддів встановлено переривання строку пред'явлення виконавчого листа № 2-1536 у справі № 2-1536/11 до виконання, зокрема, з 13 вересня 2016 року, де такий строк закінчувався 13 вересня 2019 року, та 14 серпня 2019 року, де строк закінчувався 14 серпня 2022 року, у відповідності до поверненні двічі стягувачу виконавчого листа на підставі пункту 10 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи, що повторно виконавчий лист банком був пред'явлений в межах трирічного строку, встановленого ЗУ “Про виконавче провадження», тоді як втретє банк пред'явив виконавчий лист до виконання у серпні 2021 року, що також знаходиться в межах встановленого строку, тому визначений ЗУ “Про виконавче провадження» трирічний строк банком не пропущений, як помилково вважала ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Іншими словами, одна сторона стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а інша сторона може спростувати цю обставину, подавши власні докази.
Відповідно до абз. 5 п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність було прийнято або вчинено відповідно до закону, у межах повноважень суб'єкта оскарження і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. При цьому, визнаючи доводи скарги необґрунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має зазначити в ухвалі, у зв'язку з чим і на підставі яких саме норм закону він дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Колегія суддів відзначає, що доводи скаржника знайшли підтвердження при розгляді апеляційної скарги, банк є належним стягувачем у виконавчому провадженні №66530209, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-1536, виданого 16 січня 2012 року на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року у справі № 2-1536/11, де боржником є ОСОБА_1 , стягувачем не пропущений, а відтак, вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій приватного виконавця Русецької О.О. щодо неправомірного винесення постанов про відкриття виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17 серпня 2021 року, які належить скасувати, не підлягають задоволенню.
Отже, виходячи зі встановлених фактичних обставин, колегія суддів вважає, що АТ КБ “Приватбанк» довів вимоги апеляційної скарги повністю, а боржник ОСОБА_1 не спростувала належними доказами таких встановлених обставин, чому суд першої інстанції не надав належної уваги, помилившись у своїх висновках при розгляді вимог скарги ОСОБА_1 , що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи встановлення колегією суддів порушення судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, колегія суддів доходить висновку про застосування положень ст. 376 ЦПК України та скасування ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2022 року про задоволення вимог скарги ОСОБА_1 з повною відмовою у задоволенні таких вимог.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк» - задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2022 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни, стягувач: Акціонерне товариство Комерційний банк “Приватбанк» - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “15» жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено “21» жовтня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна