Унікальний номер справи 761/23790/23
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/13868/2025
Головуючий у суді першої інстанції Ю.О. Матвєєва
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
01 жовтня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю
«Інформаційне агенство «24»
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю
«Інформаційне агенство «Новини 24»
відпоавідач Приватне акціонерне товариство
«Телерадіокомпанія Люкс»
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані представником - адвокатом Дідиком Ігорем Миколайовичем, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року, ухвалені у складі судді Ю.О. Матвєєвої в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва.
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Інформаційне агентство «24» (далі - ТОВ «ІА «24») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Новини 24» (далі - ТОВ «ІА «Новини 24») про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_7 в мережі «Інтернет» на Інтернет-порталі 24tv.ua, який належить ТОВ «ІА «24», на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_8, який належить ТОВ «ІА «Новини 24», поширено таку інформацію: «ОСОБА_1, що перебуває в неадекватному стані - під дією алкоголю або наркотиків, накинувся на відвідувачів ресторану, - йшлося у повідомленні…». «Депутат начебто напав на жінку. А пізніше за його командою охорона побила чоловіка, який намагався за неї заступитися….».
Оскільки вказана інформація, на переконання позивача, є недостовірною та відповідно завдає шкоду його діловій репутації, зачіпає честь та гідність, то така інформація підлягає спростуванню, а тому він звернувся до суду із зазначеним позовом.
На підставі викладеного позивач просив суд визнати наведену інформацію недостовірною та такою, що порушує немайнові права ОСОБА_1 на повагу до честі та гідності, а також недоторканість ділової репутації, зобов'язати спростувати недостовірну інформацію та видалити її.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2023 року задоволено заяву представника позивача про залучення співвідповідачів у справі та залучено Приватне акціонерне товариство «Телерадіокомпанія Люкс» (далі - ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс») та ОСОБА_2 як співвідповідачів у цій справі.
У жовтні 2023 року представник позивача подав до суду заяву про зміну предмету позову, якою просив вважати правильним посилання на вебсайт, на якому розміщена оспорювана інформація, таким: ІНФОРМАЦІЯ_9.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2023 року задоволено клопотання представника позивача про залишення без розгляду позовних вимог до ОСОБА_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.02.2024 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Інформаційне агентство «24», ТОВ «Інформаційне агентство «Новини 24», ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації відмовлено в повному обсязі.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2024 року заяву представника відповідача ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс» - адвоката Марушевського Д.Л. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Телерадіокомпанія Люкс» понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 50000,00 грн.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями ОСОБА_1 , через свого представника Дідика І.М. звернувся з апеляційними скаргами та просить рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.02.2024 скасувати, позов задовольнити. Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір витрат, стягнути витрати на правову допомогу до 10 000 грн.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи щодо пропуску ним позовної давності, зокрема суд безпідставно не взяв до уваги те, що позивач дізнався про наявність оскаржуваних відомостей (інформації), що були розміщені на веб-сайті https://24tv.ua лише у травні 2023, і відповідно звернувся до адвоката Циби В.К. для отримання правової допомоги по захисту своїх прав, договір про надання правової допомоги було укладено 23.05.2023. Зазначав, що позивач є публічною особою, оскільки як на день публікації оспорюваної інформації, так і станом на день подання апеляційної скарги, є народним депутатом України. Це обумовлює підвищений інтерес ЗМІ до його особи, у зв'язку з чим позивач фізично не в змозі слідкувати за кожною із чисельної кількості публікацій, що прямо або опосередковано стосується позивача.
Наголошував, що в суді першої інстанції не проводилось дослідження веб-сайтів на яких міститься інформація, що позивач нібито надавав ще у 2020 році коментарі ЗМІ щодо подій, які були відображені у оспорюваних у цій справі відомостях. А відтак, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 надавав коментарі стосовно аналогічних публікацій, а отже й того, що позивачеві було відомо про такі публікації загалом. Також вказував, що до даних правовідносин, що склались між сторонами має застосовуватись загальна позовна давність 3 роки - ч. 1 ст. 257 ЦК України. До відносин, що склались між позивачем та відповідачем - ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс» не може застосовуватись однорічний строк спеціальної позовної давності, оскільки оспорювана інформація була поширена на веб-сайті, що не належить ЗМІ.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, вказував, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Заявлений до відшкодування ПрAT «Телерадіокомпанія Люкс» розмір судових витрат, а саме витрат на професійну правову допомогу не є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для відповідача, в тому числі впливом вирішення справи на його репутацію. Із заяви представника відповідача неможливо встановити якими критеріями керувався адвокат при визначенні фіксованого гонорару у розмірі 50 000 гривень та якими обставинами обумовлена дана сума.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - Дідика І.М. на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.02.2024 та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року було залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 березня 2024 року було залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 28 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Дідик І.М., задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 липня 2025 року призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні.
Відповідачем ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс», через представника Марушевського Д.Л. подано до апеляційного суду письмові пояснення у справі, просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Зауважує, що з моменту публікації на сайті пройшло майже три роки, відповідач об'єктивно не може вплинути на функціонування та збереження інформації наведеним телеграм-каналом.
В той же час, на сайті TGStat https'uk.tgstat.com, який є платним аналітичним сервісом телеграм-каналів в месенжері наявна архівна копія відповідного посту з телеграм-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_10» за ІНФОРМАЦІЯ_11. При цьому, у відповідній публікації телеграм-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_10» за ІНФОРМАЦІЯ_11 прямо значиться: «Находящийся в неадекватном состоянии - под действием алкоголя или наркотиков народний депутат от «Слуги народа» ОСОБА_1 набросился на посетителей ресторана. Депутат напал на женщину, а затем по его команде охрана избила мужчину, которий пытался за нее заступиться».
При цьому, в оспорюваній інформації, автор статті від себе умисно додав слово «начебто», щоб підкреслити, що наведена версія є ймовірною.
Отже, з навеної публікації вбачається, що оспорювана інформація в цій частині є цитуванням публікації з телеграм - каналу «ІНФОРМАЦІЯ_10» за ІНФОРМАЦІЯ_11, що в свою чергу підтверджує правову позицію та доводи відповідача, що оспорювана інформаціє є комплексом оціночних суджень.
ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс» зауважує, що автор статті не може одночасно стверджувати про правдивість (достовірність) всіх трьох різних версій події. Отже інформація подається в статті не у якості фактичних даних, а в якості трьох ймовірних версій, у якості оціночних суджень.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що сама стаття не містить в собі жодних образ позивача та тверджень щодо особистого життя позивача, в статті йдеться про напад на певну жінку та чоловіка з наведенням різних версій події.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Дідик І.М., підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити на підставі викладених у ній доводах.
Представаник ПАТ «Телерадіокомпанія Люкс» - адвокат Д.Л. Марушевський заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.02.2024 та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28.03.2024 просив залишити без змін як законні та обгрунтовані.
Позивач ОСОБА_1 , представники відповідачів ТОВ «Інформаційне агенство «24», ТОВ «Інформаційне агенство «Новини 24» у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про час та дату розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду до електронних кабінетів.
Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності позивача, представників відповідачів з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Неявка позивача, представників ТОВ «Інформаційне агенство «24», ТОВ «Інформаційне агенство «Новини 24» в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , - адвоката Дідика І.М., представника ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс - адвоката Марушевського Д.Л., перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судових рішень, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана представником адвокатом Дідиком І.М., на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.02.2024 підлягає до задоволення частково, апеляційна скарга на додаткове рішення суду задоволенню не підлягає.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «ІА «24», ТОВ «ІА «Новини 24», ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі «Інтернет» на Інтернет-порталі 24tv.ua, який належить ТОВ «ІА «24», на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_9, який належить ТОВ «ІА «Новини 24», поширено таку інформацію: « ОСОБА_1 , що перебуває в неадекватному стані - під дією алкоголю або наркотиків, накинувся на відвідувачів ресторану, - йшлося у повідомленні…». «Депутат начебто напав на жінку. А пізніше за його командою охорона побила чоловіка, який намагався за неї заступитися….».
Оскільки вказана інформація, на переконання позивача, є недостовірною та відповідно завдає шкоду його діловій репутації, зачіпає честь та гідність, то така інформація підлягає спростуванню, а тому він звернувся до суду із зазначеним позовом.
На підставі викладеного позивач просив суд визнати наведену інформацію недостовірною та такою, що порушує немайнові права ОСОБА_1 на повагу до честі та гідності, а також недоторканість ділової репутації; зобов'язати спростувати недостовірну інформацію та видалити її.
У жовтні 2023 року представник позивача подав до суду заяву про зміну предмету позову, якою просив вважати правильним посилання на вебсайт, на якому розміщена оспорювана інформація, таким: ІНФОРМАЦІЯ_9.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що поширені відповідачами стосовно позивача відомості на Інтернет-порталі 24tv.ua, який належить ТОВ «ІА «24», на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_9, а саме: «ОСОБА_1, що перебуває в неадекватному стані - під дією алкоголю або наркотиків, накинувся на відвідувачів ресторану, - йшлося у повідомленні…». «Депутат начебто напав на жінку. А пізніше за його командою охорона побила чоловіка, який намагався за неї заступитися….», є такими, що не відповідають дійсності, принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача. Суд виходив з того, що відповідачі під час усього судового розгляду не надали жодних доказів достовірності поширеної стосовно позивача вказаної інформації. Разом з тим суд вважав, що зазначені відомості щодо позивача поширені відповідачами способом категоричного висловлювання, у формі існування конкретних обставин (фактів), при цьому за способом вираження зазначені відомості не містять критики або оцінки дій, такі вислови виказані без застосування гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних засобів), а у формі констатації конкретних фактів (обставин), які нічим не підтверджені. Тож, така інформація, в розумінні статті 30 Закону України «Про інформацію», не може вважатися оціночними судженнями дій позивача. Більше того, у поширеній відповідачами інформації мова йде про протиправні діяння позивача (вчинення кримінального правопорушення), що, на думку суду, є посяганням на право ОСОБА_1 на презумпцію невинуватості, адже особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (статті 62 Конституції України).
Водночас суд першої інстанції застосував до вимог позивача заявлену ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс» позовну давність, оскільки оспорювана інформація поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 в засобах масової інформації, а позивач звернувся із позовом до суду лише у липні 2023 року, тобто майже через три роки з моменту поширення інформації, яку просить спростувати. Суд зауважив, що ОСОБА_1 мав змогу дізнатися про існування такої інформації раніше, так як зі змісту наявних у матеріалах справи скриншотів публікацій у інтернет ресурсах випливає, що позивач надавав ще у 2020 році коментарі ЗМІ щодо подій, які були відображені у оспорюваних у цій справі відомостей. Проте доказів, які б слугували підтвердженням наявності поважних причин пропуску встановленої однорічної позовної давності, позивач до суду не надав.
Зазначене стало підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року заяву ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс» понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
Суд першої інстанції ухвалив додаткове судове рішення у справі на користь ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс», ураховуючи надані заявником документи, які, за висновком суду, у повній мірі підтверджують факт надання відповідачу ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс» послуг із правової допомоги під час розгляду цієї цивільної справи, а також ненадання позивачем належних та допустимих доказів, у тому числі конкретних доводів, які б свідчили про необґрунтованість та неспівмірність витрат на правничу допомогу, які понесені відповідачем ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс».
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився із його висновками про те, що поширені відповідачами відомості є такими, що не відповідають дійсності, принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача, проте позивач подав позов із порушенням встановленого законом строку для звернення до суду (позовну давність).
У відповідь на доводи позивача про те, що до правовідносин, що склалися між сторонами має застосовуватись саме загальна позовна давність передбачена частиною першою статті 257 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України, (3 роки), а не спеціальна позовна давність, що передбачена пунктом 2 частини другої статті 258 ЦК України (1 рік) у зв'язку з тим, що ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс» не є засобом масової інформації, апеляційний суд вказав, що вони є безпідставними, оскільки відповідач ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс» є засобом масової інформації в розумінні положень Закону України «Про інформацію» (в редакції від 16 липня 2020 року). На момент публікації оспорюваної інформації у відповідача ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс» була наявна ліцензія на мовлення (супутникове телебачення) серії HP № 00584-м, яка видана Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, строком дії ліцензії з 10 січня 2016 року до 10 січня 2026 року. Отже, інформація, яка поширюється через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно, є масовою інформацією. Інтернет-видання (вебсайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, тобто є засобом масової інформації. Тому в цьому випадку суд першої інстанції правильно застосував спеціальну позовну давність в один рік.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач, будучи публічною особою - народним депутатом України, є зацікавленим в ознайомленні з новинами щодо себе в мережі Інтернет і має безперешкодну можливість дізнатися про факт розміщення оспорюваної інформації в будь-який момент в межах позовної давності. Позивач публічно надавав у липні 2020 року свій коментар щодо ситуації представникам інформаційного ресурсу «Страна». Отже, позивачу ще в липні 2020 року достеменно було відомо про те, що спірна ситуація активно висвітлюється в ЗМІ, що, в свою чергу, свідчить про об'єктивну можливість позивача дізнатися про факт опублікування оспорюваної інформації в межах позовної давності.
Окрім цього, апеляційний суд не знайшов підстав для скасування чи зміни додаткового рішення суду першої інстанції щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн із позивача на користь відповідача ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс», оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містять формальні міркування.
Таким чином, за висновком апеляційного суду, суд першої інстанції ухвалив своє судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Задовольняючи частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Дідик І.М., скасовуючи постанову Київського апедяційного суду від 05.08.2025 та направляючи справу на новий апеляційний розгляд Верховний Суд зазначив про необхідність перевірки судом питання пропуску позивачем позовної давності, оскільки до вимоги про визнання інформації недостовірною, захист честі, гідності та ділової репутаціі помилково застосовано пункт 1 частини першої статті 268 ЦК України.
Окрім цього, суди при розгляді спору та питання спливу позовної давності не урахували, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (пункт 1 постанови).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX набрав чинності 02 квітня 2020 року.
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки звернення до суду (позовну давність). І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). На цьому наголошено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).
Також згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України продовжує діяти воєнний стан у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України.
Відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції, чинній на дату подання позову) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Інформація, яку оспорює позивач була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно з відміткою поштового штемпелю на конверті позивач звернувся із позовом до суду 03 липня 2023 року.
Таким чином, правовідносини сторін виникли у період дії карантину на території України у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), а позов подано під час дії воєнного стану, проте суди неправильно не урахували особливості перебігу позовної давності у цей період. У результаті чого суди попередніх інстанцій не дослідили у повній мірі питання, чи дійсно позивач пропустив однорічну позовну давність для вимоги про спростування недостовірної інформації, поміщеної у медіа.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вказані вище обставини свідчать про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.
Виконавши вказівки Верховного Суду, перевіривши зазначені Верховним Судом обставини, суд апеляційно інстанції дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
У частині третій статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац четвертий пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Зазначене узгоджується із роз'ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (пункти 1, 4, 15, 19 цієї постанови).
Подібні за змістом правові висновки викладені також Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19 (пункт 6.26), від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52гс21 (пункт 6.18) та Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц та багатьох інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Частина перша статті 30 Закону України «Про інформацію» встановлює заборону на притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Згідно з частиною другою указаної статті оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, від 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями.
Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що поширені ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачами відомості щодо ОСОБА_1 на Інтернет-порталі 24tv.ua, який належить ТОВ «ІА «24», на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_9, а саме: «ОСОБА_1, що перебуває в неадекватному стані - під дією алкоголю або наркотиків, накинувся на відвідувачів ресторану, - йшлося у повідомленні…». «Депутат начебто напав на жінку. А пізніше за його командою охорона побила чоловіка, який намагався за неї заступитися….», є такими, що не відповідають дійсності, принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки відсутні докази її достовірності, вони не є оціночними судженнями дій позивача, а також містять посягання на право ОСОБА_1 на презумпцію невинуватості.
Проте суд у підсумку дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач пропустив спеціальну позовну давність в один рік.
Однак, суд не звернув увагу на ту обставину, що позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує немайнові права ОСОБА_1 на повагу до честі, гідності, а також недоторканість ділової репутації інформацію, яка поширена в мережі Інтернет на вебсайті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9: «ОСОБА_1, що перебуває в неадекватному стані - під дією алкоголю або наркотиків, накинувся на відвідувачів ресторану, - йшлося у повідомленні…». «Депутат начебто напав на жінку. А пізніше за його командою охорона побила чоловіка, який намагався за неї заступитися….»; зобов'язати ПрАТ «Телерадіокомпанія «Люкс», ТОВ «ІА «24» та ТОВ «ІА «Новини 24» спростувати зазначену, поширену ними недостовірну інформацію та таку, що порушує немайнові права ОСОБА_1 на повагу до честі, гідності, а також недоторканість ділової репутації, шляхом опублікування в мережі Інтернет на вебсайті https://24tv.ua в розділі «Новини» резолютивної частини рішення, протягом 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили та видалити недостовірну інформацію, розміщену ІНФОРМАЦІЯ_1 на вейбсайті ІНФОРМАЦІЯ_9.
Статтею 201 ЦК України встановлено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Положеннями статті 258 ЦК України врегульовано питання спеціальної позовної давності. За пунктом 2 частини другої вказаної статті для спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації встановлюється строк позовної давності в один рік. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.
Положеннями статті 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (Закон втратив чинність на підставі Закону України від 13 грудня 2022 року № 2849-IX, діяв на дату поширення інформації) було передбачено право редакції відмовити в публікації спростування, якщо спростування надійшло з вимогою заявника опублікувати його пізніше, ніж через рік з дня публікації відомостей, що спростовуються.
Отже, системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що вимоги про захист гідності, честі чи ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому згідно з пунктом 1 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність на них не поширюється, крім випадків, встановлених законом, зокрема пунктом 2 частини другої статті 258 ЦК України.
Схожий висновок містить постанова Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 640/1135/15-ц (провадження № 61-27175св18).
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вимоги про захист гідності, честі чи ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому згідно з пунктом 1 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність на них не поширюється, крім випадків, встановлених законом, зокрема пунктом 2 частини другої статті 258 ЦК України і статтею 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Для таких випадків застосовуються загальні положення про початок перебігу та наслідки спливу позовної давності. Сплив без поважних причин позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі до винесення судом рішення, є підставою для відмови в позові.
Судом першої інстанції при розгляді спору та питання спливу позовної давності не ураховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (пункт 1 постанови).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX набрав чинності 02 квітня 2020 року.
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки звернення до суду (позовну давність). І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). На цьому наголошено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).
Також згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України продовжує діяти воєнний стан у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України.
Відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції, чинній на дату подання позову) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Інформація, яку оспорює позивач була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з відміткою поштового штемпелю на конверті позивач звернувся із позовом до суду 03 липня 2023 року.
Таким чином, правовідносини сторін виникли у період дії карантину на території України у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), а позов подано під час дії воєнного стану, проте суд першої інстанції неправильно не урахував особливості перебігу позовної давності у цей період. У результаті чого суд першої інстанцій не дослідив у повній мірі питання, чи дійсно позивач пропустив однорічну позовну давність для вимоги про спростування недостовірної інформації, поміщеної у медіа.
З урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем за усіма позовними вимогами не пропущено позовну давність.
Оскільки суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позову через пропуск ним позовної давності, а апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем позовну давність не пропущено, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскільки суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягали б задоволенню у випадку звернення його до суду у строк визначений законом. Суд першої інстанції у рішенні дійшов висновку про те, що інформація, яку оспорює позивач є недостовірною, вона не є оціночним судженням. С таким висновком суду першої інстанції не погоджується суд апеляційної інстанції виходячи з наступного.
Щодо інформації, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати колегія суддів зазначає наступне.
При розгляді справ зазначеної категорії необхідно враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є зокрема, сукупність таких обставин:
поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з п. 18 Постанови Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію, «1. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. 2. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири), оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості».
Таким чином, на думку колегії суддів, кожне з спірних тверджень слід перевіряти чи воно містить інформацію, яка безпосередньо стосується позивача, чи така інформація поширена у формі фактичних, а не оціночних суджень, до така інформація поширена у формі фактичних суджень - чи є вона недостовірною.
Разом з тим, як слідує з контексту всього змісту веб-сторінки (надалі - Веб- сторінка), стаття, що міститься на Веб-сторінці (надалі - Стаття), була підготовлена шляхом компонування вже наявної інформації з різних джерел з додаванням оціночних суджень автора, що були наслідком суб'єктивного аналізу вже наявних даних з інших джерел.
Зокрема, в статті є посилання на позицію (коментар) самого ОСОБА_1 , яка була озвучена представнику інформаційного ресурсу «Страна» та в подальшому процитована в десятках інших новин в мережі інтернет, а саме:
- назва статті: « ІНФОРМАЦІЯ_2 »;
- по тексту статті зазначається: «У мережі з'явилася інформація про те, що "слуга народу" ОСОБА_1 у ресторані напав на жінку. Нардеп інформацію спростував - мовляв, до бійки жодного стосунку не має».
Також, стаття з Веб-сторінки містить активне посилання на першоджерело інформації про подію - телеграм-канал «ІНФОРМАЦІЯ_10». При цьому, всі інші новини в мережі Інтернет щодо аналогічної ситуації зa ймовірної участі позивача, також посилаються на телеграм-канал «ІНФОРМАЦІЯ_10» як джерело нформації (наприклад новини на інформаційних ресурсах за електронними адресами: ІНФОРМАЦІЯ_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зокрема в Статті на Веб-сторінці зазначено:
«3апис з камери спостереження одного з київських ресторанів опублікували на телеграм-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
На ньому зафіксували бійку. А ймовірним учасником конфлікту був депутат ОСОБА_1 .
ОСОБА_1, що перебуває в неадекватному стані - під дією алкоголю або наркотиків, накинувся на відвідувачів ресторану, - йшлося у повідомленні.
Депутат начебто напав на жінку. А пізніше за його командою охорона побила чоловіка, який намагався за неї заступитися».
Отже, в вищезазначеному випадку, фактично було зазначено опис ситуації, наведений в джерелі - телеграм-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
В подальшому в статті в черговий раз наводиться позиція позивача, а саме зазначається:
«Як інцидент коментує сам ІНФОРМАЦІЯ_6 у коментарях журналістам назвав інформацію наклепом. Каже, що жодного стосунку до бійки він не має. Під час інциденту між іншими чоловіками на записі, який став приводом для наклепу, мене поряд не було - на той час ми з дружиною відійшли, - заявив ОСОБА_1. Ба більше - депутат переконує, що повернувшись, допоміг зупинити сутичку».
Отже як слідує з місту Статті на Веб-сторінці, речення «ОСОБА_1, що перебуває в неадекватному стані - під дією алкоголю або наркотиків, накинувся на відвідувачів ресторану, - йшлося в повідомленні» є наведенням інформації, що згідно з судженням телеграм-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_10», ОСОБА_1 міг бути в стані наркотичного або алкогольна сп'яніння та накинутися на відвідувачів ресторану. Однак, колегія суддів зауважує, що на противагу наведеному реченню, в статті наводиться коментар самого ОСОБА_1 що така інформація є наклепом і він до неї відношення не має.
Отже, слід дійти висновку, що в статті було сформовано новину з всебічним висвітленням ситуації, згідно стандартів журналістики («баланс думок», «відокремлення фактів від коментарів»): описано ситуацію, що мала місце бути та набула суспільного резонансу та наведено наявні (доступні) позиції (судження) всіх відомих на той момент зацікавлених сторін такої ситуації (з додаванням суб'єктивних оціночних суджень автора, що були наслідком суб'єктивного аналізу вже наявних загальновідомих) даних з інших джерел.
Таким чином, аналізуючи вищенаведене в комплексі, беручи до уваги контекст усієї статті розміщеної на Веб-сторінці, на думку апеляційного суду, що в даному випадку автором фактично було виконану пряму журналістську функцію - розповсюджено новину, що становить суспільний інтерес з всебічним висвітленням позицій всіх сторін, від яких надходила інформація щодо обставин ситуації.
Окрім того, слід зауважити, що вся стаття стаття загалом та оспорювана інформація зокрема, написані в межах стандартів журналістської діяльності, з використанням оціночних суджень та без наведення недосвідної інформації, зокрема:
- з цитуванням інформації з низки інших джеред, що розповсюджували новину. При цьому в статті чітко розмежовуються декілька різних версій події:
а) Версія з телеграм-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_10», розділ Статті «ІНФОРМАЦІЯ_17». В статті прямо зазначено про цитування з відповідного телеграм-каналу (наявне графічне позначення у вигляді великих червоних лапок та зазначено словесно). Зокрема й речення, що оспорюється позивачем є цитування з наведеного джерела: «ОСОБА_1, що перебуває в неадекватному стані - під дією алкоголю або наркотиків, накинувся на відвідувачів ресторану, - йшлося в повідомленні».
б) Версія самого позивача, розділ статті «ІНФОРМАЦІЯ_12». В Статті прямо зазначається коментар позивача щодо ситуації, який був розповсюджений іншими онлайн-медіа, згідно якого: «Нардеп у коментарях журналістам назвав інформацію наклепом. Каже, що жодного стосунку до бійки він не має. Під час інциденту між іншими чоловіками на записі, який став приводом для наклепу, мене поряд не було - на той час ми з дружиною відійшли, - заявив ОСОБА_1. Ба більше - депутат переконує, що повернувшись, допоміг зупинити сутичку».
в) Версія телеграм-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_14», розділ статті «ІНФОРМАЦІЯ_13» з відповідною інформацією у статті. Роздруківка відповідної інформації з телеграм-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_14», що знаходиться в месенджері «Telegram» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_15, додається.
Таким чином, автор статті апріорі не може одночасно стверджувати про правдивість (достовірність) всіх трьох різних версій події. Отже слід дійти висновку, що інформація подається в статті не у якості фактичних даних, а у якості трьох ймовірних версій, тобто у якості оціночних суджень.
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.
Виходячи із змісту ст.277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 28 березня 2013 року у праві «Нова газета та Бородянський проти Росії»), заява № 14087/08; рішення від 18 грудня 2008 року справі «Махмудов, Агадзе проти Азербайджану», заява № 35877/04, § 44; рішення від 22 жовтня 2)07 року у справі «Ліндон, Очаківський-Лоурепс та Джулі проти Франції», заяви № 21279/02 та № 36448/02, § 55), при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації суди для оцінки правомірності заявлених вимог використовують три критерії, за наявності хоча б одного з них висловлювання визнається оціночним судженням та не вважається зловживанням правом на свободу слова. Так, оціночні судження повинні мати в основі певний (мінімальний) набір фактів, за наявності яких вони не повинні розглядатися як зловживання, зокрема, судження повинні містити:1) посилання на факти, що вважаються загальновідомими, або 2) підтвердження висловлювання будь-яким джерелом, або ж 3) посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, повідомлення новин, засноване на інтерв'ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відіграти свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (див., наприклад, рішення у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom", від 26 листопада 1991 року, п. 59, Series A no. 216).
Рішенням від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд встановив, що наявність припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та хибними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».
При цьому, у справі «Українська прес-група проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надані. Журналістська свобода передбачає також використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або навіть провокаційних. При дотриманні умов парапрафа 2 статті 10 Конвенції право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію» та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає «демократичного суспільства».
Отже, слід дійти висновку, що враховуючи наведені обставини в комплексі та роз'яснені Європейським судом з прав людини межі здійснення та гарантії журналістської діяльності в демократичному суспільстві, беручи до уваги весь контекст Статті опублікованої на Веб-сторінці в цілому, можна констатувати, що підстави вважати оспорювану інформацію такою, що не відповідає дійсності, порушує немайнові права позивача та потребує спростування, відсутні.
Слід також звернути увагу і на ту обставину, що в реченні, яке позивач просить спростувати ««Депутат начебто напав на жінку. А пізніше за його командою охорона побила чоловіка, який намагався за неї заступитися» та в інших речення по тексту Статті (зокрема, «А ймовірним учасником конфлікту був депутат ОСОБА_1 », «Ймовірний напад ОСОБА_1 на жінку в ресторані: нардеп спростовує»), інформація подається, з урахуванням різних багатозначних мовно- силістичних одиниць, виникнення яких є, окрім іншого, наслідком суб'єктивного оціночного судження (мається на увазі такі невід'ємні елементи оціночних суджень як припущення: слова «начебто», «ймовірно»).
Отже, вся стаття з Веб-сторінки в цілому та оспорювана інформація зокрема, включають в себе мовно-стилістичні засоби характерні для оціночних суджень, зокрема: ввідне слово -«начебто», «ймовірно».
Як наслідок, автор, застосувавши вказане ввідне слово, чітко виразив своє відношення до повідомлення, дав загальну оцінку цього повідомлення - він припускає певну інформацію, а не стверджує її. А, отже, оспорювана інформація не може бути перевірена на відповідність фактичним даним та, в будь-якому разі, є оціночним судженням.
З самої назви статті («ІНФОРМАЦІЯ_16») та з усього контексту статті («У мережі з'явилася інформація», «Нардеп інформацію спростував - мовляв, до бійки жодного стосунку не має», «ймовірним учасником конфлікту був депутат ОСОБА_1», «Депутат начебто напав на жінку») чітко вбачається, що роль і відношення позивача до описаної ситуації лише припускається та має декілька версій (без жодних тверджень або прями обвинувачень позивача).
При цьому, слід зауважити, що будь-який читач, ознайомившись з статтею, бачить відразу, як мінімум, три версії події та, як наслідок, абсолютно невірним є твердження, що в статті позивача фактично обвинувачують у вчиненні певних кримінальних правопорушень або щодо позивача розповсюджується недостовірна інформація у формі фактичних даних. Так, з контексту статті однозначно вбачається, що інформація подається у формі припущень з оціночними судженнями з наданням трьох версій подій.
В даному випадку автором фактично було виконану пряму журналістську функцію - розповсюджено новину, що становить суспільний інтерес з всебічним висвітленням позицій всіх сторін, від яких надходила інформація щодо обставин ситуації.
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вираження своїх поглядів і переконань.
Згідно з ч. 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.
Згідно ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу заження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Стаття 10 передбачає різницю між «інформацією» та «ідеями». Свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити. Вона включає також погляди, критику, припущення. Особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість - це порушенням статті 10 Конвенції (Торгіерсон проти Нідерландів, рішення № 1 1308/84).
Таким чином, враховуючи наведені норми матеріального права та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, можна констатувати, що Стаття на Веб-сторінці в цілому та спорювана позивачем інформація зокрема, включає в себе критичні суб'єктивні оціночні судженням, які є наслідком аналізу вже поширених даних з інших джерел в комплексі з наведенням таких даних з інших джерел безпосередньо в Статті.
Отже, на думку колегії суддів, взяті з контексту Статті на Веб-сторінці, оскаржувані висловлювання не можна віднести до недостовірних фактичних тверджень, і вони не є такими за змістом Закону України «Про інформацію» та ст. 277 ЦК України.
Щодо позивача як публічної особи, слід зазначити наступне.
Загальновідомим є (та зазначається самим позивачем в позовній заяві), що ОСОБА_1 був (на момент - публікації статті на Веб-сторінці) та є на сьогоднішній день публічною особою - народним депутатом України.
В той же час, як вбачається з пункту 21 Постанови № 1, при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутаціїї має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.
Так, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі.
Відповідно до статей 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, в них зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
В свою чергу, застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
Таким чином, слід дійти висновку, так як ОСОБА_1 є публічною особою і він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, його дії становлять значний суспільний інтерес то, відповідно, межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою ніж для пересічних громадян України. Отже, оспорювана ним інформація є комплексом оціночних суджень та даних, що базується на інформації з інших джерел та опублікована з урахуванням суспільного інересу в допустимих межах оцінки/критики ОСОБА_1 як публічної особи.
В той же час, сама суть новини у статті полягає у певній бійці в ресторані до якої міг бути причетним діючий народний депутат України. Наведені обставини, що стали відомі завдяки, опублікованих відеозаписів з камер спостереження у ресторані та повідомлення в телеграм-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_10», в момент появи, не могли однозначно трактуватися як такі, що мають відношення до приватної або професійної сфери життя депутата (можливим було, наприклад, що бійка була спровокована певними рішеннями (діями/бездіяльністю) позивача в межах його діяльності як народного депутата.
При цьому, враховуючи загальну суспільно-політичну ситуацію в Україні, так як проблема корупції та «кумівства» державних службовців має надзвичайний суспільний інтерес, автор обгрунтовано висвітив подію за ймовірної участі народного депутата України, подавши інформацію всебічно, без жодних прямих звинувачень та образ.
Окремо слід звернути увагу, що сама стаття не містить в собі жодних образ позивача та тверджень щодо особистого життя позивача, в статті йдеться про напад на певну жінку та чоловіка з наведенням різних версій події.
Отже, в даному випадку, автором дотримано баланс між свободою слова та свободою засобів масової інформації, з одного боку, та правом публічної особи на честь та гідність - з іншого (справа ЄСПЛ Skudayeva v. Russia (2019) та в межах стандартів журналістської діяльності, об'єктивно, висвітлено подію за можливої участі публічної особи, що викликала значний суспільний інтерес.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , а тому змінює мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позову на підставі вищенаведених обставин (а не через пропуск ним позовної давності). При цьому суд вважає, що таким рішенням суду не погіршується становище позивача - апелянта, оскільки суд першої інстанції йому відмовив у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду про відмову у задоволенні позову, але змінює обгрунтування таких висновків суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції не вважав за можливе скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов ОСОБА_1 , оскільки не погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність позивачем вимог про визнання інформації недостовірною та захист честі, гідності та ділової репутації. В цій частині суд апеляційної інстанції вважає рішення суду явно помилковим і саме тому змінює його мотивувальну частину і викладає її в редакції цієї постанови.
Щодо витрат на правничу допомогу, стягнутих з позовача за додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача надано: копію Договору № 06/09-2023 від 06.09.2023 р. про надання професійної правової (правничої) допомоги; копію Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 29.02.2024 р.; копію рахунку на оплату № 1 від 29.02.2024 р.; копію банківської виписки по рахунку від 29.02.2024 р.
Згідно з п. 2.2. Договору №06/09-2023 від 06.09.2023 р. про надання професійної правової (правничої) допомоги, адвокатом Марушевським Д.Л. були надані наступні послуги:
«2.2. Послугою, яку Адвокат надає Клієнту є представництво інтересів Клієнта в Шевченківському районному суді міста Києва (в першій інстанції) у справі № 761/23790/23 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Інформаційне агентство «24», ТОВ «Інформаційне агентство «Новини 24», Приватного акціонерного товариства «Телерадіокомпанія Люкс», ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, в тому числі:
2.2.1. Аналіз документів та позовної заяви, формування правової позиції, підготовка всіх заяв по суті справи, збір доказів (відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, пояснення);
2.2.2. Участь у судових засіданнях та підготовка всіх заяв з процесуальних питань (заяв, клопотань, заперечень)».
Вартість послуг з надання професійної правничої допомоги визначена сторонами в п. 4.1. Договору №06/09-2023 від 06.09.2023 р. про надання професійної правової (правничої) допомоги в сумі 50000,00 грн. як фіксований гонорар.
Відповідно до Акту приймання-передачі послуг № 1від 29.02.2024 р. наданих адвокатом Марушевським Д.Л., належним чином надав клієнту юридичні послуги (правову допомогу), зазначені в Договорі № 06/09-2023 від 06.09.2023 р., а клієнт прийняв надану правову допомогу на суму 50000,00 грн.
На підставі виставленого адвокатом рахунку від 29.02.2024 р. відповідачем було сплачено 50000,00 грн. у якості оплати за правову допомогу, що підтверджується банківською випискою по рахунку від 29.02.2024 року.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Критерії реальності та розумності розміру адвокатських витрат застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, беручи до уваги практику Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений до відшкодування ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс» розмір судових витрат, а саме витрат на професійну правову допомогу не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та є завищеним.
Отже, колегія суддів вважає, що витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню до 20 000 грн.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права.
У цьому зв'язку, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково.
Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг, однак оскаржуване рішення підлягає зміні лише в його мотивувальній частини, а в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову рішення суду першої інстанції залишається без змін, то відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані представником - адвокатом Дідиком Ігорем Миколайовичем, задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року залишити без змін.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року змінити. Зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу з 50 000 грн до 20 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 21 жовтня 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна