Провадження № 22-ц/803/7706/25 Справа № 214/253/25 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
21 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 214/253/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
сторони:
позивач Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року, яке ухвалено суддею Ткаченко А.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 травня 2025 року,
В січні 2025 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що АТ «Криворізька теплоцентраль» здійснює постачання теплової енергії для опалення житла населенню, яке відповідно з вимогами ЖК України, зобов'язане робити оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунку і встановлених тарифів.
Відповідач є власником нежитлового приміщення після реконнструкції квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 61,2 кв.м. Так як протягом 30 днів з дня опублікування Типового договору, на адресу АТ «Криворізька теплоцентраль» не надходило документів про рішення власників вказаного будинку про обрання моделі договірних відносин відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з 01 листопада 2021 року з ОСОБА_1 фактично укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії 16-№743/жб від 01 листопада 2021 року.
Відповідач не виконувала свої грошові зобов'язання перед позивачем, оплату за отримані послуги не здійснювала, в результаті чого за вказаною адресою виникла заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії за період з листопада 2021 року по березень 2024 року у сумі 65 484,71 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування у сумі 230,58 грн, а також інфляційні втрати в сумі 15 017,22 грн, 3% річних у сумі 3 865,43 грн та пеня в сумі 4 708,66 грн, які позивач просив стягнути з відповідача насвою користь разом із судовими витратами у справі.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2025 рокупозов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» інфляційні втрати в сумі 15 017 грн 22 коп, 3% річних у сумі 3 865 грн 43 коп та пеню в сумі 699 грн 11 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 663 грн 93 коп.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки з червня 2023 року нежитлове приміщення не належить в ОСОБА_1 . При цьому згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги розрахована в тому числі з 13 червня 2023 по березень 2024 , в той час як приміщення у вказаний період не належало відповідачці.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача. Натомість, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції взагалі не враховано той факт, що з червня 2023 року змінився власник приміщення.
Крім того апелянт зазначає, що відповідно до квитанцій № 214511996 від 09 квітня 2025 року, № 214512635 від 09 квітня 2025 року та № 215144784 від 14 квітня 2025 року нею сплачено суму основної заборгованості у розмірі 66 100,08 грн. Оскільки на час розгляду справи був відсутній предмет спору, провадження у справі підлягало закриттю, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на думку позивача, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, ціна позову у якій не перевищує тридцять прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як установлено судом та убачається з матеріалів справи, за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач ОСОБА_1 до 13 червня 2023 року булла власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , примішення 16.
За вказаною адресою виникла заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії за період з листопада 2021 року по березень 2024 року у сумі 65 484,71 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування у сумі 230,58 грн, на яку позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 15 017,22 грн, 3% річних у сумі 3 865,43 грн та пеня в сумі 4 708,66 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносила плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому, з урахуванням погашення відповідачкою вісля вдкриття провадежння у даній справі заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії, з відповідачки на користь позивачапідлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 15 017 грн 22 коп, 3% річних у сумі 3 865 грн 43 коп та пеня в сумі 699 грн 11 коп відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, відповідно до статей 66,67,162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Положеннями ч.6 ст.19 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно ст.25 Закону України «Про теплопостачання» теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору, а також норм і правил.
Згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» право споживача на отримання вчасно та відповідної якості житло-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо кореспондує визначений ст.7 цього Закону обов'язок споживача сплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Статтею 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
При цьому, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частиною другоюстатті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно достатті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. У відповідності до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, що АТ «Криворізька теплоцентраль» є постачальником послуг централізованого опалення у період виникнення заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення, які надаються АТ «Криворізькатеплоцентраль».
Згідно з наданим до суду детальним розрахунком суми грошових зобов'язань, станом на березень 2024 року за ОСОБА_1 значиться заборгованість за теплову енергію у розмірі 65 484,71 грн, заборгованість по платі за абонентське обслуговуваннях - 230,58 грн.
Відповідачем по справ до суду першої інстанції, після відкриття провадження у справі, надано копії платіжних документів про погашення заборгованості за адресою виникнення боргу у сумі 66 100,08 грн (з призначенням «заборгованість за договором 743/жб від 01 листопада 2021 року за період з 01 листопада 2021 року та наступні місяці почергово»), що свідчить про визнання боргу ОСОБА_1 перед АТ «Криворізька теплоцентраль».
Ураховуючи добровільне погашення після відкриття провадження відповідачкою суми заборгованості за теплову енергію та плати за абонентське обслуговування, суд першої інстнації дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» в цій частині задоволенню не підлягають.
При цьому посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що оскільки на час розгляду справи був відсутній предмет спору, провадження у справі підлягало закриттю, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в данному випадку сплата боргу після відкриття провадження у справі не свідчить про відсутність предмету спору.
Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язання з оплати комунальних платежів, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат в сумі 15 017 грн 22 коп, 3% річних у сумі 3 865 грн 43 коп та пені в сумі 699 грн 11 коп.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстації про стягнення вказних нарахувань, оскільки частиною 2 ст.625 ЦК України встановлений обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому посилання апелянта на те, що вона є неналежним відповідачем у справі, оскільки наразі не є власником нежитлового приміщення, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки позивачем по справі нараховано штрафні санкції на заборгованість, яка виникла за період, коли відповідачка була власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 21 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: