Провадження № 22-ц/803/8189/25 Справа № 216/1233/25 Суддя у 1-й інстанції - Швець М. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
21 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 212/1233/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», в інтересах якої діє Павленко Дмитро Олександрович, на рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 19 травня 2025 року, яке ухвалено суддею Швець М.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 27 травня 2025року,
В лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 20 червня 2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферту) № 20.06.2024-100000021 шляхом підписання позичальником електронним цифровим підписом заявки, що є невід'ємною частиною данного договору, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 11 000 грн шляхом відкриття кредитної лінії строком на 124 дня зі сплатою відсотків за його користування, які позичальник мав сплатити відповідно до графіку платежів.
ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконано в повному обсязі. Однак ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором не виконала. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, станом на дату звернення позову, відповідач має заборгованість 36 520,00 грн, яка складається з такого: 11 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 17 050,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 2 970,00 - комісія, 5 500 грн - неустойка, яку позивач просив стягнути з відповідача та стягнути судові витрати у справі.
Рішенням Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 19 травня 2025 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Споживчий центр» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 20 червня 2024 року, подання відповідачем Заявки № 20.06.2024-100000021 від 20 червня 2024 року; надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 20.06.2024-100000021 (кредитної лінії) від 20 жовтня 2024 року. Таким чином, було укладено Кредитний договір №20.06.2024-100000021 від 20 червня 2024 року у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір підписувались за допомогою одноразових ідентифікаторів: «A961» - для паспорту споживчого кредиту та «E961» - для Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 20 червня 2024 року, Заявки № 20.06.2024-100000021 від 20 червня 2024 року та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 20.06.2024 - 100000021 (кредитної лінії) від 20 червня 2024 року, які надсилались у смс-повідомлені на номер, вказаний останнім, як фінансовий - 0973223258. Відповідач не заперечував, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 20 червня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 20.06.2024-100000021, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 11 000 грн на строк 124 дні, з фіксованою процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 1,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Сторони погодили, що проценти розраховуються шляхом множення кредиту/залишку кредиту (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
Крім того, сторони визначили комісію (плата за надання кредиту), що дорівнює 2 970 грн.
Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е961 (а.с.33 зворот).
Крім того, відповідач попередньо, з використанням електронно-цифрового підпису, прийняла пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), ознайомилась з паспортом споживчого кредиту, заповнила анкету позичальника та підтвердила укладення кредитного договору (а.с.25-27).
Отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 11 000 грн підтверджено Довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (а. с. 34).
У зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань, згідно наданого позивачем розрахунку, у відповідача ОСОБА_1 , станом на 21 лютого 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 36 520 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 11 000 грн, заборгованість за відсотками 17 050 грн, комісія 2 970 грн та неустойки у розмірі 5 500 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» (тут і далі на час виникнення спірних правовідносин) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договірце домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч.1ст.12 Закону України «Про електроннукомерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України зазначено, щодоговір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).
За приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вбачається із матеріалів справи, 20 червня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 20.06.2024-100000021, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 11 000 грн на строк 124 дні, з фіксованою процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 1,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Сторони погодили, що проценти розраховуються шляхом множення кредиту/залишку кредиту (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
Крім того, сторони визначили комісію (плата за надання кредиту), що дорівнює 2 970 грн.
Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е961 (а.с.33 зворот).
Таким чином, як встановлено матерілами справи, банк виконав свої зобов'язання за договором укладеним між сторонами, видавши відповідачу кредитні кошти у сумі 11 000 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , в порушення умов договору, своєчасно, в порядку та на умовах визначених договором, кредитні кошти не повернула, внаслідок чого за нею рахується заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Разом з тим, з наданим позивачем розрахунком заборгованості, зокрема розміром процентів, колегія суддів погоджується лише частково.
Так, сума отриманого кредиту становить 11 000 грн, сторонами погоджено комісію, яка становить 2 970 грн, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.
Також сторони погодили строк кредитування 124 дні, під 1,5 % в день за процентною ставкою «Стандарт» та 1,5 за один день день користування кредитом.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до Закону України «Про споживчекредитування», оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповненостаттю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року не більше 1 %.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин та період нарахування відсотків, Законом України «Про споживчекредитування» обмежено максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Отже, в межах строку кредитування, з урахуванням вимог Закону України «Про споживче кредитування», позивач мав право нарахувати відсотки, які не можуть перевищувати 1 % в день, які, за розрахунком колегії суддів, в загальній сумі становлять 13 640 грн (11 000 грн х 1 % х 124 дні).
Відповідно, колегія суддів вважає такими, що підлягають до задоволення вимоги позивача в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 11 000 грн, процентів за користування кредитом в розмірі 13 640 грн та комісії в розмірі 2 970 грн.
Суд вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення неустойки, виходячи з наступного.
Так, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже в силу прямої норми закону, банк (фінансова установа) зобов'язаний був списати боржнику заборгованість за неустойкою (штрафом) в сумі 5 500 грн, адже вона нарахована за кредитним договором укладеним у період дії воєнного стану, що нині триває. Однак кредитор списання неустойки не здійснив, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, що включає неустойку у виді штрафу.
Вказане суперечить вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені є такими, що не підлягають задоволенню. В цій частині в задоволені позову колегія суддів вважає за необхідне відмовити.
Таким чином, на підставі наведеного, виходячи із принципів законності та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом у загальному розмірі 27 610 грн (11 000 грн + 13 640 грн + 2 970 грн). В іншій частині позову відмовити.
З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений та документально підтверджений судовий збір за подання позовної заяви, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1 839,71 гривень та за подання апеляційної скарги, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у розмірі 2 759,56 грн, що разом становить 4 599,27 грн.
Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.
Рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 19 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення у справі.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користьТовариства зобмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 20.06.2024-100000021 від 20 червня 2024 року, яка станом на 20 лютого 2025 року становить 27 610 (двадцять сім тисяч шістсот десять) грн, та складається із заборгованість за тілом кредиту у розмірі 11 000 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 13 640 грн та комісії у розмірі 2 970 грн.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користьТовариства зобмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати пов'язані зі сплати судового збору у розмірі 4 599 (чотири тисячі п'ятсот дев'яноста дев'ять) грн 27 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне рішення суду складено 21 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: