справа №760/14380/22 Головуючий у суді І інстанції: Усатова І.А.
провадження №22-ц/824/15975/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Головка Владислава Павловича, який представляє інтереси Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи: Акціонерне товариство «Українська залізниця», Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення,
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до Філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, у якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20.04.2016 року у цивільній справі № 760/22343/15-ц за період з 21.04.2016 року по 12.10.2022 року без врахування утримання у сумі 856 401 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що 25.05.2014 року наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України № 627/ос його з 29.05.2014 було призначено на посаду директора Державного підприємства забезпечення залізничного матеріально-технічного транспорту України «Укрзалізничпостач» на умовах контракту.
12.06.2014 року між ним та генеральним директором Державної адміністрації залізничного транспорту України було укладено контракт № 795, зі строком дії з 12.06.2014 року до 11.06.2019 року.
30.11.2015 року наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України № 994/ос за невиконання умов контракту його було звільнено з посади директора ДП «Укрзалізничпостач» на підставі п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та підпунктів «б», «й», «л» п. 27 Контракту, дію контракту 30.11.2015 року припинено.
Вказує, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 року у цивільній справі № 760/22343/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.10.2016 року, визнано незаконним наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 30.11.2015 року № 994/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Укрзалізничпостач», поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач», стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» в особі Філії «Центр забезпечення виробництва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52 701,60 грн, рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
Зазначає, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.03.2017 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 року у цивільній справі № 760/22343/15-ц та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 05.10.2016 залишені без змін.
Водночас вищезазначене судове рішення, у тому числі і у примусовому порядку, незважаючи на неодноразові його письмові звернення до ПАТ «Укрзалізниця», АТ «Укрзалізниця», Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, правоохоронних органів з приводу виконання судового рішення про його поновлення на роботі, досі залишається невиконаним.
Посилається, що постановою Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ, Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 21.11.2016 року відкрито виконавче про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач».
Стверджує, що відповідно до відповіді АТ «Укрзалізниця» від 23.04.2021 року на запит щодо виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, на думку керівництва АТ «Укрзалізниця», правові підстави для виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 року у цивільній справі № 760/22343/15-ц відсутні.
Проте вважає, що з дня ухвалення рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі у роботодавця ПАТ «Укрзалізниця» (правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця») виник обов'язок щодо його виконання шляхом видання наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі, проте такий наказ невиданий.
Стверджує, що з огляду на це, він має право на захист трудових прав шляхом стягнення на свою користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у примусовому порядку.
В обґрунтування розміру середнього заробітку вказує, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 року у цивільній справі № 760/22343/15-ц, яким його було поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, встановлено, що середньоденний заробіток останнього на час звільнення становив 527,016 грн.
Період затримки АТ «Укрзалізниця» виконання судового рішення про поновлення його на роботі розпочинаючи з 21.04.2016 року по день подання цього позову становить: у 2016 році 175 робочих днів (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік»); у 2017 році 249 робочих днів (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік»); у 2018 році 250 робочих днів (Міністерство соціальної політики України на 2018 рік офіційного листа з розрахунком норми тривалості робочого часу не надавало); у 2019 році 250 робочих днів (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік»); у 2020 році 251 робочих днів (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік»); у 2021 році 250 робочих днів (згідно листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.08.2020 № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік»); з 01.01 по 12.10.2022 - 200 робочих днів (відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»), що разом складає 1 625 робочих днів.
Таким чином, середній заробіток за час затримки виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 року у цивільній справі № 760/22343/15-ц, який має бути стягнутий судом на користь його за період з 21.04.2016 року по 12.10.2022 року включно становить 856 401 грн (527,016 грн х 1625 днів).
Вказує, що у мотивувальній та резолютивній частинах рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 року у цивільній справі № 760/22343/15-ц вимоги в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу були звернені не до ДП «Укрзалізничпостач», а до його правонаступника ПАТ «Укрзалізниця» в особі Філії «Центр забезпечення виробництва», а тому належним відповідачем у цій справі є саме Філія «Центр забезпечення виробництва».
Тому позивач просив позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з Філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20.04.2016 року у цивільній справі № 760/22343/15-ц за період з 21.04.2016 року по 12.10.2022 року у сумі 856 401 грн, понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 564,01 грн, понесені витрати на правову допомогу у розмірі 6 500 грн.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, адвокат Головко В.П., який представляє інтереси АТ «Українська залізниця», подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Також просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва АТ «Укрзалізниця» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 10 276,81 грн.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні було вірно встановлено, що 12.06.2014 року між ОСОБА_1 та генеральним директором Державної адміністрації залізничного транспорту України було укладено контракт № 795, зі строком дії з 12.06.2014 року до 11.06.2019 року.
Однак, при цьому судом першої інстанції в порушення процесуального законодавства при ухваленні оскаржуваного рішення не було повністю з'ясовано (враховано) такі встановлені обставини.
Контракт, укладений з позивачем, закінчився 11 червня 2019 року, а тому відсутні будь-які підстави для нарахування середнього заробітку за невиконання рішення суду про поновлення його на посаді.
Суд першої інстанції всупереч фактичним та преюдиційним обставинам справи та умовам контракту, в порушення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не врахував преюдиційні обставини щодо припинення 11.06.2019 року трудового договору між позивачем та ДП «Укрзалізничпостач» через закінчення строку дії контракту, та в порушення ч. 4 ст. 263 ЦПК України виніс рішення без урахування висновку щодо застосування ст. 236 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Судовими рішеннями у справі у справі № 760/22343/15-ц встановлено преюдиційні обставини, зокрема факт закінчення 11.06.2019 року дії контракту, на підставі якого позивач перебував на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач» та на посаду якого ОСОБА_1 підлягав поновленню згідно з рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 року у справі № 760/22343/15-ц.
Отже, з 11 червня 2019 року припинилися трудові відносини, які виникли між ОСОБА_1 , та ДП «Укрзалізничпостач», а тому на переконання апелянта, з цього моменту право позивача на працю за контрактом від 12.06.2014 № 795 не є порушеним.
З огляду на наведене, вбачається безпідставність пред'явленого позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі після припинення трудових відносин між сторонами у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги стосовно помилковості висновків суду першої інстанції про відсутність об'єктивних причин, які б перешкоджали виконати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у справі № 760/22343/15-ц, представник апелянта зазначав, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було взято до уваги доводи філії «Центр забезпечення виробництва» AT «Укрзалізниця» про відсутність можливості виконати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у справі № 760/22343/15-ц в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач».
Так, ДП «Укрзалізничпостач» знаходиться в стані реорганізації на стадії ліквідації (припинення). З 14.07.2014 року утворено комісію з реорганізації ДП «Укрзалізничпостач». Члени комісії з реорганізації беруть в ній участь на добровільних засадах, не перебуваючи у штаті ДП «Укрзалізничпостач».
У зв'язку з реорганізацією ДП «Укрзалізничпостач» шляхом злиття у ПАТ «Укрзалізниця» та утворення філії «Центр забезпечення виробництва», продовжено з 01.12.2015 року трудові договори з працівниками ДП «Укрзалізничпостач» у філії «Центр забезпечення виробництва» ПАТ «Укрзалізниця».
Починаючи з 01.12.2015 року у штаті ДП «Укрзалізничпостач» відсутні працівники, посада директор відсутня у штатному розписі ДП «Укрзалізничпостач», з цього часу ДП «Укрзалізничпостач» не веде господарської діяльності, штат у підприємства відсутній, відсутні будь-які правочини, в тому числі трудові договори, відсутні працівники, відсутні на балансі підприємства матеріальні активи тощо.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 передбачено, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в таких випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Враховуючи вищевикладене, у філії «Центр забезпечення виробництва» відсутня практична можливість виконати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у справі № 760/22343/15-ц щодо поновлення на роботі ОСОБА_1 , а наразі взагалі поновлення позивача на посаді неможливе, зокрема, через закінчення строку контракту.
10 вересня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Білокур В.В., просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
15 вересня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу від представника АТ «Українська залізниця».
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 року у справі № 760/22343/15-ц у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач» не виконане, об'єктивних причин, які б перешкоджали виконати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у справі № 760/22343/15-ц наразі не установлено, а права позивача у цій частині і надалі продовжують порушуватися, порушення прав позивача має триваючий характер, а тому період затримки виконання рішення суду суд визначив з 21.04.2016 року по 12.10.2022 року.
Однак такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що 25.05.2014 року наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України № 627/ос ОСОБА_1 з 29.05.2014 року було призначено на посаду директора Державного підприємства забезпечення залізничного матеріально-технічного транспорту України «Укрзалізничпостач» на умовах контракту.
12.06.2014 року між ОСОБА_1 та генеральним директором Державної адміністрації залізничного транспорту України було укладено контракт № 795, зі строком дії з 12.06.2014 року до 11.06.2019 року.
30.11.2015 року наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України № 994/ос за невиконання умов контракту ОСОБА_1 було звільнено з посади директора ДП «Укрзалізничпостач» на підставі п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та підпунктів «б», «й», «л» п. 27 Контракту, дію контракту 30.11.2015 року припинено.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 року у цивільній справі № 760/22343/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.10.2016 року, визнано незаконним наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 30.11.2015 року № 994/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Укрзалізничпостач», поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач», стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» в особі Філії «Центр забезпечення виробництва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52 701,60 грн, рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.03.2017 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 року у цивільній справі № 760/22343/15-ц та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 05.10.2016 року залишені без змін.
Постановою Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 21.11.2016 року відкрито виконавче № 52939402 про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДП «Укрзалізничпостач» (а.с. 14 том 1).
Листом від 23.04.2021 року № Ц-6-88/2152-21 за підписом в.о. члена правління АТ «Укрзалізниця» Синякова І.О., заступника директора Юридичного департаменту ОСОБА_2 , у відповідь на адвокатський запит повідомлено адвоката Січкарьова С.М. про те, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення ДП «Укрзалізничпостач», яке на сьогодні функціонує як самостійна особа, а тому у АТ «Укрзалізниця» відсутні правові підстави для виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20.04.2016 у справі № 760/22343/15-ц (а.с. 19-20 том 1).
06.05.2021 року виконавче провадження № 52939402 закрито на підставі постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу.
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Обов'язковість рішення суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника».
В постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, (провадження № 61-9103св22), від 05 січня 2024 року в справі № 204/8655/21 (провадження № 61-14610св23) викладено правовий висновок, згідно якого належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
У постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23), від 19 червня 2024 року в справі № 205/1543/23 (провадження № 61-2329св24) зазначено, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: 1) чи мала місце затримка виконання такого рішення, 2) у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, 3) та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі є саме невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі після проголошення судового рішення.
Відповідно до частини першою, третьою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Вирішуючи даний спір судом першої інстанції не враховано наступні обставини, які мають значення для справи.
Так, 12.06.2014 року між ОСОБА_1 та генеральним директором Державної адміністрації залізничного транспорту України було укладено контракт № 795 зі строком дії з 12.06.2014 року до 11.06.2019 року.
До закінчення дії контракту права працівника, стосовно якого роботодавець не виконує судове рішення про поновлення на роботі, підлягають захисту шляхом виплати йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки, як те передбачено у статті 236 КЗпП України. Після ж закінчення строку дії трудового контракту, навіть за наявності судового рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, яке не виконане роботодавцем на момент припинення трудових відносин, немає підстав для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, зокрема у виді стягнення середнього заробітку, оскільки після закінчення дії контракту неможливість поновлення працівника зумовлена строковим характером його трудових відносин з організацією (підприємством) та настанням моменту, з яким пов'язується безумовне припинення таких правових відносин. У такому випадку відповідальність роботодавця за невиконання судового рішення про поновлення працівника на роботі не настає, оскільки права колишнього працівника на поновлення на роботі після припинення строкових трудових відносин вже не порушуються, оскільки особу не можна поновити на посаді, якої в юридичному значенні для неї вже не існує (Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 938/466/21).
Суд апеляційної інстанції переглядаючи дану спір, наголошує на тому, що після 11.06.2019 року дія трудового контракту, укладеного позивачем з генеральним директором Державної адміністрації залізничного транспорту України, припинилася у зв'язку із закінченням його строку, а отже, поновлення на попередній посаді у зв'язку з наведеними обставинами наразі є неможливим з об'єктивних причин. Оцінюючи можливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 236 КЗпП України про відповідальність роботодавця за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, суд має враховувати те, чи можна стверджувати про наявність вини роботодавця у настанні таких обставин, коли поновлення такого працівника є неможливим. Враховуючи строковий характер трудових відносин, які існували у сторін у цій справі, відповідальність відповідача за правилами статті 236 КЗпП України є обмеженою у часі. Після спливу визначеного контрактом строку його дії наявність вини у діях роботодавця припиняється, тому неможливим є застосування заходів юридичної відповідальності до нього.
Побідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 938/466/21.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до Солом'янського районного суду м. Києва не звертався в порядку ст. 236 КЗпП України з заявою про постановлення ухвали про стягнення середнього заробітку, як передбачено положенням вище зазначеної статті . Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує ст. 23 6КЗпП України, разом з цим, в порушення порядку визначеного цієї статтею звернувся до суду не з заявою, а з позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки законодавцем визначений інший порядок вирішення цього питання.
Доводи апеляційної інстанції заслуговують на увагу та знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному суді.
Зазначені вище обставини справи не враховано судом першої інстанцій під час вирішення спору, а відтак рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи звертаючись з апеляційною скаргою апелянт сплатив судовий збір у розмірі 10 276,81 грн (а.с. 152 том 1).
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, на підставі ст. 141 ЦПК України з позивача на користь апелянта підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10 276,81 грн за подання апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката Головка Владислава Павловича, який представляє інтереси Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи: Акціонерне товариство «Українська залізниця», Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 10 276 грн 81 коп..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ: 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5.
Повний текст постанови складено «21» жовтня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко