Справа№938/908/25
Провадження № 1-кп/938/122/25
про вирішення клопотань про продовження строку тримання під вартою, про зміну запобіжного заходу, передачу обвинуваченого на поруки, заяви обвинуваченого про застосування до нього фізичного насильства
21 жовтня 2025 року селище Верховина
Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
потерпілого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Перехресне Верховинського району Івано-Франківської області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2, ч.2 ст. 342 КК України, -
У провадженні Верховинського районного суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2, ч.2 ст. 342 КК України.
Ухвалою суду від 15.07.2025 року призначено судовий розгляд даного кримінального провадження та обрано щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 13.09.2025 року включно.
Ухвалою суду від 02.09.2025 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 01.11.2025 року включно, з утриманням у Державній установі "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" без визначенням розміру застави.
У ході судового розгляду даного кримінального провадження 21.10.2025 року поступило клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою терміном на 60 днів.
В обґрунтування цього клопотання прокурором зазначено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2, ч.2 ст. 342 КК України, найважчий з яких згідно з ст. 12 КК України є тяжким злочином, за який передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років. Крім того, наявні ризики передбачені ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений, усвідомлюючи про можливість покарання за вчинення тяжкого злочину, оскільки санкція ч.3 ст. 436-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років, у зв'язку з чим враховуючи режим воєнного стану та території України, може покину її територію, тим же самим переховуватися від суду, крім того ОСОБА_4 уже намагався уникнути кримінальної відповідальності, переховуючись від органу досудового розслідування, а також може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Від захисника -адвоката ОСОБА_5 до суду поступило клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на будь-який інший: заставу, поруку, домашній арешт в нічний час доби. Клопотання обгрунтовано тим, що ОСОБА_4 має постіне місце проживання в Україні, є членом сім'ї власника будинку, всі його найближчі родичі проживають в Україні, до цього він не притягався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується органом місцевого самоврядування.Разом із цим, жодних об'єктивних даних, які б свідчили про наміри ОСОБА_4 ухилитися від суду прокурором не наводяться, доказів придбання квитків для виїзду з місця проживання та/або оформлення ОСОБА_4 закордонних паспортів прокурор не надає, дані про неявки обвинуваченого в минулому до слідчого чи прокурора відсутні. Більше того, всі документи, що посвідчують особу ОСОБА_4 були вилучені в нього під час затримання та зберігаються в матеріалах кримінального провадження. Отже те, що обвинувачений буде переховуватися суду є лише припущенням прокурора, через яке ОСОБА_4 вже близько трьох місяців позбавлений свободи. Міцність соціальних зв'язків ОСОБА_4 в сукупності з не доведенням прокурором намірів обвинуваченого переховуватись від суду приводить висновку про безпідставність існування такого ризику. На думку захисту, в судовому засіданні стороною обвинувачення не було надано достатньо обґрунтованого ризику ухилення ОСОБА_4 від суду з посиланням на конкретні докази його реального існування.
Прокурор та потерпілий у судовому засіданні просили задоволити клопотання та продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на сток 60 днів без визначення застави.
Захисник та обвинувачений заперечували щодо продовження строку тримання під вартою останньому, зазначивши про можливість застосування іншого, більш м'якого виду, запобіжного заходу, а саме: застави, поруки, домашнього арешту в нічний час доби.
Від ОСОБА_7 поступила заява до суду про передачу їй на поруки обвинуваченого ОСОБА_4 .
Обвинувачений у судовому засіданні 21.10.2025 року пояснив, що дійсно 28.05.2025 року після повідомлення йому попередньої підозри в періоду часу, коли два працівники СБУ вели його до автомобіля, він утік, скориставшись тим, що один із працівників СБУ відволікся. Втечу здійснив у зв'язку з тим, що 28.05.2025 року під час проведення обшуку за місцем його проживання до нього працівниками СБУ застосовувалося фізичне та психологічне насильство, що підтверджується частково відеозаписом проведення обшуку від 28.05.2025 року, на якому видно, що його піднімали з підлоги. Також обвинувачений зазначив, що до нього в ніч з 30 на 31.05.2025 року під час затримання в будинку незнайомого господаря в лісовому масиві Вижницького району Чернівецької області, до нього також працівниками СБУ застосовувалося фізичне на психологічне насильство.
Надалі в судовому засіданні обвинувачений та його захисник надали суду заяву від 21.10.2025 року, в якій обвинувачений письмово зазначив про застосування 28.05.2025 року та в ніч з 30 на 31.05.2025 року фізичного та психологічного насильства працівниками СБУ, до якої захисник долучив лист філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях від 16.09.2025 року, з якого вбачається, що ув'язнений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув 31.05.2025 року до ДУ «Івано-Франківська ВВП №12», при поступленні був оглянутий фахівцями ДУ «Івано-Франківська міська медична установа №12», якими виявлено наявність у нього тілесних ушкоджень, а саме садна зовнішньої поверхні плеча зліва, садна на лівому коліні, які зі слів ОСОБА_4 він отримав до затримання.
Також у судовому засіданні 21.10.2025 року обвинувачений вказав, що раніше не повідомляв судові та правоохоронні органи про застосування до нього працівниками СБУ фізичного та психолоічного насильства. На даний час не доцільно забезпечувати невідкладне проведення його судово-медичного обстеження, оскільки події мали місце ще в кінці травня поточного року.
Прокурор у судовому засіданні зазначив, що вищезазначена заява обвинуваченого підлягає перевірці, яка повинна здійснювати уповноваженим органом - Державним бюро розслідування.
Потерпілий у судовому засіданні зазначив, що дана заява обвинуваченого є безпідставною, до останнього не застосовувалося будь-яке фізичне чи психологічне насильство.
З урахуванням позицій учасників кримінального провадження, суд прийшов до такого висновку.
У ч.6 ст.206 КПК України передбачено, що якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Враховуючи обов'язок суду прийняти від особи письмову заяву про застосування до неї насильства під час затримання та доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в такій заяві, суд приходить до висновку про направлення вищевказаної заяви обвинуваченого ОСОБА_4 разом із долученим захисником листом філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях від 16.09.2025 рокудо органу досудового розслідування - Територіального управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, яке поширює свою діяльність на Волинську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області, для проведення дослідження фактів, викладених в заяві обвинуваченого ОСОБА_4 . При цьому звертається увага, що суд не вбачає обгрунтованих підстав для забезпечення невідкладного проведення судово-медичного обстеження ОСОБА_4 , оскільки події, про які зазначає обвинувачений ОСОБА_4 , мали місце 28.05.2025 року та в ніч з 30 на 31.05.2025 року, в зв'язку з чим навіть обвинувачений та його захисник вважають про недоцільність проведення такого судово-медичного обстеження.
За змістом ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч.4 ст.176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Як зазначено в ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У ч. 2 ст.177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно зі ч.ч.3,5 ст.199 КПК України, якою суд керується в силу ч.2 ст.331 КПК України, суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Отже, виходячи із вищевказаних положень чинного законодавства, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд зазначає, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому ризик кримінального провадження як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Також суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 року у справі «Гарькавий проти України» зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п. 1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє до Франції» від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Відповідно до ст. 5 п. «С» Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, допускається взяття особи під варту з метою запобігти цій особі зникнути після скоєння злочину.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин, покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, її зв'язки з суспільством.
Зазначені стандарти доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .
Враховуючи вимоги кримінального процесуального законодавства України та практику Європейського Суду з прав людини, зважаючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні повторно злочину проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі від 5 до 8 років, пов'язаного зі застосуванням мережі Інтернет в умовах воєнного стану, то суд вважає доведеним наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду. Також суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 після вручення йому 28.05.2025 року за місцем проживання письмового повідомлення про підозру за ч.2 та ч.3 ст.436-2 КК України впродовж періоду з 28.05.2025 року по 31.05.2025 року переховувася від органу досудового розслідування, в зв'язку з чим постановою слідчого від 28.05.2025 року його оголошено в розшук та ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 30.05.2025 року надано дозвіл на його затримання з метою приводу для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на підставі якої його затримано у лісовому масиві на околиці н.п. Верхній Ялівець Вижницького району Чернівецької області, де він переховувався від органу досудового розслідування. Навіть у ході підготовчого судового засідання обвинувачений вказав, що 28.05.2025 року він здійснив втечу, бо СБУ вравалися до його будинку, погрожували відправити його на передову, в зв'язку з чим він переховувався в лісовому масиві впродовж 28-30 травня поточного року. Одночасно звертаєтьсу увага, що обвинувачений ні під час розгляду слідчими суддями Івано-Франківського міського суду 31.05.2025 року та 03.06.2025 року, ні під час підготовчого засідання в цій справі, не вказував про застосування до нього працівниками СБУ фізичного насильства. Крім того, під час огляду фахівцями ДУ «Івано-Франківська міська медична установа №12», якими виявлено наявність у нього тілесних ушкоджень - садна зовнішньої поверхні плеча зліва, садна на лівому коліні, він зазначив про їх отримав до затримання. Також під час дослідження в судовому засіданні 06.10.2025 року відеозапису проведення 28.05.2025 року обшуку за місцем проживання обвинуваченого стороною захисту не акцентувалася увага учасників справи про застосування до обвинуваченого насильства під час чи після проведення цієї слідчої дії.
На переконання суду застосування більш м'якого запобіжного заходу є недостатнім для забезпечення виконання ОСОБА_4 покладених на нього обов'язків. Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_4 є співмірним і доцільним задля забезпечення дієвості даного кримінального провадження. Виключно застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою здатен забезпечити запобігання ризику переховування обвинуваченого від суду.
Зокрема, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого та нетяжких злочинів, пов'язаних із застосуванням насильства, то суд вважає, що обвинуваченому не доцільно обирати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Судом звертається увага, що ухвалою від 02.09.2025 року відмовлено в задоволенні заяви жителя селища Верховини ОСОБА_8 про передачу обвинуваченого йому на поруки оскільки він є самозайнятою особою, яка займається збором та продажем грибів, що є актуальним в осінній та весняно-літній період, а тому не може гарантувати цілодобового контролю за ОСОБА_4 , а отже не може в силу своєї зайнятості гарантувати виконання належної поведінки обвинуваченого.
З приводу заяви ОСОБА_7 від 21.10.2025 року, яка, як зазначив адвокат, є рідною сестрою ОСОБА_4 , про передачу останнього їй на поруки слід зазначити, що зі ч.2 ст.180 КПК України вбачається, що поручителем може бути особа, яка заслуговує на особливу довіру. Долучені нею до клопотання копії її паспорта, свідоцтва про шлюб, довідок про її працевлаштованість медичною сестрою Замагорівського ліцею та про її склад сім'ї, не свідчать, що вона є такою особою, що заслуговує на особливу довіру.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177, 178, 183, 197, 199, 206, 331, 332 КПК України, -
Заяву обвинуваченого ОСОБА_4 про застосування до нього 28.05.2025 року та в ніч з 30 на 31.05.2025 року працівниками Служби безпеки України фізичного та психологічного насильства, а також долучений захисником лист філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях від 16.09.2025 рокунаправити до органу досудового розслідування - Територіального управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у м.Львові, яке поширює свою діяльність на Волинську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області, для проведення дослідження фактів, викладених в цій заяві.
Територіальному управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, в строк, встановлений законом, але не пізніше 01.12.2025 року, повідомити Верховинський районний суд Івано-Франківської області про результати проведення дослідження фактів, викладених в заяві обвинуваченого ОСОБА_4 .
У задоволенні заяви ОСОБА_7 про передачу їй обвинуваченого на поруки відмовити.
У задоволенні захисника адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на будь-який інший відмовити.
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 20 грудня 2025 року включно, з утриманням у Державній установі "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" без визначенням розміру застави.
Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 здійснювати в Івано-Франківській установі виконання покарань (№12).
Відкласти судовий розгляд даної справи на 25.11.2025 року о 12.00 годин.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів, що здійснюють процесуальне керівництво.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_9